«Газова ОПЕК»: країни-експортери грають м’язами…

Те, що у світі відбувається переділ енергоресурсів, уже не є таємницею для будь-кого. Однак багато хто ще не усвідомлює, як результати такого переділу можуть позначитися безпосередньо на кожному з нас — адже формально Україна не є учасницею ні нафтового, ні можливого газового картелю. Проте це не означає, що події в цих впливових організаціях і навколо них обминуть нас стороною. Тому є сенс і нам побільше знати про ту саму газову ОПЕК.

Питання про формування «газової ОПЕК» стояло на порядку денному форуму країн — експортерів газу в Досі (Катар) у понеділок, 9 квітня. Країни — експортери газу прийняли рішення про створення групи високого рівня з ціноутворення на газ, повідомив міністр промисловості та енергетики Російської Федерації Віктор Христенко журналістам у ході цього форуму. «Підписувати угоду для створення цієї групи не потрібно. Це рішення прийняте сьогодні одноголосно всіма міністрами — учасниками форуму», — зазначив міністр. Він повідомив, що Росія готова виступити координатором роботи цієї групи. «Росія готова виступити тим, хто проводитиме дослідження з проблем ціноутворення на газ», — сказав В.Христенко.

Відповідаючи на запитання про те, чи є створення групи кроком до формування газової ОПЕК, глава російського «Газпрому» Олексій Міллер сказав: «Це крок до більш тісного міжнародного співробітництва, це спільна дослідна робота механізмів ціноутворення».

Більше того, як повідомляє агентство «Інтерфакс-АГІ», міністри країн — експортерів газу прийняли пропозицію РФ про проведення такого форуму в Москві. Про це також сказав міністр промисловості та енергетики РФ В.Христенко журналістам у Досі, зазначивши, що «форум існує як організація зі зрозумілою позицією як для споживачів, так і для виробників газу». За словами російського міністра, у ході подальшої роботи форуму важливо акцентувати увагу на темах ціноутворення, інфраструктури, взаємодії зі споживачами, також існує ще велике коло питань, визначених глобальним газовим ринком.

Росія, Іран, Катар, Алжир і ще десять держав — учасниць форуму країн — експортерів газу контролюють близько 42% світового видобутку газу. Для порівняння, 12 країн — членів ОПЕК контролюють 43% світового видобутку нафти.

Світове споживання природного газу в 2005 році становило 2,75 трлн. кубометрів, з яких тільки 6,9% припадало на скраплений природний газ (СПГ). За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), світовий попит на СПГ до 2010 року зросте до 476 млрд. кубометрів із нинішніх 246 млрд.

І хоча В.Христенко казав про прозорість намірів учасників форуму як для виробників, так і для споживачів газу, думку останніх ще потрібно почути.

Тим часом газові проекти у світі відкладаються через збільшення витрат на будівництво і через нестачу спеціалізованого персоналу, заявив міністр нафти Катару Абдулла бін Хамад аль-Аттийа в ході форуму країн — експортерів газу. «Ми хотіли б зазначити, що попри величезний розвиток газової промисловості та зростаючий попит на імпорт із боку споживачів, країни-виробники можуть зіштовхнутися з великими труднощами», — наводить його слова агентство Bloomberg.

Міністр А.аль-Аттийа вважає, що компанії, які видобувають природний газ, відчувають проблеми «із будівництвом заводів, із необхідною інфраструктурою, газопроводами та приймальними терміналами в поставках на світові ринки». У поєднанні з іншими негативними чинниками це «впливає на витрати на будівництво і тривалість періоду виконання проектів», зазначив міністр. Висновок невипадковий — 6 квітня він повідомив, що ExxonMobil Corp. відмовилася від плану проекту з будівництва термінала для експорту скрапленого природного газу в Катарі через високі витрати та внутрішні потреби країни в газі.

