Газовий Карфаген має бути зруйнований

22 травня, 2009, 14:26 Роздрукувати Bипуск № 18, 22 травня-29 травня 2009р.
Відправити
Відправити

Тема газорозподілу в країні і відносин держави з міськ- і облгазами стала «болючим мозолем» як для власників підприємств, так і для уряду, наступати на який останнім часом стали дедалі частіше і болючіше.

Тема газу в Україні в будь-яких її проявах стала останнім часом такою ж заїждженою, як і політика. Сьогодні кожен політик, навіть віддалено обізнаний із цим непростим ринком, намагається заробити електоральні дивіденди на «газових скелетах» у шафах опонентів. Напевно, Україна - одна з небагатьох країн світу з такою великою кількістю різнопланових експертів і коментаторів з газових питань, починаючи від секретаріату президента країни і закінчуючи офіс-менеджерами канадських оптових компаній. Але, як-то кажуть, лихо не без добра. Навіть такі публічність і відкритість газового ринку пішли йому на користь. Тепер набагато складніше маніпулювати громадською думкою і відверто брехати співгромадянам. Які, хоч як дивно, і досі є власниками найбільшої і
найдорожчої частини активів нафтогазової галузі.

Тим часом і сьогодні залишається ряд нагальних тем, дати однозначну оцінку яким досить складно. Однією з них є газорозподіл у країні і відносини держави з міськ- і облгазами. Ця тема стала «болючим мозолем» як для власників підприємств, так і для уряду, наступати на який останнім часом стали дедалі частіше і болючіше. Зокрема, досить серйозно на найвищому рівні почали замислюватися про повернення розподільчих газопроводів низького і середнього тиску в управління держави. З іншого боку - з боку профспілок облгазів - піднялася доволі серйозна хвиля протестів з приводу існуючих на сьогодні тарифів на оплату послуг цих підприємств. «ДТ» вкотре спробувало повернутися до цієї теми.

Як гартувалася сталь

В Україні протяжність мережі розподільчих газопроводів у кілька разів перевищує довжину магістральних трубопроводів. Якщо газопроводів високого тиску в країні близько 38 тис. км, то довжина газорозподільних мереж малого і середнього тиску - понад 350 тис. км. Починаючи із середини 1970-х років для обслуговування цих мереж ще в тодішній УРСР почали створювати обласні або міські підприємства з газопостачання і газифікації, простіше кажучи - облгази і міськгази. Саме ці підприємства здійснювали і здійснюють досі газопостачання більшості українських споживачів; сьогодні через них відбувається забезпечення газом населення і бюджетної сфери, а також малих і середніх підприємств.

Починаючи з кінця 1990-х років, у перші роки існування молодої держави Україна, вплив кризових явищ і руїна, характерна для всіх державних підприємств того часу, не оминули і міськ- з облгазами. Катастро­фічний брак коштів і держфінансування загнали ці підприємства в так званий список червоної групи: коли кредиторська заборгованість у десятки і сотні разів перевищує дебіторську. Саме цей чинник, помножений на юридичні помилки, пізніше недобре пожартує з цими підприємствами і багато в чому стане ключовим в ескалації конфлікту держави і приватних власників. Та про все по черзі.

Щоб врятувати економіку від остаточного краху та хоч якось залатати бюджет, державні мужі вдалися до політики корпоратизації і подальшої приватизації газорозподільного господарства країни. Стратегічні підприємства з газопостачання і газифікації не стали винятком. На виконання указу президента України «Про корпоратизацію підприємств» №210/93 від 15.06.93 року протягом 1994 року державні підприємства з газопостачання і газифікації були перетворені на відкриті акціонерні товариства з газопостачання і газифікації, засновником яких виступив Державний комітет України з нафти і газу - Держкомнафтогаз.

У свою чергу, Держкомнафто­газ відповідно до Методики оцінювання вартості об’єктів приватизації, затвердженої постановою Кабміну №717 від 8.09.93 року, затвердив акти оцінки вартості цілісних майнових комплексів зазначених товариств, у яких було визначено перелік держмайна, яке не підлягало приватизації, і розмір їхніх статутних фондів.

