ГАЗ: ПЕРЕДІЛИТИ І РОЗДАТИ

У відносинах газівників та теплокомуненерго ніколи не спостерігалося надлишку тепла. Перманентні неплатежі за газ, швидше, розігрівали їх до точки кипіння.

Але такого ще не було. 29 січня Держкомітет із питань житлово-комунального господарства цілком офіційно рекомендував теплокомуненерго палити газ без контрактів із НАК «Нафтогаз України». Мотивувався цей заклик до саботажу просто: готується доручення уряду щодо встановлення (мається на увазі зниження) ціни на газ для підприємств теплової енергетики до рівня цін для населення, тому «вважати за доцільне» призупинити договірну компанію з укладання договорів із НАК «Нафтогаз України».

Те, що після цього, відповідно до законодавства, НАК муситиме відключити підприємства, які безплатно споживають чужий газ, чиновників турбує мало. Усі (зокрема й НАК) чудово розуміють: ніхто нікого не відключить (принаймні не в масштабі країни).

Суть конфлікту дуже проста. Коли в 1999-му було встановлено ціну на газ, ставка ПДВ дорівнювала нулю. Потім ПДВ запровадили, але при цьому ціну реалізації для населення не підвищили. Збитки НАК довелося взяти на себе. А оскільки ПДВ нараховується за фактом відвантаження товару, то коштувало це компанії в середньому 380 млн. гривень на рік. Нинішнього року НАК вирішив, що в шляхетній справі сплати податків незле б узяти участь і споживачам.

Природно, відразу піднялася хвиля протестів. Найголосніше кричать обласні держадміністрації, заявляючи, що при таких цінах не платитимуть.

Створений правовий вакуум успішно заповнюється гучними закликами не укладати договорів. Приміром, губернатор Запорізької області Євген Карташов заявляє: нові ціни вдарять по економіці комунальних підприємств і тому до врегулювання питання контракти не укладатимуться. Причому питання, чому (і з яких ресурсів) за них має платити НАК «Нафтогаз», делікатно замовчується.

Зате активно згадується постанова Верховної Ради кінця минулого року про необхідність знизити ціну для підприємств теплокомуненерго до рівня цін для населення. Природно, визначити необхідні для цього ресурси депутати не змогли.

Водночас заворушилося й керівництво газовидобувних областей. Зокрема Харківська область знову стала розповідати, як славно й добре вона житиме, якщо харківські газопромисли відійдуть під її чуйне керівництво. У принципі пісенька не нова. Як правило, співається вона в період зміни уряду, щоб він про ці претензії не забув.

У принципі, суть питання в тому, що два газовидобувні управління Слобожанщини «Шебелинкагазвидобуток» і «Харківгазвидобуток» цілком можуть самостійно забезпечити область власним газом. При цьому ціна його для споживачів і підприємств області справді знизиться, і всім стане добре. Природно, така приємна перспектива дуже гріє душу.

Київ до спроб узяти промисли під контроль ставиться насторожено —дається взнаки як історичний досвід, так і розуміння наслідків. Розмови про те, що через НАК ці два газовидобувні управління не сплачують податків, а тому «немає можливості погашати заборгованість у бюджети всіх рівнів», — пісенька стара. Правда, лунають вони не так переконливо на тлі сплати торік «Шебелинкагазвидобутком» і «Харківгазвидобутком» цих-таки податків у бюджети всіх рівнів на 119%.

А тему погашення старих боргів у адміністрації і взагалі краще не чіпати б. Адже більшу частину 90-х років промисли перебували в обласному підпорядкуванні й дійшли майже до ручки. Коли 1999-го «Нафтогаз» узяв на себе управління ними, борги з зарплати становили від 8 до 12 місяців, рівень грошових платежів балансував на 10%.

Зате навколо роїлися низки посередників. Харківщина по праву вважалася батьківщиною газових вексельних схем. Місцеві банки радісно перетравлювали «газові» векселі як самих газовидобувників, так і обласного фінуправління.

Дисконт по цих чудових інструментах доходив до 80%, ніколи не піднімаючись вище 50%. (Досить знайти будь-яку економічну газету того часу й подивитися розділ котирувань.)

