Облік енергоносіїв в Україні таки треба ставити на вищий рівень

Розпочате обговорення стану обліку та економії енергоносіїв в Україні, зокрема природного газу, після публікацій в «ДТ» №12 та особливо в №13, можна було б вважати завершеним. Адже в останній публікації вимальовується настільки райдужна картина з обліком природного газу, що, напевне, в читача (безпосередньо не пов’язаного з обліком та економією енергоносіїв) створюється враження недоцільності подальшого публічного розгляду цих питань, оскільки відповідно до інформації НАК «Нафтогаз України» з обліком природного газу жодних проблем не існує; все вже давно вирішено, а те, що, можливо, ще недовирішено, завтра вирішать. Аналогічна (чи майже аналогічна) ситуація з економією енергоносіїв та їх втратами. Така собі ідилія, особливо в газовій промисловості.

І згадалися радянські часи, коли ми так часто чули про феноменальні досягнення у будь-якій галузі, регулярно читали «високі» рапорти про те, як у нас все добре. Щоправда, саме тоді хтось придумав цікавий анекдот про поїзд, який рухався до комунізму, але через брак палива зупинився. Різні вожді Радянського Союзу вирішували цю проблему по-різному (зрештою, це їм вдавалося). А от у Леоніда Ілліча не склалося. Оскільки для нього вирішення цієї проблеми було занадто обтяжливим чи просто непосильним, то він віддав розпорядження позавішувати всі вікна у вагонах поїзда (щоб не було видно дійсності — реальної зупинки поїзда), а у пресі подавати інформацію про те, як ми звитяжно та впевнено рухаємося до комунізму. Тепер ми всі добре знаємо, чим завершився той рух.

Так от, щоб не впасти в таку заспокійливу ідилію (насамперед працівникам енергетичних галузей), вирішиш продовжити обговорення чи дискусію на порушену газетою тему хоча б через те, що вона має б завершитись якимось конкретнішим результатом.

І справа тут не в тому, що НАК «Нафтогаз України» чи будь-яка інша подібна національна державна компанія в справі обліку та економії енергоносіїв на сьогодні зовсім нічого не робить. Очевидно, що це не так. Робиться, й немало. Але в будь-якій державній компанії відсутні, на жаль, зворотні зв’язки, які б спонукали до якнайшвидшого та повного вирішення цієї проблеми. (Про наявність зворотних зв’язків, які не сприяють її вирішенню, ми тут не говоритимемо, а такі, очевидно, теж є.) І вона — ця проблема, відповідно, не вирішується так, як це потрібно державі. А державі і всім нам, хто в ній проживає та пов’язує з нею свою подальшу долю, потрібна економія енергоресурсів на рівні європейських країн, тобто така, яка забезпечить реальне споживання енергоресурсів на душу населення на рівні європейських країн. І тут без обліку енергоносіїв, повсюдного та високоточного, не обійтися, бо лише з таким обліком можна забезпечити потрібну економію енергоресурсів. Зрештою, цю істину підтверджує і стаття НАК «Нафтогаз України» в «ДТ» за №13: впровадження обліку забезпечує велику економію природного газу.

Отже, в опублікованому матеріалі («ДТ» №11, 26 березня) було показано, та й то лише на прикладі нормативної бази обліку енергоносіїв, що з цією проблемою в Україні, м’яко кажучи, не все гаразд. Нормативна база обліку енергоносіїв — це державна справа. І кому ж відповідати за її стан, як не національним компаніям, в яких сьогодні зосереджені всі ресурси галузі, зокрема фінансові. Тому НАК «Нафтогаз України» повинна нести відповідальність і за облік, і за його точність, і за його достовірність, і за спотворення результатів вимірювань. Чому в Росії «Газпром» бере на себе таку відповідальність? І не тільки бере, а, в зв’язку з цим, відповідно, фінансує розробку нормативних документів з обліку природного газу (і не тільки природного газу) та, як кажуть, тримає руку на пульсі. НАК «Нафтогаз України» перекладає це на Держспоживстандарт України. На якій підставі?

Хто зняв відповідальність з НАК «Нафтогаз України» як головної організації галузі за стан нормативної бази обліку природного газу? Якщо там немає відповідних спеціалістів, які могли б опікуватися цим, то їх треба виховувати або залучати таких фахівців з інших організацій. Слава Богу, за роки незалежності України ще не всі перевелися, зокрема в Національному університеті «Львівська політехніка». І не завдяки НАК «Нафтогаз України» або іншими підприємствами енергетичних галузей, як, власне, мало б бути, а швидше всупереч. Тож давайте разом використовувати знання та досвід усіх інших фахівців в інтересах такої важливої справи.

