Енерго-інформаційні маніпуляції Кремля в гібридній війні проти України

Інформаційно-психологічні операції в тилу противника - один з елементів ведення гібридної війни Росією проти України. Їх мета - дестабілізація суспільного життя через деморалізацію зсередини, що створює підґрунтя для успішного здійснення агресором політичних, економічних і військових дій. З огляду на те, що об'єктами інформаційно-психологічного впливу є люди, головне завдання пропагандистських акцій полягає в тому, щоби вплинути на духовну сферу - громадську думку, ціннісні орієнтації, політичні погляди, посіяти страх і невпевненість перед майбутнім, викликати недовіру до органів влади, створити атмосферу невдоволення, тривоги, сприяти виникненню опозиційних сил і стимуляції антиурядової діяльності тощо.

До інформаційно-психологічних операцій слід віднести не лише потоки дезінформації щодо подій на Сході України, а й періодичні порції "жахіть" у різних сферах суспільного життя. Інформаційними приводами слугують ті чи інші повідомлення з царин, далеких від воєнної тематики. Як тільки з'явилися повідомлення про наміри італійської компанії Еni розпочати у 2015 р. буріння пошукової свердловини по сланцевому газу, відразу ж відновилася циркуляція нафталінової тези про "другий Чорнобиль". Заходить мова про постачання палива для українських АЕС виробництва компанії Westinghouse - знову ж "другий Чорнобиль". Медіа-хвилі нагнітання соціального психозу замасковано, звісно, турботою про довкілля та майбутні покоління. Якщо ж замислитись і проаналізувати, то все виявиться зовсім інакшим, аніж це подається пропагандою ворога.

Оскільки і сланцевий газ, і паливо від Westinghouse порівнюють із Чорнобилем, то варто уважніше проаналізувати цей стереотип, що його ворожа пропаганда системно вкорінює в мізки українців. Відомо, за Геббельсом, що більша брехня, то легше у неї вірять, стократно повторена брехня починає виглядати правдою, будучи постійно ретрансльованою, вона породжує додаткові інтерпретації й здатна провокувати панічні настрої.

Перш за все, аварія на Чорнобильській АЕС - це аварія реактора РБМК російського виробництва радянського періоду. Цей реактор розроблений Науково-дослідним і конструкторським інститутом енерготехніки ім. М.Доллежаля і є дітищем усесоюзно відомого академіка А.Александрова - фаворита радянських генсеків. Тому Чорнобиль - це радянсько-російський спадок періоду "розвиненого соціалізму". Аварію на ЧАЕС було віднесено до найвищого сьомого рівня небезпеки - велика аварія за 8-рівневою (0–7) міжнародною шкалою оцінки ядерних подій INES (International Nuclear Event Scale). І по сьогодні Чорнобиль - найтяжчий і найтрагічніший інцидент у світовій атомній енергетиці.

Важливо поглянути на дві інші з трьох великих ядерних аварій на АЕС світу, що вплинули на розвиток атомної енергетики. Першою наймасштабнішою в період до Чорнобиля стала аварія на АЕС "Трі-Майл-Айленд" (ТМІ) в американському штаті Пенсільванія 28 березня 1979 р. Другий енергоблок цієї АЕС, обладнаний реактором виробництва компанії The Babcock and Wilcox, унаслідок збою в системі охолодження зазнав розігріву. Це призвело до розгерметизації контуру охолодження та викиду радіоактивності в атмосферу, а також до витікання радіоактивної води. За шкалою INES, інцидент було віднесено до п'ятого рівня - аварія з ризиком для навколишнього середовища. В 1985 р. вцілілий енергоблок АЕС відновив свою роботу. 2009-го експлуатуюча ТМІ компанія отримала нову ліцензію на продовження виробництва електроенергії до 2034 р.

Аварія на АЕС "Фукусіма Даїчі" в постчорнобильський період сталася 11 березня 2011 р. Реактори АЕС виробництва відомої американської компанії General Electric першого покоління. Цю аварію віднесено, як і Чорнобильську, до найвищого сьомого рівня небезпеки за шкалою INES. Загалом, головною причиною виникнення аварійної ситуації стала хвиля цунамі, що вивела з ладу систему охолодження. Слід зазначити, що без підводного землетрусу та цунамі стояла б собі АЕС "Фукусіма" й надалі, і реактори її працювали б так само без збоїв, як було 40 років до цього.

Що прикметно, обидві аварії - дочорнобильська в Пенсільванії та післячорнобильська на Фукусімі - сталися на енергоблоках, де стояли реактори американського виробництва, проте варто взяти до уваги, що це не були реактори та паливо виробництва компанії Westinghouse. Друга, не менш важлива обставина: на відміну від РБМК на Чорнобильській АЕС, збої, що потягнули за собою аварії у США та Японії, відбулися не всередині реактора, а ззовні - у системах його охолодження. Себто російський РБМК мав "вроджений дефект", на відміну від американських реакторів. Керівник Babcock and Wilcox Джеймс Ферланд якось зауважив: "Якби на TMI-2 стояв реактор AP-1000 (реактор виробництва Westinghouse. - М.Г.), у нас не було б приводу згадувати сьогодні про аварію на цьому блоці. Він досі прекрасно працював би".

