«КИЇВЕНЕРГО»: ПІСЛЯ ЗИМОВОГО «ТРЕНУВАННЯ»

Нинішня зима запам’яталася переважно конфліктами. НАК «Нафтогаз України» і Мінпаливенерго несамовито «пресували» одне одного, а їхні офіційні заяви нагадували фронтові зведення. Наступна серія звільнень і призначень теж надала відтінків подіям.

Проте про «шарварок» у верхах населення дізнавалося, сидячи в нормально освітлених і непогано опалюваних помешканнях, тож перипетії його стосувалися дуже мало. Зима четвертий рік поспіль пройшла нормально, і готовність до неї в обох сторін виявилася досить високою. Ключовий параметр енергосистеми — частота струму — вже впродовж кількох років відповідає нормативу, і цим навіть перестали хвалитися.

Кризи, що виникали, мали локальний характер і навіть близько не нагадували ситуацію наприкінці 90-х. За іронією долі, мало не найбільша з них сталася в найблагополучнішому регіоні країни — Києві. В січні-лютому жителі столиці встигли дізнатися, що таке ледь теплі батареї та чим загрожує помітне скорочення виробництва електроенергії. Ніяких природних катаклізмів не було: просто міську енергокомпанію «Київенерго» «навчали» жити в нових умовах. А заразом дісталося й городянам.

«Газова війна» зі столицею

В енергосистемі України «Київенерго» завжди було на окремому рахунку. Специфіка компанії полягає в тому, що до її складу, крім розподільних енергомереж, входять дві найсучасніші ТЕЦ країни. Це дозволяє продукувати та продавати одночасно і світло, і тепло. У результаті сформувалася досить автономна оаза, що й дозволило киянам благополучно пережити хаотичний період другої половини минулого десятиліття. Тоді як в енергосистемі країни грошові платежі становили в середньому близько 10%, у Києві вони були в районі 80%. І це при щорічному обороті компанії 300 млн. дол.

Бізнес був цілком рентабельним, і 2001 року в компанії через це мало не з’явилися неприємності. За поверховими підрахунками виходило, що прибуток перевищує 200 млн. грн., і Фонд держмайна вже налаштувався половину його одержати у вигляді дивідендів. Правда, все обійшлося: після корекції «зайві» гроші «потопили» по статтях видатків. А позаяк держпакетом управляла мерія, то Фонду довелося проковтнути слинку й шукати інші джерела для поповнення бюджету. Надалі кияни таких проколів не припускалися, бадьоро демонструючи світу звичні 0,5—0,6% чистого прибутку від обороту. На життя цілком вистачало...

Весь цей добробут грунтувався на двох китах. Один із них був цілком нормальним: комбіноване виробництво тепла й електрики забезпечує недорогий товар. Але іншим і головним був наддешевий газ — якийсь час його ціну навіть намагалися зробити комерційною таємницею. Газ для обох ТЕЦ, одержуваний за тарифами для комунальної енергетики, часом коштував удвічі менше, ніж для решти генерувальників, що забезпечувало рекордно низьку його частку в вартості палива. У собівартості кіловат-години київської електрики паливна складова ніколи не перевищувала 4 коп. В інших українських генерувальних компаній вона, навпаки, не опускалася нижче 8—9 коп.

До речі, із минулого року газ подешевшав іще більше. Верховна Рада «зрізала» ПДВ для «комунального» газу (зокрема й для ТЕЦ), і нині «Київенерго» 88% блакитного палива одержує по 157,5 грн. за тисячу кубів, що на 43% менше, ніж ціна для генерувальників. І тільки 12% газу йде як «енергетичний». Тож газ обходиться компанії дешевше, ніж для інших станцій — вугілля.

У результаті, із початком кожної зими починалася показово-профілактична кампанія з вибивання грошей. На певний час тиск у мережі падав, і висувався ультиматум: заплати, бо гірше буде. Енергетики щось платили, а здебільшого обіцяли. Загалом, сторони розходилися задоволені одна одною. На тлі більш як мільярдного боргу генерувальників столичні борги не здавалися надмірними.

Проте нинішньої зими показово-профілактичний захід несподівано набрав надзвичайно гострої форми. «Нафтогаз» не обмежився чемним поклоном. Традиційне листопадове зниження поставок газу переросло в більш жорстке грудневе, а в січні й лютому вентиль почали перекривати «по-дорослому», на третину обмеживши поставки.

