Когенерація: некомпетентність чи заангажованість?

Неприпустимо, коли суто інженерні проблеми беруться розв’язувати політики. Жителі Луцька в згубності політичних міжусобиць переконалися наочно на прикладі довгобуду — когенераційної установки, яка допомогла б знизити, й істотно, вартість послуг на теплопостачання. Але нинішня місцева влада зустріла ініціативу бізнесменів в багнети.

Синдром дядечка Сема

«Система підвищення тарифів пропорційно зростанню цін на енергоносії вичерпала себе, — каже директор Державного комунального підприємства «Луцьктепло» Анатолій Лучко. — Платити 400 гривень за двокімнатну квартиру з пенсії в 460 нереально. Де ж вихід? Він у впровадженні енергозберігаючих технологій і в ефективному використанні енергоресурсів».

Найбільш ефективною визнано когенерацію, тобто одночасне виробництво двох і більше форм корисної енергії, отриманих з одного первинного джерела (наприклад, електро- і теплової енергії). Іншими словами, система когенерації дає змогу використовувати усе те, що зазвичай просто губиться. Одночасне одержання тепла та електроенергії дає подвійну економію енергоносіїв, а ККД зростає до 90%. Когенерацію взяли на озброєння країни Європи. За даними Європейської асоціації когенерації, у Старому Світі лідирують Данія (понад 50%), Нідерланди (понад 40%) і Фінляндія (понад 35%).

А який стан справ в Україні? Прийнято закон про когенерацію, але немає в ньому конкретики, а тому на виході — нуль. У нас у країні когенерація практично не затребувана, і це при тім, що в Україні сконцентровано величезні інженерні і наукові сили.

Близько 100 МВт вироблених в Україні потужностей встановлені в Росії, 5 МВт — у Жембровіцах (Чехія). Вітчизняне устаткування працює в Рубіжному на Луганщині, на птахофабриці «Оріль-Лідер». У Івано-Франківську запустили установку на 1,5 МВт, у Львові — близько 5 МВт. Успішно працює когенерація у Світловодську. У Хмельницькому, де такі установки потужністю 500 кВт з’явилися ще три роки тому, до сьогоднішнього дня зекономлено понад 3 млн. грн. Загалом по Україні — близько 30 МВт, тобто на когенерацію припадає 0,1%. Приховані потенційні потреби в когенерації, за оцінками Петра Сабашука (автора Закону України «Про комбіноване виробництво теплової й електричної енергії (когенерацію) і використання скидного електропотенціалу»), становлять щонайменше 18 тис. МВт.

В Енергетичній стратегії України до 2030 року половина перспективного розвитку країни в енергетиці припадає на когенерацію. Для її реалізації необхідні величезні кошти. І важливо те, що вітчизняний бізнес почав виявляти інтерес до нових енергозберігаючих технологій і готовий інвестувати в їхнє впровадження. Проте саме політична складова знову постала на шляху наукового прогресу. У команди мера Богдана Шиби і більшості в Луцькій міськраді спрацював синдром дядечка Сема — капіталісти прийдуть і все заберуть!

Суд на суд і ще один суд...

«Торік, — продовжує розповідь А.Лучко, — тричі дорожчав газ для підприємств теплопостачання. Ціна тисячі кубометрів газу зросла з 213 до 686 гривень. Я стверджую, що якби на той час було задіяно когенераційну установку, то близько 40% лучан не відчули б наслідків останнього подорожчання. Тарифи на тепло залишилися б на тому самому рівні, як і при ціні газу в 414 грн. І все це лише за рахунок ефективності. Якби вдалося вчасно запустити установку і передати новоствореному підприємству «Луцьктеплоенерго» тепломережі, укласти договори з населенням і напряму поставляти тепло, то жителі завокзальних районів міста платили б на 15—20% менше, ніж зараз».

Здавалося б, кому, як не керівництву міста, дбати про добробут своїх громадян. Колишній мер Антон Кривицький розумів перспективність цього проекту. Водночас і попередній депутатський корпус приймав половинчасті рішення. Дав згоду на входження ДКП «Луцьктепло» у нове підприємство, на передачу в статутний фонд котельні, зареєстрував статут, але рішення про право власності на об’єкт так і не прийняв. І стартувала тривала судова епопея.