Таким чином, в усіх трьох найважчих аваріях на АЕС "сліди Westinghouse" відсутні. Напевне, це одна з найкращих характеристик для компанії, чиї реактори працюють десятки років у 15 країнах. А звідси - абсолютно безпідставно проводити аналогії палива та технологій Westinghouse з Чорнобилем. Але їх проводять. З якою метою? Відповідь після наведених фактів стає очевидною - щоб відвести увагу від російського сліду. Бо ж Чорнобиль - це РБМК із клеймом "сделано в СССР". Зараз Росія намагається продовжувати і нарощувати експорт своїх ядерних технологій. ВВЕР вироблені в Росії, звісно, вони відмінні від РБМК, але зроблені тими ж російськими руками і мізками, тобто можуть мати "вроджені дефекти".

Інший важливий аспект. Як відомо, основним показником безпеки експлуатації ядерного палива є герметичність тепловиділяючих елементів. Згідно із звітом МАГАТЕ 2010 р. "Огляд дефектів палива водоохолоджуваних реакторів", за період 1994–2006 рр. на 1000 вивантажених тепловиділяючих збірок у середньому припадало 13,8 розгерметизованого твелу для всіх типів водо-водяних реакторів, окрім російських ВВЕР. За цей же період показник для ВВЕР загалом був дещо вищим - 15,1 твелу, а на найбільш поширювану нині Росією модифікацію ВВЕР-1000 - аж 39,8 розгерметизованого елементу.

До речі, поширювана російською пропагандою теза про ненадійність американського ядерного палива при його застосуванні в Україні, що й призвело, мовляв, до його передчасного вивантаження на Южно-Українській АЕС у 2012 р., не витримує критики. Справді, пошкодження тепловиділяючих збірок мали місце, але твели при цьому лишалися неушкодженими.

Westinghouse постачатиме протягом 2016–2018 рр. паливо для двох німецьких АЕС - Gundremmingen та Еmsland, де стоять реактори інших виробників. Відповідну угоду було підписано у листопаді 2014 р. Чомусь ніхто не кричить про два "майбутні Чорнобилі" у Німеччині, і паливо Westinghouse, виготовлене на заводі компанії у шведському містечку Вестерос, не лякає німців. Так само, як не злякало їх і паливо російського виробництва, яке постачалося з 2001 р. на один енергоблок уже згаданої АЕС Gundremmimgen.

Ще один показовий приклад. З 2010 р. російська сторона стала поставляти паливо для двох енергоблоків згаданої вище німецької АЕС, де немає реакторів російського виробництва. "Росатом" з погордою заявляв не раз, що російське паливо надходить на АЕС у Швеції, Швейцарії, Великобританії та Нідерландах, на яких немає реакторів радянської конструкції. Зрозуміло, що російське паливо пройшло відповідну кваліфікацію, передбачену суворими національними, ЄСівськими процедурами та вимогами МАГАТЕ. Так само, як паливо Westinghouse проходило відповідну кваліфікацію у ЄС та в Україні перед тим, як поставляти його на АЕС. Чомусь ні американці, ні європейці не волали про те, що Росія, розпочавши з 1996 р. перші поставки палива для реакторів неросійського виробництва у ЄС, відбирає у них ринок, витісняє їх з Європи тощо. Усе це було для них звичною конкуренцією. Був період, коли Росія дала фору у цій сфері, але часи змінилися. Конкуренти пішли вперед, Росія пасе задніх у технологічному прогресі. Програючи конкурентам у якості палива, вона діє неконвенційними методами, намагаючись дискредитувати інших гравців через кампанії чорного піару.

Загалом слід зазначити, що у Європі стає нормою, коли компанії-оператори АЕС забезпечують розподіл поставок ядерного палива між постачальниками, щоб не допускати монополізму. Так, фінська компанія-експлуатант TVO порівну поділила поставки палива на АЕС Olkiluoto між французькою AREVA та Westinghouse. На іншу фінську АЕС Loviisa паливо поставляє російська "ТВЭЛ".

Тепер що стосується видобутку нетрадиційного газу, як "другого Чорнобилю". По перше, сланцевий газ - той самий природний газ метан, незалежно від того, у який спосіб і з якого геологічного середовища його видобувають: чи то у вигляді традиційного природного газу, чи то як природний газ з аргілітових сланців, ущільнених пісковиків, вугільних товщ. Чомусь у США та Канаді, де здійснюється його масштабний видобуток, ніякого Чорнобилю не спостерігається. Нічого не вибухало, нікого не вбивало й не отруювало.

