«Київенергохолдинг»: мікс по-київськи

Махати кулаками після бійки — традиційна забава українських виборних осіб усіх рангів. Нині це дійство розгортається навколо «Київенергохолдингу».

У листопаді фракції БЮТ, «Нашої України» і блок Кличка заявили про створення в Київраді депутатського об’єднання «Демократичний Київ». Серед основних цілей — перешкоджати владі підвищувати тарифи, домогтися прозорого проведення земельних аукціонів і... ліквідації компанії «Київенергохолдинг». З цих питань із ним солідаризувався і блок Литвина.

Загалом, битва за столичну енергетику перейшла на новий рівень. А почалося все дуже тихо й досить давно...

Київрада 24 червня 2004 року без зайвого галасу вирішила створити ЗАТ «Компанія «Київенергохолдинг». До статутного фонду новоствореного ЗАТ передавалися 60%+1 акція ВАТ «Київгаз», 12,73% акцій ВАТ «Київенерго» і 67% акцій ВАТ «Київводоканал», що належали київській територіальній громаді. Рішення пройшло в напівавтоматичному режимі — проти тоді було лише чотири голоси.

Створення холдингу мотивувалося потребою залучити інвестиції, однак навряд чи хтось із депутатів сприймав це всерйоз. Заради залучення 30 млн. дол. не віддають левової частки міського господарства комерційній структурі.

Фактично тим рішенням мерія визнала провал своїх спроб одержати у власність «Київенерго»...

Треба сказати, що Київ боровся довго й небезуспішно. За прем’єрства Валерія Пустовойтенка у власність міської громади вдалося одержати 12,73% «Київенерго». За Віктора Ющенка місту 2001 року практично задарма — оцінка вартості була на рівні «навіть не смішно» — відійшли обидві найбільші ТЕЦ. Більш того, цілий тиждень діяло розпорядження про передачу столиці жаданого 50-відсоткового пакета. Але потім усе закінчилося.

Міська влада довго не могла з цим змиритися, писалися численні листи в найвищі інстанції. Іноді здавалося — от-от. Але поїзд пішов. І, як тепер стає зрозуміло, назавжди.

Поява в 2004-му нової структури означала визнання чиновниками реальності — ділитися треба. Поки мерія «буцалася» за одержання контрольного пакета, вона явно недооцінила процеси, що відбуваються навколо столичної енергетики.

Під час приватизації «Київенерго» на ринок вийшло багато акцій. За всіма видами пільгової підписки їх пішло не традиційні 25%, а аж 37,3%. І поки мерія намагалася одержати від Кабміну контрольний пакет, їх почали масово скуповувати. За період 2000—2003 років у фізичних осіб викупили 12,2 млн. акцій.

Незабаром концентрація пакетів стала цілком очевидною. Особливих контрзаходів ніхто не вживав. По-перше, акції коштували дорого, і самоскуповування потребувало чималих ресурсів. По-друге, столична влада була переконана, що от-от одержить контрольний пакет за бартером, і проблема зникне сама собою. У результаті, до 2001 року блокуючий пакет благополучно викупили. За оцінками, обійшлося це задоволення покупцям у 26—28 млн. дол.

Саме в цей час плани міста поміняти акції компанії на будинки, що належать київській громаді, стали зовсім примарними.

Цікаво, що перший прояв сили нових акціонерів був навіть цілком «продержавним»: мерії зірвали спробу розмити держпакет.

Мерія разом із менеджментом «Київенерго» тоді схвалила рішення про збільшення статутного фонду на 30% (тобто аж на 1,5 млн. дол.). З огляду на те, що статутний фонд у енергокомпанії крихітний, це автоматично перетворювало державний пакет із контрольного на 38-відсотковий. Оскільки місто в той час управляло держпакетом, його представник, природно, проголосував «за».

Однак... Приватні інвестори вперше показали зуби і проголосували проти. Спроба перенести збори на місяць і узгодити позиції щодо основного питання мало що дала. Додаткова емісія провалилася, і держпакет так і залишився контрольним.

Незабаром стало зрозуміло, що без урахування інтересів нових акціонерів не обійтися. Причому не тільки в енергетиці. Навряд чи в мерії чітко уявляли, скільки ще різноманітних «урахувань інтересів» буде попереду.

