Атомна передісто(е)рія

Липнева історія з листом від Міненерговугільпрому України російському ТВЕЛу про завод ядерного палива викликала величезний резонанс. З цього приводу різко висловився прем'єр, забігали в енергоміністерстві, зреагували в МЗС, збурилися у Верховній Раді. Усі при справі.

Виявилося, що папір таки писали (і, можливо, навіть підписали), але в підсумку з Києва пішов документ з цілком нейтральними формулюваннями. Власне кажучи, сперечаються про те, наскільки політграмотно і чи не надто поштиво склали відповідного листа. Хоча за цим буквоїдством - довга історія пошуку альтернативи російському паливу для українських АЕС.

Той факт, що варіант відповідного листа потрапив у пресу, у Міненерговугільпромі називають фейком і бажанням підставити міністра. Щодо "підставити" вони, безсумнівно, праві. Прем'єр не без задоволення пройшовся по цьому питанню. Благо, що партійна квота енергоміністра - чужа.

Змістовна частина обох версій відповіді Міненерговугільпрому однакова. Міністерство погоджується на пропозицію про зустріч, що надійшла у червні від росіян, і пропонує провести її в липні в Брюсселі. Місце нейтральне, плюс кілька ключових чиновників зайвий раз проїхалися б (за держрахунок) у Бельгію. Суцільний профіт.

Скандал вибухнув через формулювання в преамбулі першого варіанта листа Міненерго. У ній йшлося про "високий рівень співробітництва" (що таки правда) і враховувалася "необхідність поновлення ряду спільних проектів, зокрема проекту зі створення в Україні виробництва ТВЕЛ". Це реально дикувато звучить у розпал гібридної війни. У відкоригованому варіанті відповіді в міністерстві просто чемно погоджуються на зустріч.

Як варіанти трансформувалися один в іншій, є кому розібратися (тій же СБУ), але криміналу там немає. Ніякого заводу з Москвою будувати ніхто не збирався. У будівлі Міністерства енергетики й вугільної промисловості на Хрещатику є культуристи, але явних ідіотів небагато.

Тож коли в міністерстві кажуть, що під спільними проектами мали на увазі співробітництво з китайцями, то це чиста, як сльоза, правда. Канцеляритом це звучить так: "З метою залучення інвестицій для фінансування будівництва заводу з виробництва ядерного палива в Україні у 2015–2016 рр. проведені переговори з можливими інвесторами зі створення виробництва ядерного палива в Україні, зокрема з China Nuclear Fuel Corporation". Китайці запропонували створити спільне виробництво ядерного палива "для потреб українських АЕС".

У цьому місці треба сміятися - "шо, знову?". Тушку заводу з фабрикації українського ядерного палива (ПрАТ " Завод з виробництва ядерного палива") при заході на наш ринок витягували як "вхідний квиток" усі без винятку - американці, росіяни, французи, тепер от китайці.

Паливний завод. Гальванізація?

Першою це зробила компанія Westinghouse ще в 90-х роках минулого сторіччя й періодично знову анонсувала будівництво заводу (у тому числі й після Майдану). Цим вони напружили російський ТВЕЛ, монополія якого як єдиного постачальника ядерного палива в Україну (і не тільки) опинилася під загрозою. У підсумку відбувся конкурс, у результаті якого й з'явився багатостраждальний проект, що тягнеться вже майже чверть століття. Причина - дуже умовна затребуваність виробленого майбутнім заводом палива. Проект закладався давно, під очікування бурхливого зростання ядерної енергетики з десятками нових реакторів.

Фактично ж за всю історію України з нуля не побудували жодного нового реактора і в найближчі роки не побудують. Плюс у 90-х реактори треба було набагато частіше перезавантажувати: касету з тепловидільними збірками (ТВЗ) міняли кожні два-три роки, а не раз на чотири, як зараз.