Про стан нормативної бази обліку енергоносіїв усе сказано в публікації «ДТ» (№11 від 26 березня), і НАК «Нафтогаз України» своєю відповіддю це підтвердила. Розроблений нормативний документ чи хоча б національні поправки до російських стандартів не затвердили, а непорозуміння між НАК «Нафтогаз України» та Держспоживстандартом України скінчилися найгіршим варіантом — нині в Україні одночасно діють два абсолютно різні нормативні документи: Правила СРСР РД 50-213-80 та російські стандарти ГОСТ 8.563.(1.2.3.)-97. За багатьма пунктами — це взаємовиключаючі документи. Цікаво, а як же зараз веде облік природного газу НАК «Нафтогаз України»? І кивати на Держспоживстандарт України чи перекладати на нього цю проблему не варто, бо облік треба вести на підприємствах НАК «Нафтогаз України». Та ж сьогодні, при ситуації, що склалася в нормативній базі обліку газу, НАК «Нафтогаз України» можуть закидати судовими справами за результатами обліку: адже за наявності двох різних нормативних документів навіть при одних і тих самих вимірювальних засобах отримаємо різні результати вимірювань, тобто різні значення кількості отриманого чи переданого газу. В попередній публікації про це не говорилося, але ж це і так зрозуміло. І тут потрібно не виправдовуватися, не перекладати це все на Держспоживстандарт України, а приймати, поки ще не пізно, конкретні виважені рішення. Хоча й Держспоживстандарт України в усій цій історії, очевидно, також виглядає далеко не з найкращого боку.

Врятувати ситуацію може новий, розроблений Національним університетом «Львівська політехніка» разом із Укрметртестстандартом Держспоживстандарту України, з українського боку, та ОМЦ «Газметрология», з російського боку, міждержавний нормативний документ — комплекс стандартів з умовною назвою ГОСТ 1, 2, 3, 4, 5, про який йшлося в попередній нашій публікації, до розробки якого НАК «Нафтогаз України» не має жодного стосунку (а повинен був мати, і це слід визнати). Однак розроблений документ — це лише проект, і хоча він базується на новому міжнародному стандарті ISO 5167-2003, його ще потрібно затвердити, а, відтак, впровадити. Тут виникатимуть різні локальні завдання, які ми, наукові працівники, згідні вирішувати або хоча б допомагати в цьому організаціям енергетичної галузі.

Щодо проблем з нормативною базою обліку газу з допомогою механічних лічильників газу, про які ми згадували минулого разу, то через її недосконалість, а подекуди і відсутність, маємо ситуацію, за якої результати цих вимірювань не можуть, навіть не мають права бути використані. Річ у тому, що згідно із Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» всі вимірювання, пов’язані з обліком енергоносіїв, повинні виконуватися згідно з атестованими методиками виконання вимірювань, а результати цих вимірювань можуть бути використані лише за умови, якщо відомі відповідні характеристики похибок вимірювань. Для більшості таких лічильників газу ця вимога закону не виконується (для них нема ні методики розрахунку характеристик похибок вимірювань, ні самої методики виконання вимірювань), отже, тут також можливі судові позови до газопостачальних організацій. Ці методики слід якнайшвидше розробити та впровадити. І ми, наукові працівники, згідні підставити своє плече для вирішення цього завдання.

Тепер про нормативне забезпечення інших методів вимірювання витрати та кількості природного газу, які починає активно застосовувати НАК «Нафтогаз України». Це ультразвукові та вихрові витратоміри (лічильники) природного газу, застосування яких уже передбачене відповідними наказами НАК «Нафтогаз України». Прикро повторюватись, але вищезгаданий Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» поширюється і на ці витратоміри, оскільки він стосується всіх вимірювань, пов’язаних з обліком енергоносіїв. А це означає: щоб узаконити застосування таких приладів, до речі, дуже (!) дорогих приладів, потрібно і тут мати відповідну нормативну базу, передбачену зазначеним законом України. Але ж спочатку варто було б розібратися, чи взагалі і в яких випадках можна застосовувати такі лічильники, адже відомий досвід компанії British Gas щодо невдалого їхнього впровадження (компанія змушена була демонтувати тисячі ультразвукових лічильників низького тиску).