Якщо порівнювати наслідки ядерних аварій, то слід взяти до уваги, що інцидент на американській АЕС ТМІ не привів до людських жертв і масового опромінення людей. Аварія на "Фукусіма Даїчі" забрала життя двох співробітників персоналу, сотні загиблих і зниклих безвісти - наслідок хвилі цунамі, а не аварії на АЕС. Чорнобиль призвів до загибелі 28 осіб із загальної кількості 134, у кого було діагностовано гостру променеву хворобу. Протягом 1987–2004 рр. померло ще
19 осіб. 600 тис. осіб військового та цивільного персоналу, що працювали над ліквідацією наслідків аварії, отримали різні дози опромінення, 5 млн чоловік опинилися на забруднених радіонуклідами територіях. Випадіння радіоактивних нуклідів мало глобальний характер.

Видобуток нетрадиційного газу, здійснюваний з кількакілометрової глибини, ніяк не може бути порівнянним із ядерною сферою. Порівнювати потрібно порівнюване. Статистичні дані показують, що рівень виробничої смертності в американському та українському секторах видобутку вуглеводнів, себто в середовищі тих, хто безпосередньо задіяний у технологічних процесах і, відповідно, найбільше наражається на ризики, є однопорядковим і майже не різниться.

Так, у США він становив у 2012 р. 0,1306 смерті на 1 млн т видобутих вуглеводнів у нафтовому еквіваленті, а в Україні - 0,1398. Це підтверджує достатньо високий рівень надійності та безпечності для людей існуючих технологій, у тому числі і технологій гідророзриву пласта або фрекінгу, якими так лякають суспільство. Але у США майже 2/3 газу вже видобувається з нетрадиційних джерел (сланцевий, щільних порід, метан вугільних пластів) з використанням гідророзриву, однак показник смертності не є вищим, а навпаки, навіть дещо нижчий за український, де весь газ - тільки з традиційних джерел. Отже, мусована у ЗМІ теза про підвищену небезпеку видобутку нетрадиційного газу методом гідророзриву пласта є хибною і такою, що не підтверджується 15-річною практикою масштабного промислового видобутку у Північній Америці.

Насамкінець про те, навіщо це робиться. По-перше, саме у цих двох сферах - газ та ядерна галузь - спостерігається найбільша залежність України від Росії. І саме у цих двох сферах намітився в останні роки стратегічний вихід із такої залежності. Видобуток Україною нетрадиційного газу за горизонтом 2020-х років відкриває перспективу остаточно позбутися імпорту газу. Закупки американського ядерного палива диверсифікують поставки з одного джерела, яке донедавна було безальтернативним. І в першому, і в другому випадках втрачається російська монополія. Москва ж прагне її будь-що зберегти. Росія не терпить конкуренції. Бажання України диверсифікувати свої джерела енергозабезпечення трактується, як посягання США на ринок, який РФ чомусь вважає своєю власністю. На думку одного з апологетів Кремля С.Глазьєва, "США хотят заместить российский газ в Европе своим, а также заполучить месторождения сланцевого газа в Украине и отобрать у России рынок ядерного топлива". Відповідно, за цією схибленою антиконкурентною логікою Росія чинить спротив.

До речі, не зовсім коректно вважати компанію виключно американською. Тривалий період, з часів її заснування Джорджем Вестінгаузом наприкінці ХІХ століття і до 2006 р., вона такою була. Зараз її мажоритарний власник - японська Toshiba. Westinghouse свого часу придбала ядерне виробництво шведської компанії АВВ, яка відома всьому світові якістю своєї високотехнологічної продукції, а наприкінці 90-х років минулого століття її технології удосконалилися британською British Nuclear Fuels. Тому компанія на сьогодні - типова транснаціональна корпорація.

У нашому випадку схибленої логіки Кремля ми не змінимо, але зробити деякі необхідні речі потрібно. Якщо тематика розробки покладів нетрадиційного газу зараз практично заморожена через події на Сході країни, то співпраця з Westinghouse динамічно розвивається. Вона має бути розширена, а дві українські АЕС у Запорізькій і Миколаївській областях - надійно захищені. Дії російської сторони на літню кампанію 2015 р. будуть зорієнтовані на розширення базису енергетичного виживання окупованих територій на Сході України та в Криму, а також на звуження енергетичного базису України. Запорізька АЕС у цьому плані є дуже важливою, оскільки виробляє 45% атомної електроенергії в Україні, а загалом в ОЕС України - 24,5%. Саме на Запорізьку АЕС з часом має надходити більше палива з альтернативного джерела. Тому питання захисту та оборони критично важливої енергетичної інфраструктури має набути особливого значення для уряду.

Адже зрозуміло, що Росія в умовах продовження гібридної агресії проти України використовуватиме тематику "другого Чорнобиля" не лише в пропагандистських цілях. Пропагандистськи обґрунтоване бажання "не допустити другого Чорнобиля" може стати дороговказом для розширення наступу на Україну заради "порятунку Росії та Європи від екоциду хунтою за підтримки США".