ПРОТИ КОГО ДРУЖИТИМЕШ, ТУРКМЕНІЄ?

У попередньому випуску «Дзеркала тижня» (див. №26—27 від 12 липня 2003 року) ми встигли коротко повідомити про підписану у день верстання тижневика українсько-туркменську «газову» угоду на 2004 рік. Примітно, що особисто Туркменбаші (в однойменному місті Туркменистану) «освятив» цю угоду власноручно разом із головою правління НАК «Нафтогаз України» Юрієм Бойком. Як повелося, президент Туркменистану підписує документи здебільшого лише з главами держав.

Втім, це не єдина примітка з приводу зазначеної угоди про купівлю-продаж для потреб України туркменського газу на наступний рік. Та й передувала їй вельми непроста епопея.

Отже, угода купівлі-продажу природного газу між НАК «Нафтогаз України» і ДТК «Туркменнафтогаз» передбачає можливість продажу українській стороні 2004 року 31,5 млрд. кубометрів природного газу. Ще 4,5 млрд. кубометрів газу до України мають надійти у якості оплати туркменською стороною робіт, виконуваних українськими підприємствами на інвестиційних об’єктах у Туркменистані. Так що загалом до України може надійти наступного року до 36 млрд. кубометрів туркменського газу.

Слід зазначити, що вже не перший рік українські підрядники і постачальники беруть участь у реалізації інвестиційних проектів у Туркменистані. Були часи, коли українська сторона навіть перевиконувала свої зобов’язання за цими проектами. Проте туркмени вважають за краще, і їх можна зрозуміти, одержувати валюту, а не просто здійснювати товарні заліки.

Та, з іншого боку, туркменам ой як невигідно втратити такого оптового покупця, як Україна. За останні роки це найбільший покупець туркменського газу і досить акуратний платник. Відповідно до умов міждержавної угоди на 2002—2006 роки, що, як ви знаєте, підписано президентами двох країн, Україна має можливість закупити в Туркменистані загалом 250 млрд. кубометрів природного газу.

Проте найцікавіше, мабуть, почнеться з 2007 року, коли угода з Україною вже перестане діяти. З цього року, можна сказати, монопольним покупцем основного обсягу газу, що добувається в Туркменистані, автоматично і на 25 років стане російський «Газпром». І тоді вже Туркменистану не бачити ніякого експортного ринку, крім російського. Це не означає, що той же «Газпром» через своє дочірнє експортне підприємство «Газекспорт» (або якесь інше) не постачатиме той же туркменський газ до України та інших держав. Ще й як постачатиме! Та на газові не написана країна походження. Все вважатиметься російським товаром.

Але це ще півбіди. Подобається це Туркменбаші чи ні, але, мабуть, єдиним вагомим геополітичним чинником і для нього особисто, і для Туркменистану як держави є газ. До того ж це і гарантія стабільності всередині країни. Зокрема гарантія політичної стабільності. Та зав’язавши на себе всі важелі влади і практично всі стратегічні галузі економіки (а їх, на жаль, у Туркменистану не вельми багато), Туркменбаші і вся його країна стають заручниками того самого чинника геополітичної та внутрішньодержавної стабільності — газу.

Сьогодні, маючи кілька великих покупців свого газу, Туркменистан намагається підняти ціну на свій газ до максимально можливої, акуратно зштовхуючи лобами імпортерів. Проте за наявності монопольного покупця (а це станеться 2007 року), та й ще такого монстра, як «Газпром», йому навряд чи це вдасться. Вже сьогодні російські ЗМІ майорять висловлюваннями експертів, що укладений на наступний рік контракт про закупівлю російською компанією туркменського газу (10 млрд. кубометрів) їм абсолютно невигідний. Мовляв, переплатили туркменам і червона ціна їхнього газу — у найкращому разі 18 доларів. Так що при монополії «Газпрому» на туркменський газ ціна однозначно переглядатиметься. І зовсім не у бік підвищення, а саме навпаки.