Усе почалося з того, що котельню, яка раніше належала підприємству «Волтекс», через великі фінансові проблеми останнього було передано на баланс міста. Цілісний технологічний ланцюжок виявився розірваним. Котельня належить «Луцьктепло», а водозабір, станція хімводопідготовки, очисні споруди, енергопідстанція, трансформатори залишилися у власності ЗАТ «ВШК» — підприємства, створеного в процесі реструктуризації ВАТ «Волтекс». Створення нового підприємства і ставило головною метою відновити цілісний комплекс, де два співзасновники вносять своє майно, а третій — фінансові кошти. Природно, що право власності на майно мало б перейти новоствореному ТОВ «Енергетична компанія «Луцьктеплоенерго». Без юридичного оформлення власності починати якісь роботи не було сенсу.

Енергетична компанія подає в суд на ЗАТ «ВШК» і «Луцьктепло» про визнання власності на об’єкт, і суд своїм рішенням зобов’язує БТІ зареєструвати власність. Почалося практичне впровадження першої черги проекту, проте не склалося. Розв’язання цієї суто інженерної проблеми з приходом до влади в місті нового мера набуває політичного забарвлення. Міськрада негайно подає апеляцію. Львівський апеляційний суд відмовляється її розглядати, і тоді керівництво міста пише касаційну скаргу до Вищого господарського суду, який скасував попереднє рішення і повернув справу на новий розгляд. Причина? Міськрада стверджує, що передала котельню тільки в користування, хоча в усіх установчих документах і протоколах чітко зафіксовано — у власність. Верховний суд України, розглянувши касаційну скаргу підприємства, визнав право власності за «Енергетичною компанією «Луцьктеплоенерго». Рішення остаточне й оскарженню не підлягає.

Проте юристи міськвиконкому знайшли інші шляхи. Сесія міськради скасувала прийняті раніше рішення про входження ДКП «Луцьктепло» у нове підприємство і затвердження нової редакції статуту. Закономірно, що «Луцьктеплоенерго» звернулося до суду із проханням визнати ці рішення неправомочними і виграло суд першої інстанції. На черзі — апеляційний.

Судова тяганина триває. Підприємство, яке розраховувало почати активну господарську діяльність ще в січні 2005 року, практично не діє, а придбана газова турбіна вартістю 8 млн. грн. от уже півтора року стоїть під тимчасовим навісом...

Хто боїться, у того в очах двоїться

Міський голова Луцька Богдан Шиба стверджує, що при зростанні ціни на газ усі раніше розроблені проекти стають неактуальними і не будуть рентабельними. При цьому посилається на думку фахівців Міжнародної асоціації термоенергетичних компаній, із якою міськрада підписала договір про співробітництво в реалізації енергетичної стратегії міста. До речі, договір підписано від імені міськради, але опитані нами депутати нічого про нього не чули, у постійній депутатській комісії його теж не обговорювали. Директор ДКП «Луцьктепло» А.Лучко почув про нього лише від кореспондента. Проте це не завадило на останній 10-й сесії міської ради проголосувати «з голосу» досить дивний і розпливчастий документ «Про затвердження плану розробки і впровадження проекту реабілітації системи комунального теплопостачання». Дивно, але в ньому навіть не зазначено, про «співробітництво» із ким йдеться?

В Інтернеті про асоціацію сказано таке: «МАТЕК об’єднує під своєю егідою представників українських, словацьких і російських компаній... які займаються виробництвом, постачанням, реалізацією, монтажем теплотехнічного устаткування, проектуванням, енергетичним аудитом, гарантійним і сервісним обслуговуванням котельних, мереж опалення...»

Судячи з програми «Тепло — дітям», у рамках якої вже проведено реконструкцію систем опалення на основі устаткування Protherm і Saunier Duval у 110 школах України (а на черзі ще 208 навчальних закладів), йдеться про котли невеликої потужності і для індивідуального обігріву. Напрошується висновок, а чи не збирається Богдан Шиба переводити Луцьк на індивідуальне опалення? Якщо й не поквартирне, то, можливо, на кожний будинок — по котельні? І чи не має асоціація суто меркантильний інтерес, лобіюючи встановлення своїх котлів? Хай там як, але в держбюджеті на реконструкцію комунального господарства закладено 4,2 млрд. грн.

