Газопровід, якого не хочуть

Стокгольм навіть не розглядатиме російської заявки про будівництво Північно-Європейського газопроводу в шведській економічній зоні Балтики, заявило нещодавно Міністерство охорони середовища Швеції. Як зазначається в офіційному поясненні відмови, компанія NordStream не надала Швеції необхідного переліку документів, які в цій ситуації передбачені міжнародним законодавством. Відтак, Стокгольм вимагає від інвестора провести додаткові детальні дослідження, які мають довести, що газопровід не спричинить екологічного лиха. Росіяни мусять також надати порівняльний аналіз альтернативних інвестицій з транзиту газу сушею та довести шведам, що морський варіант буде найвигіднішим з точки зору збереження довкілля. Усе це означає, що будівництво газопроводу, якщо воно взагалі відбудеться, відсунеться в часі на чергові півтора року, а проект подорожчає до 15 млрд. дол.

Тим часом компанія NordStream наразі удає, що нічого не сталося, й укладає з західними фірмами багатомільйонні контракти. Цього разу російсько-німецька компанія уклала контракт з EUPEC PipeCoatings на суму 650 млн. євро. За ці кошти повин­ні побудувати заводи з обробки та складування труб, які мають бути використані при будівництві сумнівного газопроводу. Росіяни хочуть також залучити до проекту якомога більше представників скандинавського бізнесу, щоб подолати опір північних країн.

Однак це не так легко зробити, принаймні щодо Швеції. Ад­же зі Стокгольма дедалі частіше надходять сигнали, які свідчать про радикальну зміну тамтешньої закордонної політики. Шведсь­ка влада стала послідовно реалізовувати політику зближення з країнами, що розташовані за південно-східними берегами Балтики, в тому числі і з Україною.

Водночас шведське суспільство всерйоз налякане поведінкою Росії, яка стала нахабно ігнорувати вимоги міжнародного законодавства в регіоні Балтійського моря, чимдалі наполегливіше вимагаючи для себе нових преференцій. Як стверджує експерт шведського МЗС професор Кріс­тер Ваглбек, компанія NordStream, відчуваючи підтримку Кремля, дозволяє собі нахабні дії відносно сусідів Росії. Зокрема, компа­нія не відповідає на поставлене ще в лютому 2007 року офіційне запитання фінського уряду щодо екологічних наслідків будівництва газопроводу. Професор згадує й про ігнорування інвестором шведського запиту стосовно альтернативного маршруту газопроводу територією Польщі. За його словами, росіяни розраховували на те, що Швеція та Фінляндія збережуть традиційний для північних країн стиль уникання конфліктів із Москвою й, попри невдоволення зверх­ньою поведінкою росіян, таки не зважатимуть на вади наданої документації.

Можливо, так усе і скінчилося б, якби російські партнери «не перегнули палиці» в своєму зверх­ньому ставленні до скандинавів. Тим паче що йдеться про реальну загрозу знищення унікальних екосистем Балтики, а цього не пробачать Москві навіть відносно русофільські фіни. Йдеться, зокрема, про хімічну
зброю, що залягає, між іншим, на дні Балтики поблизу Борнгольма та Готланду. Тобто саме на запла­нованому маршруті газопроводу. Як стверджують експерти з питань хімічної зброї, зокрема професор Тадеуш Касперек з Академії військового флоту в Гдині (Польща), розв’язання цієї проблеми без шкоди для навколишнього середовища потребувало б інвестування щонайменше 8 млрд. євро і три­вало б як мінімум десять років. Нинішній рівень знань і технології не дає змоги зробити це швидше й дешевше, а компанія NordStream і досі не запропонувала жодного конкретного способу очищення маршруту балтійської труби від іприту та інших бойових отруйних речовин.

Крім екологічних аргументів, на шведську позицію вплинуло також послідовне блокування будівництва газопроводу урядами Польщі, Литви та Естонії. Ці країни першими висловилися проти будівництва газопроводу через можливість виникнення екологічних проблем, а згодом ці настрої поширилися і на Швецію.

Схоже, гострий спротив Стокгольма російсько-німецькому газопроводу — це один із виявів нової закордонної політики цієї країни, в якій несподівано багато уваги почали приділяти Україні та Білорусі. Нещодавно шведський міністр закордонних справ Карл Білт заявив, що Україна неодмінно повинна стати членом Євросоюзу. Водночас голова зовнішньополітичного відомства висловився досить гостро проти французьких і німецьких пропозицій трактувати статус України на рівні з арабськими країнами Північної Африки — лише як «сусіда Європи». Причому проукраїнські декларації шведського міністра — над­звичайно послідовні та сміливі, коли брати до уваги те, що вони відверто суперечать позиції найсильніших держав Євросоюзу.

Швеція не тільки висловлюється за входження України у європейські структури, а також активно пропагує цей принцип в організаціях північної та балтійської співпраці, в яких вона є безперечним лідером. Як наслідок, коло адвокатів України в Європі можуть поповнити також Данія та Фінляндія. Водночас не можна виключати, що позаєесівська Норвегія, яка тісно співпрацює зі Швецією, значно розширить фінансування проектів в Україні в рамках норвезького фінансового механізму. Варто згадати й те, що Осло пропонує Києву поглиблення співпраці з Європейською асоціацією вільної торгівлі, і лише байдужість української дипломатії гальмує просування у цьому напрямку інтеграції, яке теоретично могло б завершитися членством України в EFTA. А звідти шлях в Європейський економічний простір був би лише формальністю.

