ЕНЕРГОТАРИФ: І ХОЧЕТЬСЯ, І КОЛЕТЬСЯ...

Найболючіше питання в енергетиці — тарифи. Теоретично всі розуміють, що вони занижені і не забезпечують навіть простої підтримки енергосистеми. Це в черговий раз підтвердило і послання Президента парламенту, де говориться і про необхідність включення в тариф інвестиційної складової, без чого деградація енергосистеми стане необоротною. З іншого боку, «влазити» в тарифи теж не хочуть і в результаті коло замикається.

Єдине, що нині якось рухає процес вперед, то це намічений продаж декількох обленерго західним енергокомпаніям. Як і очікувалося, «стратегічні інвестори», на котрих так сподівалися, задарма працювати не захотіли. Більше того, величина їхніх початкових запитів трохи шокувала уряд. Тож проблема вирішується вже десь із півроку. Правда, як обіцяють, до кінця місяця із тарифом щось вирішать.

Однак іноземці іноземцями, а окрім них на українському енергоринку працюють ще два десятки енергокомпаній, як державних, так і приватизованих. І результати минулого року оптимізму їм не додали: переважна більшість — нерентабельні. Причому, коли ще недавно, завдяки наявності бартерних розрахунків, це сприймалося досить абстрактно, то з переходом на грошові розрахунки збитки стали загрозливо реальними.

Природно, що за таких умов енергокомпанії почали волати до НКРЕ про підвищення тарифів. І почалася кумедна історія, за правилами якої «так» і «ні» не говорити. З одного боку, тарифи помалу підвищували, але не дуже. Звісно, коли обленерго просить підвищити тарифи, це не означає, що НКРЕ має їх автоматично підвищувати: зрештою, перевіряти їхню обгрунтованість і «спускати» із заявок «зайвий жирок» — її прямий обов’язок. З іншого боку, і обленерго має бути впевнене, що заявки, котрі не виходять за межі розумного мінімуму, неупереджено розглянуть і йому забезпечать можливість нормально працювати.

Взагалі, колись НКРЕ саме це й обіцяла. Правда, підкреслювала, що для цього обленерго мусять відповідати ряду критеріїв — добре платити «Енергоринку» і максимально знизити втрати в електромережах. Умови, що й казати, нелегкі, але зрозумілі.

Однак схоже, що навіть ті, хто їх виконає, своє фінансове становище не поліпшать. Приміром, недавно розглядалося прохання ВАТ «Чернігівобленерго» про підвищення тарифів. Розгляд цей створював дивне враження — загалом обленерго хвалили буквально всі. Воно дійсно виконало вражаючу роботу з організації енергозбуту. Непогано і з платежами до «Енергоринку». Торік було повністю оплачено куплену електроенергію і погашено частину боргів. Хороші результати і цього року. Виходив ледь не повний хепі-енд. Навіть новий керівник НКРЕ Юрій Продан, котрого важко запідозрити в особливих симпатіях до приватизованих обленерго, відзначив гарну організацію роботи зі споживачами. І при всьому цьому було цілком очевидно, що тарифи обленерго не переглянуть.

Таки сталося. Похваливши, компанію стали «вчити жити» і шукати інші резерви. При цьому всі старанно уникали говорити як саме — грати в рулетку в казино чи продавати дроти на металобрухт. Пропозицію взяти кредит у банку особливо серйозною не назвеш — хто дасть довгостроковий кредит збитковому підприємству? Та й слід пам’ятати, що будь-які кредити повертати доведеться саме через тариф.

Проблема «Чернігівобленерго» полягає саме в тому, що за три роки інтенсивної роботи воно вже повністю вичерпало всі адміністративні резерви зниження втрат. Дійшло до того, що для збільшення частоти зняття даних із лічильників до цього залучають листонош. У суботньо-недільних рейдах з перевірки неплатників бере участь більша частина співробітників обленерго. Позаяк область переважно сільськогосподарська, то ці рейди «вдячний персонал» іменує ще «розмовами із собаками»: щоб дійти до боржника, спочатку (а нерідко й наприкінці) доводиться спілкуватися з його Мухтаром або Жучкою.