Цікаво, що область не змогла забезпечити розрахунків навіть за тією «фантиковою» схемою. При передачі компаній до складу НАК як спадок від області перепало 240 млн. боргу лише за 1998 рік...

Проте це в минулому. Є й інша, важливіша причина — харківський газ життєво необхідний для підтримання наявних цін для населення. З 13,5 млрд. кубів, які постачає ДК «Укргазвидобуток», 55% видобувається саме в Харківській області. І весь цей газ (як і взагалі весь газ українського видобутку) йде виключно на потреби населення. Ціна купівлі його наднизька: 122,5 гривні за 1000 кубометрів.

Отож, коли губернатор Кушнарьов пише, що централізація розрахунків спричинила відплив фінансових ресурсів, він має рацію. Але точно так само міг написати і його колега в Полтаві чи у Львові. Проте ця цифра в 3—5 разів нижча від цін на газ у Центральній, не кажучи вже про Західну Європу. На жаль, вічно так не триватиме. Навіть тепер свого газу вже не вистачає.

У результаті виникає така ситуація. В Україні видобувається приблизно 18 млрд. кубів газу. Цього заледве вистачає на потреби населення. Уже на теплокомуненерго йде газ, отриманий як плата за транзит. Росія зараховує нам його по 50 доларів. НАК «Нафтогаз» продає газ теплокомуненерго по 37,5 долара. Погодьтеся, чудовий бізнес. 12,5 долара збитку на першій стадії. І це не враховуючи відразу сплаченого ПДВ (10 дол.), витрат на транспортування тощо. На знак вдячності великі місцеві дядьки розповідають «про звірів із «Нафтогазу», котрі прирікають Україну на морок і холод. При цьому багато з них самі в це вірять. Зокрема деякі мери щиро переконані: газ, отриманий за транзит, дармовий, а одна з лівих партій написала, що газ коштує 5 доларів за 1000 кубометрів. Про те, що регіонам за рахунок відрахувань від транзиту йде дотація для населення на 2,24 млрд. грн., знають узагалі одиниці. Технологічні витрати на транспортування газу взагалі нікого не хвилюють.

Цікаво було б полічити, наскільки зростуть ціни для населення в сусідніх областях після жаданого відпускання Харкова у самостійне плавання. Можна було б, до речі, запропонувати Євгену Петровичу Кушнарьову розповісти своєму тезці Євгену Григоровичу Карташову, чому в того зростуть тарифи. І так ще 23 губернаторам. Людина він грамотна, дивися, переконає.

Можливо, ще й трохи газу підкине. Адже невеликий надлишок залишиться. Правда, не всім, і не безплатно, і не для населення, а для промисловості (по 60 дол. за 1000 кубометрів). Не випадково в листі до прем’єра Євген Кушнарьов особливо підкреслює, що необхідно вирішити питання про надання «Шебелинкагазвидобутку» права укладати прямі договори з облгазами. Звісно, газу цього буде небагато, але на два-три заводи, гляди, й вистачить.

Правда, триватиме ця ідилія недовго і в нього. З 32 харківських родовищ більшість виснажені, на їх розвиток потрібні кошти, які одній області вишукати буде дуже проблематично. Для введення в дію торік на тій-таки Харківщині Ульяновського родовища знадобилася концентрація ресурсів усього НАК. Проте, знову-таки, станеться це років через п’ять, а до того багато чого в країні зміниться, зокрема й губернатори.

А взагалі, пристрасть до розтягування НАК уже набуває анекдотичних форм. Якщо Харків — справді великий район газовидобутку, то в сусідній Дніпропетровщині видобуток нині на рівні 0,45 млрд. кубів, що не покриває й двадцятої частки споживання області, запаси також дуже скромні. Проте під благородну справу створення власної газової компанії тамтешня влада цілком серйозно розглядає питання створення в області додаткового району. Необхідність нової адміністративної одиниці пояснюють тим, що на території області ведуть видобуток компанії сусідніх регіонів — того ж таки Харківського, Полтавського, а отже, сплачують податки там. Району, правда, ще не створили, але компанія вже є. Очевидно, подальший розвиток цього передового досвіду приведе до спроб перепідпорядкування окремо взятої свердловини окремій сільраді з утворенням селищної газової компанії. З огляду на все, охочих не бракуватиме...