В Катарі газ видобувають на Північному шельфовому родовищі (North Field), яке є найбільшим родовищем природного газу у світі. Видобутком газу на ньому займається державна Катарська генеральна нафтова корпорація (Qatar Petroleum). Катар порівняно недавно став великим виробником природного газу та експортером СПГ, і його роль як експортера газу на зовнішні ринки зростатиме. У 2005 році експорт СПГ із Катару становив близько 28 млрд. кубометрів, а вже в найближчі п’ять-шість років його експортні можливості збільшаться в кілька разів. Заводом СПГ на родовищі North Field володіє компанія Qatargas, яка належить п’яти фірмам: Qatar Petroleum — 65%, Total — 10, ExxonMobil — 10, Mitsui — 7,5, Marubeni — 7,5%.

Отже, 9 квітня газову ОПЕК формально не створено. Та навряд чи це є завершенням гучної історії. Швидше це лише початок її продовження. Принаймні Тегеран вважає ідею створення газової ОПЕК можливою, заявив посол Ірану в Росії Голямреза Ансарі 11 квітня. «Ми вітаємо цю ідею. Нині розробляються конкретні способи реалізації цього проекту (газової ОПЕК)», — так передає слова посла агент­ство ІРНА.

Висловивши переконаність, що створення такої організації «цілком можливе», іранський посол зазначив, що «необхідно опрацювати цю ідею та проводити конкретні консультації з цього питання». За його словами, «усім країнам — виробникам газу подобається ця ідея. Нині в цих країнах розглядають способи реалізації такого проекту». На його думку, «ідеї з його здійснення опрацьовують на багатосторонній основі, проводять консультації».

Ми не випадково процитували спочатку російських чиновників від газу. Адже саме РФ стала майже локомотивом створюваної газової ОПЕК. Притім, що всі російські чиновники категорично заперечили свою причетність навіть до самої цієї ідеї, у серпні 2006-го ВАТ «Газпром» і алжирська держкомпанія Sonatrach підписали меморандум про порозуміння. У цьому рамковому документі йшлося, зокрема, про переробку та реалізацію природного газу й нафти в Алжирі, РФ і третіх країнах. А також про можливість обміну активами. Якими? Можливо, об’єктами для скраплення і транспортування природного газу. Тобто про те, чого поки що бракує росіянам. Ну, не хочуть вони в майбутньому залежати від газопроводів — та й годі.

І хоча ще в 2001 році був створений Форум країн — експортерів газу, які контролюють понад 70% світових запасів природного газу, мабуть, тільки після угоди Росії з Алжиром європейці всерйоз стривожилися. На частку цих двох країн до 2010 року припадатиме 70% експорту газу в країни Євросоюзу. Отже, з диверсифікацією можуть виникнути великі проблеми. До того ж РФ, після підписання угоди з Алжиром про обмін активами, аналогічний документ підписала і з Іраком. А там — газотранспортний проект Nabucco, який також становить інтерес для європейців.

Майже тоді ж президент Вене­суели Уго Чавес і лідери Ірану — президент Махмуд Ах­мадінежад і духовний лідер аятола Алі Хаменеї відкрито закликали до створення газової ОПЕК, повідомляє «Энергобизнес» (№12, 2007 р.).

А російський міністр Віктор Христенко продовжував із тією самою завзятістю називати ідею участі РФ у газовій ОПЕК «плодом запаленої уяви». Хоча офіцій­ні особи РФ у той самий період зачастили в країни Північної Африки та Азії, обговорюючи те саме питання. А вже на початку березня під час візиту до Катару президент В.Путін, відповідаючи на запитання, навіть здивувався: «Хто вам сказав, що ми відкинули пропозицію зі створення картелю? Навпаки. Я сказав, що це цікава пропозиція!» Щоправда, хто кому «зробив пропозицію», хоча й невеличке, та все-таки запитання. Отже, цілком логічно, що про свій інтерес, крім РФ і Алжиру, заявили Катар, Лівія, а також Трінідад і Тобаго. Про Венесуелу та Іран уже було сказано. До них також приєдналася й Аргентина.

