«МИ МОГЛИ Б СЛУЖИТИ В РОЗВІДЦІ...»

Справедливість класичної аксіоми «Хто володіє інформацією, той володіє світом» останніми роками на власній «шкірці» вже мали змогу перевірити сотні українських підприємців. Проте розуміння специфіки інформаційної безпеки як вагомої складової економічної безпеки фірми й держави загалом приходить не відразу. І далеко не всі, хто нині пропонує на українському інформаційно-аналітичному ринку свої послуги, спроможні їх надати на належному рівні. З багатьох причин, про які кореспондент «ДТ» розмовляла із засновниками й керівниками компанії «Спеціальна Інформаційна Служба-Україна» («СІнС-Україна») Юрієм КОГУТОМ та Володимиром БІСАГОЮ. Гадаємо, багато що з цього діалогу може мати неоціненне прикладне значення для вітчизняного бізнесу й забезпечення його економічної безпеки.

— Ваша компанія працює в інформаційній сфері — одній із семи, що належать до пріоритетів національної безпеки України. З огляду на ваш професійний підхід до інформації, цікаво знати вашу думку про ситуацію на інформаційному ринку України, зокрема щодо формування законодавчої бази у цій царині.

В.Бісага: Найточнішою відповіддю може служити оцінка ситуації на інформаційному ринку, сформульована РНБОУ, — небезпечна для країни. Оцінка вкрай негативна, але з нею важко не погодитися. Справді, існуюча система регулювання інформаційного ринку громіздка й розпилена. В Україні немає єдиної політики щодо інформаційних ресурсів держави, яка базувалася б на загальновизнаних європейських нормах відкритості й доступності. Задеклароване десятками загальних і спеціальних норм різноманітних законів право доступу до державних інформаційних ресурсів значною мірою залежить від тлумачення цих норм різними відомствами та структурами, системами й апаратами.

Але найголовніша проблема, на наш погляд, сьогодні полягає в тому, що у вітчизняному законодавстві не визначено, до чого саме може бути доступ і чиї саме ресурси мають бути відкритими.

Не розв’язує цієї проблеми й недавній указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості в діяльності органів державної влади», що прямо велить усім органам виконавчої влади в обов’язковому порядку розміщувати на їхніх веб-сайтах повну інформацію. Запитаєте, чому? А ви спробуйте відкрити ці веб-сайти держорганів. Скільки ви їх знайдете? Від сили — кілька десятків. Але це ще не все. Перегляньте наповнення цих воістину «державницьких скарбниць інформації». За рідкісним винятком, це різноманітні положення та статути структур, давні й препаровані ними ж звіти, зведення та інший пустопорожній «інформаційний мотлох». З «живого» на сайтах з’являється лише одна інформація — дата відкриття вами сайта.

Відповісти на запитання: коли буде розроблено Кабміном й ухвалено українським парламентом новий закон «Про вільний доступ до публічної інформації», який нібито повинен кардинально змінити ситуацію, сьогодні досить складно. Ви ж самі бачите, що владі зараз вочевидь не до розширення доступу народу до інформації, радше — навпаки.

— Проте в Україні, і ви на цьому наголошували, існує безліч законів та інших актів, покликаних регулювати сферу інформаційної діяльності. Принаймні на них дуже полюбляють посилатися ті, кому подобається подавати позови на ЗМІ й журналістів…

Ю.Когут: Правова база, що регулює інформаційну діяльність в Україні, давно не відповідає реаліям часу. Це підтверджують і висновки експертів Ради Європи та ОБСЄ за результатами аналізу українського законодавства у сфері ЗМІ. Аналізуючи, зокрема, Закон України «Про інформацію», експерти відзначили його складну конструкцію та переобтяженість нормами, яких він не повинен містити.

На нашу думку, цей закон справді вже не відповідає основним базовим принципам демократії — праву громадянина на свободу слова та праву на свободу інформації. Звідси й наш висновок: потрібен комплексний аналіз усього законодавства щодо інформаційного простору України й ухвалення одного базового документа, що визначатиме основи держполітики в інформаційній сфері й регулюватиме її інформаційну безпеку. Точніше, потрібна Доктрина інформаційної безпеки України.

— Ви пропонуєте розробити й ухвалити державну Доктрину інформаційної безпеки України. Але чим вона буде кращою від наявних сотень нормативних актів?