Будувати ж завод заради "чортової дюжини" діючих ВВЕР-1000 спочатку малоефективно. За розрахунками проектувальників, він виходив на мінімальну окупність при виготовленні 600 ТВЗ на рік. Потреба України при чотирирічному циклі перезавантаження реакторів (тобто за рік у його зоні оновлюється чверть ТВЗ), становить близько 550 збірок. Тобто майже впритул. Реально вільна частина ринку менша - більшість блоків одержують паливо за довгостроковими контрактами (як з американцями, так і з росіянами).

Практично неприхованою метою будівництва заводу з виробництва ТВЗ в Україні було саме закриття ринку для американської Westinghouse. Її паливо одразу заявлялося російським концерном "ТВЕЛ" як нереферентне для виробів заводу. Причому за фактом тоді йшлося про локалізацію складання російських комплектуючих. Перехід на виготовлення таблеток (із сировини того ж ТВЕЛ) очікувався десь через п'ять років після пуску заводу.

З початком агресії Росії плани будівництва заводу зависли. Почався активний розворот українського "Енергоатома" у бік американської Westinghouse, яка з 2005-го впроваджувала своє паливо на Южно-Українській АЕС. Плани поставок західного палива відразу збільшили із забезпечення трьох реакторів до шести. І зараз воно вже працює на двох блоках Южно-Української та чотирьох блоках Запорізької АЕС. Після 2021-го до них додасться блок №3 Рівненської АЕС. Тобто більш як половина українських енергоблоків-"тисячників" до 2025 р. перейдуть на американський контракт (будуть використовувати паливо виробництва Westinghouse).

Якщо згадати, що два нові блоки (на Хмельницькій і Рівненській АЕС) до середини 30-х років забезпечуватиме російський концерн "ТВЕЛ", залишок потреби взагалі падає до потреб чотирьох енергоблоків. Це мінімум удвічі менше, ніж потрібно для рентабельності заводу з виробництва ТВЗ.

Навіть можливе (?) добудування блоку або двох на Хмельницькій АЕС нічого не змінить. Заздалегідь відомо, що туди паливо поставлятиме Westinghouse. Американцям проект створення "паливного" заводу в Україні (у будь-якому варіанті) не потрібен. Навіть якщо відволіктися від такої "дрібниці", як банкрутство материнської фірми, у них далеко не завантажені наявні потужності з виробництва палива в Європі.

Як, до речі, і в російського ТВЕЛа. Із двох його заводів - у Підмосков'ї й Новосибірську - один за фактом зайвий. Власне, навіть перший, "складальний", варіант будівництва заводу в Україні передбачав різке згортання новосибірського виробництва. Загалом проект давно перетворився на щось суто політичне, з подвійним або потрійним дном.

Сонце зі Сходу?..

Нині (за офіційною версією) розглядаються два сценарії. Перший - розірвання договору з російським ВАТ "ТВЕЛ". Заодно хочемо повернути наші гроші, інвестовані в проект (на сайті Міненерговугільпрому йдеться про 10 млн дол., у тому числі 5,2 млн авансу за замовлення нестандартного обладнання). Є варіант, що ці витрати (або їх частину) відшкодують китайці. І другий сценарій - викуп частки (50% мінус одна акція) китайцями.

depositphotos / XiXinXing

Восени 2017-го до нас приїжджала чергова делегація China National Nuсlear Corporation (CNNC) і China Nuсlear Fuel Corporation з досить ритуальним порядком денним - "організація взаємовигідного виробництва ТВЗ для задоволення потреб українських АЕС". Але потім у КНР почалося злиття цих компаній в одну структуру - China Nuclear Energy Industry Corporation (CNEIC), і український проект як непріоритетний відклали. Що цікаво, китайці про це написали практично прямим текстом. Лист з перекладом їхніх жалкувань із приводу затримки будівництва заводу розміщений на сайті Міненерговугільпрому.

