КИТАЙСЬКИЙ СИНДРОМ РОСІЙСЬКОЇ НАФТИ

За три дні, які президент Росії Володимир Путін провів у Китаї, стратегічні партнери мали обговорити чимало тем. Судячи з усього, саме стільки вони й обговорили. І тепер аналітики мусять ворожити, що ж то були за теми (крім тих, певна річ, щодо яких підписано офіційні документи).

Одне з найбільш інтригуючих питань — програма російсько-китайського співробітництва в енергетичній сфері. Потреба Китаю в енергоносіях росте як на дріжджах. А Росія давно вже прагне скинути з себе гамівну сорочку, яку з такими труднощами начепили на неї керівники ОПЕК, домагаючись обмеження російських поставок нафти на світовий ринок задля стабілізації цінової політики. Здавалося б, у такому випадку ні про що й говорити. За винятком суто технічних деталей, а саме: способу транспортування нафти й газу з Росії до Китаю.

Проект трубопроводу від родовищ Східного Сибіру в китайське місто Дацин фахівці розробляють уже давно. Проте команди підготувати всю документацію з цього питання до візиту Путіна в Китай у відповідні відомства не надходило. Зате вже після візиту в російській пресі почали обговорювати переваги іншого трубопроводу, чи то Ангарськ — Владивосток, чи то Ангарськ — Находка. Цей альтернативний варіант постачання дозволить як забезпечити енергоносіями внутрішніх російських споживачів, так і прийти не лише на китайський ринок, а й на японський, корейський і навіть американський.

Вартість «китайського» маршруту оцінюється в 2,8 млрд. дол., і китайська сторона вже висловила готовність частково профінансувати проведення трубопроводу по російській території та гарантувала підписання 25-річного контракту на постачання енергоносіїв. А головний лобіст цього маршруту з російського боку — компанія ЮКОС уже пообіцяла забезпечити поставки 20 млн. тонн нафти на рік із тих 30 млн., що необхідні для забезпечення рентабельності проекту.

З другим варіантом розклад не такий сприятливий: вартість трубопроводу оцінюється в 5 млрд. дол.; черги охочих узяти участь у фінансуванні проекту не спостерігається, та й з розрахункових 50 млн. тонн нафти поки що не набирається навіть половина, попри всю активність компанії «Транснафта». До того ж і китайським інтересам альтернативний маршрут відповідає значно меншою мірою, ніж основний. Ось тільки ніякого галасу з цього приводу вони не зчиняють. Зате встигли продемонструвати свою глибоку зацікавленість у приватизації російської нафтової компанії «Славнафта», однієї з найбільших держкомпаній, що видобуває 320 тис. барелей нафти на день.

Продаж 74,95% акцій «Славнафти» уже встигли записати в найбільші приватизаційні проекти в новітній російській історії. Попри високу стартову ціну проекту — 1,7 млрд. дол., про своє бажання взяти участь у конкурсі вже заявило 12 компаній. З-поміж російських серед перших «відзначилися» «Сибнафта», ТНК, «Лукойл», «Роснафта», «Сургутнафтогаз». І хоча цим аукціоном певною мірою зацікавилася навіть BP PLC, основним претендентом фахівці вважають China National Petroleum Corporation (CNPC) або її дочірній підрозділ PetroChina.

Аукціон із продажу пакета акцій відбудеться 18 грудня. Він обіцяє бути максимально прозорим. Уперше в історії Росії його транслюватиме телебачення в прямому ефірі, а ім’я ведучого залишатиметься невідомим до останнього моменту. Однак уже сьогодні експерти не сумніваються, що пакет акцій отримають саме китайці, оскільки їм цілком під силу заплатити за нього вдвічі більше, ніж стартова ціна. Адже чистого прибутку CNPC 2002 року очікується 5,5 млрд. дол. А до цієї суми російські компанії заледве дотягують не те що поодинці, а й по двоє.

Тож цілком імовірно, що пакет акцій «Славнафти» таки дістанеться китайцям. І якщо після цього трубопровід справді потягнеться до російського порту (а затвердження остаточного рішення про маршрут заплановане на 25 грудня), то гіпотезу про те, що під час свого візиту російський президент серед інших питань обговорював і механізми компенсації за зміну маршруту, можна буде вважати доведеною.