ВАТ «АЗОВМАШ» — МІСЦЕ, ДЕ НАРОДЖУЮТЬСЯ УКРАЇНСЬКІ БРОНЕТРАНСПОРТЕРИ

Буквально через кілька днів після того, як в одному з серпневих номерів «ДТ» вийшов матеріал про нинішній стан справ на «Азовмаші», інформаційні агентства передали повідомлення, що в Маріуполі, у ВАТ «Азовмаш» відбулися торжества з нагоди випуску українського корпуса БТР. Під час нашої попередньої розмови президент «Азовмашу» Олександр Савчук був дуже скупий на слова, розповідаючи про роботу заводу у сфері ВПК. Вважатимемо, що тоді він просто боявся наврочити. Зате тепер може розповісти про цю подію докладніше...

— До цього випуску завод ішов більше року. На початку 1999 року усвідомили, що ситуація на ринку не передбачає серйозних замовлень на виробництво бронекорпусів танків найближчим часом. Турецький варіант, навіть якщо рішення буде позитивним для України, може дати роботу заводові лише 2002 року. Про інші варіанти — грецький, малайзійський, кіпрський — реально говорити, маючи на увазі 2001 рік. Але я як керівник підприємства розумів ситуацію таким чином, що «Азовмаш» повинен увесь цей час працювати, а не чекати. І в цьому плані ринок бронетранспортерів значно ширший та гнучкіший від танкового, що дозволяє маневрувати.

Головна складність для нас полягала в тому, що за часів СРСР корпуси бронетранспортерів виготовлялися на російських заводах, а українські стояли осторонь цього процесу. Спробував було допомогти нам Харківський завод ім. Малишева, але з роллю інвестора він не зовсім упорався. Довелося шукати внутрішні резерви. Як бачите, нам це вдалося, що зафіксував контракт, підписаний із державним підприємством «Прогрес» (м. Київ) на постачання 90 корпусів бронетранспортерів. З можливістю його пролонгації.

Зупинятися на досягнутому ми не збираємося і все робитимемо для того, щоб укласти контракт на постачання не тільки корпусу, а й створеної фахівцями «Азовмашу» башти БТР, яка вже пройшла випробування на полігонах МО України. Це дуже перспективний напрям діяльності концерну. Хоча й дуже складний, з огляду на технологічний цикл, оскільки броня, з якої виготовляються корпус та башта бронетранспортера, «примхливіша», ніж танкова, й потребує підвищеної уваги. А головна наша мета — щоб з «Азовмашу» виходив бронетранспортер, повністю готовий до експлуатації.

— В Україні є підприємства, спроможні конкурувати з «Азовмашем» у цьому?

— Нині БТРи складають у Миколаєві на ремонтному заводі Міністерства оборони. Там працюють дуже кваліфіковані фахівці, котрі вже 40 років займаються цим питанням і нагромадили багатющий досвід. Але свого часу й «Азовмаш» виготовляв не менш складну техніку. Зокрема системи заправки (стаціонарних і мобільних) для ракетоносіїв, системи пожежогасіння тощо.

— Але корпус і башта — це, либонь, не весь бронетранспортер. Хто й де робитиме ходову частину, гармату й електроніку?

— Усе, назване вами, — не ексклюзив, і знайти постачальників цього устаткування — проблема не дуже велика. Усе-таки, на мою думку, яку поділяють багато фахівців, усе починається з корпуса.

— А корпус починається з броні... Ваші недоброзичливці стверджують, що, будучи дуже зацікавленими в контракті, про який ішлося вище, ви наказали виготовити експериментальні корпуси для двох БТРів із російської високолегованої сталі, яку в Україні не варять. Це так?

— Абсолютно хибне твердження. Ця сталь залишилася після виготовлення бронекорпусів танків за українсько-пакистанським контрактом. Плюс та, що зберігалася на «Азовмаші» ще з часів Радянського Союзу. На «Дніпроспецсталі» її переплавили, а прокатали на «Азовсталі» та «Запоріжсталі». Відтак ми одержали 100-відсотково українську сталь.

