Балтійська труба як каталізатор українсько-шведського партнерства

Представники України та Білорусі домагаються долучення офіційного Києва та Мінська до консультаційних процедур, які стосуються Північного газопроводу та інших інвестиційних проектів Росії на Балтійському морі. Такі пропозиції пролунали на міжнародній конференції «Протидія загрозі безпеці приморських громад з боку Північного газопроводу в контексті інтеграції регіону Балтики з Україною та Білоруссю», яка відбулася 16—17 жовтня в курортній місцевості Реваль—Погожелиця, що в Західнопоморському воєводстві Польщі. Після тривалої дискусії представники України та Білорусі таки домоглися включення до конференційної резолюції пункту, який фіксує ці очікування. Таким чином, організатор конференції — а ним виступає впливова польська Асоціація морських міст і громад — долучився до хору балтійських організацій, які підтримують ідею інтеграції України та Білорусі зі структурами Північної Європи.

Нас об’єднують спільні загрози

Ніхто з учасників ревальської конференції не приховував, що наведені на ній екологічні та правові аргументи є лише приводом для того, щоб заблокувати російсько-німецький газопровідний проект на Балтиці. «Наша конференція коштуватиме «Газпрому» чергові кілька мільярдів доларів і кілька місяців затримки», — жартував депутат міської ради Реваля капітан Вальдемар Яворовський. На його думку, кожен спосіб хоч-якось завадити «Газпрому» є прийнятним, і потрібно висувати різні вимоги, які призведуть до здорожчання проекту настільки, що Росія та Німеччина самі від нього відмовляться.

Підставою для проведення конференції в Ревалі був звіт Європарламенту, який ухвалили за ініціативи польського євродепутата від партії «Закон і справедливість» Марціна Лібіцкого. У цьому вельми критичному документі містяться три вимоги, від яких залежить, чи дасть ЄС згоду на реалізацію інвестиційного балтійського проекту «Газпрому». Європарламент домагається, аби було здійснено незалежну екологічну експертизу, подані альтернативні сухопутні маршрути газопроводу та проведені консультації щодо проекту з усіма Балтійськими країнами. На думку учасників конференції з України та Білорусі — Остапа Козака та Антона Лебедєва, такі консультації неодмінно треба провести також із владою в Києві та Мінську. І такий висновок записали в остаточній резолюції Асоціації морських міст і громад.

З моменту, коли звіт Марціна Лібіцкого став офіційним документом ЄС, ніхто в Німеччині чи Нідерландах не зможе проігнорувати записані у ньому положення. «У тому, наскільки сильно Єврокомісія може натиснути на країну ЄС, ми переконалися на прикладі будівництва дороги Віа Балтіка (Варшава—Гельсінкі через Білосток і країни Балтії. — Я.Л.). Хоча польський уряд був налаштований провести частину дороги через цінну для природи територію долини річки Роспуда та не зважав на протести екологів, під тиском Єврокомісії будівництво таки довелося зупинити. Ми тепер хочемо використати цей неприємний для нас казус, щоб створити аналогічний тиск на Німеччину. Проте спершу треба домогтися однієї важливої зміни — нашим партнером у переговорах має бути не «Норд Стрім» (компанія, що проектує та будує одноіменний газопровід — «Північний потік»), а Німеччина та Росія як держави», — сказав на конференції євродепутат Марцін Лібіцкі.

Тож тут виникає запитання — що розуміти під терміном «балтійські держави». Нібито все ясно, однак...

«Згідно з сучасними міркуваннями, межі Балтійського регіону збігаються з межами водозбірного басейну цієї території. Таке широке розуміння Балтійського регіону поширене передусім у Скандинавії. Відтак балтійські країни — це не тільки ті, що безпосередньо межують із Балтійським морем, а також Україна, Білорусь, Словаччина, Чехія та Норвегія. Адже частина території цих країн належить до балтійської екосистеми, з якою вони сполучаються з допомогою річок», — зазначив присутній на засіданні Остап Козак, депутат Львівської обласної ради.

