ЯКЩО...

Якщо вас цікавить виключно статистика, тоді це не до нас. Якщо трохи більше — спробуємо не розчарувати.

А взагалі-то цікаво: чи шукатиме глава НАЕК «Енергоатом» Сергій Тулуб після колегії Мінпаливенерго, проведеної 7 липня, собі роботу? Чи вже знайшов? Якщо ж ні, то, мабуть, слід поквапитися. Не те щоб у його особі, як мовиться, знайшли крайнього. Зрештою, не лише глава «Енергоатому» особисто відповідальний за недофінансування «ядерної» держпрограми. Але, схоже, занадто вже він захопився «реорганізацією» дорученої йому державою галузі. У результаті Україна, маючи найбільші з відомих у світі поклади урану та цирконію (чого в принципі достатньо для забезпечення роботою українських АЕС протягом 100 років), опинилася на «ядерних» задвірках.

Професор Олексій Плотніков: «Я не вважаю, що на колегії спеціально шукали винного. Керівництво міністерства таким чином просто констатувало складність ситуації з виконанням програми. Що стосується додаткових важелів впливу на вирішення цієї проблеми для Мінпаливенерго, то тут обстановка досить складна. З одного боку, в окремих ситуаціях отримати додаткові важелі впливу — те ж саме, що й отримати пільги. Але якщо протягом останніх місяців було прийнято близько десятка документів, аби зобов’язати НАЕК «Енергоатом» забезпечити фінансування ЯПЦ, і їх не було виконано, — це однозначно не нормально. Прийняті рішення обов’язково повинні виконуватися».

Майже 10 років тому було передбачено створення вітчизняного ядерно-паливного циклу (указ Президента України від 23.02.1994 року «Про невідкладні заходи щодо розвитку атомної енергетики та формування ядерно-паливного циклу в Україні»). Але...

Був час (не так уже й давно), коли АЕС дали можливість заробити на самих себе — тобто на фінансування Комплексної програми створення ядерно-паливного циклу (ЯПЦ). Для цього з кожного кіловата електроенергії, виробленого на АЕС, намагалися «зняти копієчку» у спеціальний фонд. Знімати знімали, ось тільки цей спецфонд так і залишився порожній. Кошти скеровувалися через «Енергоатом». Але ось халепа: програмою передбачалось виділити 1310 млн. грн., а реально на початок нинішнього року було спрямовано всього 278,4 млн. грн., і тільки 125,3 млн. — грошима.

Нинішнього року ситуація не краща: на виконання «ядерної» програми до початку липня спрямовано лише 17,4 млн. грн. — 20% від запланованого. А всього на початок другого півріччя 2003 року заборгованість «Енергоатому» перед фондом створення ЯПЦ становила 804 млн. грн.

Для повноти картини нагадаю, що загальні витрати на фінансування зазначеної програми створення ЯПЦ в Україні оцінюються в 954 млн. дол. (або приблизно в 5,3 млрд. грн.). Якщо ж узагалі відмовитися від цієї ідеї, то тільки на консервацію й утримання об’єктів уранового виробництва в режимі сухої консервації протягом лише найближчих трьох років доведеться витратити 23,4 млн. грн. А для повної ліквідації наявного «ядерного» виробництва слід приготувати, за найскромнішими підрахунками, 960 млн. грн. Закриття лише цирконієвого виробництва виллється Україні у 100 млн. грн.

Думайте самі, рахуйте самі...

Після вищесказаного не слід дивуватися, що міністр палива й енергетики України Сергій Єрмілов дуже категорично поставився до ситуації в атомній енергетиці. І для того є причини. АЕС України щороку виробляють до 79 млрд. кВт·год електроенергії. За обсягами виробництва це восьмий показник у світі. До того ж це стабільність енергопоставок. 2002 року в Україні виробництво електричної та теплової енергії забезпечувалося за рахунок використання таких первинних енергоносіїв: уран — 43,7, вугілля — 29,6, газ — 18,8, гідроресурси — 7,4, мазут — 0,5%. Інакше кажучи — основними енергоносіями є уран і вугілля, причому їх запасів Україні вистачить на багато років. Зрозуміло, якщо їх розумно використовувати.

До речі, створення ядерно-паливного циклу для України може бути непоганим бізнесом. Адже з 1988 року, як запевняють фахівці галузі, дефіцит уранових ресурсів покривався залишками складських запасів, а після 1993 року — і за рахунок використання дивідендів від конверсії високозбагаченого урану ядерної зброї. Але такі запаси не вічні. Як і ціни. Якщо колись вони становили 20—25 дол. за 1 кг природного урану, то сьогодні простежується стійка тенденція до підвищення цін. Принаймні на ринку довгострокових контрактів 1 кг урану коштує вже 34 дол. А за прогнозами, ціна природного урану досягне 40—45 дол. ще в цьому десятиріччі, а там і до 48 дол. добереться. Чому ж не скористатися такою можливістю заробити? Поки що не скористалися.

Понад те, практично зірвали освоєння Новокостянтинівського уранового родовища. Навіть іноземцям відомо про це. Принаймні наприкінці червня на міжнародній науково-практичній конференції в Шотландії координатор спільної програми Академії наук Російської Федерації й агентства «Фуд консалтинг», професор Валерій Видубецький констатував, що введення в експлуатацію цього родовища рівнозначне відкриттю 29 вугільних шахт із рівнем видобутку не менше 1 млн. тонн за рік на кожній із них. Наводжу лише витяги, хоча, повірте, світ дуже пильно стежить за станом атомної енергетики, у тому числі в Україні. Наприклад, професор Нік Холонжак (Іллінойський університет, США) зазначає: «Здійснення успішного антикризового управління топ-менеджерами енергетичної галузі України стабілізувало ситуацію наприкінці минулого року, що дозволило атомним електростанціям виробити на 4% більше електроенергії, порівняно з минулим роком (...). Я впевнений, що в найближчі 30 років атомна енергетика має всі підстави для того, аби вважатися основою енергетичної безпеки, енергетичної незалежності держави».

Очевидно, цю точку зору поділяють і члени колегії Мінпаливенерго на чолі з паном міністром, які 7 липня вирішували, що ж робити з «атомною» галуззю. Точніше — що робити в першу чергу. Тому першочерговим завданням, спрямованим на виконання комплексної програми створення ядерно-паливного циклу в Україні, на найближчі чотири роки визначено збереження виробничих потужностей діючих підприємств урановидобувної промисловості. А також розробку все того ж Новокостянтинівського родовища уранової руди та поновлення виробництва тетрафториду цирконію. У цей самий період потрібно буде отримати від російських атомників технологію на виробництво прокату та комплектуючі для тепловидільних збірок.

На жаль, чинне законодавство не дозволяє розраховувати на те, що «Енергоатом» поверне борги, тобто вартість ядерного палива, отриманого на компенсаційній основі в 1994—1999 роках. Тепер Мінпаливу й «Енергоатому» доведеться гарненько прорахувати, як же акумулювати кошти на реалізацію названої програми. Зрозуміло, без участі законодавців цієї проблеми не вирішити. Принаймні що стосується включення витрат на створення ЯПЦ окремим рядком у бюджет вже в наступному році. І якщо досі не впоралися зі збиранням коштів для ЯПЦ і фонд залишається порожнім, то, напевно, доречна пропозиція створити самостійну юрособу з цією метою. Принаймні можна буде контролювати процес збирання та витрачання коштів у цьому фонді. Інакше— готуйте грошики на згортання «ядерної» програми, якої ще й не розгортали.