В.Бісага: Це продиктовано вимогою часу. Скажіть, у якому чинному законі прописано основні національні інтереси держави в інформаційній сфері? Такого документа ви не знайдете. Чинні документи не відповідають на головне запитання — у чому ж полягають основи інформаційної безпеки України?

Без чіткого юридичного визначення цих наріжних положень інформбезпеки говорити про повноцінну безпеку України як держави досить складно. Живемо ж у столітті інформаційних технологій, глобальної інформатизації...

Є й інші важливі моменти. Вступивши в Раду Європи, Україна взяла на себе цілу низку зобов’язань щодо інформаційної відкритості. Аналогічні умови висуває і СОТ, куди Україна прагне потрапити в майбутньому. Але для практичної реалізації цих вимог необхідно забезпечити прозорість функціонування держави, її органів, пов’язану, зокрема, із формуванням відкритих державних інформаційних ресурсів та забезпеченням вільного доступу до них громадян.

Усе це разом актуалізує необхідність розробки й ухвалення в Україні саме єдиної Доктрини (або Кодексу) інформаційної безпеки, що законодавчо закріпила б основні пріоритети держави в цій сфері.

З огляду на досвід інших країн і національні особливості українського інформпростору, такими пріоритетами, на наш погляд, повинні стати:

— забезпечення конституційних прав людини та громадянина на використання інформації в інтересах здійснення не забороненої законом діяльності, фізичного, духовного й інтелектуального розвитку;

— інформаційне забезпечення державної політики України, а саме: доведення до української та міжнародної спільноти достовірної інформації про держполітику, офіційну позицію держави щодо соціально значимих подій українського міжнародного життя і забезпечення доступу громадян до відкритих державних інформаційних ресурсів.

— Поширене твердження, що Україна щойно стала на шлях інтеграції у світове інформаційне співтовариство й робить перші кроки на шляху до відкритості свого інформпростору. А як би ви визначили основні тенденції та напрями розвитку цього співтовариства?

Ю.Когут: Для початку давайте розберемося з поняттям «інформаційна відкритість у світовому інформаційному співтоваристві». Відкритість — це забезпечення можливості пошуку, одержання й розповсюдження інформації. У різних країнах це завдання виконують по-різному, але загалом можна виокремити дві сталі тенденції.

Перша: від початкової спрямованості механізмів розповсюдження інформації передусім на засоби масової інформації та індивідуальні письмові запити відбувається різкий зсув у бік організації доступу до електронних масивів інформації через комп’ютерні мережі.

І друга тенденція: внаслідок мобільності й «екстериторіальності» електронних даних у рамках різних міждержавних об’єднань відбувається уніфікація принципів і правил доступу до інформації.

Як ілюстрацію до сказаного наведу Рекомендацію № R (81) 19-го Комітету міністрів держав–членів Ради Європи «Про доступ до інформації, що перебуває в розпорядженні державних відомств». По суті, комітет рекомендує кожному члену Ради (а Україна входить у цю організацію) дотримуватися чотирьох принципів:

1. Кожна людина має право одержання за запитом інформації, що перебуває в розпорядженні держвідомств, за винятком законодавчих органів та органів судової влади.

2. У доступі до інформації не може бути відмовлено під приводом того, що той, хто звернувся по інформацію, не має спеціальних інтересів у цій царині.

3. Державне відомство, яке відмовляє в наданні інформації, повинно пояснити причину відмови відповідно до закону або практики.

4. Кожна відмова в наданні інформації може бути оскаржена.

При цьому така інформаційна послуга держструктур може бути платною, але її вартість визначається тільки видатками на її розповсюдження.

Скажу більше. Проблеми приведення українського законодавства до міжнародних і європейських стандартів, відповідності його правам людини, визнаним ООН, свободі слова і, зокрема, праву на свободу інформації, яку Україна зобов’язалася поважати, дуже серйозно непокоять Раду Європи та ОБСЄ. Про це прямо говорили експерти цих організацій під час проведення у вересні нинішнього року «круглого столу».

В.Бісага: Хочу зупинитися на одному дуже важливому аспекті інформаційної відкритості нашого суспільства все-таки докладніше — відкритості української влади.

Чи багатьом громадянам відомо про держдіячів, політиків, чиновників, про виконання держбюджету, прийняті чиновниками рішення? Гадаю, не багатьом. Складається враження, що українське суспільство перебуває в якомусь інформаційному вакуумі. І ця інформаційна «порожнеча» є продуктом штучним, а точніше — продуктом держсистеми. У свою чергу, відсутність інформації про владу породила в Україні недовіру до неї.

