Газ: нові цінники старих проблем

Не пропетляли. Тарифи на газ для населення зростуть і дуже скоро - з 1 жовтня.

Натомість ми одержимо (можливо) гроші від МВФ і разом із ними шанс уникнути різкої девальвації гривні. Щоправда, не одразу. Зважаючи на все, буде ще раунд переговорів із МВФ, але на підвищення цін на газ для населення Київ погодився. Загалом, хепі-енд цілком можливий. Залишилося розібратися, чиїм коштом. Хоча питання риторичне.

Те, що ціни на газ для населення доведеться піднімати, було зрозуміло від самого початку. По суті торг ішов про те, наскільки й коли. Кабмін відчайдушно винаходив методи, щоб підвищення було чисто символічним, - резюмує НБУ, і з ним важко сперечатися.

МВФ, котрого торік відверто "кинули" з виконанням попередньої обіцянки про індексацію, жорстко тиснув. І за формулою (затвердженою, зауважимо, самим урядом України) стрибок цін виходив цілком собі. Грубо - з майже 7 грн за кубометр газу зараз до 11–12 грн після.

"На Банковій, за інформацією DT.UA, упевнені, що транш ми одержимо у будь-якому разі. Тому ні парламент, ні уряд не поспішають із виконанням ключових вимог - створенням Антикорупційного суду та впровадженням ринкової ціни газу" (докладніше див. Юлія Самаєва "Піймати МВФ за бороду", № 16, 28.04.2018).

Президент Порошенко, мабуть, із цим погоджувався, тому й тиснув на прем'єра щодо газо-цінової проблеми. Прем'єр рятувався, як умів, але збити ціни на газ йому, очевидно, було не до снаги. "При цьому уряд продовжує наполягати на підвищенні мінімальної заробітної плати до 4100 грн, що ще більше підвищить споживчий попит, що теж матиме наслідки", - писала Юлія Самаєва у вищезгаданій статті.

Як відреагує на це населення, було цілком очевидно, про що в трагічних тонах і розповідали представникам МВФ. Тим більше, що вибори, рейтинги, реванш Опоблоку або Тимошенко, ну й усе таке…

Сьогодні, стверджують чиновники, субсидії одержують 60% споживачів газу. За їхніми ж розрахунками, після підвищення цін на газ для населення ця цифра піде за 70%. Хоча українські розрахунки - річ досить кумедна. Наприклад, на сайті Верховної Ради висить свіжий проект держбюджету на наступний рік. Там цифру субсидій, ані трохи не вагаючись, залишили на рівні нинішньої - 56 млрд грн. Це при тому, що поточного року в неї точно не вкладуться (добре, якщо вийде не дуже вище 70 млрд). І це при ще нинішніх цінах. Як буде при вищих, питання, звичайно, цікаве.

Коли представники МВФ побачили ці чудові цифри, з'явилася нова умова - прийняти держбюджет України до підготовки меморандуму й оновленої програми фінансування та винесення їх на розгляд ради директорів Фонду. Не допоміг навіть особистий візит Петра Порошенка на переговори з МВФ.

Під час майбутнього візиту до США Петро Олексійович знову спробує використати свій талант переговорника з цієї проблеми. Але буде складно. На слово нам уже зовсім не вірять і не вважають за потрібне це приховувати.

Хоча те, що списки субсидіантів потрібно старанно чистити, а критерії їх видачі посилювати, зрозуміло. Більш того, потихеньку це робиться. Але ймовірність зрізати в передвиборний рік кількість субсидіантів удвічі (а цільова настанова, що звучала під час торгів з МВФ, - довести у світлому майбутньому їх кількість до 25%, див. статтю Алли Котляр і Юлії Самаєвої "Живими грошима") - поки що фантастика. Населення реально не жирує, і ті сотні субсидованих гривень на місяць для нього точно не зайві. А підвищення цін на газ (а отже, на тепло, гарячу воду) сильно вдарить по споживачах цих товарів і послуг.

Однак подітися нікуди, і прем'єр, який весь рік публічно бив себе п'ятою в груди, розповідаючи, як він бореться проти зростання тарифів, зараз "із болем у душі" визнає їх необхідність. Заради улюбленої Батьківщини, звісно, яка стане сильнішою.

