Чисте повітря з відстрочкою

Українці дихають найнебезпечнішим у Європі повітрям. Смертність через його забруднення в нашій країні найвища на континенті. Серед основних забруднювачів — електростанції, які працюють на вугіллі. Україна зобов’язалася істотно зменшити викиди з них до 2033 року. Але поки що урядники кинули всі сили на те, аби цього не робити. Бо для енергетичних компаній це дорого.

Київ. Жовтень 2020 року: високий рівень забруднення повітря зафіксовано на десяти постах спостережень із 14. Вересень 2020-го: високий рівень забруднення на дев’яти постах. Серпень — аналогічно. Хоч би скільки ви гортали сторінку із даними Центральної геофізичної лабораторії ім. Срезневського, бачитимете одне й те саме — майже по всьому місту високий рівень забруднення повітря. Хоча ні, в квітні він був дуже високий.

Столиця — найбрудніше місто країни. Але, судячи з даних екологічного чат-бота SaveEcoBot, дихати важко по всій Україні. На мапі домінують жовтий і помаранчевий кольори, які позначають помірний і шкідливий для окремих груп рівні забруднення повітря. Утім, ця інформація неповна, адже по всій країні встановлено лише кілька сотень датчиків. Проте іншої немає. Держава лише торік взялася організовувати систему моніторингу якості повітря.

Утім, висновки про цю якість можна зробити з таких даних. Понад 7% смертей в Україні пов’язані із забрудненням повітря. У Польщі — трохи більше 6%, у Німеччині, яка є промисловим гігантом, — 4,45%. У перерахунку на 100 тисяч жителів в Україні через брудне повітря помирає майже вдвічі більше людей, ніж у Польщі, і втричі — ніж у Німеччині.

Серед головних забруднювачів — енергетичні компанії. За даними Держстату, 40% викидів в Україні 2018 року походило саме від постачання електроенергії, газу та пари. І майже весь цей обсяг припадає саме на теплові електростанції та електроцентралі, які працюють на вугіллі. Україна як член Європейського Енергетичного співтовариства зобов’язалася ці показники істотно зменшити. Але, схоже, передумала.

План є — результату немає

2017 року Кабінет міністрів затвердив Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок (НПСВ). Згідно із ним до 2033 року ТЕЦ і ТЕС мають зменшити викиди діоксиду сірки на 95% та оксиду азоту — на 72%. Для цього більш як половину великих спалювальних установок в Україні потрібно поступово вивести з експлуатації. Ще 90 — екологізувати, тобто встановити на них очисне обладнання. Для найбільших установок навіть вказано, яке і якого року.

Реалізація плану — не акт доброї волі. Документ погоджено із Енергетичним співтовариством та Європейською комісією. До нього не можна самовільно вносити суттєві зміни. По суті, його можна тільки виконувати.

Утім, майже за два роки впровадження НПСВ (план почав діяти із 2018-го) успіхи України скромні. За інформацією Міністерства енергетики, все, що зробили, так це «10 блоків перевели з антрацитового на газове вугілля, а також підвищили ефективність діючих очисних установок» (яких саме і з яким ефектом, у Міненерго не уточнили). Окрім цього, тривали роботи з екомодернізації на Трипільській ТЕС. Оцінити прогрес (або його відсутність) у виконанні плану можна було б за змінами в обсягах викидів кожної установки, але дані, які публікує міністерство, викликають сумніви.

Згідно із ними, викиди окремих установок, як-от Ладижинської ТЕС (енергоблоки 1, 2, 3), 2019 року аж до значень після коми збігалися із тими, що було закладено у НПСВ — плані, який розраховувався близько п’яти років тому. У компанії ДТЕК, якій належить ТЕС, надзвичайно точне скорочення викидів пояснили комплексним переоснащенням газоочисного обладнання. Або приклад Дарницької ТЕЦ (котли 9 та 10). 2019 року вона перевиконала план зі скорочення викидів, хоча працювала у 30 разів у більше, ніж у середньому. На підприємстві це теж пояснили встановленням пилогазоуловлюючої установки торік, вказавши, що скорочення викидів пилу в цілому по станції становило 20–25%. Але тоді це суперечить даним за 2018 рік, згідно з якими у цей період викиди пилу були майже такими ж, як і після встановлення фільтра. До слова, дані по викидах до міністерства надсилають самі оператори установок. Ефективної системи державного контролю цих показників не існує.

Натомість уже через півтора року після ухвалення Нацплану в уряді взялися вносити до нього зміни. Строки екологізації 21 із 90 установок перенесли на два-п’ять років через «значний обсяг необхідних капіталовкладень». На загальний термін виконання плану, тобто до 2033 року, таке рішення не вплинуло, тож і суттєвими змінами воно не вважається. Хоча і громадськість, і Міністерство екології виступили проти.

«Те, що ми всередині плану змінюємо строки для конкретних установок, — для європейців не принципово. А те, що українці більше дихатимуть гидотою, для уряду, вочевидь, було не так важливо, як фінансова неспроможність власників установок почати екологізацію в зазначені терміни», — обурюється таким рішенням екоактивістка та голова громадської організації SaveDnipro Ірина Черниш.