Це було задовго до 9 квітня 2007-го. Та вже тоді була зрозу­міла основна мета картелю — контроль за ціною на газ. Пе­редусім. Нафтовий картель (ОПЕК) домагається цього зниженням видобутку нафти. І насамперед скорочувати нафтовидобування доводиться Саудівській Аравії — лідеру нафтового картелю. У разі створення газового картелю, швидше за все, лідером буде РФ. І вона ж першою змушена буде скорочувати газовидобуток для вирівнювання ціни. Це логічно. Та навряд чи влаштує і бюджет РФ, і її партнерів з довгострокових контрактів.

До того ж ринки нафти і газу дуже різняться. На відміну від нафтового, світового ринку газу практично не існує. Можна казати про регіональні ринки (причому здебільшого «пов’язані» газопроводами) і, відповідно, про ціну газу на них. В основному ж газові відносини будуються на довгострокових контрактах (20—25—30 років), і в них фактично зафіксовано ціну на весь довгостроковий період.

У цьому контексті дуже примітна думка заступника виконавчого директора Міжнародного енергетичного агентства Вілліама Рамсея, висловлена ним в інтерв’ю агентству RusEnergy за кілька тижнів до катарської зустрічі країн — експортерів газу. В.Рамсей розповів, чому він вважає неефективним газовий картель:

«На ринку довгострокових контрактів у картелі немає сенсу.

У будь-якому картелі є два-три великі постачальники. На наф­товому ринку, наприклад, Саудівська Аравія — головний регулятор виробництва в ОПЕК. І якщо картель приймає рішення про скорочення виробництва, то насамперед цим доводиться займатися Саудівській Аравії. Оскільки Росія — один із найбільших газових виробників, то в будь-якому картелі саме Росія і буде тією головною ланкою, якій доведеться скорочувати виробництво, у результаті чого доходи Росії впадуть більшою мірою, ніж інших учасників. Тому я і не вважаю, що створення газового картелю в чиїхось економічних інтересах...

Можна стверджувати, що підвищення цін знизить споживання. Справді, коли «Газпром» істотно підняв ціни для Білорусі та України, це помітно знизило попит.

Проте є багато інших способів підвищити ефективність у газовому секторі. Подбайте про те, щоб нафтогазові компанії менше спалювали газ, забезпечте незалежним газовиробникам доступ до газових труб, стимулюйте відновлення компресорів та іншого транспортного устаткування, тому що російська трубопровідна система зношена й неефективна.

Як бачимо, є багато шляхів досягнення економії газу та отримання додаткових ресурсів для експорту, аніж просто підвищення цін у межах картелю».

Що ж до спроб європейських держав будь-якими способами домовитися з Росією, то Вілліам Рамсей сказав так: «У Європі виробництво газу, схоже, пройшло свою пікову стадію. Тому існує такий великий інтерес у встановленні кращих відносин із Росією, а також у пошуку альтернативних джерел газу, в основному у формі СПГ. Імпорт газу до ЄС зросте до 2030 року десь наполовину, до понад 700 млрд. кубометрів на рік, згідно з основним сценарієм, опублікованим Міжнародним енергетичним агентством у «Всесвітньому енергетичному огляді» за 2006 рік».

Що ж до рецепта порозуміння від Вілліама Рамсея, то він простий, хоча й, як свідчить практика, складно виконуваний: «Пропозиції ЄС, які Міжнародне енергетичне агентство підтримує, передбачають відкрити ринок ЄС усім виробникам, включаючи «Газпром». Європейські споживачі хочуть побачити у відповідь, що країни-виробники відкривають свої запаси європейським компаніям. Це дасть підвищену надійність попиту виробникам і підвищену надійність поставок споживачам, знижуючи зайві витрати, ризики та підвищуючи можливості вибору».