Ми переконані, що тільки інформаційна відкритість (публікація декларацій про доходи держчиновників, обов’язкове розповсюдження інформації про виконання бюджету, про проведені перевірки та їх результати тощо) може сприяти стримуванню антикорупційних процесів в Україні. Усі розуміють, що корупція має економічне коріння і часто в основі бурхливих політичних процесів лежать цілком конкретні економічні інтереси. Але зрозумілими вони стають лише тоді, коли ми маємо про них достовірну й повну інформацію.

Ми вже звикли вважати, що до корупції зараховують як особисту участь у діяльності комерційних структур, так і пряме одержання винагороди і т.ін. І такий, сформований в Україні порядок закриття інформації (а часто й торгівлі закритою інформацією), зручний і вигідний передусім корумпованим чиновникам.

Корупція й економічна злочинність — найважливіші проблеми України, розв’язанню яких, безперечно, сприяла б інформаційна відкритість нашого суспільства. Проблеми ці не прості, але колись же їх треба розв’язувати! Для цього, як на мене, передусім необхідно створювати й розвивати відкриті інформаційні ресурси (як державні, так і комерційні), залучати цільові інвестиції на розвиток державних і недержавних інформаційних центрів.

У контексті сказаного ключовим питанням стає правова відповідальність посадових осіб держави за приховування соціально значимої інформації або за навмисну дезінформацію суспільства, що продиктовано реаліями українського життя. Пригадайте трагічні події — авіакатастрофу на Скнилівському аеродромі й падіння ракети на житловий будинок у Броварах. Усе, що ми з самого початку чули про ці події з вуст високопоставлених керівників держави, зводилося або до повного заперечення причетності до того, що сталося, або до свідомої дезінформації про справжні масштаби подій, причини й конкретних винуватців. Ситуація повторилася й зі збитим над Чорним морем російським пасажирським літаком. В усіх цих випадках позиція влади в подачі інформації була фальшивою. Та ми й сьогодні не знаємо відповідей на багато запитань, пов’язаних із цими трагедіями.

Народ повинен завжди одержувати від влади інформацію повну й достовірну, оскільки безпека держави, на моє глибоке переконання, перебуває в площині інформаційної «чистоти» самої влади перед народом.

— «Спеціальна Інформаційна Служба — Україна» має пряме родинне коріння з російським ЗАТ «СИнС». Напевно, сьогодні можна говорити про існування на інформаційному ринку сформованого «сінсівського» бренду, що посів міцні позиції у сфері інформаційно-аналітичних послуг. Свідчення цього — і визнання нинішнього року компанії «СИнС» «Компанією року у сфері інформаційної безпеки Росії». В Україні дочірня компанія «СІнС—Україна» працює трохи більше року, але, судячи з відгуків про неї, компанію вже багато хто знає. Це результат вдало проведеної рекламної кампанії чи наслідок використання бренду «СІнС»?

В.Бісага: Сподіваємося, що це результат обох названих складових. Проте поставлене запитання глибше, оскільки торкається основи функціонування ринку інформпослуг в Україні. Спробую коротко визначити основні етапи його розвитку.

У перші роки становлення України як держави попит на послуги таких компаній, як «СІнС — Україна», пояснювався появою на ринку різноманітних авантюристів. Замовників цікавила переважно дієспроможність майбутніх партнерів і контрагентів, а ще частіше — повернення втрачених унаслідок шахрайства коштів. Це був, скажемо так, первинний, рефлекторний рівень вітчизняного ринку інформаційних потреб.

Наступний етап почався з ваучерної приватизації в Україні, коли знадобилися дані про виробничі об’єкти, ринки збуту їхньої продукції. Цікавила не тільки дієспроможність підприємства, а й його взаємодія з органами влади, з кримінальними структурами, стиль поведінки на ринку тощо. Так зародилася потреба в маркетингових дослідженнях, маркетинговій інформації.

Обвал фінансових ринків, спекуляції в банківській системі змусили український бізнес пильніше придивитися до стану банків. І знадобився постійний режим моніторингу: регулярна інформація про те, що відбувається в банку, включно з «підкилимовими» діями щодо тих чи інших фінансових інститутів. Неувага до такої інформації, на жаль, мала для багатьох фінансових структур катастрофічні наслідки. Досить згадати історії з банками «Україна», «Банкірський дім», «Слов’янськ» тощо. Втрачені державою та бізнесменами величезні суми грошей — це і є, за великим рахунком, ціна відсутності інформації.