Наскільки відомо, поки що вийшли на цифру зростання в 23,5% (це близько 8600 грн за тисячу кубометрів). Але голова "Нафтогазу", який озвучив цю цифру 18 вересня, уже наступного дня сказав, що треба дочекатися остаточних цифр. Мовляв, "Нафтогаз" не є стороною переговорів з МВФ, і названа ним цифра - не константа й вирвана з контексту розмови. Нацбанк у своєму прогнозі оперує цифрою 25%, уточнюючи, що наступного року до неї додадуть ще 15%. На виході це 10 грн за кубометр і вище. Другий етап підвищення цін на газ - це вже після квітня, і однозначно після березневих виборів.

Та це зовсім не кінець газо-цінового марафону. Цільова настанова: вирівнювання цін для населення й промисловості, а остання газ уже купує по 12–13 тис. грн/тис. кубометрів, - цінам ще є куди зростати. Питання тільки: хто за це заплатить? Про можливості бюджету компенсувати зростання цін - дивимося вище. Максимум частково й далеко не всім. Основний удар припаде на залишки середнього класу й бізнесу.

На Печерську за фактом бояться навіть озвучити реальну цифру. За низкою сценаріїв загальні (з теплом і водою) видатки на субсидії доходили й до 115 млрд грн/рік (це, до речі, 4 млрд дол. при нинішньому курсі). Ну а оцінка в 80 млрд - це, швидше, нижній край.

Загалом, основній масі працюючого населення нічого гарного не світить. Його заспокоюють, що "а так було б іще гірше, хочете долар по 40–50?".

Нюанс у тому, що проблема знову не вирішена, а швидше, відсунута. Що далі, то… Фактично маємо нову й більш жорстку прив'язку ціни газу до імпорту й валютних ризиків. Нагадаю, населення зарплату одержує не у валюті, а рідними гривнями.

При всьому цьому 60% газу, використовуваного населенням і підприємствами теплокомунальної енергетики (гаряче водопостачання й тепло), - це все ж таки газ свого, українського, видобутку, а в комуналці - і взагалі за три чверті.

На благодатній темі зростання тарифів загалом і злочинів перед народом чергової "злочинної влади", зокрема, звісно, не потоптався тільки найледачіший політик (навіть цілком проурядовий). Ключова теза: у країні є газ, причому дешевий. Це правда, але не вся.

Нині у поки що державного "Укргазвидобування" (УГВ) газ купують по 4,94 тис. грн за 1000 кубометрів (близько 180 дол.). При цьому його собівартість набагато менша. Навіть в урядових презентаціях цього року миготіла цифра операційного прибутку 250%. Утім, Кабмін із "Нафтогазом України" у непростих відносинах, тож такі цифри не аргумент.

Однак у презентаціях самого "Укргазвидобування" є цифри й крутіші. За ідеєю, на цей час у країні йде тріумфальне виконання програми з форсованого зростання видобутку природного газу.

Два роки тому було поставлено завдання вийти до 2020-го на видобуток 27 мільярдів кубометрів на рік. І 20 млрд із них - це має бути частка "Укргазвидобування". Наводилися й відповідні розрахунки сил і коштів. У 2016-му озвучили цифри, що на виконання програми збільшення видобутку газу в Україні потрібно понад 100 млрд грн. Це дозволило б освоїти нові родовища, що компенсувало б падіння видобутку на старих і дало б на виході потрібні 20 млрд кубометрів.

Втім, основний приріст видобутку традиційно обіцяли під саму завісу. Тож у підсумку з 83 млрд кубометрів обіцяного до видобутку за 2016–2020 роки газу нові родовища дали б менше третини.

А от витрати на них планувалися на рівні 84,5 млрд грн. Іншими словами, газ виходив по 125 дол./тис. кубометрів. Причому переважно за рахунок планованого тоді масового освоєння робіт по газу щільних піщаників. Реально від тих планів залишилися ріжки та ніжки (ті ж щільні піщаники вже відкладено на потім). Але верхня межа витрат на дорогу розробку нових родовищ була саме такою. До слова, вона загалом схожа з витратами приватних видобувників на нових родовищах.

