Гібридна диверсифікація: хто в Україні контролює морські поставки нафтопродуктів

І збирається їздити й надалі - іншого майже немає, і не факт, що буде.

Нещодавно міністр інфраструктури Омелян бадьоро розповів про створення (чергового) оперативного штабу, який відслідковуватиме "будь-яке проходження цистерн залізницею". "Щоб ринку не загрожувало ні зростання цін, ні якісь кризи", - пояснив він. Загалом, звично й ні про що. Про гіперлуп не згадав, і то добре.

Оскільки, на жаль, не склалося з географією у наших чиновників, нагадаю: у Білорусі своєї нафти практично немає, як і у Литві з Польщею. Вихідна сировина там - майже все російський ресурс. У Туркменистані й Казахстані пальне своє, але їхні експортні поставки, зокрема в Україну, йдуть, знову ж таки, через Росію.

Реальна альтернатива для України - не надто великий місцевий видобуток і скромні надходження ресурсу морем (частково теж російського).

Понура балаканина про створення стратегічних резервних запасів давно стала ритуальною. За десять останніх років вона ні до чого конкретного не привела. Розмови про те, створювати енергорезерви на 90 днів чи вистачить на 61, - це на користь бідних. Фактично резервів як не було 2009-го, так немає і 2019-го. Наступного року теж, схоже, не буде. Причина проста - усе це потребує грошей і чималих. А з ними напружено, як і з волею їх виділити.

Зате всіляких різних штабів у нас вистачає. З'явилася навіть приказка "хочеш забалакати справу - створи робочу групу". Для галочки. А поки що як жили на російській сировині, так і далі збираємося.

Власний нафтовидобуток під мудрим управлінням групи "Приват" (і при імпотенції НАК "Нафтогаз України" у цьому сенсі) за десять років упав удвічі. В Україні залишився один нафтопереробний завод (контрольований тим самим "Приватом") - Кременчуцький (він же "Укртатнафта"), що працює на третину навіть давно усіченої потужності, переробляючи
2,2 млн т нафти на рік.

Плюс Шебелинський газопереробний завод "Укргазвидобування" (УГВ), що входить до групи "Нафтогазу", - ще півмільйона тонн на рік. На підмозі, в "тіні", зо три десятки напівбодяжних міні-НПЗ, під ніжним "дахом" місцевої влади й силовиків. Вони нерідко "варять" "поцуплений" у того ж УГВ газоконденсат.

У сумі це все й дає близько чверті загальних поставок палива на український ринок.

Морські енерговорота

Кумедно, але при цьому в країні той же бензин на ринку просто нікуди подіти, його вже виробляють і завозять більше, ніж потрібно.

Тож Кременчуцький НПЗ при всіх своїх обіцянках збільшити виробництво на азербайджанській сировині за фактом не надто рветься закуповувати нафту. Обіцянки трирічної давнини купувати в Баку по 1,3 млн т нафти на рік так обіцянками й залишилися. Торік придбали
0,7 млн т, у першому півріччі цього року щомісячний темп поставок ще зрізали.

Зараз куплять пару-трійку танкерів дешевої й легкої американської нафти. І так, мало не забув, для тестів придбали ще й відро лівійської нафти. Аж 10 літрів. Решта, повторюся, це майже все Росія або транзит через неї ж.

До цього настільки звикли, що цілком серйозно обіцяють знизити частку Росії за рахунок… поставок з Білорусі. Напевно, з танкерів у "Мінському морі".

Якщо ж узяти реальне море, то теоретично потужності з приймання у нас є. Можемо приймати в порти мінімум
2 млн т світлих нафтопродуктів (дизелю, бензину). Фактично ж не дотягуємо й до мільйона. Дорого та не особливо потрібно.

Труба із самарським дизелем, що йде через Білорусь, забезпечує поставки нафтопродуктів набагато дешевше. І запуск її припав точно на другий рік нещадної війни з агресором. Що буде, якщо цю проросійську трубу перекриють (не спецдозволами, а фізично), - це вже інше питання. І скільки знадобиться часу й зусиль для швидкої перебудови системи логістики? А так дійсно, дешево й зручно.

Зараз левову частку перевалки імпортних нафтопродуктів контролює група "Приват" (насамперед це Одеський і Чорноморський порти). У звичайний час це більш-менш прийнятно, хоча спроби задирати ціну для приймання чужого ресурсу таки були. І саме в періоди криз.

Державних потужностей лишилося небагато, та й то - майже випадково. Зокрема, Херсонська перевалка, яку до війни перекупив за 120 млн дол. у нині цілком рукоподаваного Миколи Злочевского СЄПЕК, тобто поки ще втікач Курченко. Потім її взяли в заставу, і вона перебувала в чудовому статусі "речового доказу" у судовому розгляді Нацбанку й фірм Курченка. До речі, відтоді Херсонську нафтоперевалку вже намагалися знову віджати.

Управляє нею державне "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами", створене на базі втраченого комплексу в кримській Феодосії. Теоретично Херсон може перевалити до мільйона тонн на рік, але завантаження разів у десять менше, а імпорт і зовсім 85 тис. т.

У мінус грає логістика. Херсон розташований за 15 км від устя Дніпра (і майже за сотню від відкритого моря). Великі судна туди просто не доходять. Тож він для танкерів вантажопідйомністю по 5–6 тис. т. Трохи більше - хіба що в паводок.