В економічне життя столиці стрімко входила група Андрія Іванова та Василя Хмельницького — тодішніх основних акціонерів «Запоріжсталі». Вже наступного року вона без шуму і пилу перебрала в міста контроль над хлібопекарською промисловістю. В ЗАТ «Хліб Києва», яке створювалося на базі «Київмлина» і «Київхліба», дружні до власників «Запоріжсталі» компанії «Фінінвестгруп» і «Гарон» одержали 49%.

Потім інша дружня запорожцям фірма, СП ТОВ «Укрфінком», зайшла в розрахунковий банк міської адміністрації — банк «Хрещатик» — і поступово довела свою і близьких їй структур частку до 40%. Судячи з усього (а особливо з дій оточення мера), у найближчі тижні в них непогані шанси одержати й остаточний контроль над банком...

В енергетиці міста пропонувалася така модель. Міський пакет у 12,73% зливається з частками приватних інвесторів, які загалом становлять 28%. Отриманий 40-відсотковий пакет дає можливість, за потреби, надійно нейтралізувати будь-які зовнішні заміри. Одночасно проводиться продаж акцій в ВАТ «Київводоканал» (33%) і ВАТ «Київгаз» (до 40%). У створюваному ЗАТ «запорожці» спочатку претендували на 49,99%, але Омельченко наполіг на 39%.

Проте в ідеї виявилося доволі багато супротивників, і її реалізація призупинилася майже на два роки. У 2005-му місто навіть мляво спробувало відіграти назад. Київська міськадміністрація збиралася запропонувати Київраді скасувати своє рішення про включення 67% акцій компанії «Київводоканал» до «Київенергохолдингу». У листопаді закінчився і річний термін дозволу на створення ЗАТ «Компанія «Київенергохолдинг».

Тим часом столична влада, яка звикла до ручного статусу «Київенерго», що давав змогу проводити через нього дуже примітні схеми з розподілу майна, дуже не хотіла контролю над міською енергетикою з боку створюваної «Енергетичної компанії України». Місто спробувало було шантажувати центральну владу планами створення ЗАТ «Комунальна холдингова компанія», але цей проект помер майже відразу.

Структури, близькі до Іванова, пропонували мерії викупити в неї акції «Київенерго» приблизно за 68 млн. дол., але Омельченко на це не пішов.

Знову ідея міського холдингу спливла на поверхню вже після нищівної поразки Сан Санича на виборах. П’ятого квітня, ще не передавши владу, переможений мер підписав рішення про створення «Київенергохолдингу». Засновниками стали Київрада (61% акцій), Zarova (20) і Densec (19%). Київрада має внести в ЗАТ 60%+1 акцію «Київгазу», 67% акцій «Київводоканалу» і 12,73% акцій «Київенерго», а компанії Zarova і Densec — 147 млн. грн.

Ще одна реінкарнація «КЕХ» ще чіткіше зав’язана на Іванова та Хмельницького. Раніше очікувалося, що вони внесуть до статутного фонду ЗАТ викуплені ними акції «Київенерго», «Київводоканалу» і «Київгазу», але вони обмежилися лише відносно невеличким грошовим внеском. Та й то в два транші.

За ідеєю, місто, маючи понад 60%, може управляти холдингом саме. Проте, як показує практика, таким пакетом чиновники будуть кермувати не завжди. Бізнесмени, як мінімум, не дурніші за них, але набагато мобільніші. Тим паче, що реєстр акцій буде вести дружній саме їм, а не мерії, реєстратор.

Леонід Черновецький негайно оспорив це рішення, зробивши кілька гучних заяв про його незаконність. Мерія почала перевірку промпідприємств, повністю або частково контрольованих дружніми Іванову і партнерам компаніями, — того ж «Київенергохолдингу», «Київенерго», «Київхліба», «Київмлина», банку «Хрещатик».

А потім раптом настала тиша. Коли її нарешті порушили, здивована публіка побачила, що зовні ролі помінялися з точністю мало не до навпаки.

