І ЩЕ РАЗ ПРО ТЕРМІНАЛ І НАФТОПРОВІД ОДЕСА–БРОДИ

Останнім часом у пресі, особливо столичній, з’явилась низка статей, присвячених саме темі будівництва нафтопроводу Одеса — Броди та нафтотермінала «Південний». Це й не дивно, отже власне тепер закінчено важливий етап у спорудженні 670 кілометрової нафтомагістралі — здійснено 100% комплектацію будівництва трубами вітчизняного виробництва, що означатиме його завершення в липні цього року. Саме напередодні 10-ї річниці Дня незалежності Української держави. Противникам нафтопроводу та нафтотермінала, незважаючи на всі їхні зусилля, у черговий раз не вдалося ні зупинити, ні бодай загальмувати зведення цього стратегічно важливого для України комплексу. І, на мою думку, саме зрив їхніх планів та намірів викликав таку неприховану стурбованість та роздратування.

Написані, мабуть, з розрахунком на необізнаність читачів, з метою створення загальної негативної громадської думки, більшість цих статей від першого і до останнього рядка є нефаховими, наведені їх авторами факти і висновки не відповідають дійсності і, звичайно, я не буду дискутувати з нікому не відомими авторами і ще менш відомими так званими експертами цих абсолютно безглуздих публікацій, які пишуть свої «опуси» вочевидь на вимогу замовників. Але досить про них, вони не гідні навіть найменшої уваги.

Проект будівництва нафтового термінала біля Одеси та нафтопроводу, який сполучив би цей термінал з уже існуючою в країні системою нафтопроводів, виник ще на початку існування України як суверенної держави.

Цей проект виник у відповідь на майже 100% залежність України від постачання нафти з Росії. Те, що така ситуація є ненормальною, неприпустимою і не відповідає стандартам національної безпеки, тобто є загрозливою для існування країни, — просто очевидно, як тоді, так і тепер. Отже проблема диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, зокрема нафти, потребувала (і потребує!) нагального вирішення.

І приклади розвитку інших великих і малих держав свідчать про виправданість саме такого підходу до розв’язання цієї проблеми. Польща ще в 80-ті роки швидкими темпами збудувала нафтовий термінал у Гданську, таким чином розв’язавши для себе проблему диверсифікації нафтопоставок. І хоча він використовується далеко не на повну потужність, а навіть і для експорту російської нафти на Балтійське море, все ж цей термінал відіграв стабілізуючу роль в економіці, а також в політичному становищі Польщі.

У період розвалу СРСР Чеська республіка, навіть не маючи безпосереднього виходу до моря, терміново збудувала державний нафтопровід MERO, що продовжується з німецького міста Інгольштадт до чеського нафтопереробного комбінату в місті Літвінов, таким чином отримавши вихід до середземноморського ринку нафти системою нафтопроводу Трієст — Інгольштадт. А це дає Чехії можливість закуповувати нафту в регіоні Перської затоки, а також у Казахстані та Азербайджані, яка експортується з цих країн через протоку Босфор з Чорного моря, що розв’язує проблему диверсифікації джерел нафтопостачання для Чехії. І навіть маленький Сінгапур, абсолютно не маючи нафти, збудував нафтопереробний завод, нафтопровід і нафтовий термінал, які взагалі стали однією з провідних галузей економіки цієї держави. Немає навіть потреби наводити приклади функціонування економік таких країн, як Японія, Німеччина, Італія, Франція, Іспанія, США та інших. Для фахівців це просто загальновідомі речі.

І ще раз про термінал і нафтопровід Одеса–Броди

Початок на 1-й стор.

Отож, найперше цей комплекс — термінал-нафтопровід — задуманий і будується в першу чергу для України, для забезпечення її власних потреб у нафті. Саме тому він і є стратегічно, життєво важливим комплексом для молодої Української держави.

Разом з тим, враховуючи унікальне географічне положення України, яка розташована на перетині шляхів між Азією та Європою, нафтотермінал «Південний», і нафтопровід Одеса — Броди можна використовувати для транзиту нафти із багатого нафтою регіону Каспійського моря до країн — споживачів нафти в Центральній та Західній Європі і навіть, використовуючи існуючі нафтогавані на півдні та півночі Європи (Омішаль та Гданськ відповідно), цим же шляхом можна транспортувати нафту до США. Таким чином значення України як транзитної держави значно б зросло, а це дало б, окрім економічної вигоди, ще й чималі політичні дивіденди.

Проте з самого початку така постановка питання викликала у середовищі людей, вороже налаштованих до самого існування Української незалежної держави, прихований спротив та байдужість, а потім відверті дії, спрямовані на зрив будівництва нафтопроводу Одеса — Броди та нафтового термінала «Південний», або, як їх називають фахівці, — української частини Євро-Азійського нафтотранспортного коридору. Згадаймо хоча б «суперечки» напередодні і на початку будівництва термінала «Південний», а згодом і нафтопроводу Одеса — Броди. Певними високими посадовими особами поширювалася думка, що це «закопані в землю гроші»; зараз поширюється думка, що цей проект — «суха труба» і «будова заради будови», і тому подібне.

