ПРИДУШЕНІ МИТНИМ ШЛАГБАУМОМ МЕТАЛОТРЕЙДЕРИ ВЖЕ НЕ ВСТИГЛИ, АЛЕ ЩЕ Й НЕ СПІЗНИЛИСЯ

Біля залізничного, митного чи інших шлагбаумів нечасто побачиш табличку типу «не стій під стрілою...», якими зазвичай рясніють різні вантажопідйомні крани. Хоча напевно відчуття того, хто пробігає під шлагбаумом, коли він різко опускається, нітрохи не краще, ніж у того, хто вештається під стрілою, що раптом впустила свій вантаж. Особливо якщо цей шлагбаум металевий...

Тут ідеться про підприємців, чия діяльність належить до сфери дії закону «Про металобрухт», зміст якого в грудні 2000-го зазнав істотних змін. І особливо про тих, хто волею випадку не встиг виконати взятих зобов’язань перед своїми бізнесовими партнерами, з огляду на ще одну офіційну зміну правил гри. Або, якщо хочете, про тих, хто мав необережність вести свої справи в країні, де закони змінюють, як... рукавички.

Наївні уповають на те, що закон зворотної дії не має. Справді не має. Але спробуй це доведи, якщо тебе придушило важким шлагбаумом і ти начебто вже не тут, але ще й не там. Та й винних у такому ідіотському становищі, звісно ж, немає.

Обламали

Щойно 19 грудня минулого року набув чинності закон «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України (щодо операцій із металобрухтом)», як митники відразу ж перекрили кордон для експорту не лише кольорового металобрухту (тепер уже без жодних винятків), а й сплавів та зливків із брухту і відходів кольорових металів. Що дивно, регіональні митниці, котрі чітко виконують букву закону, мали цілковиту рацію. Як тут на це заперечиш Леоніду Козику, начальнику управління аналізу та прогнозування Державної митної служби, адже в законі і слова про раніше укладені контракти не сказано. Та й роз’яснень жодних не надійшло. Зате у статті 9 «Експорт металобрухту» прописано безапеляційний вердикт:

— експорт сплавів і злитків із брухту і відходів кольорових металів здійснюється за наявності експортного сертифіката якості спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, що сертифіковані відповідно до вимог міжнародних стандартів ISO серії 9002.

Те, що остаточно й безповоротно тепер уже на законодавчому рівні (а не з допомогою купи різноманітних нормативних документів органів виконавчої влади) перекрито всі лазівки для вивезення кольорового металевого брухту, можна лише вітати. Про це вже неодноразово йшлося в різних ЗМІ, в тому числі і в «ДТ», тож повторюватись немає сенсу.

Загалом, із брухтом все зрозуміло і, до речі, було цілком прогнозовано операторами ринку металевого брухту. Проте обмеження щодо злитків і сплавів стало для них повною несподіванкою. Адже так звані «чушки», виготовлені з вторсировини на вітчизняних підприємствах, — це вже продукт металургійної переробки, а не примітивний металобрухт. Та що вдієш, якщо в країні розгорнулася широка кампанія боротьби з масовим вивезенням металобрухту і криміналом у сфері його заготівлі. Для цього, схоже, засобами не гребують, аж до того, що подекуди заступники глав обласних держадміністрацій очолюють регіональні асоціації металобрухту, відкрито діючи за принципом «якщо мафію не можна подолати, то її доведеться очолити». Втім, чи варто дивуватися такому конфузу, якщо, на думку виконавчого директора Української асоціації металобрухту Веніаміна Крамера, загалом метал дає 40—45% валових надходжень у бюджет держави, а крім того, є найбільшим джерелом валютних надходжень країни.

Поле чудес
у країні...

Точно як дерев’яний Буратіно, який, за настирливою порадою кота Базиліо і лисиці Аліси, закопав (у повному розумінні цього слова) свої грошики на «родючому» полі чудес, почуваються зараз трейдери, котрі вклали кошти в брухт і злитки кольорового металу й не встигли експортувати цей товар. Їх, як і Буратіно, зрозуміти неважко. Хто ж у країні малорозвиненого капіталізму відмовиться заробити дзвінку монету, бодай і на відходах. Тим більше що ця сфера докладання зусиль, прямо скажемо, все ще дуже «солоденька», навіть з урахуванням тієї гіркоти, яку постійно підсувають підприємцям держава, влада на місцях і навіть «Укрзалізниця», час від часу роблячи жорсткішими свої вимоги до них і розставляючи всілякі рогатки. Чого варті перманентний процес переліцензовування всіх видів діяльності у цій сфері бізнесу чи, наприклад, списки вибраних компаній, наділених ексклюзивним правом опікунства над металевим брухтом у відведеному їм регіоні, або ще — спеціальні (високодохідні) тарифи на експортні залізничні перевезення.