При цьому якщо спочатку «Київенерго» ремствувало, що з ним не узгодили зниження поставок, то до середини зими стало ясно, що ніхто ні з ким нічого й не узгоджуватиме.

Аргументи про зростання соціальної напруженості — а цю тезу звично намагалися експлуатувати і енергокомпанія, і мерія — «Нафтогаз» відхиляв досить іронічною пропозицією перейти з газу на наявний мазут.

Електроенергія і тепло на мазуті приблизно вдвічі дорожчі, ніж на газі, тож вибір між теплими й неекономічними «мазутними» батареями в будинках і холодними при «зрізаних» обсягах газу був чисто теоретичним. Особливо якщо згадати кілька сотень мільйонів гривень заборгованості комунальників енергетикам. Узагалі, розмови про соціальну напруженість (і про аварійний режим) припинилися, ледь почавшись.

Розмірковування, що борг столичних енергетиків на загальному тлі незначний, істотного ефекту теж не дали. Киянам було сказано, що йдеться про їхні борги, а з чужими розберуться й без них. Не допомогла також заява, що торік, споживши газу на 700 млн. грн., завдяки серії заліків столиця погасила 850 млн. За НАКівською статистикою за компанією однаково значилися поточні борги, тож красива цифра нікого не зупиняла.

У тому, що столичні енергетики цілком спроможні заплатити, не сумнівався ніхто, і, відчувши запах швидкої перемоги, НАК продовжував тотальне «пресування». Перший заступник голови правління «Нафтогазу України» Володимир Шелудченко, котрий курирує питання розрахунків за газопоставки, розпорядився знижувати тиск у трубопроводах, якими газ надходить до міських ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, «аж до повного припинення подачі газу з опломбуванням вхідної запірної арматури».

«Київенерго» назвав дії газівників безпрецедентними. І це було цілком справедливо. У лютому його ТЕЦ справді почали потроху палити мазут, що означало наближення кінця. Технічно мазуту вистачило б місяців на два, але економічно... Взимку «Київенерго» звикло працювати з рентабельністю електроенергії мінімум 150%, а мазут зводив її до цілком реального нуля.

Проте край протистоянню було покладено несподівано різко й із цікавого приводу. НАК «Нафтогаз України» констатувала «хронічну неспроможність розраховуватися за енергоносії» плюс «невиконання взятих на себе зобов’язань, нарощування боргів і невжиття заходів для розв’язання своїх фінансових проблем». Загалом, усе в найкращих традиціях публічної лайки.

Проте готовність НАКу запропонувати Кабінету міністрів передати «Київенерго» в управління своєму дочірньому підприємству «Газ-тепло» — для «виведення з кризи» — стала останньою краплиною.

За ідеєю, заява мала суто умоглядний характер: у ній навіть не стверджувалося, що такий лист існує і тим паче надісланий адресатові. Але ефект був блискавичний. Енергетики, які недавно говорили, що їхні ліміти кредитування повністю вичерпано, негайно позичили 70 млн. грн. у російського «НРБ-Україна» й погасили всі поточні борги. Чим усе й скінчилося.

Причин капітуляції на умовах НАКу було кілька. Це і втома від «війни», і розуміння, що платити доведеться, але все-таки головне — явне відчуття наближення зміни влади. Міське керівництво дедалі відчутніше втрачає контроль над ще недавно абсолютно «ручною» енергокомпанією.

Її шанси опинитися в складі утворюваної під Олега Дубину «Енергетичної компанії України» (ЕКУ) дуже високі. В усіх запропонованих варіантах організації ЕКУ є й столична енергокомпанія. Ось і віце-прем’єр Андрій Клюєв це підтвердив. Та й уже друге перенесення зборів акціонерів «Київенерго» на вимогу ФДМ досить однозначно вказує на перспективу.

Захоплення в міста й у великих акціонерів це не викликає, але на відкритий конфлікт навряд чи хтось піде. Тим паче що 50-відсотковий пакет акцій, який перебував в управлінні міськадміністрації, торік передали ФДМ. Тоді столична влада натякала, що створить на базі своїх активів альтернативний енергохолдинг. Нинішнього року знову повторили, що коли місту не передадуть контрольний пакет, варіант створення холдингу стане можливим. До нього ввійдуть «Київенерго», ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, єдиний розрахунковий центр тощо. Стверджувалося, що новий холдинг, крім іншого, об’єднає трансформаторні підстанції та кабельні мережі.