З розвитком ринку цінних паперів зріс попит на інформацію, пов’язану з операторами фондового ринку.

Ці процеси вивели інформаційні послуги на новий, більш високий рівень розвитку. Адже виконувати такого роду замовлення «аматорські» фірми вже не можуть — потрібні професіонали та фаховий підхід до роботи з інформацією. Інакше кажучи, Україна ввійшла у якісно новий період, коли на ринку виник попит на компанії з високим рівнем «інформаційної культури» й досить дорогим продуктом.

З поглибленням в Україні економічної та політичної кризи велика цікавість з’явилася до політичного стану того чи іншого регіону, країни загалом, їх впливу на економіку окремих суб’єктів ринку. З’явилася необхідність постійного сканування політичного ринку України. І як наслідок — виникла потреба в прогнозуванні, системному аналізі ситуації в тих чи інших галузях економіки, секторах ринку з тими чи іншими підприємствами — нашими замовниками. А це, повірте, характеристики вже завтрашнього дня ринку інформаційних послуг.

З огляду на ці зміни, компанія «СІнС — Україна» побудувала свою виробничу й маркетингову діяльність таким чином, щоб наші клієнти могли одержувати високоякісний, ексклюзивний продукт.

«СІнС–Україна» — компанія інформаційна, але інформація наша спеціальна, розрахована на серйозного споживача, і саме в цьому — наша величезна перевага перед конкурентами. Оскільки мало які підприємства в Україні можуть сьогодні запропонувати клієнтові комплексну систему заходів, що серйозно мінімізують його підприємницькі ризики. Безпека — це не лише автомат, бронескло «шестисотого», і навіть не рота озброєних «титанівців». Це — продукт інтелекту. У цьому й полягає основа філософії «СІнС–Україна».

— Але інформаційний бізнес в Україні огорнутий якимсь ореолом таємничості і більшістю громадян сприймається як добування інформації якимись «спеціальними засобами». Чи не піднімете ви завісу над розумінням технологій роботи з інформацією як ринковим продуктом?

Ю.Когут: Бізнес, пов’язаний із нагромадженням та опрацюванням інформації в Україні, складний і не вельми рентабельний. Потрібні великі затрати на будівництво й розвиток організаційних структур збирання та опрацювання великих масивів інформації. Складні завдання, пов’язані з технічними засобами нагромадження й опрацювання інформації — це досить дорого. Є проблема й у сфері розповсюдження інформації. Але основна проблема — дуже низька інформаційна культура споживача інформації в Україні.

Поки що монополістом у царині збирання та опрацювання інформації є держава. Причому вона збирає й опрацьовує інформацію коштом платників податків. Питання в тому, що вона повертає нам за ці гроші? Конституція України декларує право громадян на інформацію. Зате всі відомчі інструкції це право фактично відкидають. Пояснити державі, що інформація, яка не є державною таємницею, повинна через державні або комерційні структури розповсюджуватися серед населення, — це поки що вище наших сил. У чиновника будь-якого рівня відсутнє розуміння того, що інформацією треба ділитися з громадянами. А впровадити в Україні технології, які дозволять знизити ціну масового інформпродукту, взагалі неможливо доти, доки державна людина погоджується надавати інформацію, коли захоче.

В.Бісага: «СІнС» розробив таку технологію розповсюдження інформації, завдяки якій вона могла б стати широко доступною для малого й середнього бізнесу. Але без спільної роботи з держструктурами, без вільного доступу до інформаційних масивів, що не є держтаємницею, без розробки загальнодоступних державних баз даних як силами держави, так і силами комерційних структур реалізувати такі програми в Україні практично неможливо.

З питаннями правового закріплення інформаційних ресурсів, доступу до них тісно пов’язані питання і державної таємниці, і службової, і обміну. Вони є першорядними, і в цьому напрямі можна працювати на користь та благо всіх.

Ще один аспект — комерційні структури, що працюють на інформаційному ринку і мають у своєму розпорядженні серйозні масиви інформації. Вони відрізняються від державних найчастіше тим, що інформація ними одержується, опрацьовується, аналізується, видається споживачеві не про якісь структури (заводи, комерційні структури, території), а про процеси. Тобто вона динамічно змінюється. Цієї інформації в державі чимало. Але сьогодні практично немає взаємодії між держструктурами–власниками інформації і недержавними компаніями, що володіють цінною для держави інформацією.