Реорганізація вищезгаданих компаній у Пекіні закінчилася, і от тепер… Спрогнозуємо, що теж нічого проривного не відбудеться. Просто нема чого. CNEIC пропонує викупити частку росіян у ПрАТ "Завод з виробництва ядерного палива". Після чого "забезпечити повне фінансування проекту". Колись.

Наші внутрішні розклади в Піднебесній чудово розуміють. В особливому альтруїзмі їх теж навряд чи хтось запідозрить, навпаки, вони відомі як жорсткі й умілі переговорники. А от чи є у них своя касета - питання. У самому Китаї ректорів типу ВВЕР-1000 поки що рівно три штуки - на Тяньванській АЕС. Четвертий реактор на підході.

Щоправда, у КНР виробництво касет для ВВЕР-1000 налагодили на паливному заводі в м. Ібінь, жорстко "відпресувавши" РФ щодо передачі технологій. Але паливо купують і в росіян. До слова, і у нас КНР потенційно одержує доступ до технологій і експертів української сторони, залишків цирконієвого виробництва й не тільки. В Україні є цілком цікаві технологічні напрацювання. Хоча за останні роки КНР добре "пропилососив" країни СНД щодо передачі ядерних технологій, але межі досконалості точно немає.

До того ж китайці зацікавлені (хоча й без фанатизму) у будівництві на нашій території ядерного реактора свого типу - "Дракон". Навіть обіцяють разом із ним добудувати й завислий третій блок Хмельницької АЕС. Однак цей реактор китайці одночасно запропонували й більшості наших сусідів. Завод з виробництва палива теж не лише нам пропонували. Може, брали приклад з "Весту", яка теж усім і блок, і завод пропонувала, але чомусь ні в кого не побудувала.

От у Брюссель китайці не особливо рвалися, пропонуючи нашим (як і росіянам) приїжджати в Пекін. Однак, повторюся, завод варіанта 2010 р. Україні не потрібен узагалі. Він надлишковий. Чи хтось розглядає варіант, що ми викинемо з ринку Westinghouse? Серйозно? Після того, як наші чиновники перше судно з американським вугіллям мало не з хресною ходою (і особистим вітанням президента України) зустрічали?

Якщо перед парламентськими виборами 2012 р. кілочок початку будівництва забивав тодішній прем'єр Микола Азаров за згодою з нині підсудним президентом-втікачем Януковичем, то шанси пана Порошенка або Гройсмана повправлятися з молотком мінімальні. Та й диверсифікації поставок палива для АЕС ніхто не скасовував.

Не кажучи вже про те, що нова касета (у тому числі й місцевого виготовлення) - це кілька років тестування. У нульових роках американці вже обпеклися на планах швидкого впровадження в Україні. Сюди, до слова, їздять і китайці, яких цікавить Новокостянтинівське родовище. Дивляться, говорять, обіцяють, але грошима розкидатися зовсім не квапляться. Ціни на уран низькі, поспішати нікуди. Виторгують кращі умови.

У 2010 р. вартість першої черги заводу з виробництва палива для АЕС оцінювали приблизно в 250 млн дол. Подивимося, на яку суму вийдуть зараз. Як уже говорилося, дотискати (та й вичавлювати) "шановних партнерів" китайці вміють.

Західний вектор

Утім, не тільки вони. Резонанс від оприлюднення намірів тихо провести російсько-українсько-китайську зустріч навряд чи дуже засмучує Westinghouse. У неї після довгого періоду проблем поступово починається біла смуга. Нове паливо (незважаючи на спонсоровану зі сходу потужну кампанію "чорного" піару) непогано працює в АЕС. Щоправда, для цього його довелося пристойно модифікувати - міцність збірки початкового дизайну виявилася недостатньою. Паливо виробництва Westinghouse у 2011 р. екстрено вивантажували з Южно-Української АЕС. Тоді рішення про вивантаження викликало неоднозначний резонанс, хоча й зараз воно вважається правильним. Але тепер процес пішов.

depositphotos / Steve_Allen

В Україні цього тижня з'явився перший блок, що працює тільки на американському паливі, - третій блок Южно-Української АЕС. На інших поки що мікс із "вестінгхаузівських" і "ТВЕЛівських" касет. Так, на другому блоці "Южки" цього року частку американського палива доведуть до половини. Блок №1 і далі працюватиме лише на паливі ТВЕЛ.