Реально в "Укргазвидобування" нових родовищ як кіт наплакав, копирсаються на старих. А от собівартість газу зі старих за програмою 2016-го була просто чарівною - менш як 15 дол./тис. кубометрів. У цифрах це виглядало так: старі родовища, одержавши у п'ять разів менше (17 млрд грн), мали видати за чотири роки 57 млрд кубометрів, тобто більш як удвічі більше за нові! І от нинішній видобуток по суті - це якраз видобуток на старих родовищах.

Так, за рахунок витрат на нову техніку й буріння собівартість зросла, але аж ніяк не так драматично. Газ там дійсно недорогий. Є цифри - 40 дол./тис. кубометрів у 2017-му. Щоправда, сказати, що там Клондайк, важко. Державний газовидобуток щільно обклали податками, він один із небагатьох реальних наповнювачів бюджетів усіх рівнів.

Утім, залишку (і нерозподіленого прибутку) теж вистачає. Звідси й бажання різного роду доброзичливців як з київських Печерська й Грушевського, так і близьких до них "припасти до джерела". Справедливості заради варто зазначити, що бажання київських варягів поки що не надто успішні, що безсумнівно плюс керівництву того ж "Укргазвидобування", та й "Нафтогазу".

У дешевого газу одна проблема - запаси старих родовищ уже вичерпуються. Ми видобуваємо ще "радянські" родовища. Природне падіння вироблених родовищ - більш як на три чверті, до мільярда кубометрів на рік (в останній рік воно навіть якимось чарівним чином виросло у звітах до1,4 млрд кубометрів).

Сергій Кузнецов

Нові родовища доведеться освоювати, а це зовсім інші витрати й ціни. Було б тільки що освоювати…

Ще при затвердженні програми розвитку для "Укргазвидобування" під неї заклали бомбу. У програмі 20/20 при видатках понад 100 млрд грн було передбачено оплату за нові ділянки, тобто плату регіонам за нові майданчики, у сумі аж 96 млн грн (або менш як 0,1%). Це звучало зовсім не смішно. Два роки тому DT.UA уже писало: "…і в Кабміні, і в парламенті повинні розуміти, що якщо місцеві громади не одержать 5%, а краще 10% ренти, то всі програми - це просто аркуші паперу, які можна повісити над умивальником. Не може громада, на території якої видобуваються енергоресурси, нічого не одержувати натомість, та ще й мати при цьому газ для споживання за цінами європейського хабу при українських зарплатах і в мотлох розбитих дорогах. Хоч би що з цього приводу думали в затишних кабінетах Мінфіну".

Так і сталося: місцеві відповіли - мало не здалося. Видачу нових ділянок для "Укргазвидобування" у ключовій Полтавській області було повністю паралізовано й не відновлено досі. Жодного дозволу місцевої громади, облради Полтавщини! Зате 61 відмова, на багато майданчиків - по два-три рази.

Причому місцеві жителі хотіли зовсім не величезних грошей, але й НАК, і УГВ із завзятістю, гідною кращого застосування, спочатку говорили, що чинне законодавство не дає можливості виділити тій же Полтаві більш як 19 млн грн на рік, ну максимум 30 млн - від щедрот.

Проте те ж законодавство пізніше цілком дозволило оформити (і частково видати) горезвісні "стокгольмські" премії на мільярди. Аби було бажання!

Проблему з рентою сяк-так вирішили лише цього року (на два роки пізніше). Тепер Полтава одержить близько 700 млн - разів у десять більше, ніж просила спочатку. Але поїзд уже пішов, а до місцевих фрондерів підтяглися охочі поборотися з НАКом. Та й узагалі - усі дібрали смаку. В області сидять зовсім не ангели, а люди з однієї з найбільш корумпованих країн світу.

Зараз іде активний розпил грошей, що надходять у регіони. Виявилося, що найважливіші проблеми ряду віддалених регіонів - терміново "забабахати" новий офіс і набрати штат із великою зарплатою або терміново поставити на підряд "дружню" фірму.

Хоча сказати, що сама НАК використала всі можливості, складно. Уже писали про долю трьох майданчиків "Нафтогазу" у Полтавській області, на яких не робилося рівно нічого, тільки багаторічні розповіді про те, що і як йому заважає. У Полтаві компанію прямо звинувачували в прагненні забрати задарма ділянки під майбутню приватизацію "Нафтогазу", аби якнайдорожче продатися. Благо, мета виведення частини акцій на продаж іноземним інвесторам цілком офіційна.