Держава втрачає інформаційний потенціал, він сьогодні недостатній і не відповідає рівню й розвитку суспільства, його потребам. Його можна було б значно посилити за рахунок інформпотенціалу комерційних структур та їхніх служб. У цьому плані можлива спільна реалізація багатьох проектів, створення спільних банків даних. Необхідність виконання таких завдань для держави важлива сьогодні, але ніхто цим не займається.

— І все-таки, як «СІнС — Україна» працює з клієнтами, і, зрештою, що вони у вас одержують?

Ю.Когут: У «СІнС — Україна» клієнти одержують цілком конкретну послугу: інформаційно-аналітичне забезпечення безпеки їхнього бізнесу. Якщо говорити мовою професіоналів, неефективність систем безпеки більшості українських фірм і підприємств, щиро переконаних у своїй захищеності від промислового шпигунства, пояснюється тим, що вони не організували захисту власної інформації на належному рівні. Люди, котрі відповідають у них за безпеку, часто погано підготовлені або зовсім не підготовлені до такої роботи, ізольовані від важливих служб, є в очах персоналу поліцейськими, а для дирекції — тягарем, хоча їхня праця погано оплачується. Вони, не маючи змоги проаналізувати становище з інформацією на підприємстві, не обізнані зі шляхами її проходження і не мають, до того ж, ні влади, ні коштів, а то й технічних знань, необхідних для унеможливлення несанкціонованих просочувань інформації.

Безпека — наука серйозна, тож нею слід займатися в правлінні, керівництві компаній, а не в кабінеті начальника охорони або людини, котрій доручено фрагментарне обстеження.

Наведу конкретний випадок. Кілька місяців ми працювали з керівництвом одного з київських банків над підготовкою угоди про надання інформпослуг. Показали свої можливості, роз’яснили людям переваги й конкретні відмінності від уже працюючої в банку служби безпеки. При цьому ми відразу підкреслили, що «СІнС—Україна» тільки посилює інформованість керівництва в питаннях безпеки ведення бізнесу.

Знаєте, якою була реакція керівника служби безпеки цього банку? Людина сприйняла прагнення керівництва банку мати більш повну інформацію не як посилення й розширення можливостей у роботі керованої нею банківської служби, а як пряму загрозу своєму особистому службовому становищу. Адже до цього керівник служби безпеки був своєрідним монополістом на інформацію. Проте наскільки вона була достовірна, точна та повна і, нарешті, чи відповідала потребам банку — усе це для його керівництва залишалося запитаннями без відповідей. А з нами ці відповіді могли з’явитися…

Безальтернативність одержання інформації — прямий шлях до дезінформації керівництва та збільшення ризиків для всієї компанії. Це правило безпеки слід не тільки пам’ятати, а й керуватися ним у житті.

В.Бісага: Усі ці спостереження — прописні істини з класики економічної розвідки. Про них багато хто знає, але тільки одиниці практично дотримуються їх у своєму бізнесі. До чого це призводить, спробую показати на прикладі з досвіду роботи нашої фірми з інвестиційним капіталом. Не називаючи конкретну компанію, регіон, галузь, куди інвестувалися зарубіжні кошти, — це святе.

Інформаційно-аналітичне супроводження інвестицій і забезпечення їхньої безпеки «СІнС — Україна», як правило, починає з моменту планування, скажімо, придбання пакета акцій, створення підприємства зі стовідсотковим іноземним капіталом, зі змішаним капіталом у якомусь регіоні. Ми вивчаємо соціально-політичну, економічну, фінансову ситуацію; ставлення керівництва регіону, області, голови адміністрації тощо до інвестицій загалом (що за люди, чи можна мати з ними справу, чи не було там фактів втрати інвестором грошей; наскільки впливовий кримінал, наскільки корумповане керівництво).

Саме такий комплекс заходів і виконала «СІнС–Україна» для нашого клієнта. Але далі інвестори вирішили реалізувати проект самостійно, вважаючи, що все нібито вивчено, клімат сприятливий, та й усередині самої фірми є людина, відповідальна за безпеку. Минає час, фірма будує підприємство, вкладає в це величезні кошти, починає випускати продукцію. І з’ясовує, що за цей відтинок часу в неї з’явилися величезні ризики, пов’язані з тим, що паралельно почала працювати тіньова економіка, тобто почалася фальсифікація їхньої продукції. Тоді фірма вкладає великі гроші в рекламу, починає формувати свою торгову марку. Та ба. Тіньові структури, швидко зорієнтувавшись, за рахунок чужої реклами починають випускати дуже схожу фальсифіковану продукцію й спокійно реалізовувати її за демпінговими цінами. Результат: інвестиційна компанія зазнає величезних збитків, втрачає ринок і перебуває на межі фінансового краху. То чи варто було заощаджувати «копійки» на подальшому супроводженні безпеки проекту, щоб потім втратити мільйони?