Сан Санич, спілкуючись із публікою, заявив буквально таке: «Я однозначно не підписував дозволу 5 квітня 2006 року про передачу пакетів акцій «Київводоканалу» до ЗАТ «Київенергохолдинг». Якщо це зроблено, те це робив або Фоменко (один із його колишніх заступників. — І.М.), або Іванов. Але все одно це неправомірно». Ще через кілька хвилин, відповідаючи на запитання, хто ж усе- таки підписав у червні розпорядження про передачу холдингу 60% + 1 акція ВАТ «Київгаз» — Черновецький, Фоменко чи Анатолій Чуб, колишній мер відповідає: «Це міг зробити будь-хто з них трьох або всі разом у змові. Інакше я це назвати не можу. Це службовий злочин. Я не розумію, чому на нього не реагують інституції Генеральної прокуратури, МВС, СБУ і, природно, секретаріату президента й апарату уряду».

Правда, що саме злочинного було в тому, що наступний мер виконав розпорядження свого попередника, так і не уточнювалося. Швидше за все, відіграла свою роль образа на Черновецького і «перебіжчиків». За іронією ситуації, Омельченко майже буквально повторив текст ранніх заяв Черновецького...

На той час нова адміністрація вже знайшла точки дотику з акціонерами, і привселюдні суперечки припинилися. Але передавати найцікавіший пакет — акції «Київенерго» — столична влада не поспішала, розпочавши складну гру. Офіційну точку зору озвучив новий секретар Київради Олесь Довгий: «Це біда, породжена попередньою міською владою. Ніхто з команди Леоніда Черновецького не підписував жодного документа щодо діяльності цього енергохолдингу, ми не виступали з будь-якими ініціативами його створення або збереження. Проблеми ВАТ «Київенерго» знову ж таки на совісті колишнього міського голови Олександра Омельченка та його команди».

Проте боротися з цим особливо не збиралися. Досить таки нейтрально було заявлено, що до спостережної ради енергохолдингу введено депутатів різних фракцій Київради — ГАК, БЮТ, Блоку Леоніда Черновецького, «Нашої України». У спостережній раді ХК «Хліб Києва» присутні представники Партії регіонів, до спостережної ради «Київводоканалу» входять голова фракції «Наша Україна» Дмитро Андрієвський, члени БЮТ та інших фракцій.

Водночас гра відбувалася на різних полях. Так, на початку серпня пролунала заява про неподовження договору на використання «Київенерго» теплоелектроцентралей, що належать місту. Маневр розцінювали, як посилення позиції міської влади в зв’язку зі зборами акціонерів «Київенерго», які мали відбутися у жовтні і на яких очікувалися серйозні кадрові чистки...

У вересні терміни управління, щоправда, подовжили, але тільки до кінця року.

Заодно знову було запущено ще одну, уже третю, версію власного підприємства. Київрада прийняла рішення створити комунальне підприємство «Київтеплоенерго» зі статутним фондом аж у тисячу доларів. Розглядався варіант передачі йому комунального майна міста. Втім, ця ідея не надихнула ні акціонерів «Київенергохолдингу», ні Мінпаливенерго і поки що відійшла на другий план...

Самі збори акціонерів «Київенерго» пройшли досить тихо. Сторони скандалити не стали. Держава задовольнилася легкими кадровими перестановками. Найбільш проблемною стала відмова реєстратора «Київенерго» (нині він контролюється групою «Приват») віддати реєстр.

Тож процес потихеньку пішов. За словами голови правління ЗАТ «Київенергохолдинг» Юрія Бондаря, нині Київрада вже внесла до статутного фонду акції «Київгазу» і «Київводоканалу», а приватні компанії — 74 млн. грн. При цьому Юрій Бондар заявив, що нині відбувається процедура передачі акцій «Київенерго», а решта 73 млн. грн. будуть внесені до квітня наступного року.

І тут на тлі кулуарних розбірок раптом спалахнула тарифна криза.

Майбутнє триразове підвищення комунальних цін захоплення в столиці не викликало. Зрозуміло, що тарифи не можуть завжди залишатися на одному рівні, але їхню структуру так ніхто і не надав. Міськадміністрація так і не спромоглася провести хоча б мінімальне обгрунтування потреби триразового подорожчання.

Опозиція одержала чудовий шанс, і було б нерозумно очікувати, що вона ним не скористається. Під удар першим потрапив енергохолдинг.

Його спеціалісти теж не зробили нічого, щоб цей удар пом’якшити. Хоча пан Бондар — одночасно ще й голова комісії Київради з питань ЖКГ.

Загалом, публіка одержала хорошу ціль, і по ній довго битимуть. Проте не факт, що це дуже хвилює акціонерів.

