"А" і "В" сиділи на... ТВЕЛах, обленерго, феросплавах

Після багаторічного процесу над Павлом Лазаренком каліфорнійські судді чимало дізналися про Україну. Але нині у них з'явився новий шанс розширити свої пізнання. Причому в суміжних із Лазаренком сферах. Наприкінці жовтня в Лос-Анджелесі місцева юрфірма надала обґрунтування для Служби суддівського арбітражу та медіації (JAMS). Тепер Петро Кириченко збирається відсудити майно в однієї з офшорок Костянтина Григоришина - віргінської Dastime Group LTD. У разі успіху у екс-партнера вдасться відчикрижити цілком пристойний шматок нажитого непосильною працею - майже 300 млн дол.

Про бізнес і бізнесмена Петра Кириченка в останні роки вже якось підзабули. Причина банальна: його розквіт припав на середину 90-х років минулого століття і був тісно пов'язаний з ім'ям Павла Лазаренка. Хоча їхнє знайомство і почалося з відвертого наїзду "господаря країни", але згодом Петро і Павло спрацювалися. Що принесло і швидкий успіх, і подальші численні проблеми.

Після арешту колишнього прем'єра американська Феміда затримала і Петра Миколайовича. І тому довелося дуже глибоко й детально каятися, щоб перейти зі статусу обвинуваченого в більш комфортну позицію свідка. Після цього про Кириченка надовго забули. Щоправда, до нього залишалися запитання вже у вітчизняних правоохоронних органів, але Батьківщину пан Кириченко любив з безпечної відстані.

Цього року його "сага про прем'єрів" перейшла на новий рівень, охопивши "каяттям" уже і Юлію Тимошенко... Глибина "відродження високих моральних чеснот і надійної пам'яті" мала чимало наслідків. Наприклад, вітчизняна прокуратура до Петра Кириченка запитань уже не має, так само, як і до тих об'єктів нерухомості та фінансових сум, на які накладала арешт. Заодно з'явилася можливість повернути дещо із нажитого в 90-х, до чого не дотяглася прокуратура, зате підгребли під себе інші активні гравці, головним чином, Дніпропетровської області. З ними Петро Кириченко, швидше за все, має намір розібратися на території України. А от із людиною, яка в середині 90-х була одним із "лазаренківських курченків", Кириченко, за даними DT.UA, вирішив з'ясувати стосунки в американському суді.

Сьогодні, коли мова заходить про приватизацію енергетики, то згадують Григоришина, Суркіса, Коломойського, "словако-лужниківців" і, звісно ж, Ахметова. А 1996-го, коли Лазаренко нашвидкуруч ліпив Енергоринок, приватизацію уявляли зовсім по-іншому. Ключову роль мали відіграти структури, дружні самому Павлу Івановичу.

І Кириченко тоді активно працював з Костянтином Григоришиним: були спільні проекти, йшли гроші, нараховувалися дивіденди. Приватизація обіцяла вихід на новий рівень освоєння фінансових потоків. Григоришин мав забезпечити технічну частину, ну а друга сторона допомогла б "регулювати" адмінресурсні питання і початкове фінансування.

У листопаді 1996-го було створено кілька віргінських офшорок, готових брати активну участь у приватизації енергетики. Одна з них - Court Holdings навіть засвітилася як засновник так званого "Інвестиційного пулу". Contrast Holdings, Orlick Enterprises, Puma Trading, Paddox Industries теж спрацювали, а щось зі створених інструментів залишилося про запас. Але в усіх із них була частка пана Кириченка. Спочатку в основному 51%. Підтримка всесильного прем'єра - про сидіння якого в контрольному пакеті можна здогадатися - обіцяла правильний перебіг проведення приватизаційних конкурсів...

Однак не склалося. Влітку 1997 р., після відставки, справи Лазаренка швидко покотилися під укіс. Утім, тоді ще було неясно, наскільки стрімко і глибоко. Чимало людей припускали, що вчорашній "господар" ще стане майбутнім президентом. Тож співпраця тривала.

У лютому 1998 р. Костянтин Григоришин і Петро Кириченко підписали цікавий протокол про створення на паритетних засадах фонду для діяльності в галузі енергетики та промисловості. Причому партнери позиціонували себе як "сторона А" і "сторона В". Григоришину дісталася перша літера. З документа, переданого в американський арбітраж, випливає, що на той момент у фонді було акцій українських підприємств на 41,2 млн дол. Домовилися довести суму до 65 млн дол. Левову частку (21 млн дол.) нових ресурсів вносив Кириченко. Придбане коштом фонду майно домовилися ділити навпіл.

Окрім того, Григоришин забезпечив товарний кредит "спільній структурі", внісши до фонду векселі АЕС (на 85 млн дол., благо, коштували вони тоді відсотків 20 від номіналу), борги банків "Зевс" і "Слов'янський". До речі, це сміття врахували майже за номіналом (з дисконтом лише в 25%) Між іншим, роком пізніше при приватизації обленерго була спроба розплатиться з Фондом держмайна подібними векселями.