— Повчальна історія. І коли вже ви заговорили про «копієчку», то скажіть: почому інформація для народу? У певному сенсі вартість ваших послуг визначає і ваше місце на ринку інформпослуг…

В.Бісага: По-перше, «СІнС—Україна» не торгує інформацією. Наш продукт — це послуги, і до того ж не тільки інформаційно-аналітичні, хоча вони і є, з погляду значимості, в системі безпеки структуротворними. «СІнС-Україна» інтегрує в собі весь комплекс безпеки: юридичні послуги, забезпечення технічними засобами безпеки, консалтинг та інші види послуг. За потреби ми працюємо в парі з визнаними лідерами з надання таких послуг, виконуючи функції координатора.

А щодо питання, чи можна купувати і продавати інформацію, то тут слід чітко розрізняти два моменти: з одного боку, існує об’єктивна потреба в інформації, а з другого — в Україні сформоване й діє певне правове поле, що регулює ці питання. І ніякими заборонами цього процесу не зупинити. Отже, держава повинна розумно врегулювати сформований попит і наситити ринок своїми якісними інформаційними продуктами, щоб не купували «на Петрівці» телефонні бази даних, які, до того ж, неправдиві.

По-друге, процес ціноутворення на такі послуги істотно відрізняється від механізму формування цін, скажімо, на промислову продукцію. Там усе простіше та зрозуміліше. А як оцінити, приміром, глибоке маркетингове дослідження нафтогазового ринку України, над яким не один день трудилася ціла група провідних експертів-аналітиків, і яке в результаті допомогло багатьом учасникам ринку газу уникнути великих втрат при зміні «правил гри»? Або, скажіть, скільки можуть коштувати дві сторінки висновків наших фахівців, що зберегли фармацевтичній фабриці близько півмільйона гривень вірогідного незаконного штрафу?

У бізнесі, в якому замовник психологічно не завжди готовий платити навіть невеликі суми за якісь аналітичні висновки та прогнози, хай навіть і про його власні підприємницькі ризики, необхідно вміти знаходити розумний компроміс. Основу цього компромісу часто складають відповіді самого замовника на поставлені йому прямі запитання: якою сумою ви самі оцінюєте безпеку власного бізнесу? Або, скажімо, скільки може коштувати ризик втрати фірмою стабільних платоспроможних клієнтів, добропорядних контрагентів або «перспектива» бути викинутою конкурентами з ринку? Якщо клієнт адекватно розуміє вартість власних відповідей, то, безперечно, контракт підписується. Решта — пустопорожні розмови.

Ю.Когут: А стосовно якихось конкретних цін на послуги, про які вам так хочеться почути, то хочу послатися на дані, наведені недавно в «Галицьких контрактах» у статті «Все таємне стає явним — за $100». Як випливає з матеріалу, вартість інформдовідок, підготовлених у київських інформагентствах Міжбанківська служба безпеки «Скіф», «Авеста-Україна», «Гардіан» та «IGK — Україна», коливається в межах 70—200 дол., залежно від обсягу довідки, компанії та країни. Як стверджують керівники цих компаній, кількість замовників на такі бізнес-довідки рік у рік зростає. Гадаю, що це — досить реальний зріз і нинішньої ситуації на ринку, і вартості таких послуг.

«СІнС—Україна» працює і в цьому сегменті інформаційних послуг в аналогічному ціновому діапазоні. Але ще раз підкреслю, що «сінсівська» основна спеціалізація перебуває в площині складнішої продукції, або, образно кажучи, у площині вищого пілотажу. Таким рівнем, із погляду професіоналів інформаційного бізнесу, є конкурентна розвідка, або, як її часто ще називають, «ділова розвідка», «комерційна розвідка», «бізнес-розвідка» тощо.

— Отже — розвідка. Якщо можна, докладніше.