Якщо хочемо всерйоз поліпшити облік енергоносіїв, зокрема і природного газу, таки мусимо вирішувати питання нормативної бази обліку.

Не менше значення для організації обліку енергоносіїв, зокрема і природного газу, має технічна база обліку, тобто наявність відповідних технічних засобів обліку. Тут можуть бути застосовані різні методи вимірювань, їх існує близько десяти. Приміром, для вимірювання витрати та кількості природного газу найбільше застосування знайшли витратоміри змінного перепаду тиску із стандартними пристроями звуження потоку (діафрагмами) та механічні лічильники газу.

Слід зазначити, що облік енергоносіїв зазвичай реалізується з допомогою непрямого методу вимірювання, тобто система обліку складається з кількох окремих, але зовсім різних вимірювальних перетворювачів та приладів, кожен із яких виконує свою функцію. Покажемо це на прикладі згадуваних вище витратомірів змінного перепаду тиску та механічних лічильників газу. Як у перших, так і в других необхідно застосовувати коректори кількості газу — спеціалізовані мікропроцесорні обчислювачі для корекції виміряного значення кількості газу на його температуру і тиск або для приведення виміряного значення кількості газу до стандартних умов (інакше похибка вимірювання досягатиме таких великих значень, що саме вимірювання втратить сенс).

Функції такого обчислювача для витратомірів змінного перепаду тисків ще ширші — розрахунок та інтегрування витрати. В першому випадку в трубопровід вмонтовується пристрій звуження потоку — діафрагма, до якої під’єднується вимірювальний перетворювач перепаду тиску — дифманометр. У другому — в трубопровід вмонтовується безпосередньо сам лічильник, сигнали від якого подаються на обчислювач (коректор) кількості газу. Як у першій, так і в другій системах вимірювання застосовуються ще й вимірювальні перетворювачі температури та абсолютного тиску газу, сигнали від яких також подаються на обчислювач. Самі вимірювальні перетворювачі можуть бути різних типів. Існують і різні обчислювачі.

Ступінь свободи у виборі як вимірювальних перетворювачів, так і обчислювачів формально нібито не обмежується. А точність обліку залежатиме і від вибраного методу вимірювання, і від структури та конфігурації системи обліку, і від застосованих у цій системі обліку конкретних технічних засобів обліку.

Акцентуємо увагу, що окрім точності окремо взятих вимірювальних пристроїв, що складають систему обліку, важливий кінцевий результат — точність обліку енергоносія, тобто похибка чи невизначеність результату вимірювання витрати та кількості енергоносія. Бо навіть із високоточними окремими складовими можна отримати поганий результат. З огляду на це дуже дивними виглядали наведені в публікації НАК «Нафтогаз України» («ДТ», №13) дані про те, що всі витратовимірювальні об’єкти оснащено сучасними електронними комплексами класу точності 0,5 і 0,3, які працюють за методом змінного перепаду тиску, або лічильниками газу класу точності 1,0 з електронними коректорами класу точності 0,5 і 0,3, однак не було вказано точність вимірювання (невизначеність результату вимірювання) безпосередньо витрати та кількості газу, а також діапазон зміни цієї витрати. Більш того, для тих же лічильників газу не було вказано значення додаткових похибок, які не ввійшли в задекларований клас точності лічильника (1,0), а ці похибки зазвичай значно перевершують основну похибку лічильника. Одним словом, так відповісти — це майже нічого не сказати або не сказати основного.

Для мінімізації загальної похибки вимірювання витрати та кількості енергоносія дуже важливим є вибір і методу вимірювання, і структури системи обліку, і конкретних засобів обліку під задані умови вимірювання. Адже кожен технічний засіб має свої, лише йому притаманні характеристики та можливості: діапазон вимірювання, точність, надійність, наявність узаконених норм застосування, наявність засобів перевірки та метрологічної атестації, можливість передачі результатів вимірювання на відстань у тій або іншій формі, вибухо- чи пожежобезпечність, вимоги щодо встановлення, вартість (самого технічного засобу, його інсталяції, експлуатації, метрологічного забезпечення), можливість зберігання інформації, наявність заборони несанкціонованого доступу та спотворення інформації, походження (вітчизняного чи закордонного виробництва) тощо.