Щонайменше дивує, що це робиться тепер, коли останній етап будівництва нафтопроводу практично завершується (прокладено понад 95% нафтопроводу), а роботи на терміналі з березня 2000 року (тобто з часу визначення урядом України державного акціонерного товариства «Магістральні нафтопроводи «Дружба» генеральним замовником будівництва) ведуться надзвичайно високими темпами: за один рік зроблено незрівнянно більше, ніж за всі попередні шість років, і загальна готовність термінала сьогодні складає майже 60%. Є усі підстави вважати, що будівництво термінала завершиться наприкінці 2001 року. Слід також особливо відзначити, що на будівництво магістралі Одеса — Броди з державного бюджету не витрачено жодної копійки.

На урядовому рівні існують домовленості між Україною і Польщею щодо продовження магістралі Одеса — Броди до польського міста Плоцьк, де розташований найбільший нафтопереробний завод Польщі і з огляду на це були проведені переговори між господарюючими суб’єктами польської та української сторін щодо практичної реалізації цього проекту. Вже підписаний тристоронній контракт на розробку техніко-економічного обгрунтування будівництва нафтопроводу Броди — Плоцьк між компаніями-замовниками: з української сторони — ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба», з польської — Підприємство експлуатації нафтопроводів (ПЕРН) «Пшиязнь» та англійською компанією-виконавцем ТЕО.

Нещодавно підписаний меморандум між словацькою, чеською та українською сторонами, щодо користування українською ділянкою Євро-Азійського нафтотранспортного коридору. Встановлюються контакти з компаніями, зокрема казахськими, які є власниками каспійської нафти. Отримані дві пропозиції щодо перевезення нафти танкерами за маршрутами Новоросійськ—Одеса та Новоросійськ—Супса від відомих англійських фірм, котрі не один рік займаються нафтовими перевезеннями.

Враховуючи все це, хочу запитати: якою буде оцінка України як держави і партнера та й взагалі, хто захоче з нами мати ділові контакти, якщо наша політика в цьому аспекті є непрогнозованою і хитається від однієї крайності в іншу?

Наразі проаналізуємо стан справ на чорноморському ринку нафти, який уже сформувався і продовжує розвиватися.

Сьогодні в регіоні Чорного моря ринок російської, казахської, азербайджанської нафти, а також нафти інших власників, в тому числі й великих європейських та американських фірм, сумарно щорічно складає близько 65 мільйонів тонн, в тому числі по нафтогаванях: Новоросійськ — 42 млн. тонн; Одеса — 10 млн. тонн; Туапсе — 6 млн. тонн; Супса — 5 млн. тонн; Феодосія — 2 млн. тонн.

І вся ця нафта, що належить різним власникам з регіону Чорного моря до західно- і центральноєвропейських споживачів сьогодні транспортується тільки одним-єдиним природою створеним шляхом — протокою Босфор. Інших шляхів сьогодні не існує! Усі розмови про інші шляхи — турецький (Баку — Джейхан), румунський (Констанца — Трієст), болгаро-грецький (Бургас — Александропуліс), болгаро-албанський (Бургас — Вієра) — є поки що тільки «блакитною» мрією, не більше. До того ж, через протоку Босфор зустрічним маршрутом із Середземного моря транспортується щороку до 10 млн. тонн нафти, що її закуповують для своїх потреб Румунія та Болгарія. За матеріалами західних спеціалістів, максимально допустима пропускна спроможність протоки Босфор, яка ще влаштовує турецький уряд, складає близько 70 млн. тонн, тобто в даний час вона уже є критичною. І вже сьогодні, щоб пройти протоку Босфор, нафтові танкери простоюють в черзі на рейді до двох тижнів. Якщо невдовзі до цього ж на чорноморський ринок нафти прийде додатково 33 — 35 млн. тонн нафти на рік з нафтопроводів Тензгіз — Новоросійськ та Баку — Супса, що сумарно з існуючими нафтопотоками складатиме близько 100 млн. тонн нафти на рік, то розраховувати на існуючий природний нафтовий коридор через протоку Босфор щонайменше нерозважливо, безперспективно і доволі ризиковано.

І тут лише Україна пропонує свій реальний нафтовий транспортний коридор в Європу, а саме — нафтопровід Одеса — Броди пропускною здатністю до 40 млн. тонн нафти на рік і нафтовий термінал «Південний», будівництво яких скоро завершиться (наприкінці 2001 року), який частково розвантажить протоку Босфор і якому всі інші вищенаведені навіть не є альтернативою, бо їх реально просто не існує. Якщо ж в перспективі вони (можливо) колись і з’являться на нафтовій карті світу, то зможуть скласти здорову конкуренцією в нафтовому світовому бізнесі, що піде тільки на користь країнам—споживачам сирої нафти, в тому числі й Україні.