Потім на виконання п. 18 ука­зу президента країни №699/94 від 26.11.94 року «Про заходи для забезпечення прав громадян на використання майнових серти­фікатів» Держкомнафтогаз за актами прийому-передачі передав Фонду держмайна відповідні документи, а також сертифікати на сумарну номінальну вартість акцій відповідних ВАТ для прийнят­тя рішень про їхню приватизацію. Майно ж, що не підлягало приватизації і не увійшло до статутних фондів товариств (горезвісні розподільчі мережі), Фонду держмайна передано не було і залишилося в управлінні засновника - Держкомнафтогазу.

Варто зазначити, що багато бізнесменів досить швидко зрозуміли перспективність цього напряму бізнесу. Перша хвиля приватизації обл- і міськгазів прокотилася швидко і практично непомітно для невтаємничених.

Новоспечені «газовики» швидко пристосувалися до ринкової економіки. А спілкування з «живими» грошима давало їм змогу непогано почуватися. Тим більше що в результаті застосування пільгових схем приватизації держава вже тоді втратила реальний контроль над багатьма підприємствами. Крім того, вплив Держкомнафтогазу на них постійно зменшувався. Не даремно ж відомий бізнесмен і газовий діяч Ігор Бакай в одному зі своїх інтерв’ю зауважив, що всі багаті люди «піднялися на газі».

Тим часом таке потурання з боку власників облгазів і наближення чергового переділу власності підштовхнули державу до здійснення кроку, спрямованого на впорядкування ринку газу. Власне, так у нашій країні і з’явилася НАК «Нафтогаз України».

Ера «Нафтогазу», або А віз і нині там

Кабінет міністрів України на виконання указу президента №151 від 25.02.98 року «Про реформування нафтогазового товариства» постановою №747 від 25.05.98 року створив НАК «Нафтогаз України». Цією ж постановою було затверджено перелік майна, використовуваного для забезпечення транспортування, зберігання і розподілу нафти, нафтопродуктів і газу, яке не підлягає приватизації і передається новоспеченому нафтогазовому монополісту. Зокрема, до нього увійшли магістральні газопроводи і споруди на них, розподільчі газо- і нафтопроводи і споруди на них, газо- і нафтосховища і транспортні засоби особливого призначення.

У свою чергу, відповідно до п. 3 вищезгаданої постанови Фонд держмайна і Мінекономіки країни прийняли спільний наказ №1535/104 «Про використання державного майна, яке не увійшло до статутних фондів». На підставі цього Фонд держмайна і НАК «Нафтогаз України» уклали угоду №76 від 4.02.99 року про використання держмайна, яке не підлягає приватизації і не увійшло до статутного фонду компанії. У свою чергу, відповідні угоди були укладені між НАКом і дочірніми компаніями. Так, ДК «Газ України» уклала відповідні договори на користування дер­жавним майном, яке не підлягає приватизації і перебуває в користуванні ВАТ з газопостачання і газифікації. Хотілося б зазначити, що вітчизняні юристи і тут встигли наплутати. Саме угода №76 сьогодні наводиться приватними власниками газорозподільних організацій як головний аргумент у суперечці з урядом. Але про це трохи пізніше.

Що стосується приходу на ринок такого великого гравця, як НАК «Нафтогаз України», то він практично нічого не змінив. Керівники газового монополіста по черзі вже понад десять років намагаються повернути втрачений контроль над сферою розподілу газу по газопроводах малого і середнього тиску. Проте дотепер це не вдалося жодному керівнику цієї держкомпанії. Більш того, «Нафтогаз України» повторив сумний досвід Держкомнафтогазу, і, на думку експертів, контроль над цією частиною ринку сьогодні втрачений остаточно і безповоротно. Разом з тим, якщо держава найближчим часом не робитиме конкретних кроків з наведення ладу в цьо­му сегменті, це може загрожувати як економіці країни, так і її енергетичній безпеці. Перші негативні відгуки «господарювання» облгазів на внутрішньому ринку вже очевидні.