Але собачки собачками, а маловитратний етап боротьби зі збитками вже практично закінчено. На черзі — заміна обладнання, а це вже зовсім інший рівень витрат. Іронія полягає в тому, що на межах обленерго поставило понад сотню нових лічильників високого класу точності. Тож тепер відомо достеменно, скільки в область зайшло електроенергії, а куди вона йде далі — відомо вже гірше. Причому найближчим часом ситуація може різко погіршитися. Взяти ті ж побутові лічильники. З наявних в області 559 тис. штук не відповідають класу точності 98%. У принципі, вже тим, що вони є в споживачів, порушується законодавство. Але й це півбіди. Гірше, що 335 тис. (60%) із них уже просто виробили свій ресурс. Звісно, завтра всі разом вони не зламаються і ще рік-два протягнуть. Ну а далі — будемо знімати дані на око? За минулий рік вдалося замінити лише 2,5 тис. лічильників. З такими темпами через кілька років енергокомпанія ризикує перетворитися на чорну діру...

У принципі, обленерго розробило програму повної заміни лічильників за п’ять років. Але на це потрібно щороку понад 10 млн. грн., а закласти ці гроші в тариф обленерго не може. У результаті виникає кумедна ситуація: із державних органів проблема з лічильниками хвилює лише... Чернігівську обласну прокуратуру. Вона вже направила запит обленерго: як та збирається виконувати українське законодавство щодо класу точності вимірювальних приладів? Для початку керівництво обленерго оштрафують.

Втім, річ не в штрафах і не в окремій енергокомпанії. Проблема набагато глибша й масштабніша. Адже історія з обладнанням типова для всіх обленерго. А загальна ситуація із зростанням втрат просто критична. 1990 року енергосистема України виробляла 300 млрд. кВт, а втрати становили 22 млрд. кВт.год (8%). На 2000 рік генерація впала практично вдвічі, до 170 млрд. кВт.год. При цьому загальний обсяг втрат збільшився до 30 млрд. кВт.год (18%). Іншими словами, у мережах «губиться» електроенергія, для виробництва якої потрібно 10 млрд. кубометрів газу. А це — три чверті газу, що використовують усі електростанції країни. Виходить «життєрадісна» сценка — щороку витрачаються сотні мільйонів доларів на закупівлю газу в Росії та в Туркменістані, що використовується в основному для нагрівання дротів або для того, щоб втратити їх у неврахованому споживанні.

При цьому ситуація з тими ж приладами обліку — найлегша частина проблеми. Потім треба міняти дроти ЛЕП, стовпи, трансформатори тощо, а це набагато дорожче. Знос устаткування в усіх обленерго набув критичних розмірів. Зараз обленерго просто «проїдають» мережі, забезпечуючи лише поточний ремонт. Саме устаткування фактично не обновляли з початку перебудови, і воно фізично зношене. У результаті, навіть невеликі обледеніння не лише рвуть дроти, а й валять стовпи. Що відбувається, коли льоду намерзає багато, всі спостерігали на початку зими, коли в темноту занурилася п’ята частина країни.

Хочемо ми чи ні, але обладнання доведеться міняти. І що пізніше почнуть це робити, то більше це коштуватиме і, до речі, впливатиме на тариф.

Незрозуміло тільки, кому це потрібно? Адже якщо нічого не робити, то ситуація лише погіршиться. Та ж відмова чернігівської енергокомпанії вже негативно позначиться на ставленні інших обленерго до наведення порядку у себе. Нещодавно НКРЕ розглядала ситуацію в «Крименерго». Представники цієї поважної компанії багато говорили про свої збитки, про проблеми оплати кримськими татарами. Однак при цьому не знали власної структури споживання електроенергії. Ну то й що, їй від цього стало гірше? Тариф у неї такий же, просто вона більше списує на збитки і гірко нарікає на своє бідолашне життя. Навіщо, питається, напружуватися, псувати відносини з підприємствами, «гуляти» по суботах у рейдах та інше? Все одно — як був збитковим, так і залишишся.

Звісно, підвищення тарифів — справа вкрай тяжка, особливо напередодні виборів. Однак потрібно набратися мужності і сказати: «Ми на це йдемо». Або (теж набратися) і сказати, що підвищувати тарифи не будемо. До виборів мереж вистачить, а що там буде далі — це вже питання іншого уряду. Тільки варто пам’ятати: вибори в країні — кожні два роки. А електрика потрібна щодня...