Кириченко теж підкинув трохи грошенят (заліком дивідендів від спільного бізнесу) і пообіцяв пізніше забезпечити кредити аж на 450 млн дол. І, мабуть, усе. Обіцяних кредитів Кириченко не забезпечив (а трохи пізніше його дозвілля вже займали американські слідчі). Григоришин переключився на нових партнерів (братів Суркісів, за спиною яких бовваніла СДПУ(о) з Віктором Медведчуком).

Загалом, перша хвиля продажів енергетики оформлялася з компаніями, в яких усе ще існувала частка учасника "В", але без нього самого. Друга літера виявилася явно зайвою. Зайвому партнеру, за його словами, навіть не повертали раніше вкладених коштів.

Тільки 2002-го, коли справи у Кириченка в США пішли краще, було підписано протокол про повернення раніше вкладених грошей. Підрахували, що за 1995–1998 рр. він вклав 42,5 млн дол., повернути які пообіцяли аж за п'ять років. Але тут проблеми почалися вже у Григоришина. Він посварився з Суркісами, на горизонті з'явився Максим Курочкін. У результаті в обленерго почалося силове перехоплення управління, а Григоришину люб'язно підкинули в задню кишеню брюк пістолет у заводському мастилі. Частину активів Костянтин Іванович недорого продав Коломойському. Потім відбувся Майдан, помаранчеві шарфики і багато іншого.

Грошей Петру Кириченку, звісно, ніхто не платив. Тим часом акції підприємств (тих же обленерго), куплені "спільними" офшорками, переводилися на інші компанії.

Тож коли у 2006 р. партнери ледь не вперше змогли поговорити по телефону, все вже було зовсім по-іншому. Про попередні домовленості не згадували, а Кириченку дали адресу свого юриста. Він просвітив, які складні нині на дворі часи і як дешево коштують старі обіцянки, видані соратнику "американського в'язня", в новій демократичній Україні. Тепер уже запропонували втричі менше, лише 14,5 млн дол.

Зрештою, мова про пріоритетність "синиці в руках" подіяла, і в червні 2008-го сторони домовилися. Кириченко поступався своєю часткою в семи офшорках на іншу віргінську компанію - Dastime Group LTD. Натомість йому перераховували гроші. На цьому відносини, по ідеї, мали завершитися.

Та, як виявилося, все тільки починалося. За версією пана Кириченка, чергове осяяння долі сталося з ним у грудні 2010 р., коли він зустрівся з колишнім директором "Інвестиційного пулу" Олександром Вартаняном. Олександр Мнацаканович до того часу давно розійшовся з Григоришиним. Він і поінформував Кириченка про те, що активи, які пішли від нього, коштують разів у 20 дорожче (близько 300 млн дол.).

Сумнівно, щоб раніше найближчий партнер Лазаренка погоджувався із оцінкою його частки. Але через брак важелів погодився. Та часи змінилися... І хоча Григоришину вдалося непогано вписатися в нові реалії, його позиції видаються Кириченку вже не такими однозначно виграшними.

Загалом, зараз від можливих 300 млн дол. втраченої вигоди Петро Кириченко відмінусував уже отримані майже 15 млн, а по решту - "більш як 280 млн дол." - попрямував до американської Феміди. Благо, що угода про продаж передбачає врегулювання спорів саме в Каліфорнії, місці проживання пана "В". Ми намагалися зв'язатися з Костянтином Григоришиним, та, на жаль, не вдалося. Втім, можливість викласти свою версію у Костянтина Івановича завжди є.

Власне, система JAMS призначена саме для позасудового врегулювання спорів. У ній справу розглядає колишній або на пенсії суддя, який є нейтральним арбітром. Сторони можуть або прийняти, або не прийняти його оцінки. А от надалі можливий похід по правду на інші рівні судової системи. Хоча за фактом (попри рекомендаційний характер рішень JAMS) шанси сторони, котра виграла, в "повноцінному" суді однозначно зростають. Тим більше що влада України зараз із симпатією ставиться до Кириченка, а у його юристів іноді проскакують наполеонівські (і важко досяжні) плани.

Таке враження, що в українському бізнес-класі настала відлига. Пам'ятаєте анекдот про ескімосів, які хвалилися своїми морозами: "Та у нас узимку слова замерзають у повітрі! Зате навесні такий галас починається...". Шульман проти Коломойського; Пінчук проти Коломойського; Коломойський проти Пінчука; Шульман проти Іванющенка; Кириченко проти Григоришина и т.ін. Пошесть із судами, покликаними вирішити майнові спори, які сягають корінням у 90-ті і початок століття, дають можливість детальніше дізнатися про особливості первісного дерибану колишньої загальнонародної власності. По ідеї, цим мали б займатися наші численні контролюючі органи (хоча б той же Антимонопольний комітет, ГПУ і ряд інших структур). Але їм або сміливості бракує, або й так грошей забагато. От і тягають одне одного за чуприни бізнесмени від колишнього народного господарства по лондонських, каліфорнійських, паризьких і стокгольмських судах. А запитання: "Чому не судяться в незалежних українських судах?" - є абсолютно риторичним. Тим більше що з часів Лазаренка нічого не змінилося: владі, як і раніше, 51-відсотковий пакет не завадить...