Чорна діра

Найбільш красномовним підтвердженням безгосподарної діяльності нових приватних власників міськ- і облгазів є виконання, а точніше, невиконання узятих на себе інвестиційних зобов’язань з утримання, реконструкції і модернізації ввірених їм газових мереж. За оцінками експертів, ситуація на сьогодні склалася просто загрозлива. Підтвердженням цього є сумна статистика загибелі українських громадян від вибухів мирного газу. Останнім часом рахунок пішов на сотні людей на рік. Стан газорозподільних мереж характеризується високим ступенем спрацювання, устаткування на більшості розподільчих систем морально і фізично застаріло. Таке саме становище і з газовикористовуючим обладнанням, особливо побутовим і теплогенеруючим. Така ситуація призводить до значних невиробничих втрат природного газу при його доставці споживачу.

Не варто забувати: саме ці втрати НАК «Нафтогаз України» компенсує зазначеним підприємствам. На думку експертів, маніпуляції із завищенням цих втрат є однією зі статей заробітку як облгазів, так і спритних підприємців «на газі».

У свою чергу, власники і керівництво облгазів розмірковують на тему мереж по-своєму. Мовляв, тарифи на транспортування низькі, у результаті чого 90% підприємств перебувають у становищі, близькому до банкрутства, або фактично є банкрутами. Останнім часом, мабуть, стало хорошим тоном із боку керівництва цих підприємств зганяти рядових співробітників на мітинги і пікети на вулиці, площі, під будівлі органів влади з вимогою підвищити тарифи на прокачування газу.

Говорити про відповідність тарифів реаліям досить складно. Але не слід забувати, що їх установлює державний орган - Національна комісія регулювання електроенергетики, який апріорі має діяти в інтересах держави та її громадян. Водночас власники і керівники обл- і міськгазів чомусь забувають про те, що левову частку свого заробітку вони одержують від розподілу газу. Причому, за даними експертів, віддавати дер­жаві гроші за розподілений газ зовсім не поспішають.

Сьогодні обл- і міськ­гази є останньою ланкою в реалізації газу населенню, бюджетній сфері і підприємствам малого і середнього бізнесу. Плату за газ із споживачів стягують теж вони. Проте багато хто з них використовує отримані кошти на фінансування власних потреб. І вже за залишковим принципом повертає гроші власнику газу. Сьогодні ним виступає ДК «Газ України».

Така поведінка облгазів багато в чому ускладнює діяльність НАК «Нафтогаз», якому щомісяця необхідно розраховуватися з «Газпромом» за спожитий імпортний газ. Це призводить до браку обігових коштів у компанії і, як наслідок, до необхідності залучати кредити, за які так лають вітчизняну газову монополію.

Крім того, настільки м’яка вертикаль управління газовим ринком і дуже складна система взаємовідносин і призвели до появи ще однієї зі статей нечесних доходів окремих облгазів. Йдеться про реалізацію блакитного палива не напряму кінцевим споживачам, а через посередників, за завищеними цінами і складними схемами. Про це неодноразово писало «ДТ».

Ситуацію погіршує й існування низки прогалин у вітчизняному законодавстві, якими, не соромлячись, користуються дорогі юристи приватних інвесторів. Зокрема, Генеральна прокуратура опротестувала і скасувала як такий, що суперечить закону, спільний наказ Фонду держмайна та Мінекономіки №1535/104 «Про використання державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів», про який ішлося вище. У зв’язку з чим умови угоди між ФДМУ і НАК «Нафтогаз України» втратили перспективи на подальше удосконалення, хоча сама угода залишається в силі.

Також передбачене угодою відрахування 50% чистого прибутку, отриманого підприємствами від використання газопроводів, на користь держави не відповідає положенням Закону України «Про господарські товариства». Відповідно до ст. 41 цього документа право розподілу чистого прибутку, отриманого ВАТ, належить акціонерам. Більш того, після втрати контролю над більшістю облгазів об’єктивно сьогодні неможливо достовірно розрахувати частину чистого прибутку, отриманого газорозподільним підприємством від користування державним майном.

Крім того, існує непевність процедури надання новим об’єктам, побудованим за рахунок державної частини прибутку та амортизаційних відрахувань, статусу об’єктів державної власності. Водночас зафіксовано факти, коли окремі облгази намагалися привласнити об’єкти газових мереж, побудовані за рахунок населення чи недержавних підприємств.