Однак тепер, після прийняття поправок до закону «Про металобрухт», не всі, хто засіяв своє поле чудес, впевнені, що зберуть очікуваний урожай. Знають, що з рідною державою, якщо вона захоче зіграти роль чи кота Базиліо, чи лисиці Аліси, їм змагатися не під силу. На думку трейдерів, шансів «відбити» своє небагато, навіть з урахуванням того, що додаткові обмеження в зовнішньоекономічній діяльності запропоновані законом, прийнятим значно пізніше після того, як було укладено контракти з іноземними партнерами. Відповідно, багато хто морально готується до банкрутства. Особливо ті, кому вистачило часу не просто на папері укласти угоди (чимало яких тягнуть на добру сотню тисяч американських доларів), а й встигли вкласти як отриману з-за кордону передоплату, так і власні кошти у ще вчора такий ліквідний, а сьогодні накритий шаром пилу у портах і складах товар.

Трейдери, що спеціалізуються на сплавах і злитках кольорових металів, взагалі вважають, що потрапили в анекдотичну ситуацію. Експортувати їм ніби й не забороняють, але й везти не дають. На перший погляд, каменем спотикання є експортний сертифікат, який може видавати лише підприємство, що відповідає вимогам ISO 9002. Відразу ж постає запитання: кому захотілося, щоб у законі з’явився саме ISO серії 9002. Невже інших не існує? Чому б не перерахувати можливі варіанти через кому? І чому експортом цієї самої сертифікованої чушки тепер можуть займатися лише спеціалізовані підприємства і зовсім не можуть трейдери? Що це за спеціалізоване підприємство, котре займається не властивою йому справою — експортом. Крім того, як запевняють експерти, кількість сертифікованих металургійних підприємств в Україні можна перерахувати на пальцях однієї руки. По суті, під прикриттям боротьби за якість продукції цілеспрямовано звужується коло учасників ринку, у першу чергу за рахунок трейдерів і несертифікованих виробничих підприємств.

Отже, стоп експортна машина. У такому випадку, як повернути грошики, вже заплачені трейдерами за продукцію, виготовлену на вітчизняних підприємствах, які не мають необхідної сертифікації? А що скаже інопартнер, котрий давно чекає товару, відповідно до контракту. Адже йому потрібен метал, а не сертифікат. Не дивно, що в пересічних підприємців після вже місяця вимушеної бездіяльності (чи точніше — активного листування з відповідними державними органами) складається враження, що їх просто вирішили підставити, щоб наново поділити дуже привабливий ринок. Недаремно ж автори закону якось не потрудилися уточнити, що сертифіковані підприємства можуть експортувати продукцію лише власного виготовлення. Таким чином, за ними залишено право реалізовувати не тільки свою. Зручна лазівка.

До речі, з огляду на вищевикладені події, на вітчизняному ринку вже знизилися ціни як на кольоровий брухт, так і на злитки. Тепер, якщо прогорівши, підприємці-експортери надумають скинути на внутрішньому ринку свій невиїзний товар, то до їхніх збитків від конвертації валютних коштів, неповерненого ПДВ додадуться ще й витрати за рахунок негативної цінової динаміки. Полегшає їхнім конкурентам і на зовнішньому ринку. Як запевняють аналітики, росіяни вже шукають можливості прибрати до рук українську нішу, розширюючи за наш рахунок власний експорт. Ще б пак, адже старший брат не втратить нагоди посприяти розвитку власного експортно орієнтованого виробництва — тут тобі і щедрі валютні надходження в державну скарбницю, і нові робочі місця...

Доля — навколішки перед Мін’юстом

Автор щасливий був чути в Комітеті Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва, що бій трейдери поки що не програли. І у підприємців залишилася надія принаймні належним чином виконати ті свої контракти, що набули чинності до 19 грудня 2000 року. Це, виявляється, законодавці передбачили в розпливчастих фразах Заключних положень до закону «Про внесення змін...» — Кабінет міністрів протягом чотирьох місяців має забезпечити приведення у відповідність до закону як власних нормативно-правових актів, так і актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Як повідомили «ДТ» в уряді, Держкомпромполітики вже звертався до них із листом, що містить прохання дозволити виконати зобов’язання за раніше укладеними зовнішньоекономічними контрактами як по давальницькій сировині, так і по кольорових злитках і сплавах. Кабмін не має нічого проти й у відповідь запропонував Держкомпромполітики, Держконтролю, Держмитслужбі позитивно вирішити це питання, попередньо порадившись із Міністерством юстиції. При цьому «ДТ» запевнили, що проблеми можуть виникнути хіба що стосовно дуже давніх контрактів (1996 року і раніше), котрі передбачають щорічну пролонгацію дії.

Водночас специ з Кабміну запевняють, що на утрясання таких питань, як правило, йде місяць. Минулої п’ятниці саме виповнився місяць із дня набуття чинності закону. Цікаво, скільки ще місяців знадобиться виконавчій владі, щоб порти і склади нарешті звільнилися, а підприємці задумалися про власне, тепер уже сертифіковане, металургійне виробництво. Втім, останнє по кишені буде далеко не всім. По той бік шлагбаума, як запевняють експерти, залишаться сотні компаній середнього розміру. Що вже казати про малі. У такий спосіб держава проявляє свою невтомну турботу про розвиток підприємницької діяльності... В інших, менш рентабельних сферах цієї діяльності.