МЕРТВА ХВАТКА НА ШИЇ УКРАЇНСЬКОЇ МЕТАЛУРГІЇ

Хоч за останні років десять антидемпінгові справи і стали для українських ЗМІ вічно «нержавіючою» темою, ставлення до них, за великим рахунком, не змінилося ні в держави («це справа виробників»), ні в більшості виробників, котрі кивають на державу. А либонь від вирішення цього питання далеко не в останню чергу залежить реальне наповнення держбюджету-2001, а відтак і національна безпека країни. Тим часом уже наступного року українські металурги можуть відчути всі «приємні» наслідки закриття зовнішніх ринків збуту. Початися цей процес може вже у дні різдвяних свят: США повинні визначитися з низки нових антидемпінгових процесів проти українських металовиробників.

Металургійний мазохізм

Не знаю, як це назвати — флегматизм, песимізм чи наша українська ментальність, але факт залишається фактом: економічна дискримінація України в частині металургійного антидемпінгу з боку інших країн сьогодні сягнула піку, після якого починається спад у галузі. Нині антидемпінгові розслідування проти українських експортерів проводять США, Канада, Мексика, Колумбія, Чилі, Таїланд, Тайвань, Індонезія, Венесуела, Філіппіни, Індія, Єгипет, ПАР, Росія, країни ЄС. Перший віце- прем’єр Юрій Єхануров стверджує, що сьогодні ведеться близько 100 антидемпінгових розслідувань. Упродовж останніх семи років, за експертною оцінкою Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова, антидемпінговими санкціями економіці країни заподіяно збитків на 1—1,5 млрд. доларів.

Проблема державного значення

Едуард ШИФРІН, кандидат технічних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки й техніки:

— Металургійна промисловість України — базова галузь національної економіки, яка забезпечує левову частку бюджетних надходжень і надає велику кількість робочих місць. Сьогодні це експортно орієнтована галузь (обсяг експорту готової продукції — понад 70%). Крім того, дві третини плоского металопрокату, який використовується на внутрішньому ринку, йдуть на трубопрокатні підприємства, переважний обсяг продукції яких, у свою чергу, експортується.

За таких умов критичним чинником є доступ вітчизняних металургів до ринків збуту своєї продукції. Нині процес обмеження доступу українських виробників на зовнішні ринки набирає загрозливого характеру для металургійної галузі загалом.

Біда і металовиробників, і уряду в тому, що за роки незалежності ми не навчилися (та й до спроб навчитися вдавалися вкрай рідко) захищатися на міжнародних товарних ринках. Американці, ЄС, турки розуміють, що всі їхні претензії стосовно демпінгу металопродукції з України безпідставні — наші підприємства не продають власну продукцію нижче собівартості.

Уряд ніколи не замислювався над питанням об’єднання своїх зусиль із зусиллями металургійних підприємств для повноцінного лобіювання державних економічних інтересів. Об’єднання на рівні керівництва міністерств економіки, закордонних справ і великих меткомбінатів, підключення до ведення антидемпінгових розслідувань провідних юридичних компаній зі світовими іменами послабили б антидемпінговий зашморг. Час уже зрозуміти: сучасні антидемпінгові процеси проти наших підприємств — це не проблема окремого заводу, це проблема державного значення.

Прикладом реального захисту вітчизняного товаровиробника можна назвати переговори на найвищому рівні між Президентом України Л.Кучмою і Президентом РФ В.Путіним. Хоча б у питанні постачання вітчизняних труб українські трубовиробники й металурги можуть бути певні, що тут проблем у них із Росією не виникне.

Після виконання першочергового завдання — захисту українського металовиробника — можна перейти й до глобальнішого — вступу України до Всесвітньої торговельної організації (ВТО). Тоді ми зможемо говорити на рівних із найпотужнішими, економічно розвиненими державами.

Сьогодні в зовнішньоторговельних відносинах чітко простежується тенденція асиметричного підходу, який полягає в тому, що держави-партнери вимагають необмеженого імпорту української сировини (брухту, залізорудного концентрату тощо) при обмеженому імпорті металопродукції, аж до повного закриття власних ринків. Чомусь ніхто не замислюється, що ринки розвинених держав закриваються для української готової продукції — листового й рулонного прокату, арматури. А тим часом ті ж таки Сполучені Штати охоче імпортують українські чавун і сляби, а Євросоюз і Туреччина мають молитися на постачання українського брухту. Країнам із більш розвиненою економікою вигідно тримати Україну в статусі брухтового придатку (своєрідної «бананової республіки» з залізним ухилом).

Подолання українським урядом такої асиметрії в експортно-імпортних відносинах — можливо, єдиний вихід із ситуації. Наша країна має зайняти жорстку позицію та вимагати збільшення квот або навіть вільного доступу готової продукції на ринки Європи, Америки й Азії. Інакше — української сировини любителі антидемпінгових розслідувань не одержать. І США, і Європі, і Туреччині важко буде знайти контраргумент, якщо це питання порушити на урядовому рівні.