Очевидно, коли на якийсь вид вимірювання відсутня відповідна узаконена нормативна база, про яку говорилося вище, або ж засоби перевірки та метрологічної атестації таких засобів вимірювання, то застосовувати їх у системах обліку енергоносіїв не можна. Сьогодні, на жаль, ці основні положення не завжди витримуються. Маємо приклади застосування надзвичайно дорогих засобів обліку енергоносіїв, зокрема природного газу, очевидно, закордонного виробництва (ті ж ультразвукові витратоміри, лічильники газу тощо), для яких ці положення не виконуються.

До речі, не завжди засоби обліку закордонного виробництва кращі за вітчизняні і не завжди забезпечують вищу точність вимірювання. Зате, як правило, вони не дешевші. Отут треба, і вже давно, ставити питання про налагодження та розширення виробництва засобів обліку енергоносіїв в Україні. І різноманітних — під різні умови вимірювання і для різних енергоносіїв. Для чого витрачати валюту (а сьогодні це чималі кошти) і годувати іноземних робітників та інженерів, коли наші не дуже ситі. Щось не чути про те, як наші національні компанії енергетичної галузі бралися за вирішення цієї архіважливої для України справи. Натомість потужний колись завод «Львівприлад» лежить, Івано-Франківський «Промприлад» ледь дихає (хоча подеколи воює з тією ж НАК «Нафтогаз України»), приклади можна продовжувати.

Більш того, наскільки відомо, зараз ведеться робота з повного знищення заводу «Львівприлад» як приладобудівного заводу. Занадто вигідне його місцезнаходження, щоб використовувати це підприємство в зовсім інших цілях. А варто було б головним організаціям енергетичної галузі, тим самим НАК, про які йшлося вище, запитати хоча б фахівців «Львівської політехніки», чи можна відновити «Львівприлад». Зрештою, і не тільки їх. І отримали б не тільки ствердну відповідь, а й навіть конкретні пропозиції стосовно того, як це зробити.

Причому це буде не та відповідь, на яку заслуговують зазначені компанії: за всі ті кошти, які було витрачено на купівлю за кордоном засобів вимірювання та обліку енергоносіїв, можна було б новий завод побудувати. Відповідь буде іншою: маємо вже готові розробки, маємо й наших вітчизняних інвесторів і знаємо, як із «Львівприладу» зробити сучасне потужне виробництво, яке забезпечуватиме, і не лише Україну, сучасними засобами обліку енергоносіїв та іншим приладами для енергетичної галузі.

Річ у тому, що у Львові, колись потужному центрі приладобудівної промисловості, були створені, зокрема і за сприяння спеціалістів «Львівської політехніки», малі підприємства, що працюють у цій сфері. Вони вже сьогодні випускають багато засобів обліку енергоносіїв, серед них є унікальні, що не мають аналогів у світі. Це, зокрема, безвентильні блоки (маніфольди), які унеможливлюють спотворення результатів вимірювання витрати того ж таки природного газу, а також вимірювальні перетворювачі параметрів потоку при вимірюванні його витрати тощо. Але на сьогодні це малосерійне виробництво. Багатосерійне ж виробництво має бути організоване за відповідними канонами, і для цього потрібна відповідна інфраструктура.

Сподіваємося, що вже нова влада все це з’ясує і для початку не допустить банкрутства «Львівприладу», а відтак у тому числі за сприяння національних енергетичних компаній дозволить відновити це колись потужне виробництво. Хочу вірити, що це стосуватиметься й інших приладобудівних заводів України, хоча в кожного з них є свої проблеми і свої шляхи виходу з кризи (зрештою, вони самі можуть поділитися своїми бідами на сторінках ЗМІ). Найважливішим є те, що Україна не повинна втратити вітчизняне приладобудування, адже в усіх високорозвинених країнах ця галузь є дуже важливою для народного господарства.

Надзвичайно велике значення для обліку енергоносіїв, зокрема і природного газу, має метрологічна база обліку і його метрологічне забезпечення. В Україні вона була недостатньо розвинутою. Сьогодні для поліпшення ситуації багато що робиться як у Держспоживстандарті України, так і в енергетичній галузі, в тій же НАК «Нафтогаз України». Однак і тут не менше нагальних проблем, і не менше питань. Тож потрібно не гаяти часу та якнайшвидше їх розв’язувати.