Однак відтермінуванням реконструкції окремих установок зміни до НПСВ можуть не обмежитися. Міненерго налаштоване зробити неможливе — відтермінувати реалізацію самого плану. А отже, ще на роки залишити українців із найнебезпечнішим у Європі повітрям.

pixabay/analogicus

Домовилися домовлятися

Аби розробити механізми впровадження Нацплану, при Міненерго було створено тимчасову робочу групу. Це, до речі, єдине завдання з семи, що їх поставив уряд для реалізації плану, яке станом на зараз виконане. Та, судячи із рішень групи, вона працює не над тим, як виконати план, а над тим, як його не виконувати.

До робочої групи входять 29 членів, у тому числі шість — від Міненерго, шість — від операторів установок, ще чотири — від «Укренерго». І лише одна людина представляє екологічний сектор — це головна спеціалістка відділу атмосферного повітря Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів. Але під час щонайменше двох останніх засідань групи її зауваження не були враховані.

«Те, що Міненерго дає такий майданчик на цьому етапі, — це, очевидно, показує схильність міністерства до вугільного типу генерації, якщо не сказати більш грубо», — вважає керівник сектору «Енергетика» Офісу ефективного регулювання Антон Зоркін, оцінюючи склад і діяльність робочої групи.

На своєму останньому засіданні група вирішила, що виконання НПСВ необхідно відтермінувати до 2038 року (на передостанньому звучала дата 2043-й). Запропонували й інші поступки для енергетичних компаній. Приміром, дозволити установкам обмінюватися годинами. Це означає, що умовна Запорізька ТЕС, яку мають закрити через 40 тисяч годин роботи, але яка не працювала 2019-го, зможе передати невикористаний час умовній Придніпровській ТЕС. А разом із нею тисячі тонн забруднюючих речовин, якими дихатимуть жителі сусідніх із ТЕС районів. Загалом усі зміни, які напрацювала робоча група, спрямовані на послаблення екологічних вимог до енерговиробників. «Це суто лобістське рішення для великого бізнесу», — вважає Ірина Черниш із ГО SaveDnipro.

Утім, у Міненерго інше пояснення. Неможливість виконати зобов’язання, які Україна взяла на себе перед європейською спільнотою, там списують на радикальні зміни в енергетичному секторі. По-перше, їх спричинила втрата частини шахт через окупацію окремих районів Донецької та Луганської областей, зазначають у Міненерго. По-друге, впровадження нової моделі ринку електроенергії та скорочення вугільної генерації. Та ще й пандемія. Як наслідок, «значно погіршився фінансовий стан операторів».

Реалізація заходів, передбачених Нацпланом, коштує понад 4 млрд євро. Це розрахунки Інституту економіки та прогнозування НАН України. До слова, інститут здійснив їх у співпраці із польською консалтинговою компанією на замовлення «Всеукраїнської енергетичної асамблеї». Це громадська організація, яку очолює колишній міністр енергетики та ексголова правління «Київенерго» Іван Плачков. А серед її членів — ДТЕК і «Донбасенерго». У дослідженні, яке профінансували представники енергетичного сектору і на яке неодноразово посилається Міністерство енергетики, йдеться про те, що виконання Нацплану «є надзвичайно складним завданням», і без розробки механізмів фінансування виконати його неможливо. Приблизно те саме повторюють й енергетичні компанії. Вони чекають на співфінансування від держави.

«Усі заходи будуть виконані в строки, визначені НПСВ, за умови наявності та своєчасного затвердження фінансування екологічної модернізації підприємства», — каже генеральний директор компанії «Євро-Реконструкція», якій належить Дарницька ТЕЦ. І додає, що їм буде легше дотримуватись екологічних стандартів, якщо держава надасть підтримку.

Аналогічна позиція і у компанії ДТЕК. Там зауважують, що «Європа впроваджувала такі заходи майже 30 років, маючи чіткий алгоритм реалізації та фінансування, тоді як Україна вирішила пройти цей шлях втричі швидше, не маючи механізмів фінансування».

Чого вартують домовленості

Напрацювання робочої групи Міненерго тепер планує обговорити із секретаріатом Енергетичного співтовариства та Європейською комісією. Вносити зміни до плану технічно неможливо. Але можна спробувати прийняти новий. Ключовий аргумент — на Україну чекає енергокриза, якщо працювати за діючим Нацпланом. Бо ТЕЦ і ТЕС, які не встигнуть модернізуватися, мають бути закриті. А це призведе до нестачі потужності у мережі. Й сотні тисяч українських споживачів залишаться без тепла і світла. Закриття установок через неекологічність у НЕК «Укренерго» узагалі називають «одним із основних ризиків, які загрожують» енергосистемі. Але тоді виникає запитання: для чого було брати на себе зобов’язання, які вже за два роки після прийняття раптом стали нездійсненними? На момент ухвалення плану війна на Сході вже йшла, нова модель ринку обговорювалася. А пандемія розпочалася вже після того, як уряд пішов на перші поступки у коригуванні НПСВ.

«Україна стане ненадійним партнером, який підписує документи і потім їх тут же переглядає, порушує, не виконує. Окрім цього, якщо відтермінувати план, через 5–10 років енергетичні компанії знову скажуть, що його треба переглянути. Якщо жорстко не обрубати цієї можливості, ніякої екологізації не буде», — прогнозує Антон Зоркін із Офісу ефективного регулювання.

Та, окрім зіпсованої репутації в очах європейських партнерів, Україна, ігноруючи план зі скорочення викидів, прирікає своїх громадян на роки збереження екологічного статус-кво — високого, а часом і критичного рівня забруднення повітря. І смертей через це. Вдвічі частіших, ніж у Польщі, та втричі — ніж у Німеччині.