Це дуже схоже на історію з заводом ім. Малишева, коли після підписання контракту на постачання танків у Пакистан з’явилися розмови, нібито сталь російська, шведська тощо. І вщухли тільки після полігонних випробувань, хімічного аналізу та механічних випробувань, які засвідчили, що сталь — вітчизняна.

— Бронетранспортери йтимуть лише на експорт, чи можливі їх постачання українській армії?

— Поки що, на жаль, йдеться про експортне постачання у країни Близького Сходу й Алжир. Міністр оборони України намагається вирішити питання з постачанням БТРів у війська, але його енергійні дії обмежені бюджетними можливостями.

— Чи готові ви добиватися укладання прямих контрактів на виготовлення й постачання бронекорпусів БТРів, обминаючи посередників? Зокрема завод ім. Малишева й «Укроборонспецекспорт»?

— Така самостійність хороша, коли вона підготовлена. А коли немає представництв, фахівців, котрі досконало знають кон’юнктуру ринку тощо, говорити про це недоцільно.

— У червневому номері газети «Версия» опубліковано статтю «Как у москалей танк умыкнули», головний смисл якої полягав у тому, що Україна торгує російськими військовими технологіями. Наведу з неї одну невеличку цитату: «Першим дзвоником для «Росозброєння» був поцуплений буквально з-під носа контракт на постачання танків Т-84 у Пакистан. Тендер, оголошений урядом Пакистану, виграла Україна. Виключно за рахунок демпінгових цін на Т-84, виготовлені на Харківському танковому заводі ім. Малишева. Пакистанські військові вирішили заощадити: українські копії коштували вдвічі дешевше від російських аналогів.

Заощадили, та мало на цьому не погоріли: вже на попередніх випробуваннях харківських танків стало ясно, що броня їхніх башт крихка, а гармати, виготовлені київським НВО «Більшовик», не витримують більше п’ятдесяти пострілів...» Ви не виключаєте, що всі ваші проекти таким чином «екзаменуватимуть»?

— Наважусь запевнити, що наведений уривок не «найзубастіший». Така агресивна позиція російської сторони вже призвела до того, що НВО ім. Фрунзе освоїло випуск танкового дула, хоча всі стверджували, що це неможливо. Потім «сусіди» почали говорити, що українське дуло гірше від російського, а згодом просто замовкли. Бо нічого було казати... Ми готові до того, що стосовно «Азовмашу» може бути щось аналогічне. Кому сподобається, що на збройовому ринку з’явився новий гравець, котрий почав відбирати прибутки в тих, хто працював на ньому раніше... Хоча тим, у кого коротка пам’ять, нагадаю, що концерн «Азовмаш» завжди був далеко не останнім підприємством ВПК Радянського Союзу. Металургійне устаткування й цистерни — не найскладніші вироби нашого виробництва...

— І все-таки забувати про їх модернізацію, мабуть, теж не дуже правильно?

— А ніхто й не забуває. Завдяки активній роботі з металургійними комбінатами наші фахівці чітко знають, яке устаткування знадобиться металургам у найближчі три-чотири роки. Є розробки в конвертеробудуванні, виробництві доменного та кранового устаткування. Стосовно останнього напряму нашої роботи, то фінська фірма «Конекрейнс» — один із найвідоміших світових виробників кранів — запропонувала нам спільно проектувати й будувати портальні крани. Уже створено СП, і перший «спільний» кран уже запущено у виробництво. Сподіваюся, що й у нього і в його наступних «побратимів» доля складеться щасливо. А для нас це — ще одна можливість заробити «живі» гроші. Адже ціна такого крана на ринку (залежно від вантажопідйомності) коливається в межах 1,5—3 млн. доларів.

— Як на «Азовмаш» вийшли представники фінської фірми? Адже останні успіхи концерну у виробництві кранів датовано кінцем 80-х.