Дещо окремо стоїть питання спотворення результатів вимірювання витрати та кількості енергоносіїв. До речі, в наших пострадянських умовах воно не менш актуальне, ніж розглянуті вище. Річ у тім, що у більшості технічних засобів обліку є слабкі місця, тобто існує можливість спотворити їхню роботу — внести в показання наперед запрограмовані зміни, а то й, приміром, зовсім зупинити лічильник при включеному споживанні газу. Особливо це стосується лічильників газу закордонного виробництва — конструктори не передбачали роботу лічильників у споживачів з підвищеною «винахідливістю» щодо розглядуваних питань. Наші ж кулібіни чого вже тільки не напридумували, до речі деякі з їхніх «винаходів» для побутових лічильників газу є дуже небезпечними, адже справу маємо із вибухонебезпечним продуктом. Є варіанти неправильного монтажу тих або інших засобів обліку чи неправильної їх експлуатації, що призводить до спотворення результату вимірювання з наперед відомою похибкою. Всі ці варіанти слід виявляти та, очевидно, потрібно знати, як з ними боротися.

Не менш важливим для обліку та економії природного газу та інших енергоносіїв є й кадрове забезпечення. Для здійснення обліку енергоносіїв (вибору технічних засобів та проектування систем обліку, їх монтажу та налагодження, експлуатації, метрологічної атестації та перевірки засобів і систем обліку, для обробки та аналізу результатів вимірювання) і забезпечення економії енергоносіїв треба мати відповідно підготовлений інженерно-технічний персонал.

До речі, вища школа цілеспрямовано такий персонал не готувала, оскільки це не було передбачено переліком спеціальностей і навчальними планами. Тоді як вимірювальні системи обліку, зокрема природного газу, ускладнюються, дедалі частіше використовуються інтелектуальні вимірювальні перетворювачі параметрів потоку, мікропроцесорні обчислювачі та коректори, для проектування систем обліку застосовуються відповідні автоматизовані системи проектування, облік енергоносіїв безпосередньо пов’язаний із їх економією. Тому лише зараз у деяких навчальних закладах вводяться спеціалізації, які дадуть змогу в тій або іншій мірі вирішувати питання підготовки такого персоналу. Так, у Національному університеті «Львівська політехніка» на базі бакалаврського напрямку «Автоматизація та компютерно-інтегровані технології» відкрито спеціалізацію «Автоматизоване управління енерговикористанням та облік енергоносіїв». А на сьогодні, на жаль, достатньої кількості відповідно підготовлених кадрів ще не вистачає.

У зв’язку з цим на порядок денний висувається завдання підвищення кваліфікації або перепідготовки інженерно-технічних кадрів, які могли б на високому рівні розв’язувати проблему обліку та економії енергоносіїв взагалі і природного газу зокрема. В Україні цю роботу можна було б організувати через відповідні кафедри вищих навчальних закладів, через інститути підвищення кваліфікації, але найкраще — через науково-навчальні спеціалізовані інститути, які слід створювати та розвивати. Бо підвищенням кваліфікації інженерно-технічних кадрів повинні займатися висококваліфіковані фахівці, які безпосередньо займаються всіма цими питаннями. Паралельно слід вирішувати й питання методологічного та методичного забезпечення такого навчального процесу. Це розробка навчальних планів і програм, підготовка та видання навчальних посібників, відповідних методичних вказівок для реалізації цих навчальних програм.

Для вирішення зазначених проблем у сфері обліку та економії енергоресурсів на базі спеціалістів Національного університету «Львівська політехніка» створено Інститут енергоаудиту та обліку енергоносіїв.

Уже сьогодні тут ведеться розробка, а також експертиза нових нормативних документів, пов’язаних з обліком та економією енергоносіїв. Завершується розробка двох нових методик, вкрай необхідних газорозподільним організаціям: Методика визначення виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами та Методика визначення виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами.

Працівники інституту подають допомогу різним організаціям щодо захисту їх прав, пов’язаних із обліком енергоносіїв, щодо організації обліку енергоносіїв, зокрема природного газу, щодо підвищення точності обліку. Налагоджується міжнародне співробітництво в цій галузі, в тому числі з подібними інститутами інших країн. Очевидно, плідна робота Інституту енергоаудиту та обліку енергоносіїв буде можлива при взаємній допомозі та співпраці з виробничими організаціями енергетичної галузі, зокрема з їхніми НАК, оскільки для вирішення проблем цієї галузі він і створювався.

Будемо сподіватися, що вже в нових умовах в нашій державі питанням обліку енергоносіїв приділятиметься належна увага, а результати роботи в цьому напрямі приведуть до значної економії енергоносіїв.