Ірансько-індійський газопровід в обхід… США

Вперше ідею будівництва газопроводу Іран—Пакистан—Індія на офіційному рівні озвучили ще 1994 року під амбіційною назвою «Газопровід миру і прогресу». Покликаний стати символом урегулювання відносин у регіоні, цей проект від самого початку стикнувся з великими проблемами політичного характеру.

Спочатку будівництво 2800-кілометрового трубопроводу оцінювалося в 4,5 млрд. дол., а пропускна потужність — у 60 млн. кубометрів на день, які мали розподілятися між Індією й Пакистаном. Проте спроба пов’язати з укладанням угоди про будівництво газопроводу деякі політичні питання, зокрема транзит через пакистанську територію індійських товарів, призначених для Афганістану, усунення різноманітних торгових обмежень, призвела до повного блокування всього проекту. Значного прогресу в переговорному процесі вдалося досягти лише 2005 року, коли було підписано контракт на поставку 5 млн. тонн газу на рік протягом 25 років. Сторонам навіть удалося досягти компромісу в питанні формули ціни, хоча конкретні цифри не називалися.

Утім, практично відразу проект знову було заморожено. Прихід до влади в Ірані Махмуда Ахмадінежада та різке загострення ситуації навколо іранської ядерної програми викликали активізацію американської політики в регіоні, спрямованої на ізоляцію Тегерана. Підписання 2006 року американсько-індійської угоди в ядерній галузі, якою Вашингтон практично визнавав ядерний статус Індії, передбачало відмову Делі від енергетичного співробітництва з Тегераном і переорієнтування на будівництво Трансафганського газопроводу, здатного забезпечити Індію туркменським газом.

Проте нині питання про будівництво цього газопроводу, з урахуванням ситуації в Афганістані, на порядку денному не стоїть. Зате знову виникла тема ірансько-пакистансько-індійського газопроводу. У квітні цього року під час візиту президента Ахмадінежада в Індію й Пакистан було досягнуто прин-
ципових домовленостей, а згодом з’явилася й інформація, що готується підписання тристоронньої угоди. Будівництво газопроводу планується розпочати у вересні 2009 року, завершити — 2014-го. Вартість проекту зросла вже до 7,6 млрд. дол., правда, збільшено й пропускну здатність. Через газопровід передбачається поставляти 150 млн. кубометрів газу на день, із яких 90 млн. одержуватиме Індія, а решта дістанеться Пакистану.

На думку експертів, опитаних журналістами Forbes, до застосування санкцій, якими погрожує американська адміністрація охочим мати ділові відносини з Тегераном (особливо в розмірах понад 20 млн. дол.), справа не дійде. Хоча всі залаштункові важелі впливу буде використано максимально. Навіть попри те, що обсяги американського експорту в Іран за роки президентства Буша-молодшого зросли вдесятеро.

З іншого боку, лобіювання Вашингтоном Трансафганського трубопроводу покликано не тільки завадити потужному вливанню в іранську економіку, а й обмежити всемогутність російського «Газпрому», котрий уже висловив зацікавленість в участі в реалізації «Газопроводу миру і прогресу».