І це тільки те, що лежить на поверхні. Та навіть це свідчить, що державне майно використовується дуже неефективно.

Коли хвіст виляє собакою

Основною причиною такого стану справ експерти називають кілька хвиль зміни власників цих підприємств, але головною - хвилю 2004-2008 років. Державу фактично позбавили впливу в тих облгазах, в яких у неї залишався контрольний чи великий пакет акцій. Тут фінансово-господарський контроль уже давно здійснюють міноритарні акціонери.

Яскравим прикладом є діяльність облгазів, які пов’язують з групою екс-міністра палива та енергетики Юрія Бойка і співзасновника «РосУкрЕнерго» Дмитра Фірташа. Спостерігачі стверджують, що з допомогою екс-керівників НАК «Нафтогаз України», підконтрольних Юрію Анатолійовичу, представник компанії «РосУкрЕнерго» Ігор Воронін став головою наглядових рад у більш як десяти підприємствах з газопостачання та газифікації. І в них усіх група Бойка-Фірташа викупила частки від 22 до 60% акцій у статутному фонді. Водночас джерела «ДТ» у СБУ зазначають, що акції було отримано шляхом їхнього скуповування в міноритарних акціонерів із протиправним використанням інформації із систем реєстрів власників іменних цінних паперів. Використовували також підконтрольних осіб, через які забезпечувалося прийняття на загальних зборах акціонерів рішень про збільшення статутного фонду емітентів і закрите розміщення цінних паперів серед певного кола структур. Також газорозподільні мережі відбирали шляхом розриву договорів і виключення «неугодних» облгазів із поставок газу промисловим споживачам.

Заради справедливості слід зазначити, що подібні схеми застосовувалися і при зміні груп впливу в інших обл- і міськгазах.

Тим часом каталізатором оголошення війни урядом приватним інвесторам стала заява Дмитра Фірташа, «заклятого друга» нинішньої глави Кабміну, про те, що компанії, афілійовані з ним, сконцентрували понад 70% вітчизняних облгазів. Тим самим Дмитро Васильович дав зайвий привід прем’єру України Юлії Тимошенко зайнятися питанням відновлення державного контролю над газовим сектором країни.

Активні дії з боку української влади не змусили на себе довго чекати. Наприкінці квітня голова СБУ Валентин Нали­вай­ченко заявив: «Від СБУ був надісланий лист на ім’я прем’єр-міністра щодо того, як іноземні посередники намагаються приватизувати, намагаються діяти всупереч економічним інтересам України в облгазах». За його словами, йдеться про майже два десятки цих підприємств. «На­дано серйозну інформацію керів­ництву уряду з тим, щоб уряд на випередження захистив у відкритих акціонерних товариствах чи закритих акціонерних товариствах інтереси держави, а простіше кажучи, наші з вами інтереси як споживачів газу», - підкреслив В.Наливайченко. Додавши, що йдеться про те, що оплата за газ здійснюється, але через такі структури, «які напіврейдерсь­ким шляхом присутні в облгазах, і ці проплати залишаються в цих структурах, а борги залишаються в державі та у державному бюджеті». Заява високопоставленого чиновника відразу ж дала зрозуміти, що механізм запущено, і найближчим часом слід очікувати вже більш конкретних дій у цьо­му напрямі.

І справді, буквально через кілька днів Юлія Володимирівна зробила заяву про те, що до кінця року всі облгази перейдуть у держвласність. Як написано в агітаційному плакаті відомої політичної сили часів «помаранчевого романтизму»: «Не словом, а ділом!» Схоже, що для Юлії Володимирівни цей девіз став керівництвом до дії.

«Нафтогаз» vs Мінпаливенерго

Як стало відомо «ДТ» від поінформованого джерела в уряді, Мінпаливенерго разом із НАК «Нафтогаз України» за дорученням уряду приступили до розробки механізму з розв’язання цієї нагальної проблеми. Як виявилося, вихід було знайдено досить простий і дієвий, жодним чином не пов’язаний із будь-якою реприватизацією, негативними наслідками якої лякали з екранів телевізорів і шпальт газет «балакущі голови» різних рівнів і рангів.