— Після того як наші менеджери проаналізували ситуацію в портах України, з’ясувалося, що, за різними оцінками, там у найближчі п’ять-сім років необхідно замінити від 70 до 90 відсотків усіх портальних кранів, бо вони вже вичерпали технічний запас міцності.

Конструктори «Азовмашу» створили експериментальний зразок, який змонтували в Маріу- польському порту. Наша спроба не залишилася непоміченою, що й вилилось у пропозицію від фінів працювати разом.

— Цистерни чекає така сама «щаслива» доля?

— Цей ринок настільки специфічний, що без розробленої програми розвитку розраховувати на успіх безглуздо. Це стосується не лише цистернобудування, а й решти асортименту продукції «Азовмашу». Таку програму, розраховану на три роки, ухвалено, і концерн її виконує. Якщо йдеться про цистернобудування, то розроблено принципово нові зразки: універсальна цистерна для кислот; для в’язких нафтопродуктів тощо; налагоджується виробництво критого вагона. Зі споживачами продукції підтримуємо найтісніший зв’язок. Будь-яке їхнє прохання є для нас сигналом до дії. Приїжджають конструктори й дивляться, як удосконалити виріб, аби він відповідав вимогам замовника.

Якби не борги, що дістались у «спадщину» від невеселих часів роздробленості нашого підприємства, «Азовмаш» уже був би самодостатнім. Упродовж дев’яти місяців нинішнього року сплачено вчетверо більше податків, ніж за весь 1999-й. Можливість реструктуризувати борги попередніх років дозволила б сплатити ще більше.

— «Азовмаш» стояв за «крок» від втілення реструктуризованої «мрії», коли 19 січня 2000 року на засіданні комітету Верховної Ради з питань промислової політики обговорювали можливість введення концерну до переліку підприємств гірничо-металургійного комплексу, що беруть участь в економічному експерименті. Що перешкодило зробити цей «крок»?

— Парламентський комітет висловився за підтримку й вирішив клопотатися перед Кабінетом міністрів про участь «Азовмашу» в експерименті. У квітні Президент України Л.Кучма доручив Кабмінові розглянути це питання на нашу користь. Проте досі рішення немає. Нам і не відмовили, і «добро» не дали, виправдовуючи свою бездіяльність тим, що вже підготовлений для розгляду у ВР законопроект про реструктуризацію заборгованості підприємств, завдяки якому в українських заводів (зокрема й «Азовмашу») полегшиться життя. Проте, як відомо, він навіть не включений у порядок денний осінньої сесії. Ми не заперечуємо проти жодного з варіантів, але рішення необхідно ухвалити 2000 року. Наближається кінець року, і ДПА знову почне блокувати нашу роботу. За що? За структурні зміни підприємства, за те, що в бюджет стали більше сплачувати чи за те, що наші робітники почали регулярно одержувати заробітну плату, а ми на 40% зменшили заборгованість по ній?

— Ви не могли б назвати розмір середньої зарплати робітника «Азовмашу»?

— З початку року вона підвищилася на 30% і дорівнює 320 грн. Але в цьому питанні ми відійшли від зрівнялівки, і найкращі наші фахівці, конструктори отримують 1000—1500 грн. Створено систему персональних окладів, що охоплює понад тисячу робітників, кожен із яких одержуватиме не менше 600 грн.

Адже в нашого підприємства є майбутнє! 1998 року я ознайомився з аудиторським висновком, зробленим однією з західних фірм на прохання ФПГ «ТрансРейл», у якому було чітко написано, що немає ніяких перспектив для відродження підприємства. В результаті вжитих нами заходів сьогодні навіть ті, хто робив висновок, зрозуміли, що помилилися. «Азовмаш» рано скидати з рахунків. На одній з останніх зустрічей із ветеранами підприємства один із них сказав мені фразу, яка свідчить, що всі ми йдемо в правильному напрямку: «Синку, найголовніше, що ви зробили, полягає в тому, що нам знову не соромно називатися «азовмашівцями»... Знаєте, для мене немає нічого вищого від цих слів. Заради таких моментів варто жити і працювати.