Ю.Когут: Будь ласка. Мені зрозуміла ваша цікавість до порушеної теми, позаяк у більшості людей слово «розвідка» асоціюється з образами телевізійних кіногероїв — Штірліца, Джеймса Бонда й ін. Але мушу розчарувати — усе набагато простіше й далеко не так романтично. Конкурентна або бізнес-розвідка — це лише усталені терміни, за якими рутинна щоденна робота цілого колективу фахівців із неосяжним масивом різнопланової інформації в пошуках тієї єдино правильної відповіді, якої ніколи не знайдеш у готовому вигляді у «розв’язнику» бізнес-задачника.

До речі, чи знаєте ви ім’я людини, котра створила першу в світі приватну організацію промислової безпеки? Адольф Крупп. Саме з родиною Круппів — найбільших підприємців у сталеливарній та металообробній промисловості — пов’язані серйозні успіхи економічної розвідки. Відтоді економічна розвідка пройшла довгий шлях удосконалення і сьогодні стає одним із важливих елементів економічного процесу. Ми справді живемо вже не в столітті інформації, а в столітті розвідки.

Як і в кожній сфері діяльності, у розвідці існують свої правила й методики, свої таємниці, навіть, можна сказати, закони, відповідно до яких виконуються її завдання. І, ясна річ, займатися таким делікатним видом діяльності можуть тільки досить підготовлені й досвідчені професіонали. Аж надто висока ціна помилок. Тут потрібен талант і особливе покликання. Володарів таких унікальних чеснот мало, але вони є, і саме такі професіонали сьогодні трудяться в «СІнС-Україна».

— Могли б ви хоча б тезово викласти основи сучасної конкурентної розвідки?

В.Бісага: Суть розвідки (економічної, промислової, комерційної) полягає в організації та проведенні заходів, спрямованих на збирання необхідної для успішного розвитку діяльності комерційної структури інформації, у її грамотному опрацюванні й точних висновках про можливості й задуми конкурентів та інших юридичних і фізичних осіб. Така розвідка охоплює зазвичай три площини діяльності: організацію розвідки, добування розвідувальної інформації, її опрацювання. Усі ці елементи жорстко взаємозалежні й виключення одного з них призводить до повного припинення функціонування всієї системи. При цьому треба завжди пам’ятати: конкурентна розвідка здійснюється з суто легальних позицій, відкритими методами з відкритих джерел і в рамках чинного правового поля.

Мета розвідувальної діяльності — виконання двох умов: недопущення появи несприятливих чинників для діяльності комерційної структури й забезпечення ефективного розвитку бізнесу в усіх сферах, регіонах та напрямах, у яких представлено інтереси цієї структури.

А процес безпосереднього виконання конкретних завдань, технології тощо у кожному конкретному випадку настільки індивідуальні, що їх можна зарахувати до своєрідного інформаційно-аналітичного мистецтва. Тож немає потреби говорити про це якось узагальнено.

— У такому разі пропоную поговорити про замовників. Хто ці «таємничі» структури, охочі забезпечити безпеку своєї справи? Як ви їх шукаєте або як вони знаходять вас?

Ю.Когут: Зробити це зовсім неважко. У нас є всі існуючі й доступні на сьогодні канали зв’язку, включно з веб-сайтами в Інтернеті (//www.sins-kraine.kiev.ua або //www.sins.ru). З іншого боку, ми й самі проводимо активну рекламну кампанію в ЗМІ, дозволяючи, таким чином, потенційним клієнтам ознайомитися з усім спектром послуг, що їх надає компанія.

Крім того, «СІнС-Україна» спільно з Київською ТПП, членом якої вона є, почала реалізацію проекту «Забезпечення економічної безпеки організацій–членів Київської торгово-промислової палати», мета якого — посилення захисту київських бізнесменів від недобросовісної конкуренції, створення сприятливих умов для розвитку в столиці цивілізованого підприємництва. Сподіваємося, що проект підтримає керівництво міської адміністрації, тим паче що він є першим в Україні.

Сьогодні «СІнС—Україна» працює на постійній основі з низкою комерційних банків Києва, великими фінансово-промисловими компаніями, юридичними та страховими компаніями, підприємствами й організаціями в багатьох регіонах України. Ми дорожимо цим співробітництвом і розуміємо, що кожен наш клієнт повинен одержувати якісні послуги з найменшими витратами при тому ж самому рівні ризиків для компанії. А якщо при цьому десь рівень безпеки можна буде зменшити без серйозних потенційних збитків, то видатки будуть навіть нижчими від планованих.