Втім, ціна газу — це лише квіточки. Сьогодні Туркменбаші здійснює досить незалежну зовнішню політику (незважаючи на те, що, як відомо, Схід — справа тонка). Та може цілком виявитися, що позбавившись основного свого козиря — права продавати газ, — він буде просто беззахисним і перед усе зростаючою внутрішньою опозицією, і вже тим більше перед Росією. Мало того, що всі експортні трубопроводи (за винятком прямого) проходять територією РФ і «Газпром» у будь-який момент може повідомити Туркменбаші, що всі газоекспортні потужності зайняті (адже кілька років тому такий фокус витворяли з Україною, коли мова йшла про закупівлі туркменського газу після тривалого «газового» мораторію). І якщо не сподобається росіянам ціна туркменського газу, вони, не приведи Господи, можуть і посприяти із «наступністю правлячого покоління» Туркменистану. Тим більше, що всі опозиціонери Туркменбаші давно і міцно влаштувалися в Росії і не соромляться розповідати всьому світу (особливо Заходу) про тоталітарний, за їхнім твердженням, метод управління Туркменбаші.

Та й не встигло ще висохнути чорнило під договором між «Газпромом» і Туркменистаном, як російські ЗМІ замайоріли коментарями такого, приміром, змісту: «Купил газ у Баши — продал русских за гроши». Нагадаю, що, як стверджує чимало експертів, 25-річний «газовий» контракт із «Газпромом» Туркменбаші підписав в обмін на відмову Росії від подвійного громадянства. Отже, всі туркмени (залежно від категорії, куди їх призначили) повинні або відмовитися від російського громадянства і повернутися до Туркменистану, або забути дорогу на історичну батьківщину і залишитися лише громадянами РФ. Це стосується і росіян, що живуть у Туркменистані. За різними оцінками, у Туркменистані залишається 100—120 тис. росіян. І саме про них говорять російські експерти, докоряючи своїй владі за те, що їхніх співгромадян кинули на сваволю Туркменбаші. У Туркменистані ж багато людей змушені пакувати речі.

Поки що С.Ніязов заявляє, що в його країні ви не знайдете росіян, інтереси яких утискають. Як і те, що немає там і будь-якої опозиції. Та чи зможе довічний президент Туркменистану бути так само категорично-впевненим після 2007 року?..

Тим більше, що Росія продовжує свою експансію по усіх фронтах. І вже незабаром той же Туркменистан може опинитися в цілковитій ізоляції — навіть сусіди перейдуть на бік РФ. Якщо ще не перейшли. Принаймні Узбекистан уже щільно співпрацює з тим же «Газпромом». Росіяни 22 червня десантувалися в Узбекистані з метою саме розвитку стратегічного співробітництва. І дуже вдало, як свідчать представники «Газпрому» і «Газекспорту». Якщо нинішнього року росіяни закуповують в узбеків 5 млрд. кубометрів газу, то в 2004-му — вже 7, а починаючи з 2005 року — до 10 млрд. кубометрів газу на рік. Отже, по-перше, буде заповнена трубопровідна система, по якій також експортується туркменський газ; а по-друге, у «Газпрому» в активі максимальна диверсифікація джерел газопостачання. У такій ситуації Туркменбаші вже реально не зможе диктувати умови продажу свого газу росіянам. Що ж стосується інших найближчих сусідів Туркменистану — Казахстану, Киргизстану, Таджикистану — то вони самі купують газ в Узбекистані. Ну і, можливо, трошки продають. Знову ж, із дозволу «Газпрому». Так що кільце навколо Туркменистану явно звужується.

У цій ситуації Україна залишається поки що для Туркменистану не просто величезним ринком збуту газу, а й реальним союзником. І за туркменський газ платить недешево — по 44 дол. за 1000 кубометрів. Правда, половину — товарами, але й грошима чимало — 693 млн. дол. Але формально все одно виходить ціна 1000 кубометрів газу — 44 дол.

Сьогодні «Газпром» піде на витрати. Паралельно значно потіснить українські компанії з туркменського ринку. Проте з ким залишиться Туркменистан після 2007 року? І хоч триста разів телефонуй потім Путіну, навряд чи щось зміниться. Та й у президента Росії на той час уже напевно знайдуться справи важливіші.

Проте такі наслідки можуть таїти в собі багато що і для України. Адже туркменський газ у «газовому» балансі країни вже кілька років займає вагому частку — майже 45%. Лише в першому півріччі поточного року Україна імпортувала близько 16 млрд. кубометрів туркменського газу (це більша частина добутого за цей період газу у Туркменистані й усього на 2 млрд. кубометрів менше, ніж за весь рік добувається в Україні). Тому цілком резонно Україні пошукати й інших продавців газу в Центральній Азії. Якщо вже Туркменбаші вирішив дружити проти України, то чому б їй не пошукати інших союзників?