Водночас співрозмовник «ДТ» зазначив, що під час дискусій у представників мініс­-
терст­ва і держхолдингу виникли принципові розбіжності: хто ж усе-таки стане балансотримаючим підприємством. НАК, природно, бачила себе в цій ролі, а Мінпаливенерго чомусь «внучку» НАКу - «Укргазмережі». Інших принципових розбіжностей не було. Однак, виходячи з останніх заяв чиновників, можна дійти висновку, що гору усе-таки взяла НАК.

Джерело «ДТ» в уряді на умовах анонімності розкрило деякі подробиці постанови, яку готують. Уряд планує протягом нинішнього року передати на баланс НАК «Нафтогаз України» об’єкти державного майна газорозподільних мереж, які перебувають на балансах облгазів. Документ передбачає внесення змін до відповідних законодавчих актів із залученням профільних міністерств і відомств. Розуміючи всю складність процедури та можливість протистояння з боку обл­газів, уряд передбачив персональну відповідальність керівництва облгазів за забезпечення передачі на баланс НАКу газорозподільних мереж і необхідної документації.

Крім того, відповідно до документа НАК «Нафтогаз України» впродовж двох місяців має одержати ліцензії на поставку і розподіл газу за нерегульованим тарифом. Уряд також має намір доручити відповідним органам внести зміни до чинного законодавства в частині виключення норм, що забороняють здійснення технічного обслуговування газорозподільних мереж суб’єктами господарювання, які не є ліцензіатами.

НАК «Нафтогаз України», у свою чергу, має прийняти зазначене майно на свій баланс та укласти з відповідними підприємствами договори про експлуатацію та технічне обслуговування мереж, а також обліку газу та абонентського обслуговування споживачів. Закуповувати ці послуги НАК зможе за тендерною процедурою в одного учасника (відповідного обл- чи міськгазу) без узгодження з Мінекономіки.

Таким чином, висновок очевидний. У разі реалізації планів Кабміну НАК «Нафтогаз України» одержує право реалізовувати газ кінцевим споживачам (самостійно або через на 100% контрольовану дочірню структуру). При цьому практично неможливими стають операції з «неврахованим» газом (про що докладно писало раніше «ДТ»), оскільки всі витрати повністю контролюватимуться з боку «Нафтогазу», отже, відповідальних стає мінімум на порядок менше та всі вони перебувають під контролем держави. А з транспортуванням газу цілком можуть впоратися і регіональні підрозділи ДК «Укртрансгаз». Це по-перше.

По-друге, усувається диктат приватних структур на внутрішньому газовому ринку. Цілком очікуваною буде реакція нинішніх власників облгазів, які звикли одержувати дивіденди за рахунок «альтернативних» джерел, а для проформи вимагають підвищення тарифів. Та, по суті, облгази мають виконувати функцію, яка була визначена їм від початку, - технічне обслуговування газової інфраструктури. Тільки в цьому разі можна й потрібно говорити про збільшення тарифу до економічно обгрунтованого рівня.

Причому реалізовувати цей постулат необхідно не тільки в частині збільшення тарифної складової, а й у самому принципі оплати роботи облгазів. Схема оплати роботи облгазу «від обсягу транспортної роботи», яка існує сьогодні, принципово не відповідає існуючим реаліям, особливо за умов фінансової кризи. Не випадково на початку статті була зазначена протяжність розподільчих газопроводів, оскільки облгаз обслуговує певну кількість труб і, виходячи саме з протяжності, має визначатися тариф на оплату технічних і експлуатаційних послуг газопостачальних підприємств.

Утім, розраховувати на настільки безболісний процес навряд чи варто, оскільки в збереженні нинішньої ситуації зацікавлені бізнесмени, близькі й до «помаранчевих романтиків», і до «біло-блакитних прагматиків», і до нинішніх «сердечнобілих мрійників-реалістів». Та якщо процес не буде ініційовано сьогодні, Україна ризикує завтра остаточно перетворитися на «газову Колумбію», де тільки обрані сім’ї в кожному конкретно взятому регіоні матимуть доступ до газового джерела «фінансового піднесення».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК