Гроші чи повітря?

Нескінченне відкладання непопулярних рішень давно вже стало візитною карткою країни. Приміром, проблеми Пенсійного фонду України, точніше, його зростаючий дефіцит, давно стали глобальними. Обсяги бюджету Пенсійного фонду рік у рік стрімко і безперервно зростають. З 2004 року його видатки збільшилися майже вп’ятеро — з 36 млрд. грн. до запланованих цього року майже 178 мільярдів!

Щоправда, статистику сильно псує зростання цін за ці роки: Держкомстат підрахував, що за цей період вони підвищилися в 2,2 разу. Та все ж, за його версією, пенсіонери стали жити мало не вдвічі краще. От тільки переконати їх у цьому буде вкрай складно: очевидна невідповідність бадьорих офіційних цифр цінам у магазинах і на ринках, які весь час летять угору, давно стала сумним анекдотом. Що ще гірше — приріст видатків ПФ погано корелюється з доходами економіки.

Відповідно до проекту бюджету Пенсійного фонду, цього року йому щомісяця бракуватиме 1,5 млрд. грн., або 18 млрд. за рік. Причому це попередні і вкрай оптимістичні прикидки. Тим часом 2008 року пенсійники вижили виключно завдяки безперервному отриманню позик із держбюджету. На листопад вони отримали з нього позик у сумі 32,6 млрд. грн., погасивши трохи більш як половину — 16,6 млрд.

За розрахунками аналітиків із секретаріату президента, ситуація на межі зриву. Перший заступник голови секретаріату Олександр Шлапак чітко прокоментував масоване дотування Пенсійного фонду: «...Це вперше за багато років... Також уперше за багато років ми змушені були 2009 року списати 6 млрд. грн. заборгованості Пенсійного фонду за результатами 2008 року... Це мусило насторожити: Пенсійний фонд не балансується! Але не насторожило. І отримати відповідь: окрім 13 млрд. грн., які були заплановані в бюджеті-2009, у Пенсійний фонд довелося влити ще близько 15 млрд. грн., котрі знову-таки (законом про бюджет-2010) доведеться списати. Тобто загальний дефіцит Пенсійного фонду сягне 28
млрд. грн».

При цьому поточного року дефіцит зросте ще в півтора разу. Враховуючи фактично сформовану динаміку надходжень бюджетних доходів і провал із приватизацією, можливості подальшого кредитування Пенсійного фонду за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку не мають особливої перспективи.

Обсяги ПФ уже перевищують 60% доходів державного бюджету. Причому пенсії забезпечує майже виключно держава.

Слід визнати, що результати багаторічних спроб реформувати систему пенсійного забезпечення і поява недержавних пенсійних фондів (а точніше, більше розмов про них) є малоефективними. Більше того, їхні перспективи у разі збереження існуючої практики державного управління, м’яко кажучи, не блискучі. Уряд явно живе за принципом: «Нам іще місяць
протриматися б». Перехідні залишки коштів ПФ загрозливо малі: за щомісячної потреби в 13,5 млрд. грн. їх менше мільярда. Тобто резерв для забезпечення безперебійності виплати пенсій відсутній, усе відбувається в авральному режимі. Така система рано чи пізно лопається.

У результаті, за даними аналітиків на Банковій, «...фактично ми на порозі колапсу системи державних фінансів... Найскладніший період буде... в першому кварталі 2010 року».

Коли додати, що торік відбувалося лавиноподібне нарощування державного боргу, масове вичавлювання податків із їхньою сплатою наперед і одночасно затримка виплати урядом своїх платежів, то ситуація стає зовсім невеселою. Не кажучи вже про те, що уряд не зміг чи не захотів створити більш-менш єдиних для всіх правил гри.

Де-факто політика Кабміну зриває реформування вугільної галузі, хоча офіційно бадьоро стверджується прямо протилежне. А цей рік узагалі оголосили роком технічного переозброєння. Власне, чиновницьких прожектів нам ніколи не бракувало. Від папок із ними буквально столи прогинаються. Нема тільки дрібниці — ресурсів. І навіть ті крихти, що є, використовуються вкрай нераціонально. Торішнє заливання галузі обіцянками, пільгами і послабленнями «для своїх» укотре показало, що це шлях у нікуди. Зокрема, держпідтримка часом доходить до маразму — на гривню товарної продукції видобутого вугілля нерідко припадають дві гривні держпідтримки. У ряді вугільних холдингів товарної продукції бракує навіть на виплату третини зарплати, а різницю покриває держава. Ці підприємства гостро потребують реорганізації, але держава не має коштів. На місцях це чітко бачать, і, приміром, луганський губернатор закликав відмовитися від «рекламування окремих держпідприємств», а «спрямовувати кошти на ті шахти чи очисні вибої, котрі можуть реально дати результат».

Однак економісти уряду явно загралися в ручне управління.

Приміром, низці державних підприємств де-факто дозволили не платити внесків до Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування. Це навіть оформили постановою Кабінету міністрів України №281 від 18 березня 2009 року. Відповідно до цього документа, державним вуглевидобувним шахтам дозволили не платити обов’язкових платежів. Щоправда, при цьому «благодійники» забули, що тим самим сотням тисяч шахтарів урізають у майбутньому виробничий стаж, адже пенсійне законодавство у нас регулюється все ж таки не постановами.

