Дірка від бублика

Попри існування численних концепцій і планів щодо реформування вітчизняного енергоринку, принципи його функціонування залишаються незмінними останні десять років. Тому ухвалення і втілення в життя протягом усього кількох місяців 2009 року закону про лібералізацію експорту електроенергії є без перебільшення знаковою подією. Втім, сповна попрацювати за новими правилами не вдалося: Україна 1 березня 2010 року припинила експорт електроенергії в Європу, а саме — в Угорщину, Словаччину і Румунію. Це перший подібний прецедент за весь час роботи енергоострова Бурштинської ТЕС — частини української енергосистеми, синхронізованої з об’єднаною європейською системою. А працює острів паралельно з європейською системою з 2002 року. За іншими напрямками (Росія, Молдова і Польща) поставки припинилися ще раніше.

Історія питання

Основним експортером електроенергії з України останні 10—15 років було держпідприємство «Укрінтеренерго». Так склалося історично. Формально експортувати електроенергію міг кожен охочий, законодавчих обмежень ніколи не існувало. Та на практиці експортували електроенергію лише ті держпідприємства, які перебували у підпорядкуванні Мінпаливенерго, у тому числі НАЕК «Енергоатом», що експлуатує АЕС, і «Енергоринок» — комерційний оператор енергоринку.

Експортні можливості України завжди були обмеженими, особливо в європейському напрямку, а сам експорт донедавна був дуже прибутковим заняттям. Приватні компанії до цього бізнесу держава не підпускала навіть на відстань гарматного пострілу. Будь-яку спробу організувати експорт Мінпаливенерго припиняло на корені, а точніше, на етапі узгодження зовнішньоекономічних контрактів самим відомством і підпорядкованим йому держпідприємством НЕК «Укренерго». Причому ходоків завертали незалежно від того, чи були укладені ними контракти вигідніші, ніж ті, за якими працювали держпідприємства.

Держпідприємства-експортери вибирали покупців по той бік кордону за відомими тільки їм критеріями. Наскільки умови продажу української електроенергії в той чи інший період відповідали ринковим, установити було вкрай складно, тому що, по-перше, контрактних цін намагалися не світити, а по-друге, аналізом цін на зовнішніх ринках усерйоз ніхто не займався, у тому числі й Мінпаливенерго.

Справедливості заради слід зазначити, що в 2007 році «Укрінтеренерго» вибирало покупців експортованої в Європу електроенергії на умовах відкритого конкурсу. Держпідприємство проводило аукціони серед іноземних енерготрейдерів і укладало місячні контракти з компаніями, які запропонували максимальну ціну. Але в такий спосіб реалізовувалося лише 20% електроенергії, експортованої з острова Бурштинської ТЕС у напрямку Угорщини, Словаччини і Румунії. Та й вистачило держпідприємства всього на кілька місяців: перший такий аукціон відбувся в лютому, а останній — у вересні 2007-го.

Приватний інтерес

Ціни на електроенергію в сусідніх Білорусі, Росії і Молдові протягом останніх років були нижчими, ніж в Україні. Тому поставки електроенергії в ці країни могли собі дозволити тільки держструктури, які мали можливість купувати електроенергію для експорту за спеціальними, нижчими цінами.

Тим часом у Європі ціни на електроенергію з року в рік зростали, причому значно швидше, ніж в Україні, що зумовило зростання дохідності експорту в цьому напрямку і, відповідно, підвищення інтересу до цього бізнесу з боку приватних компаній. У 2008 році оборот від експорту електроенергії наблизився до
500 млн. дол., а прибуток «Енергоринку» від продажу електроенергії «Укрінтеренерго» для подальшого експорту в Європу перевищив 500 млн. грн.

Найактивнішою серед бажаючих потіснити «Укрінтеренерго» і одержати шматок експортного пирога була Донецька паливно-енергетична компанія (ДПЕК) Ріната Ахметова. Холдинг, скориставшись негативним ставленням політиків і експертного співтовариства до непрозорих схем експорту, провів через лояльних народних депутатів законопроект, що фактично позбавив Мінпаливенерго виключного права вирішувати, хто експортуватиме електроенергію, а хто — ні. У січні минулого року документ було ухвалено у першому читанні, а вже в березні — у другому і в цілому. Закон підтримали 416 народних обранців.

Прийнятий парламентом документ передбачає конкурсний відбір експортерів, реалізований через механізм аукціонів з продажу права доступу до міждержавних ліній електропередачі (ЛЕП). Простіше кажучи, електроенергію експортують ті компанії, які спроможні заплатити за таку можливість більше за інших. В Україні електроенергію для подальшого експорту можна придбати тільки у ДП «Енергоринок».

Держпідприємство продає призначену для експорту електроенергію всім за однаковою ціною. Тому конкуренція між експортерами зводиться до пошуку зарубіжної компанії, готової придбати електроенергію за найвищою ціною. Тож що більше імпортер готовий заплатити за українську електроенергію на кордоні, то більше експортер може заплатити за доступ до міждержавних ліній електропередачі.

Лібералізація в дії

Основний підзаконний акт — порядок проведення аукціонів з продажу права доступу до міждержавних ЛЕП — був затверджений Національною комісією регулювання електроенергетики України у жовтні 2009 року. Це дало змогу «Укренерго», що експлуатує ці самі ЛЕП і виконує функції системного оператора, вже в грудні провести перші торги, тобто реалізувати на практиці закладений у законі механізм.