Треба розуміти, що команда Коболєва-Вітренка в "Нафтогазі" - прекрасні переговорники (Стокгольмський арбітраж за позовами і у відповідь на позови "Газпрому" - це безсумнівний успіх). Але у видобутку вони відверто слабкіші й тривалий час не вважали це недоліком. Їхній аргумент, що "високі професіонали", які сиділи до них, освоювали гроші так, що "аж гай шумів", цілком справедливий. Але це слабке виправдання їхнім діям. Поки що нафтогазова галузь у 2016–2018 роках не змогла ефективно використовувати той ресурс, який привів би компанії "Нафтогазу" на родовища. Різкого стрибка видобутку не вийшло, а в останній рік він узагалі близький до нуля.

На жаль, програму 20/20 вчасно точно виконано не буде. Уже зараз обсяг видобутку на найближчі три роки в 5,5 млрд кубометрів газу вважається проблематичним. Під ці обсяги не отримано майданчиків на місцях. Вартість цього газу - 1,6–2 млрд дол. Пам'ятаєте про 96 млн грн, якими за них хотіли розплатитися? Скупий платить, і не обов'язково тільки двічі.

При цьому завдання балансування споживання й видобутку нікуди не поділося. І вирішувати його тепер доведеться в складніших умовах піку зовнішніх виплат, зростання цін на імпортний газ. А ще треба знижувати споживання, наводити лад в обліку, проводити поділ (анбандлінг) та багато іншого. І видобувати.

Стокгольм відходить в історію, а проблеми залишаються на місці та збільшуються. До речі, нагадаю, що припинення транзиту російського газу, а отже, і доходів від нього - цілком-таки "базовий" сценарій "Нафтогазу".

Це правильно, що орієнтуватися треба на найскладніший варіант. Але питання: чи готові ми до нього? Щоправда, це окрема тема. За кожен рік зволікання ми заплатимо, у тому числі й курсовими стрибками. Адже відсутній газ "Нафтогаз" і інші трейдери купують за валюту. А концепцію розвитку газодобувної галузі до 2020 року (розпорядження Кабміну №1079 від 28 грудня 2016 р.) треба як мінімум адаптувати до нових реалій.

Та якщо чесно - це теж проблемно. У Верховній Раді і в найкращі часи на темі (якщо не "посприяти" рідній фірмі) розумілися осіб 30–40 максимум. А в переддень виборів будь-яке обговорення швидко зведеться або до істеричного наїзду на Коболєва й Вітренка та спроби урвати шматочок для себе, фірми, партії, або до настільки ж емоційного меседжу у відповідь, що все навколо - витівки Фірташа.

У Кабміні ситуація анітрохи не краща. З професіоналізмом там приблизно так само, а НАК часто сприймають, як дійну корову. І ще добре, якщо для бюджету. Спроби урвати у НАКа й УГВ найкращі родовища під низькоподатковий (аж 1,25%) "розподіл продукції" - це цілком так свіжо.

А незабаром закінчиться контракт Коболєва, і в найкращих традиціях Кабміну його можуть просто підвісити в статусі "в.о." до листопада наступного року. З апаратними іграми у нас усе чудово. От аби так працювали щодо видобутку…

Щоб завалити справу, потрібно створити робочу групу. Але розбір польотів за 2016–2018 роки необхідний. Нескінченні розповіді, як усе добре, на тлі зриву всіх строків - це вже занадто.

Доведеться підключати зовнішніх донорів, не забуваючи, що частина їхніх представників (після відставки) теж не проти відрізати шматочок собі особисто. Це той випадок, коли зовнішній арбітр не завадить. А головне - робити, працювати. Світ змінюється, і нас ніхто не чекатиме. "Турецький потік" уже майже готовий, "Північний потік-2" дедалі реальніший, та й на західному кордоні будуються дедалі нові трубопроводи, що знижують необхідність у транзиті через Україну. Днями стартувало будівництво польсько-словацького інтерконектора. А от польсько-український завис на стадії папірців і до металу в найближчі роки навряд чи дійде. Поки що спроба форсування газовидобутку показала, що ділити шкуру неубитого ведмедя у нас уміють добре. Проблема в тому, що шкура дедалі меншає. Часу теж залишається зовсім обмаль.