У цій ситуації уряд разом із виробниками мусить негайно вдатися до таких кроків:

1. Проведення переговорів для підписання нового договору між Україною та ЄС, який дозволить необмежений експорт брухту з України у відповідь на зняття будь-яких обмежень на експорт металопродукції українського походження.

2. Проведення переговорів з урядом Туреччини про зняття обмежень на постачання українського металопрокату, з огляду на залежність турецьких підприємств від імпорту брухту з України, а також загальний дефіцит листового металопрокату.

3. Надання активної дипломатичної підтримки з метою недопущення запровадження антидемпінгових мит або інших обмежень на постачання металопродукції українського походження на ринки США й РФ.

Якщо не зробити цього зараз, то в новому тисячолітті ми не згадуватимемо ні про можливі урізання квот, ні про асиметрію в експорті, ні про українську металургійну промисловість загалом.

За всю історію незалежності України ніхто не спромігся об’єднати зусиль виробників і вищих органів влади для обстоювання інтересів країни у світі. Характерний для нашої ментальності підхід до цієї проблеми, коли кожен киває на іншого, гадаючи, що його цього разу пронесе, а ні — то й ні.

Для довідки: частка експорту, що стала предметом антидемпінгових розслідувань, постійно зростає — за даними Держмитної служби України, 1998 року вона становила 31,3%, а 1999-го — вже 35,1% від загального обсягу експортованої продукції.

Інна БОГОСЛОВСЬКА, депутатська група «Трудова Україна», перший заступник голови бюджетного комітету ВР:

— Антидемпінги проти України, на превеликий жаль, мають переважно політичний характер. Коли говорити про структуру антидемпінгових процесів, які сьогодні намагаються порушити проти України Росія, Європа, Америка, то слід підкреслити, що якщо докладно розібратись у структурі ціни й собівартості, то країни, які порушують антидемпінг, самі мають таку саму систему пільг і субсидій, як і Україна. Тож вважаю, що це передусім політичне рішення, пов’язане з захистом власного ринку тих держав, які порушують антидемпінги проти нашої країни.

Україна мусить знайти способи нормального, цивілізованого врегулювання таких питань, які не матимуть характеру зустрічних воєнних дій: проти нас антидемпінг — і ми порушуватимемо антидемпінги. Це неправильна політика. Необхідно доводити, що антидемпінг, застосовуваний проти нас, економічно незаконний і недоцільний. Інакше нічого, крім втрати ринків, ми не матимемо.

З другого боку, проблема України в тому, що ми, як правило, дуже лояльно ставимося до всіх висунутих до нас претензій і не вміємо захищатися, не вміємо аргументувати власну позицію. А цього треба навчатися терміново — ми втрачаємо час.

Україні необхідне членство в Євросоюзі. Інша річ, що нас там не дуже хочуть бачити. Маємо чесно сказати: Україна потрібна як ринок для реалізації власної продукції.

Сергій ЧУКМАСОВ, народний депутат ВР, заступник голови комітету ВР із питань економічної політики, управління народним господарством, власності й інвестицій:

— Ми повинні діяти відповідно до ухваленого Антидемпінгового кодексу, де визначено наші зустрічні антидемпінгові процедури. Інакше кажучи, знаходити групи товарів, які надходять із таких країн в Україну, і відповідно порушувати зустрічні антидемпінгові процеси. Це в майбутньому дозволить нашому урядові «працювати» з цими країнами в напрямі зняття висунутих ними торговельних обмежень. Сьогодні цю функцію покладено на Мінекономіки, але ініціювати розслідування має саме підприємство чи група підприємств, які, відповідно до нашого закону, володіють не менш як 10% ринку. Іншого методу немає...

Американці обирають президента і прибирають Україну зі свого ринку

Згадане «міленіумне» розслідування, порушене Комісією США з питань міжнародної торгівлі в самісінький розпал президентського марафону за скаргою профспілки працівників сталеливарної промисловості й компаній Bethlehem Steel, Gallantin Steel, IPSCO Steel, LTV Steel, National Steel Corp., Nucor Corp., Steel Dynamics, U.S. Steel Group і Weirton Steel проти постачання українського гарячекатаного рулонного прокату, — лише окремий штрих у загальній невтішній картині. Не беручи до уваги аналогічних неприємностей з боку ЄС, який уже квотує імпорт українського листового, рулонного прокату, усі види сортового прокату, очікуване «обрубування» ринку металу у США (на який, за даними Мінекономіки України, припадає близько 11% загального експорту українського металопрокату) гарантує, на думку фахівців, принаймні 30-відсоткове скорочення виробництва на українських метпідприємствах. Наслідки процесу уявити неважко — мінімізація надходжень у бюджети всіх рівнів, скорочення кількості працівників гірничо-металургійного комплексу, поступовий і неминучий колапс стратегічної для економіки держави галузі.