Проте такі заяви можна цілком безболісно ігнорувати. Створити щось путнє без енергомереж неможливо, а вони, як і раніше, державні. Не кажучи вже про те, що вся міська енергосистема тримається на державному газі. Проста й цілком здійсненна загроза переведення його левової частки з комунального (по 157,5 грн.) в енергетичний (по 310 грн.), як було років зо три тому, — достатньо сильний аргумент для придушення будь-яких сепаратистських настроїв.

Правда, і в велике та світле майбутнє нового всеукраїнського енергомонстра важко віриться. Якщо не брати до уваги глобальну мету працевлаштування Олега Вікторовича, ЕКУ створюють за образом і подобою РАТ «ЕЭС России». Тоді як росіяни реформують РАТ із перспективою його ліквідації. Тож перехід в ЕКУ — це ще явно не кінець столичної енергоприватизації. Інша річ, наскільки затяжною буде пауза.

Проте й після її завершення «Київенерго», очевидно, не віддадуть мерії, а продадуть. Навіть після капітального з’ясовування стосунків впродовж останніх років, коли компанія втратила низку дуже цінних активів (ті ж таки ТЕЦ), її вартість, за найскромнішими підрахунками, потягне мільйонів на двісті доларів, і покупці знайдуться. Втім, це дуже далека перспектива. Варіантів швидкої приватизації поки що не видно.

Зима минула. Продовження буде...

А ось оперативні питання доведеться вирішувати вже тепер. Торішній досвід виявився настільки повчальним, що «Київенерго» планує перейти на сезонні тарифи в розрахунках із населенням за теплову енергію та гарячу воду і, таким чином, поліпшити розрахунки. Передбачається, що середній тариф залишиться на сьогоднішньому рівні, а суми рахунків, які виставлятимуться влітку та взимку, відрізнятимуться приблизно в 1,8 разу, оскільки в холодну пору року до розрахунків за гарячу воду додаватиметься плата за теплопостачання.

Такий досвід — різного рівня позитивності — уже є у Львові та в сусідній Білій Церкві. Столична міськадміністрація заявила, що підтримає проект і вже в червні запровадить сезонні тарифи. Проте тотальний «одобрямс» на стадії обговорення рішення зовсім не означає, що все піде гладко. І річ навіть не у виборах — солідні рахунки на оплату населення одержить уже після них. Проблема в організації.

Часи, коли рівень розрахунків «Київенерго» здавався недосяжною для інших регіонів мрією, давно минули. Тепер учитися працювати доведеться саме киянам. У тих-таки львів’ян, і не тільки в них: у більшості приватизованих обленерго, як суркісівських, так і «словацько-бабаковських», питання збуту поставлені помітно краще. Це стосується й частоти обходів абонентів, і роботи з боржниками. Причому користуються не так пряником, як батогом. А це в столичних умовах гарантує, як мінімум, конфлікти з міською владою, чого «Київенерго» завжди уникало. Та й у Київраді (з огляду на те, що майже в кожного депутата є або своя, або дружня фірма, а часто й не одна) вибивання боргів аж ніяк не викликає захоплення.

На початковому етапі АК «Київенерго» готова реструктурувати заборгованість споживачів за надані послуги терміном на п’ять років за умови 100-відсоткової поточної оплати. Уже підписано перший договір про реструктуризацію — з Дарницькою райдержадміністрацією. Ось тільки виконуватиметься він чи залишиться черговим папером? Це залежить від якості роботи з боржниками. Якщо людям доведуть, що «халява» скінчилася, то вони платитимуть. Якщо не доведуть — теж платитимуть, але тільки після серії «тренувальних зим».

До речі, про зиму. Минулого літа місту пропонували купити два мільярди кубів газу як страховий запас. Проте столичний бюджет не міг собі дозволити вилучити понад 300 млн. грн. оборотних коштів. Навряд чи купівля відбудеться й нинішнього року. З якою готовністю палять мазут, уже говорилося...

Газівники неодноразово пропонували перевести «Київенерго» на часткову передоплату, тож, очевидно, рано чи пізно дійде й до створення запасів.

А загалом — змін має бути чимало. Чи потеплішає від них у будинках, покаже зима. Наступна.