Кому потрібна конкурентоспроможність

У рейтингу глобальної конкурентоспроможності, який щороку готує Всесвітній економічний форум (ВЕФ), Україна у 2012 році поліпшила свій торішній результат одразу на дев’ять пунктів. Просування у наявності. Якщо 2011-го місце України, серед 142 країн, було 82-м, відразу після Тринідаду і Тобаго, то цього року країн у рейтингу вже 144, а місце України - 73-тє, і розташувалася вона поруч зі Словаччиною і Чорногорією, які, щоправда, свій результат погіршили.

Однак цей технічний аспект визначення місця в глобальному рейтингу не надто важливий, він просто штрих у табелі марнославства. Парадоксально те, що приводу для переможних реляцій в України немає. Тому що в Індексі глобальної конкурентоспроможності (ІГК) є основні показники, за якими Україна стабільно, рік у рік, перебуває на низькому рівні. А саме: за якістю інституціонального середовища (іншими словами, низька якість державних інститутів), за розвиненістю фінансового ринку (ринок фінансових послуг неефективний), за інноваційною складовою (слабке використання нових технологій).

Тьєрі Гейгер, старший менеджер групи з дослідження глобальної конкурентоспроможності ВЕФ, навіть поскаржився, що низька оцінка такої складової індексу, як державні інститути, «не дає можливості належною мірою відчути позитивний ефект від переходу України на другу стадію розвитку - орієнтованих на ефективність економік». Варто зазначити, що Україна піднялася в рейтингу-2012 завдяки поліпшенню таких показників, як макроекономічне середовище та інфраструктура. Також наша країна традиційно посідає досить високі позиції у світі за охороною здоров’я, освітою, ринком праці, однак поки що це можливо за рахунок масового охоплення населення і розміру країни, але не через якість.

Насправді 20 листопада у київському «Прем’єр-Паласі» зацікавлена публіка зібралася не так поговорити про місце України в глобальному рейтингу конкурентоспроможності, як узяти участь у презентації національного продукту - Звіту про конкурентоспроможність регіонів України. П’ятий рік поспіль звіт складає Фонд Ріната Ахметова «Ефективне управління» (ФЕУ) за підтримки Всесвітнього економічного форуму.

У 2008 році національний рейтинг конкурентоспроможності починався з 12 регіонів України, два останні роки аналізуються всі 27 регіонів - 24 області, АР Крим і міста Київ і Севастополь, що дає змогу робити висновки про динаміку в розвитку/нерозвитку регіонів як загалом, так і за окремими показниками.

Методологію для розрахунків Індексу національної конкурентоспроможності багато в чому запозичено з досліджень ВЕФ. Конкурентоспроможність регіону оцінюється за 12 основними складовими (від інституціонального середовища і макроекономічного стану до рівня розвитку бізнесу та інновацій), зміст яких розшифровано в детальніших показниках. Для оцінки використали статистичні дані плюс опитування 2100 керівників підприємств, державних і приватних.

Порівняно з минулим роком усі регіони поліпшили свої показники. Однак при цьому у всіх реципієнтів рейтингу проблеми схожі, а досягнення - різні. Головним гальмом у розвитку всіх регіонів виявилися чинники, які не залежать від самих регіонів, а саме: нестабільність державної політики, корупція і податкова політика.

Отже, 27 регіонів України, згідно з національним Індексом конкурентоспроможності (за версією ФЕУ), розташувалися в рейтингу так: місто Київ, Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Одеська, Запорізька області, місто Севастополь, Полтавська, Львівська, Волинська, Рівненська, Сумська, Миколаївська, Вінницька, Чернівецька, Закарпатська, Черкаська області, АР Крим, Луганська, Івано-Франківська, Хмельницька, Тернопільська, Чернігівська, Житомирська, Кіровоградська, Херсонська області.

Якою є практична реалізація такої масштабної (без іронії!) 200-сторінкової праці про конкурентоспроможність регіонів України? У звіті наводяться теоретичне обґрунтування розрахунків, порівняльний аналіз причин, аналітичні висновки, з яких людині думаючій легко скласти рекомендації і подальший план дій.

Так, розділ другий присвячений слабкості державних інститутів, які стримують зростання конкурентоспроможності країни. Наступний розділ аналізує неготовність України до запровадження «електронного уряду». Неможливо коротко переказати чималий том звіту, адже книжка не художня, але написана в жанрі «захоплюючої статистики». Її варто прочитати, і не тільки експертам і журналістам. Для наших доморослих «полісімейкерів» вона мала би стати настільною.

Ігор Гончаренко, старший менеджер проектів ФЕУ, зазначає, що дослідження розраховане здебільшого на регіональну владу. «Наш звіт - реальний інструмент, який дає можливість регіональній владі реально оцінити свої переваги і недоліки», - наголошує він. Результати попередніх звітів стали основою для чотирьох проектів фонду в партнерстві з місцевою владою. Це стратегія економічного розвитку Донецької та Дніпропетровської областей і міста Львова з використанням методології економічних кластерів, а також проект «Стратегія розвитку Києва до 2025 року». Причому львівський проект був пілотним (стартував ще 2008-го) і став найуспішнішим, вважає Віталій Коваленко, старший аналітик ФЕУ. «Наша перевага в тому, - каже він, - що ми зі своїм рейтингом виступаємо в ролі незалежних аудиторів для регіонів».

Проте це ініціативи фонду. А чи є реакція на рейтинги країни та її регіонів від центральної влади, про яку під час півторагодинної презентації згадували досить часто, делікатно називаючи її policymakers, що в дослівному перекладі з англійської - «робителі політики». Чи потрібні їм дослідження конкурентоспроможності країни та її регіонів? Відповісти досить складно. На презентації не було жодного представника істеблішменту. Офіційних відгуків про рейтинг регіонів також поки що не чутно. Як не чутно їх, втім, і з приводу характеристик України в рейтингу глобальної конкурентоспроможності ВЕФ.

Хотілося б зазначити, що для багатьох, особливо для країн, що розвиваються, цей рейтинг часто стає цінним дороговказом у справі здійснення реформ із трансформації та розвитку власних економік. Очевидно, укладачі звіту думали про те саме, оскільки директор Фонду «Ефективне управління» Наталія Ізосімова написала у вступному слові, що «своєчасне виявлення слабких позицій в окремих регіонах і поширення успішного досвіду по країні в цілому має стати пріоритетом державної регіональної політики».

От тільки де вони, стратегічні плани з розвитку країни і регіонів? І чи затребуване в сьогоднішній Україні складне слово «конкурентоспроможність»? Запитання риторичне.