Проте райдужні прогнози всіляких експертів і аналітиків про те, що демонополізація експорту електроенергії призведе до збільшення завантаження вітчизняних електростанцій, які простоюють, до завоювання нових зовнішніх ринків спритнішими, ніж державні, приватними експортерами і нарощування обсягів поставок української електроенергії за кордон, не підтвердилися.

Через світову економічну кризу і спричинену нею рецесію ціни на електроенергію на ринках сусідніх країн стали ще нижчими, а в Європі взагалі скоротилися в 2—2,5 разу. При цьому вітчизняна електроенергія в умовах жорсткого адміністративного регулювання продовжувала дорожчати. А впровадження аукціонів призвело до додаткового подорожчання експортованої електроенергії. В умовах низької конкурентоспроможності української електроенергії, зумовленої її високою собівартістю, нові гравці не змогли організувати поставки навіть на традиційні зовнішні ринки. Проведені «Укренерго» аукціони з продажу права доступу до міждержавних ЛЕП підтвердили, що такі напрямки, як Молдова, Білорусь, Росія і навіть Польща, приватні компанії не цікавлять. Усі спроби системного оператора продати доступ до перетину на кордоні з цими країнами виявилися безуспішними.

Єдиним напрямком, що зацікавив нових гравців, та й то, як з’ясувалося, ненадовго, були поставки електроенергії з острова Бурштинської ТЕС у Європу. ДПЕК в особі «Східенерго» за підсумками проведених аукціонів одержав можливість поставляти в напрямку Угорщини, Словаччини і Румунії до 250 МВт потужності, тобто половину всієї експортованої з острова електроенергії. Ще 100 МВт дісталися «Західенерго», основним міноритарієм котрого також є ДПЕК. При цьому експортні можливості «Укрінтеренерго» скоротилися з максимальних 500—550 МВт до 150 МВт.

Попри лібералізацію і появу нових гравців, експорт української електроенергії до Європи у січні 2010 року скоротився на 6,9% порівняно із січнем 2009 року — до 295 млн. кВт^•год. При тому що в січні минулого року обсяги поставок за кордон упали на 11,5% порівняно із січнем 2008-го. Фактично потужність поставок із початку року становила в середньому 380—390 МВт за максимально можливих 500 МВт. Наявність незадіяних потужностей — наслідок нездатності компаній, які одержали доступ до експорту, знайти покупців на українську електроенергію навіть на найбільш ліквідному ринку. Є інформація, що ДПЕК, щоб не осоромитися, з початку року експортувала електроенергію собі на збиток, щомісячні прямі втрати «Східенерго» від продажу електроенергії на експорт перевищували 5 млн. грн. В аналогічній ситуації, швидше за все, опинилося і «Західенерго». При цьому в Європі — чергове зниження цін, тепер, щоправда, сезонне, зумовлене настанням весни. Але кому від цього легше?

Тому припинення поставок української електроенергії в Європу з 1 березня було дуже на руку новоспеченим експортерам. Причиною припинення експорту Мінпаливенерго і ДПЕК в один голос назвали зниження запасів вугілля на складах Бурштинської ТЕС до критичного мінімуму і, як наслідок, рішення компаній призупинити поставки, які в будь-який момент можуть припинитися.

Однак є одна обставина, що змушує по-новому подивитися на причинно-наслідковий зв’язок. Найбільшим в Україні видобувачем вугілля газової групи, на якому працює Бурштинська ТЕС, є компанія «Павлоградвугілля», котрою володіє та управляє все та ж ДПЕК. Важко повірити в те, що холдинг Р.Ахметова не зміг би знайти спосіб забезпечити паливом Бурштинську ТЕС, маючи можливість вигідно експортувати електроенергію, вироблену цією електростанцією.

З іншого боку, лібералізація призвела до неможливості виконання «Укрінтеренерго» контрактів на експорт виробленої в острові Бурштинської ТЕС електроенергії, що діють на умовах «бери або плати». Підприємство фактично могло до 2013 року щороку експортувати понад
3,9 млрд. кВт^.год електроенергії за цінами, які перевищують внутрішні на 15—20%, або ж одержувати адекватну компенсацію у разі незатребуваності української електроенергії в Європі, щорічно заробляючи на експорті в Європу близько 300—350 млн. грн. прибутку за цінами січня нинішнього року. Проте ухвалений 2009 року закон змусив підприємство в односторонньому порядку відмовитися від виконання зобов’язань за діючими контрактами. Нині ж «Укрінтеренерго» замість прибутку світить понад 300 млн. дол. штрафу. Такий великий розмір санкцій зумовлений тим, що термін дії окремих контрактів завершується тільки в 2015 році.

У результаті розпочата спроба безумовно необхідної, але невчасної лібералізації експорту електроенергії може обернутися для держави фінансовими втратами, що обчислюються сотнями мільйонів доларів. При цьому приватні компанії, які протиснули демонополізацію експорту в стислий термін, можуть відбутися тільки легким переляком. Як і нинішній голова Мінпаливенерго Юрій Продан, котрий замість того, щоб торік роз’яснити законодавцям усі можливі негативні наслідки лібералізації експорту електроенергії в нинішніх економічних реаліях, дистанціювався від ситуації і збоку гордо спостерігав, чим же все це закінчиться.