На Запорізькій АЕС цього року завантаження п'ятого блоку паливом Westinghouse доведуть до 3/4 обсягу, а першого й третього енергоблоків - до половини. За даними оперативного штабу із впровадження палива ТВЗ-WR на АЕС України у 2019–2021 рр., активні зони першого, третього, четвертого й п'ятого енергоблоків Запорізької АЕС повністю сформують із західного ядерного палива виробництва Westinghouse. На цей рік заплановано поставку шести партій "вестівського" палива на ВВЕР-1000 (одна в резерв). Половину вже доставили.

"ТВЕЛівських" поставок на ВВЕР-1000 поки що очікується більше - вісім завантажень. Прийшли лише дві. А з чотирьох поставок для двох невеликих реакторів (ВВЕР-440) Рівненської АЕС прийшла тільки одна. Втім, галасу ніхто не здіймає. Причина - самі заборгували за паливо. На початок липня заборгованість за паливо російського ВАТ "ТВЕЛ" становила 59,6 млн дол. Плюс американцям теж заборгували майже 30 млн дол.

Тариф нашого "Енергоатома" - найнижчий у світі для атомної генерації; на паливо гроші НАЕК знаходить, але з труднощами. На додачу потихеньку створюємо запас ядерного палива. Річний резерв уже є, і це не межа. З тих же замовлених партій на ВВЕР-440 для РАЕС половина - резервні. Під їхню поставку спеціально підвищували тариф на загальну суму 29 млн дол.

Паливо цього типу, окрім Росії, ніхто у світі не виробляє. Однак проводилося дослідження можливості відновлення його виробництва в Європі (там 14 реакторів цього типу). І в нашому контракті з Westinghouse є опціон на його закупівлю.

Претензій до російського палива немає, воно високої якості. Чому, між іншим, дуже посприяла конкуренція останніх двадцяти років з американцями. Але залежати тільки від нього (одного виробника й постачальника) не можна, диверсифікація постачальників і виробників палива потрібна завжди. А в умовах розв'язаної не нами війни - тим більше.

До речі, диверсифікація має й грошове вираження. Довгі роки Росія одержувала від нас за свіже ядерне паливо близько 600 млн дол. на рік, торік - уже менш як 370 млн. Потім буде ще менше. До 2025-го росіяни втратять в Україні до 2 млрд дол. виручки від продажу ядерного палива.

Звідси й розпал піар-кампанії з очорнення Westinghouse, крики про "другий Чорнобиль" тощо. Просто бізнес. До слова, формально ТВЕЛ до таких публікацій стосунку не має, ну от простий збіг.

Україна не була б сама собою, якби навколо палива не з'явилися нові "любі друзі". Торік за 1,8 млн дол. викупили третину акцій ПрАТ "Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива". Колись очікувалося, що воно налагодить виробництво ядерного палива. Останні роки підприємство приторговувало дрібницями, але має пакет цінної документації. Нинішня угода явно під перепродаж. Потенційних покупців небагато, точніше, один. Цікаво, чи сторгуються? Поки ж анонсований на липень вихід "нових інвесторів" на світло не відбувся. Щось пішло не так.

Немає тисняви покупців і навколо віджатих кілька років тому у держави (і славного концерну "Ядерне паливо") кількох уранових родовищ. Нічого страшного - китайці вміють чекати. І дотискати за ціною теж уміють.

Ми теж… багато чого вчимося.