Наш власний досвід роботи свідчить, що особливу увагу різноманітних аферистів і кримінальних структур сьогодні привертає банківська сфера. Воно й зрозуміло, адже будь-який товар потребує реалізації. А ліквідність грошей практично абсолютна, операції з ними завжди пов’язані з мінімальними ризиками. Тому питаннями фінансової безпеки повинні перейматися не лише особи, що безпосередньо обслуговують фінансові інститути. Це окрема зона контролю для кожного бізнесмена.

— Чи можна з допомогою «СІнС—Україна» визначити благонадійність зарубіжної фірми?

В.Бісага: Наша компанія в таких замовленнях спирається на можливості московського офісу «СИнС», у якого сьогодні достатньо можливостей для виконання такого роду завдань. Укладені москвичами договори з найкращими детективними агентствами, інформслужбами в десятках країн світу дозволяють вчасно розпізнати шахраїв з-за кордону, вивчити іноземного партнера. Це наша буденна робота.

— В одній київській фірмі мене запевняли, що за добу можуть надати повні дані про будь-якого київського партнера. Чи можливо це?

Ю.Когут: Вони блефують. На Заході це цілком реально зробити за два-три дні, там інформація добре розвинена. У нас — ні. Якщо навіть ви сьогодні й одержите дані про реєстрацію фірми, це ні про що не говорить. Важливо знати не дані конкретної фірми, а тих, хто за нею стоїть.

Нині Україною котиться хвиля правопорушень, коли люди, яким законом, з огляду на їхні держпосади, заборонено займатися підприємницькою діяльністю, або новоявлені українські «мільйонери», щоб приховати свою особу, реєструють десятки фірм на підставних осіб — родичів, бабусь-дідусів, — а керують процесом вони. Якщо ви не вивчите цих сторін фірми сьогодні, завтра може статися що завгодно…

Проте найнебезпечніше — це коли вам нав’яжуть такі правила гри, які будуть просто невигідними, оскільки за цією структурою стоїть ще одна — силова, кримінальна, яка згодом і «сяде» вам, цілком конкретно, «на шию».

Як керівники компанії «СІнС—Україна», ми переконані, що робити в Україні серйозний бізнес без так само серйозного, професійного інформаційно-аналітичного супроводження просто неможливо. А це означає, що наші головні замовники ще тільки наближаються до дверей нашої компанії. Дзвоніть — і вам відчинять!

27 вересня 1993 року кілька російських компаній, у тому числі АТ «Московская городская телефонная сеть», АТ «Российская национальная служба экономической безопасности», АТ «НОВО», ТОВ «Икар-инвест», створили ВАТ «Специальная Информационная Служба» («СИнС»), яку згодом було перетворено на ЗАТ.

Відтоді від невеликої кількості нескладних, суто інформаційних замовлень фахівці підприємства вийшли сьогодні на виконання сотень надскладних багатокрокових інформаційно-аналітичних щомісячних досліджень. Великі обсяги виконуваної роботи «СИнС» сприяли створенню інтелектуального інформаційно-аналітичного конвеєра й АСУ інформаційно-аналітичним виробництвом.

Нині в «СИнС» працює кілька сотень висококваліфікованих фахівців у галузі одержання, обробки, передачі інформації, телекомунікацій, юриспруденції, управління, економіки, політики, соціології, маркетингу, психології тощо. Підприємство підтримує інформаційний обмін із більш як 200 партнерами з числа державних і комерційних організацій на території Росії та за кордоном, має «on-line» і «off-line» — доступ до понад 6000 російських і зарубіжних баз даних.

Постійними клієнтами «СИнС» є 700 найбільших підприємств, зокрема ВАТ «Газпром», «Мост-банк», Сбербанк, Вестдойче ЛандсбанкВосток, Коммерс-банк, череповецький меткомбінат «Северсталь», ЮКОС та інші відомі компанії.

«СИнС» має більше десятка дочірніх підприємств. Серед них добре відомий у колі професіоналів електронний інформаційно-аналітичний часопис «Факт», що виходить в Інтернеті; компанія «Союзспецавтоматика». «СИнС» створив і підтримує в Інтернеті Віртуальний клуб безпеки, де найбільші суб’єкти ринку безпеки Росії мають змогу обмінюватися думками та представити свої послуги, продукцію.

2001 року в Україні створено дочірню російській компанію — «СІнС — Україна».