Намагання довести «балтійськість» України та Білорусі — небезпідставні. Адже якщо прийняти це широке розуміння Балтійського регіону, Росії та Німеччині доведеться провести додаткові консультації з приводу Північного газопроводу також із Києвом та Мінськом. А це — додатковий клопіт для інвестора, подорожчання проекту та щонайменше піврічна затримка. «Саме такого ефекту ми як прибережні громади хочемо досягнути, тому вимоги гостей з України та Білорусі треба підтримати», — переконував присутніх Тиберіуш Нарковіч, мер курортного містечка Ястарня, що на Гельській косі поблизу Гдині.

Незважаючи на це, більшість присутніх на конференції експертів сумнівалися в тому, що Україну та Білорусь можна вважати повноцінними країнами Балтійського регіону. «Інша річ, якби Україна вже завершила процес приєднання до Гельсінкської конвенції щодо Балтики. Тоді балтійський статус був би юридично підтверджений», — вважає польський експерт.

Тут варто нагадати, що 26 лютого 2008 року Львівська обласна рада прийняла офіційне звернення до міністра закордонних справ і голови Верховної Ради України, яким закликала українську владу прийняти Гельсінкську конвенцію про охорону навколишнього природного середовища Балтійського моря.

«Відомо, що Україна має безпосередній зв’язок із районом Балтійського моря. Особливо це стосується частини Західної України, насамперед Львівської та Волинської областей, які розташовані в басейні річок Сян і Західний Буг. Притокою останньої є також річка Полтва, яка протікає через густонаселене місто Львів, що має неабиякі проблеми із довкіллям. Очевидно, що приєднання нашої держави до міжнародних екологічних програм надасть можливість органам виконавчої влади та місцевого самоврядування ширше працювати над залученням коштів у сферу поліпшення навколишнього середовища.

Із огляду на вищевикладене, вважаємо, що Україна матиме значні переваги у разі підписання та ратифікації Гельсінкської конвенції про охорону навколишнього природного середовища Балтійського моря. А саме: екологічні проблеми Львівської та Волинської областей стають спільними проблемами всіх країн та організацій — сторін конвенції, в тому числі Європейського Союзу, а не лише України.

Саме це спонукає нас звернутися до вас із проханням вжити усіх необхідних заходів щодо долучення України до Гельсінкської конвенції про захист довкілля району Балтійського моря», — читаємо у зверненні галицьких депутатів.

У відповідь навесні цього року МЗС провело консультації із Швецією, Фінляндією, Литвою, Латвією, Естонією та секретаріатом HELCOM (Гельсінкської комісії) з приводу евентуального долучення України до цієї організації. Їх висновок однозначний: усі дер­жави — учасниці конвенції схвалюють приєднання України до HELCOM. Для подальших дій з цього приводу потрібно лише ухвалити офіційну політичну декларацію, яка засвідчила б такі наміри української влади, після чого HELCOM надішле Києву офіційне запрошення до цієї організації. Отже, тепер усі чекають рішення природоохоронного відомства та українського уряду, які з огляду на політичну кризу, можливо, втратили інтерес до цього проекту.

Україна матиме позитивний вплив на функціонування HELCOM

На ревальській конференції можна було почути також про те, що Гельсінкський комітет зовсім не реагує на екологічні загрози, зумовлені планованим будівництвом газопроводу. «Це доказ цілковитої недієздатності HELCOM. Така бездіяльність компрометує цю організацію», — наголосив Здіслав Бродецький, професор міжнародного права з Гданська.

«Я маю цілком протилежну думку. Слід нарешті усвідомити: Гельсінкський комітет — це також ми самі. Польща є найбільшою Балтійською країною, однак наші делегати у HELCOM чомусь поводяться так, наче питання газопроводу не існує. А секретаріат конвенції не має права самостійно зайнятися цією темою, поки не надійде відповідної заяви з боку делегатів хоча б однієї країни-учасниці, наприклад Польщі. Тож ці обвинувачення треба скерувати радше в бік Варшави, ніж Гельсінкі», — сказав Евгеніуш Андрулевич, експерт Морського рибальського інституту з Гдині.