Тоді можна припустити, чому усі раніше розроблені проекти стають нерентабельними і чому при ціні на газ у 160—180 дол. за тисячу кубометрів і когенерація стає збитковою. А саме так стверджує пан Шиба. Хоча Володимир Леонов, директор теплопостачального підприємства у Хмельницькому, яке експлуатує когенераційну установку, підрахував, що і за ціни на газ у 400 дол. робота установки залишається прибутковою навіть без підвищення тарифів.

Котельня 4-го теплового району — головний страх і пугало місцевої депутатської більшості. Аргументи? Бізнесмени стануть власниками і монополістами і, природно, почнуть шантажувати місто, підвищувати тарифи... І ніхто не задумався над тим, що в котельню вкладають великі кошти не для того, аби вона простоювала, що бізнес зацікавлений виробляти дешеву електро- і теплову енергію, реалізовувати її найбільшій кількості споживачів, а отже, не повинно бути в нього виключно прагнення до її подорожчання.

Про реалії когенерації

Один із розробників бізнес-плану із впровадження когенераційної установки на базі котельні 4-го теплового району, начальник комплексної науково-дослідної лабораторії «Зоря-Машпроект», кандидат технічних наук Андрій Босий стверджує, що на нинішньому етапі альтернативи когенерації немає, і наводить конкретні дані. Котельня 4-го теплового мікрорайону дуже потужна і будувалася фактично як маленька ТЕЦ. Таким чином, для введення в експлуатацію когенераційних установок потрібні мінімальні будівельно-монтажні роботи. Проте весь їхній комплекс разом із придбанням двох когенераційних установок потужністю 20 МВт кожна в цінах 2004 року становив 77 млн. грн. Сьогодні — понад 92 млн.

Луцьк споживає приблизно 60 МВт. Тобто практично усі життєво важливі об’єкти міста можна було б забезпечити значно дешевшою електроенергією. Окупність проекту за старої ціни на газ становила 2,6 року, за нової — вже 4,8 року, рентабельність — 28%. Споживання газу збільшується на 38%, а випуск товарної продукції зростає в 2,2 разу. Що вища потужність установки, то дешевшими за інших однакових умов будуть вироблені тепло й електроенергія.

І останнє запитання: що одержує місто, у чому його вигода? Котельня вводилася в експлуатацію в 1972—1973 роках. Фактично за всі ці роки у відновлення технологічного устаткування не було вкладено жодної копійки. У «Луцьктепло» на його модернізацію, ремонт, підтримання в робочому стані немає грошей. Експерти оцінили вартість котельні в 6,6 млн. грн., що й становило внесок міста в статутний фонд нового підприємства. За умови, що когенераційна установка окупиться за п’ять років, вартість цієї складової зросте до 35 млн. грн. — 38% від вартості проекту в розмірі 92 млн. грн. плюс початковий внесок. Разом 41,6 млн. грн. То чого боятися?

Втім, складається враження, що мера Луцька ці перспективи не надихають. Б.Шиба розраховує на проект міжнародної асоціації і на величезні кошти в рамках Кіотського протоколу. Боюся, його чекає розчарування: кіотські програми передбачають виділення грошей лише на суто екологічні проекти, а забезпечення якісного теплопостачання — це проблеми місцевого керівництва.

P. S. 1 лютого Луцький міськвиконком затвердив нові тарифи на теплопостачання для всіх користувачів, крім населення. Відтепер вартість 1 Гкал зросла залежно від форми власності на 17—20%. ВАТ «Волиньобленерго» збирається відключити від енергопостачання боржників — «Луцькводоканал» і «Луцьктепло». Про це на засіданні комісії з розрахунків за використані енергоносії заявив генеральний директор підприємства Анатолій Бурін. На позачерговій сесії Луцької міської ради, яка відбулася 23 лютого, депутати одноголосно підтримали пропозицію лідера БЮТ Юлії Тимошенко і знизили тарифи на всі комунальні послуги на 10%. Тепер міській влади слід вирішити непросте питання: де знайти в бюджеті міста відсутні 8,5—10 млн. грн. на підтримку комунального господарства, при цьому не завдавши шкоди, наприклад, охороні здоров’я...

Очевидно, на жителів Луцька в недалекій перспективі чекають нелегкі часи, і якою б доречною нині стала когенераційна установка з виробництвом недорогої електро- і теплової енергії.