Тим часом зараз майже 59% підземних робітників шахт — це люди пенсійного віку. І в разі несплати шахтами пенсійних відрахувань виникають труднощі з оформленням трудової пенсії. Про що вже повідомляв Пенсійний фонд, заявивши, що в Донбасі «велика кількість робітників має право на пільгові пенсії. Їхнє нарахування теж залежить від внесків до Пенсійного фонду. Через заборгованості люди, котрі мають право на пільгову пенсію, не можуть її отримати. В управління Пенсійного фонду приходить багато людей із подібними проблемами».

За 2009 рік у Донецькій області заборгованість із перерахування внесків до Пенсійного фонду України зросла на мільярд гривень, сягнувши 2,6 млрд. Причому практично всі «призові» місця щільно забиті державними вугільними підприємствами. Аналогічна ситуація в Луганській області. При цьому право не платити надано саме держпідприємствам. Зате приватників, навпаки, досить щільно «пресують». І ті майже 100 млрд. грн. від «підприємств і організацій», які Пенсійний фонд має намір одержати 2010 року, — в основному саме від недержавних структур. Натомість… їм максимально заважають працювати. Так, державним електростанціям практично заборонили купувати у приватних компаній вугілля, навіть якщо воно дешевше і якісніше. Уряд уже змушував енергетиків брати кредити і розплачуватися за відвантажене їм вугілля, при цьому забороняв скуповувати його у приватних шахт. Відповідно до постанови Кабміну №285 від
2 квітня 2009 року, «підприємства, що входять у сферу управління центральних органів виконавчої влади, здійснюють закупівлю кам’яного вугілля, котре видобувається підприємствами, що входять у сферу управління Мінвуглепрому, за процедурою закупівлі в одного учасника — держпідприємства «Вугілля України» без узгодження з Міністерством економіки». Інакше кажучи: «Купіть у того, кого вкажуть».

Взагалі-то це найгрубіше порушення Закону України «Про захист економічної конкуренції», але Кабміну явно не до законів. Економікою тут і не пахне. Більше того, її старанно вбивають. У вугільній галузі навіть за електроенергію для видобутку вугілля приватники платять приблизно на чверть більше, що виливається в десятки мільйонів гривень додаткових витрат. Утім, на тлі багатомільярдних дотацій і списань для держшахт це дрібниці.

Іронія ситуації полягає в тому, що з твердженням про порочність здійснюваної політики в принципі згодні всі.

Недавно Сергій Тігіпко заявив от що: «Популізм уряду і парламенту дорого обійдеться вуглярам. Держава вже не здатна утримувати всі шахти, але продовжує відкладати реформи. Головним показником для галузі залишається рівень держпідтримки, котрий наступного року, за прогнозами уряду, збільшиться на 80% і сягне 18 млрд.
грн. Ефективність падає — собівартість вугілля зростає. Якщо терміново не почати реформу вугільної галузі, якщо не пустити убогі державні фінанси на програми працевлаштування шахтарів закритих підприємств, вугільну промисловість спіткає колапс».

Заяву можна списати, але приблизно те ж саме каже й один із провідних «вугільних експертів» БЮТ, голова парламентського комітету з питань промислової та регуляторної політики і підприємництва Наталія Королевська: «Галузь недореформована, неорганізована. Через це фізична підтримка і розвиток видобутку «з’їдає» забагато бюджетних грошей, а грошей цих стало менше в держави в цілому. Країна могла б отримувати більше віддачі від тих коштів, які вкладає у вугільну промисловість. Дотації «розмазуються» тонким шаром і по рентабельних шахтах, і по дуже збиткових. У результаті одні не виходять на нормальну ринкову роботу, а інші взагалі не можуть налагодити видобуток фізично... Я проти принципу «помремо разом, але достойно».

Вона також «у цілому» підтримує «виділення рентабельних шахт в окремі держкомпанії. Це здоровий управлінський хід, який дозволяє обмежити бюрократизм і нераціональне використання бюджетних коштів». І бореться за створення електровугільних компаній, які зможуть залучити «не дотації від держави, а інвестиції — державні та приватні. Ці гроші будуть витрачені на нові лави та комбайни, на безпеку шахтарської праці, на фільтри для теплових електростанцій».

Щоправда, хто вкладе гроші за умови дискримінації інвестора, залишається загадкою. Пропозицію продавати тільки нерентабельні шахти важко назвати дуже привабливою. Втім, програму продажу шахт в останні роки благополучно зірвано. Напевно, чекаємо, коли ситуація дійде до ручки.

Хоча відомо, що безперервна дотація слабких не зробить їх лідерами, зате значно скоротить ресурсні можливості держави, вимиваючи ті кошти, які можна було б використати на розвиток інфраструктурних проектів.

Іншого шляху, окрім як створення рівних умов для підприємств усіх форм власності, просто не існує. Ринок сам визначить найефективніших. І що раніше країна цим займеться, то краще для неї. Забагато часу вже й так згаяно.