Що ж до побоювань, що нафта в Україну по нафтопроводу Одеса — Броди не піде і труба буде «сухою», то тут спочатку варто уточнити: безоплатно чи за гроші? Якщо шановні опоненти вважають, що нафта в Україну повинна текти рікою задарма, то із стовідсотковою впевненістю стверджую, що вони мають рацію: за таких умов нафта в Україну не піде ніколи і нізащо. А якщо цю нафту купити, то хіба на поставки нафти в Україну існує ембарго? Висновок напрошується сам собою.

Стосовно ж транзиту нафти, то все буде вирішувати економіка цього маршруту. Розрахунки та обізнаність з ситуацією на світовому ринку палива та тенденціями його розвитку дають підстави стверджувати, що український варіант транспортування нафти в Україну та Європу буде поза конкуренцією.

Ніяких конкретних кроків щодо початку будівництва інших нафтових коридорів жодна з країн не зробила. Справа обмежується лише теоретичними заявами, конференціями, презентаціями і таке інше.

Проте окремо кілька слів хочу сказати про найбільш вірогідний маршрут — нафтопровід Баку — Джейхан, так званий основний експортний трубопровід (ОЕТ), як його називають в колі фахівців. На мій погляд, цей нафтопровід не буде побудовано ніколи. І головною причиною цього є відсутність достатніх ресурсів нафти в межах 40—60 млн. тонн на рік, а також інші, хоча й другорядні, але важливі причини: висока вартість будівництва (за деякими оцінками 4—6 млрд. дол.), високосейсмічна зона пролягання маршруту, що може викликати неабиякі екологічні ризики для трубопроводів такого діаметру, а також проходження по території, нестабільній в політичному відношенні. Висока вартість транспортування нафти цим маршрутом (близько 50 дол. за матеріалами зарубіжних авторів), що зумовлюється високою вартістю будівництва, робить його неконкурентоспроможним, а відсутність достатніх ресурсів нафти — просто нежиттєздатним.

Також окремої уваги заслуговує теза про те, що для добудови, експлуатації та управління нафтопроводу Одеса—Броди і нафтового термінала «Південний» вкрай необхідно створити (указом Президента чи постановою Кабміну України) міжнародний консорціум, як то кажуть, «поставщиков каспийской нефти в Европу» (мовою оригіналу). Сама постановка питання в запропонованому вигляді видається принаймні юридично неграмотною. Яким чином указом українського Президента чи постановою українського уряду можна «загнати» в міжнародний консорціум такі західні нафтові компанії, як, наприклад, «Шеврон», «Брітіш Петролеум», «Аджіп» чи інших, всупереч їхнім бажанням? Створення будь-яких організаційних структур (а тим більше на міжнародному рівні) є виключно справою самих господарюючих суб’єктів. І стане це можливим тільки в тому випадку, якщо вони матимуть якісь спільні інтереси — фінансові, технічні, наукові тощо.

Одним із можливих варіантів такої співпраці, від якої не слід відмовлятися (зокрема із власниками–продавцями каспійської нафти) може бути заповнення нафтопроводу технологічною нафтою на взаємовигідних для обох сторін умовах.

Що ж стосується такого важливого для держави стратегічного комплексу, як нафтопровід Одеса — Броди і нафтовий термінал «Південний», то, на мій погляд, стратегічно важливий для держави комплекс — нафтопровід Одеса—Броди і нафтовий термінал «Південний» — повинен беззаперечно повністю бути українською власністю.

Окремо зупинюся на принципах створення так званого міжнародного консорціуму, які пропонуються деякими так би мовити зацікавленими особами. Практично закінчуючи будівництво нафтопроводу Одеса — Броди і маючи незаперечні можливості добудувати термінал «Південний» власними силами, Україна (за їхніми розрахунками) в майбутньому консорціумі має отримати частку у 25—30% (а згідно з деякими заявами навіть до 10%), тобто Україні як державі всього-на-всього відводиться роль спостерігача. Це взагалі вже нагадує зраду національних інтересів держави. Якими принципами і мотивами керуються ті, хто хоче віддати державне майно в руки приватних західних фірм та компаній, і поставити таким чином Україну економічно і політично під їхній контроль?

До всього сказаного вище варто додати економічний аспект, який стосується експлуатації комплексу (нафтопроводу Одеса — Броди і термінала «Південний») та управління ним. Уже при завантаженості в межах 25% від номінальної пропускної здатності він стає високоефективним об’єктом. І навіть якщо не брати до уваги політичний бік справи, а лише тому, що цей комплекс приноситиме Батьківщині постійні валютні надходження на весь період його експлуатації, повторюю — на весь період експлуатації, — то не слід розділяти ці дивіденди з підставними офшорними фірмами і компаніями, створеними з єдиною метою: перекачування валюти за кордон.

Хочеться вірити і надіятись, що Президент України як гарант Конституції не допустить цього, і стратегічний для України комплекс — нафтопровід Одеса —Броди і термінал «Південний» працюватимуть на користь Україні та українському народу.