Нині вони мають намір докуповувати акції міських компаній на вторинному ринку і вести боротьбу з реєстратором за передачу реєстру акціонерів більш близькій їм компанії. Відмовлятися від боротьби за такий ласий шматок ніхто й не збирається.

І то правда, воно того варте. За словами пана Бондаря, сьогодні оборот підприємств, що входять до холдингу, становить близько 2,5 млрд. гривень. Частка «Київенерго» — приблизно 80% від цієї суми, ще 390 млн. — оборот «Київводоканалу» і 180 млн. — «Київгазу». Після підвищення тарифів оборот перевищить 5 млрд. гривень (у тому числі «Київенерго» одержить 3,5—4 млрд.).

Навіть якщо тільки прикинути ринкову капіталізацію такого ЗАТ, то 39-відсотковий пакет, що належить приватникам, у найближчій перспективі коштуватиме мінімум півмільярда доларів. А ще є способи його й збільшити. Досвід боротьби за проблемні активи в групи є. Так що одним об’єктом більше чи менше — не так вже й важливо.

До того ж поки що судових розглядів не надто багато — усього три справи в Печерському суді.

Цілком реальні гроші може принести акціонерам участь у інвестпрограмах. Приміром, вже озвучено, що нині одну з таких програм розвитку розробляє робоча група на чолі з Анатолієм Голубченком. Її мета — за чотири-п’ять років домогтися зниження втрат тепла і води до 10—15%. Мета, безумовно, блага й коштує понад мільярд гривень.

А от на що їх витрачатимуть — питання досить цікаве.

Щоб підкреслити складність поставлених перед ними завдань, представники холдингу на останній прес-конференції навели кілька прикладів. Це й розвалені труби (десь є навіть дерев’яні), це і недобудований третій блок на Троєщинській ТЕЦ-6, що потихеньку іржавіє. Діючі тарифи покривають тільки 47% витрат підприємств. Знос мереж перевищує 70%.

Усе це, звичайно, правда. Проте можна пригадати, що недобудований третій блок добудовують ще з 1998 року, час від часу урочисто доповідаючи наступному прем’єру, що от-от введуть в експлуатацію.

Ще наприкінці минулого року заявляли, що до 2008 року будівництво неодмінно завершать (починали з пуску в 2003-му). При цьому загальну вартість робіт на цьому об’єкті ТЕЦ-6 оцінювали спочатку в 640 млн. грн., потім — у 870 млн. І що освоєно 68—69% цих коштів. Тепер же скромно сказали, що бракує 463 млн., тож треба шукати або держдопомоги (і це для найбільш потенційно прибуткової компанії країни!), або інвестора.

Освоювати кошти в нас уміють. От тільки з кінцевим результатом погано.

Знову було заявлено, що нарешті завершується освоєння кредиту Світового банку на реконструкцію теплосистеми міста. 134 млн. дол. освоєно, і до кінця року витратять ще 24 млн. На чому в багатостраждальному проекті й поставлять крапку.

А от оцінити економічний ефект представник управляючої компанії не зміг, сказавши, що питання вивчатиметься. Тим часом на зорі туманної юності проект повинен був дати істотну економію газу, за рахунок якої й мав окупитися...

Теоретично всі ці запитання поки не до холдингу: він ще не управляє «Київенерго». Проте його приватні акціонери вже п’ять років перебувають у складі спостережних органів компанії, і чогось критичного від них жодного разу не почули. Якщо цю славнозвісну традицію буде продовжено (а поки що все відбувається за звичним сценарієм), то, може, і правда — «спасибі, краще не треба», обійдемося без вас...

Два роки тому наша газета вже писала з цього приводу: «Чи не можна конкретніше — хто, навіщо, скільки й що буде?.. Країна за останні роки вже досхочу награлася в ігри з безіменними інвесторами з офшорних зон. Якщо ми хоча б номінально збираємося в Європу, то, можливо, треба пригадати, що під «ми» у ній зазвичай мають на увазі не представників офшорок, а трохи ширші прошарки населення. Городян, наприклад...»

Відтоді відгомонів Майдан, змінилися три уряди і мер міста. Але дещо у нас явно не помінялося. Те, що їм самим так зручніше, не викликає сумнівів. Однак при чому тут жителі міста й міської громади? Може, хтось вважає, що роль киян зводиться тільки до покірливої оплати платіжок?