Чому Польща не порушує питання щодо газопроводу з метою обговорення в рамках HELCOM? Це дивує й делегатів Асоціації морських міст і громад. «Варшава не розуміє моря та навіть не хоче зрозуміти», — такі коментарі представників морської галузі на адресу політичного центру були найбільш виваженими. Тож не випадково один із найважливіших висновків, які записали в резолюції учасники конференції, звучить так: «Вимагаємо від уряду вдатися до рішучих дій, які мають на меті запобігти загрозам з боку Північного газопроводу». При цьому всі присутні в Ревалі експерти згодні: годі сподіватися, що польські делегати у HELCOM будуть активно працювати щодо цього питання. «Це теплі посади, і їм вигідніше не робити нічого, не світитися», — заявив пан Андрулевич.

«Це тільки доводить необхідність поширити HELCOM на Україну та Білорусь, — переконував Остап Козак, депутат Львівської обласної ради. — Якщо Україна долучиться до HELCOM, там працюватимуть здебільшого фахівці зі Львівщини та Волині. У Львові вже функціонує центр Балтійського університету, в нас є вчені, які активно працюють у балтійській темі. Ці люди як делегати в HELCOM напевно займуться питанням екологічних загроз із боку Північного газопроводу. Тим паче що Україна набагато більше, ніж Польща чи Литва, зацікавлена в тому, щоб ця труба не була збудована».

Робота українських представників у Гельсінкській комісії допомогла б також набути вкрай необхідний досвід, який можна потім використати в чорноморських організаціях. Такий досвід знадобиться у блокуванні будівництва South Stream, а також для того, щоб Україна стала справжнім лідером регіону Причорномор’я, який позитивно впливав би на його стабільність і екологічну безпеку. А це, нагадаймо, один із пріоритетів закордонної політики Києва, а також козир, який допоможе Україні інтегруватися з Європою.

Чи використаємо балтійський козир?

Після тривалих суперечок польські делегати таки погодилися записати в остаточній резолюції про підтримку очікувань представників України та Білорусі, аби вважати ці дер­жави «балтійськими». Однозначно проти такого рішення були представники Гданська — одного з найбільш проросійських міст Польщі. Це не має дивувати, оскільки Гданськ розраховує на великі інвестиції російських «Лукойла» та «Газпрому» в гданський порт. Тож гданці не хочуть дратувати великого сусіда. «Україна, Білорусь — це щось далеке і незрозуміле. Росія — поряд, на іншому березі Балтійського моря. Калінінград і Санкт-Петербург — це для Гданська привабливі партнери. Звісно, краще поглиблювати співпрацю з ними, ніж ризикувати загостренням відносин з Росією заради млявого союзу з Києвом і Мінськом», — прояснив ситуацію один із гданських делегатів.

Незгоду Гданська таки здолали, однак певні сумніви залишаються. Чи взагалі-то зацікавлений Київ в умовах політичної кризи блокувати будівництво North Stream та отримувати досвід, який знадобиться для протидії реалізації проекту South Stream? За бажання навіть нинішній уряд міг би завершити процес приєднання України до HELCOM, а вже нова Верховна Рада могла б ратифікувати цю конвенцію на одному з перших засідань. Ніби всі «за», однак особливого ентузіазму не видно. Тож, може, мають рацію гданці, коли говорять, що не варто занадто перейматися інтересами України в Балтійському регіоні у ситуації, коли сам офіційний Київ цим зов­сім не переймається?

На щастя, для успішної реалізації спільних скандинавсько-українських проектів не завжди потрібна участь центральної влади. Хоча це необхідно для завершення процесу ухвалення Гельсінкської конвенції, однак справи рухаються в основному завдяки активності органів місцевого самоврядування та громадськості. Варто зауважити, що разом із наближенням терміну головування Швеції в Євросоюзі та круглої річниці Полтавської битви (червень 2009) набирає обертів співпраця на осі Україна (західні області та Полтавщина) — балтійські регіони Польщі — Швеція. І невипадково: адже тісна співпраця з Україною та меншою мірою з Білоруссю, Молдовою та країнами Закавказзя — це одна з ключових тем шведського головування в ЄС та спосіб збільшення ваги Стокгольма на політичній арені Євросоюзу.

До червня 2009-го залишилося зовсім небагато часу, і хоча це не так видно, підготовка до «години Х» іде дуже активно. Схоже, що перші конкретні результати цих дій зможемо побачити ще до кінця поточного року.