Швеція сподівається, що ставка на стратегічне партнерство з Україною допоможе їй стати регіональним лідером та долучитися до неформального клубу держав, які мають вирішальний вплив на політику ЄС. Досі потенційними членами «твердого ядра» Євросоюзу вважалися Німеччина, Франція, Іспанія, Італія, факультативно також Великобританія, країни Бенілюксу та Польща, однак Швецію ніхто до уваги навіть не брав. Очевидно, що така ситуація не може подобатися шведам. А поява реальної загрози російсько-німецького домінування в регіоні Балтики, де скандинави досі були традиційними лідерами, — це черговий аргумент для шведів, щоб шукати надійні шляхи протистояння у виниклій ситуації.

Сам Карл Блінт є наразі серйозним кандидатом на шефа європейської дипломатії. Здобут­тя підтримки в представників країн Центральної Європи, для яких важливі партнерські відносини з Україною, значно підвищує його шанси посісти цю посаду.

Однак скандинави очікують також певних кроків з боку української влади, які свідчитимуть про те, що шведи не даремно стали на захист українських інтересів. Зараз на порядку денному приєднання України до Гельсінкської конвенції про охорону середовища Балтійського моря, яку скандинави лобіюють уже багато років поспіль. Нещодавно до цього «хору» долучилося також Управління морського порту Ельблонг, у якому має з’явитися український портово-комерційно-науковий комплекс. «Звісно, ми не можемо нікому нічого нав’язувати. Однак склалася така ситуація, що певні групи будуть зацікавлені в блокуванні стратегічних інвестицій, які уможливлять доступ до українського порту в Ельблонзі з боку моря. Блокування росіянами будівництва суднохідного каналу через Косу Вісли — цілком реальне, а це призвело б до провалу всієї концепції «Балтійська Україна», — каже в коментарі «ДТ» Юліан Колтонський, начальник Управлін­ня морського порту Ельблонг. За його словами, приєднання України до Гельсінкської конвенції позбавило б проросійських псевдоекологів останніх аргументів проти будівництва Балтійсь­кого порту для України. «Тому ми вважаємо, що цей крок може бути вирішальним для нашого спільного проекту», — додає пан Колтонський.

Польські та скандинавські екс­перти пов’язують із розширенням дії Гельсінкської конвенції ще одну перспективу. Йдеться про створення умов для масового перенесення виробництва скандинавських компаній на Львівщи­ну та Волинь, де продукція обходитиметься значно дешевше, з подальшим експортом виробів або їх компонентів у Скандинавські країни через український тер­мінал у Ельблонзі. «Однак слід мати на увазі, що це все треба робити з урахуванням вимог екологічної якості продукції, із застосуванням новітніх технологій, які запобігають виникненню відходів та емісії шкідливих речовин», — зазначає пан Колтонський. Порт разом із владою Вармінсько-Мазурського воєводства Польщі працює над «спільною концепцією сталого розвитку Вармії-Мазур, Львів­щини та Волині». Це перед­бачає створення умов для «чистих» скандинавських інвестицій в Західну Україну, а також цілісної логістичної системи, яка з’єднає майбутні українські технопарки зі Сканди­навією через вармінсько-мазурський український порт.

У реалізації цієї концепції має допомогти Єврорегіон «Балтика», аналітичні осередки Ольштина та інших міст польського воєводства, науковці Балтійського університету та Український діловий центр у місті Ельблонг, створений з участю Об’єднання українців у Польщі. Ці питання мають бути врегульовані новими угодами про співпрацю між самоврядними територіальними одиницями Польщі, Західної України та Швеції.

Таким чином, Україна може вполювати завдяки екології двох зайців — прискорити економічний розвиток західних областей з урахуванням засад екорозвитку і водночас налагодити корисне стратегічне партнерство зі Швецією, елементом якого буде спільне блокування будівництва балтійської труби.

Схоже, що Україна невдовзі зможе виступити з таким офіційним застереженням щодо Північно-Європейського газопроводу на рівні Гельсінкського комітету, а її пропозиції будуть схвалені всіма іншими державами, попри заперечення Росії та Німеччини. Адже 26 лютого Львівська обласна рада затвердила офіційне звернення до міністра закордонних справ та голови Верховної Ради щодо необхідності приєднання до Гельсінкської конвенції. Ініціатором цього звернення є депутат облради Остап Козак, який вважає, що ратифікація цієї конвенції значно допоможе Львівщині та Волині у розв’язанні їх екологічних проблем. «Вони автоматично стануть спільними проблемами всіх балтійських держав і організацій — членів конвенції, в тому числі Європейського Союзу», — переконує пан Козак. За його словами, не слід очікувати, що іноземці допоможуть нам у всьому, а приєднання до конвенції означатиме також взяття на себе нових зобов’язань у сфері охорони довкілля в обмін на співфінансування екологічних проектів фондами держав Скандинавії.

Однак, переконують ініціатори звернення, в цьому й полягає суть європейської інтеграції. Сусіди України — Польща, Словаччина, Угорщина та Руму­нія разом зі вступом до ЄС мусили погодитися на безліч болісних вимог, проте все це було компенсоване набагато більшими вигодами, які випливають для цих держав із європейської інтеграції. Наразі двері в ЄС зачинено, однак на шляху до Євросоюзу потрібно використовувати членство в інших організаціях, таких, як СОТ, EFTA чи, власне, HELCOM, і тим самим набувати європейського досвіду.