Туркменські нафтопродукти - за згодою й під прапором РФ

Цікаво, що туди возять туркменський дизель… під російським прапором. Інакше потрапити з Каспію в Херсон важко. Волго-Донським каналом судна з неросійською реєстрацією майже не пускають. І Херсон зовсім не єдиний пункт заходу росіян. Вони цілком успішно ходять угору Дніпром аж до Запоріжжя.

Термінал Держрезерву "Зірка" приймає мілкосидячі російські танкери типу "Волгонефть" (4,5 тис. т вантажу) з туркменським, а іноді і з грецьким дизелем. Назви суден зазвичай латиною, і російський триколор при дніпровських вояжах знімають (війна ж). За що їм загрожує штраф, але не від нас, а від Кремля. Ресурс іде не в Держрезерв, а приватним трейдерам, але "Зірка" навіть писала екіпажам танкерів листи вдячності. Така от специфіка війни двох сировинних придатків.

Південний варіант

А найбільш перспективною перевалкою є термінал державної "Укртранснафти" у порту "Південний" (35 км на схід від Одеси). Туди можуть заходити танкери осадкою до 14 м (і тоннажністю до 150 тис. т). Але такі там, на жаль, нечасті гості.

[Однак це все про сиру нафту, а приймати світлі нафтопродукт державний термінал не може. "Укртранснафта" неодноразово декларувала плани його реконструкції. Передбачалося будівництво потужностей для приймання дизелю. Заодно хотіли переобладнати причал під розвантаження дрібніших суден (включаючи ті ж "п'ятитисячники"). І організувати не тільки перевантаження на залізницю, але й налив в автоцистерни. У сумі це дасть більш гнучку реалізацію.

Та все це великі гроші. Восени минулого року НАК оцінювала витрати на реконструкцію цього термінала в 49 млн дол. Однак поки що здійснюється вочевидь дешевший варіант (близько 10 млн дол.).

Розглядався й варіант купівлі розташованого поруч термінала "5б", де практично все перелічене вище уже є. Однак цей термінал належить… російській компанії "Терминал Стивидоринг и Ко" (до війни "Трансбункер Юг"). Юридично вона зараз кіпрсько-сінгапурська Daxin Transfer TTD, але кінцеві бенефіціари цілком так собі москвичі.

Конфіскувати не вийде, формально власність країни Євросоюзу (це Кіпр, так) і взагалі британське право. А об'єкт цікавий і непогано лягає в бізнес-план. Залишається торгуватися про сценарії. Офіційно це звучить нудно: "Інвестиція на викуп 100% корпоративних прав перевалочного комплексу біля Морського нафтового термінала "Південний".

За неофіційною оцінкою, йшлося про суму від 23 до 30 млн дол. Це значно дешевше нового будівництва, але об'єкт токсичний. Тож, швидше за все, викуповувати не будуть, а спробують домовитися про спільне використання.

Для можливої угоди за будь-якого сценарію необхідний дозвіл НАКу й купи інших держорганів, починаючи з СБУ. Та й у самому "Нафтогазі" єдності явно немає. Апаратна війна між Андрієм Коболєвим та Юрієм Вітренком уже перейшла у відкриту фазу. Наслідком чого став викид документів з компроматом (або з тим, що таким вважається). Зокрема, аналітики від Юрія Вітренка сумніваються в перспективах поставок через придбаний термінал.

У бізнес-плані прописане зростання перевалки до 800 тис. т уже в перший рік з подальшим збільшенням до 1,5 млн. У попередні роки середній обсяг перевалки нафтопродуктів становив близько 300 тис. т. Важко не погодитися, що інвестиційному комітету НАКу доведеться розбиратися, "за рахунок чого таке значне збільшення можливе".

Хоча наведені ними ж дані за обсягами перевалки нафтопродуктів і порту "Південний" нагадують, що документ усе ж таки "воєнний". Дані взято за п'ять місяців, тим часом доступна піврічна статистика була кращою. Щодо очікуваного зростання питання неоднозначне, але цифри не позамежні.

Однак наявність можливості альтернативних поставок незалежним каналом - непоганий фактор стримування цін. З'явиться можливість приймати танкери з дизелем більшої тоннажності (ті ж 80-тисячники) і зберігати їхній вантаж на терміналі, поступово відвантажуючи його на внутрішній ринок. За розрахунками, це дасть економію до 20 дол. на тонні. Що непогано б'є по існуючих схемах поставок імпортерів. І забезпечує "теплий прийом" новому проекту з їхнього боку.

Втім, це майбутнє. Будь-який сценарій розвитку потребує грошей. "Нафтогаз" раніше оцінював витрати (до 2021 р.) на будівництво резервуарів під стратегічні запаси нафтопродуктів у 116 млн дол. Звісно, ніхто таких грошей на цей проект НАКу не виділяє. І залишати хоча б 25% прибутку нафтотерміналу поки що навіть не обіцяють. Навпаки, весь прибуток в "Укртранснафти" забирають на дивіденди, за три роки - 7,8 млрд грн.

Класичне "грошей немає, але ви тримайтеся". Скупий платить не один раз і не двічі. Зараз ми платимо росіянам. Це точно всіх влаштовує?