Атомне зберігання — (без)російський варіант

Одним із найголовніших атомних довгобудів в Україні є будівництво Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП). Контракт на його спорудження підписано понад десять років тому. На виході одержали захоплюючу багаторічну історію за участі парламенту (законопроект "варився" там кілька скликань), депутатів облрад, сонму експертів і юрби інших зацікавлених осіб.

А самого сховища немає й досі. І буде воно, у найкращому разі, роки через три.

Зараз із чотирьох українських АЕС три - Рівненська, Хмельницька і Южно-Українська - вивозять відпрацьоване паливо у РФ. Запорізька АЕС уже майже півтора десятка років зберігає його в пристанційному сховищі. Іншими словами, з 15 блоків дев'ять зав'язані на дуже "братню" країну, яка воює з нами.

Паливо великих реакторів ВВЕР-1000 везуть на Гірничо-хімічний комбінат у Красноярському краї, а паливо пари невеликих ВВЕР-440 з Рівненської АЕС - на підприємство "Маяк" у Челябінській області.

Щороку тільки з енергоблоків-"мільйонників" вивозиться 280–300 відпрацьованих паливних збірок (приблизно 125 т урану). Обходиться це задоволення щорічно, за даними "Енергоатому", в суму, еквівалентну 120 млн дол. Причому Росія постійно намагається підвищувати ціни. Якби не введене свого часу майже вольовим порядком (завдяки гарним стосункам тодішнього президента України з керівництвом ЗАЕС) сховище в Енергодарі, сума була б майже вдвічі вищою. Та й торгуватися щодо умов було б складніше.

2009-го, коли росіяни знову вирішили переглянути насамперед цінові умови контракту з "Енергоатомом", відпрацьовані збірки рік не вивозилися. Україною було прийняте рішення купити в Чехії обладнання, що дало змогу значно збільшити місткість станційних басейнів витримки.

У принципі, під час взаємодії сторони дійшли консенсусу за вартістю. І, за російським даними, "у 2011–2014 рр. щорічний приріст становив близько 5%, що було нижче за показники інфляції як у самій Росії, так і в Україні". Оплата йшла в рублях, і з урахуванням стрімкої девальвації обох валют за останній рік сума значно змінилася.

Та й нинішня російсько-українська "гібридна" війна загрожує в будь-який момент поламати напрацьовані результати.

Як пишеться в довідці НАЕК щодо вивезення відпрацьованого ядерного палива, враховується можливість "відмови РФ від виконання контрактних зобов'язань або інших причин, які неможливо передбачити або уникнути".

Тим часом у приреакторних басейнах витримки завжди має бути резерв вільних гнізд для повного вивантаження всієї активної зони реактора. Інакше блок зобов'язані зупинити, не чекаючи аварії. Зараз на станціях з цим майже нормально. На ЗАЕС - узагалі добре: всі її блоки мають таку можливість з великим запасом.

А от західніше не все так добре. Третій блок РАЕС (ВВЕР-1000) був близький до критичної позначки за наявністю вільних місць. Хоча там була можливість перевезти частину ТВЗ на сусідній реактор, усередині станції. Але це вже на межі фолу. Нещодавно паливо все ж таки вивезли з цього реактора в Сибір, але сам випадок демонструє, наскільки ми залежимо від Москви в цьому питанні.

У разі ж різкого припинення вивозу ВЯП очікується, що в 2017 р. "дефіцит вільних гнізд у басейнах витримки може призвести до зупинки роботи семи енергоблоків ВВЕР-1000 (три блоки на ЮУАЕС, по два блоки на РАЕС і ХАЕС)…

Можна, звичайно, розглядати різні екзотичні варіанти на кшталт перекидання не дуже сильно "фонуючих" ТВЗ на Запорізьку АЕС, але це не вирішує проблеми кардинально. Нагадаю, що паливо в РФ вивозиться на переробку, і вже в 2020-х ми зобов'язані будемо приймати продукти його переробки.

Поки що, на наше щастя, переробляти відпрацьовані збірки від ВВЕР-1000 росіянам нема на чому. Хоча паливо з ВВЕР-440 потихеньку переробляють в оскловані відходи.

Восени і до кінця року очікується вивезення трьох маршрутів з паливом на Красноярськ і Челябінськ.

Однак, приміром, вивезення у березні 2016 р. палива з третього блоку Южно-Української АЕС (саме там працює паливо "Вестінгауз") досі не погоджене. Відбувається торг, що нормально, і триває російське вторгнення у Донбас, що ненормально.

На додачу використання палива "Вестінгауз" на більш як трьох блоках (а можливо, і на п'яти-шести) означає, що вивезти це відпрацьоване паливо в РФ не вдасться. РФ (як, утім, і Україна) не приймає на свою територію чужого палива.

Тож ЦСВЯП просто безальтернативний. Тим більше що практично все необхідне обладнання для нього або виробляється в Україні, або його виробництво буде освоєне в найближчі кілька років.

Як зазначають у НАЕК "Енергоатом", потрібне безумовне забезпечення введення в експлуатацію ЦСВЯП у зоні відчуження Чорнобильської АЕС до початку 2018 р. Саме сховище створюється за контрактом з американською компанією Holtec і забезпечить зберігання палива на найближчу сотню років. Перші десятки контейнерів поставлять американці, потім їх вироблятимуть в Україні.

Окупність проекту теж дуже висока. За даними керівництва НАЕК, він окупиться менш як за три роки.

У принципі, цифри змінюватимуться, але ефект є. До речі, експлуатація схожого запорізького сховища показала, що воно безпечне навіть за три кілометри від міста. А тим більше в безлюдній зоні відчуження.

"Енергоатом" подав план фінансування пускового комплексу: для введення ЦСВЯП через 28 місяців треба забезпечити фінансування робіт з проектування, ліцензування і будівництва в обсязі 72 млн дол. і 1,16 млрд грн. 15 млн дол. надійдуть від американців, решта - наш внесок. Суми не надто фантастичні, але знайти їх буде нелегко.

Крім фінансових проблем, на носі чергові вибори, і бажаючих попіаритися на цій темі буде предосить. Та й для багатьох чиновників можливі проблеми 2017-го - це надто далеко. "Мене на цій посаді вже не буде, - приблизно так вони можуть міркувати. - Наступного року проблем не передбачається, ну й добре, навіщо гроші витрачати?".

Але відступати вже нікуди, та й пізно. Будувати доведеться, а якщо комусь щось незрозуміло, то треба популярно пояснювати, іноді жорстко (звісно, без хамства й рукоприкладства). І заодно дивитися, щоб гроші йшли на справу, а не в офшори. Охочих погрітися на цій темі теж не бракує.