Енергетична безпека держави: «нетрадиційні» підходи

DT.UA публікаціями статей «Terra incognita для енергоінвесторів» і «Як із Галичини ліплять українську Пенсільванію» розпочало дискусію про перспективи видобутку сланцевого газу в Україні. Метою запропонованої увазі читачів статті є аналіз умов для залучення інвестицій у «сланцеві» проекти, а також реальних і надуманих проблем видобутку сланцевого газу.

Видобуток природного газу в Україні в 2010 році становив 21 млрд. кубометрів, що втричі менше від його максимального рівня, досягнутого у 1975-му. Таким чином, понад 60% від загального обсягу споживання природного газу покривається за рахунок імпорту з Росії. Події в Північній Африці та на Близькому Сході вкотре показали, що збільшення власного видобутку газу є найбільш надійним джерелом забезпечення енергетичної безпеки держави.

Слід зазначити, що бурові компанії під час проведення робіт в Україні, так само, як і в США, будуть зобов’язані розкривати повний склад хімічних речовин, які використовуються при гідророзривах. Без такого розкриття, яке включає також наявність паспортів безпеки матеріалів для цих хімічних речовин, вони просто не одержать у нас дозволу на проведення робіт.

З метою забезпечення непотрапляння розчинів, які використовуються для гідророзриву пласта, у джерела води та екосистеми, кожна свердловина оснащується сталевими обсадними колонами, що спускаються нижче й водоносних зон, і відповідного водонепроникного шару. Зазор між стінками обсадних колон і породою заповнюють цементом, що створює додатковий захисний шар.

Сам гідророзрив сланцевого пласта робиться в горизонтальній частині свердловини шляхом закачування під високим тиском в’язкої рідини, що містить пісок як розклинювальний наповнювач для створення додаткових тріщин, які розходяться від ствола свердловини в товщу розроблюваного сланцевого пласта, завдяки чому значно збільшується притік газу. Потім тиск скидається, що дає можливість рідині перетікати назад у свердловину, а пісок залишається в тріщинах, не даючи їм закритися. Тиск при гідророзривах визначається індивідуально залежно від характеристик конкретного пласта з таким розрахунком, щоб тріщини в товщі сланців, а відповідно, і рідина, що впорскується, поширювалися вгору та вниз від ствола свердловини на відстань 30-100 метрів. Робити потужні розриви економічно невигідно, тому що різко збільшуються витрати енергії, витрата рідини без істотного збільшення притоку газу.

Виходячи з того, що на території Олеської площі резервуари питної води розміщуються на глибинах менш як 400 метрів, а газоносні сланці - на глибині два і більше кілометрів, очевидно, що, частина рідини, яка потрапила в сланцеву породу в результаті гідророзриву, просто не зможе просочитися через більш як півторакілометрову товщу порід нагору в джерела води. Інша частина рідини, що піднімається по вертикальній свердловині на поверхню разом із природним газом і пластовими водами, в обов’язковому порядку утилізується та використовується для наступних гідророзривів. Технології збирання та утилізації рідини на поверхні досить прості й детально відпрацьовані, і на цьому етапі робіт загроза забруднення навколишнього середовища незначна. Більш імовірна небезпека забруднення хімічними речовинами, які використовуються в рідинах для гідророзриву, не при проведенні бурових робіт, а під час перевезення та зберігання цих речовин. Тому український регулятор, виходячи з досвіду США, розробить жорсткі нормативи в цій галузі, проводитиме необхідні інспекційні перевірки, у тому числі на предмет герметичності контейнерів, у яких перевозяться та зберігаються хімічні речовини.

Міністерство екології уважно вивчить й інші можливі аспекти несприятливого впливу на навколишнє середовище під час пошуку та видобутку газу зі сланців, а саме - рівень шуму при проведенні робіт, пом’якшення шкідливих наслідків для флори та фауни, контроль за викидами в атмосферу.

Слід зазначити, що порівняно з іншими механізмами надрокористування в Україні законодавство про УРП передбачає додаткові регулятори в сфері охорони навколишнього природного середовища. Так, одним із п’яти критеріїв при визначенні урядом переможця конкурсу на право укладення УРП є найкраща із запропонованих програм по захисту навколишнього середовища. Відповідно до закону про УРП ключовими умовами такої угоди мають бути: а) вимоги до раціонального і комплексного використання та охорони надр і навколишнього середовища; б) проведення екологічного аудиту до початку пошукових робіт; в) наявність проекту рекультивації земель, які використовуються під час пошуку та видобутку корисних копалин.

Органи місцевого самоврядування в процесі укладання і виконання УРП мають додаткові повноваження. Так, до моменту укладання угоди з переможцем відкритого конкурсу та початку робіт із пошуку сланцевого газу обласна рада на своїх сесіях має прийняти три послідовні рішення: а) про згоду на включення тієї чи іншої площі до переліку ділянок надр, які можуть розроблятися на основі УРП; б) про узгодження початкових умов конкурсу на основі розробленого техніко-економічного обгрунтування; в) про узгодження проекту УРП перед підписанням угоди. У процесі виконання УРП обласна рада через участь її представника в згаданій Міжвідомчій комісії братиме участь у затвердженні щорічних програм робіт, виконуваних інвестором, а також проводитиме постійний моніторинг за їхнім виконанням.

Таким чином, на наш погляд, чинне законодавство України про УРП забезпечує інвесторам задекларовані ними умови успішної реалізації масштабних проектів пошуку і видобутку газу зі сланців і щільних порід, а органам місцевого самоврядування та громадськості надає чіткі механізми участі в прийнятті рішень про доцільність реалізації таких проектів, визначення їх економічних, соціальних і екологічних умов, а також контролю за виконанням інвестиційних зобов’язань і програми робіт.