Крім того, заохочені прикладом США і детально копіюючи американську практику, таких заходів щодо українського металопрокату нині вживають уряди Канади, Мексики, Єгипту, Туреччини.

Навряд чи підсолодить пігулку те, що за океаном розуміють безглуздість процесу, ініційованого американськими сталевиробниками. «Металургійне плакання в камізельку» рідного уряду зазнало жорсткої критики від Американського інституту сталі, який звинуватив сталеливарну промисловість США в безпорадності й невмінні конкурувати на ринку. Президент інституту Девід Фелз заявив, що промисловці намагаються використовувати уряд і політичний ресурс: «Навіть після десятиліття значного зростання попиту на сталь, величезних федеральних кредитів і протекціоністської торговельної політики у світі, місцева сталеливарна промисловість продовжує скаржитися та звинувачувати імпортерів, щойно на ринку починається невеличкий спад».

Те, що розуміють у США, досі незрозуміле українцям. Уряд країни знову трохи «не в темі» того, що відбувається, і конкретних кроків для захисту вітчизняного виробника не робить. Тим часом від антидемпінгових металургійних «наїздів» американців дуже успішно захищаються не тільки визнані гранди промисловості — Японія чи Південна Корея, а й недавні парії міжнародного ринку — Індія та Китай.

Україна на їхньому тлі видається заляканим хлопчиком для биття.

Незаперечну аксіому «Бог допомагає тому, хто допомагає собі сам» забули в нас давно. У державі досі немає відповідного сучасного антидемпінгового законодавства (до речі, аналогічний закон у США, за яким українцям загрожують великі неприємності, теж не вельми модерний — нинішнього року «відсвяткував» своє 84-річчя, але інтереси американців захищає відмінно), яке сприяло б захистові інтересів українських металовиробників. Тим паче що переважно Україна страждає від явно дискримінаційного ставлення з боку розвинених країн (мовляв, знайте своє місце й номер на карті).

Олексій КОСТУСЄВ, депутатська група «Трудова Україна», голова комітету ВР з питань економічної політики, управління народним господарством, власності й інвестицій:

— Зрозуміло, питання протистояння антидемпінгам, спрямованим проти українського експорту, слабо відпрацьовані. У нас є один спосіб домогтися відповідного впливу — ухвалити необхідні закони.

З другого боку, в окремих випадках продавати метал дешевше за його собівартість буває вигідно. Метал хоч і не апельсин, який полежить-полежить і згниє, та коли його зберігати довше певного терміну — він взагалі стане нікому не потрібен. Така ситуація вже була близько року тому — якби не продали його нижче від собівартості, країна зазнала б колосальних збитків. Це дуже специфічне питання, і звинувачувати Україну в демпінгу — несправедливо.

Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих

Володимир СТЕЦЕНКО, начальник департаменту торговельних обмежень і контролю над зовнішньоекономічною діяльністю Мінекономіки України:

— Щоб успішно виступати в антидемпінгових процесах, наші підприємства мусять довести, що вони працюють у ринкових умовах, оскільки це один із головних моментів у розслідуваннях. Їм потрібно самим захищати власні інтереси, бо якщо держава захищатиме їхні інтереси, то там відразу скажуть, що це неринкова економіка, нас прирівняють до якогось Гондурасу й нарахують таку маржу, що мало не виявиться ні заводові, ні державі загалом. Спочатку слід почитати наші пропозиції та роз’яснення, перш ніж галасувати й говорити про це, бо це дуже тонкий і делікатний момент.

Самі українські виробники вважають, що активнішу роль у захисті їхніх інтересів має відігравати Мінекономіки. Робиться це, як видно з усього вищесказаного, далеко не найкращим чином. Урядовці пояснюють свою пасивність страхом нашкодити справі: мовляв, якщо ми почнемо втручатися в антидемпінгові конфлікти, для позивачів це стане зайвим аргументом «неринковості» української економіки, стверджують вони (хоча за кордоном такий протекціонізм поширений і гріхом не вважається). Тож реальний вихід металовиробники вбачають у корпоративному об’єднанні для захисту своїх інтересів.

Віталій САЦЬКИЙ, генеральний директор ВАТ «Запоріжсталь»:

— Якщо ринок США виявиться для нас повністю закритим, то комбінату можна буде очікувати збитків на суму близько 2,7 млн. дол. щороку. Точніше було б говорити про втрачену вигоду чи недоотриману виручку, оскільки виробництво прокату в нас не зменшиться, а відповідну частину експорту буде переорієнтовано на інші, менш рентабельні ринки.

Практично в кожній країні є законодавчі лазівки для обмеження імпорту, тож до переліку відповідачів із нашими невеликими обсягами експорту ми потрапляємо незаслужено. Проте комбінат вважає необхідним захист власних інтересів, хоч це «задоволення» не дешеве — витрати на участь у процесі юристів становлять від 3 до 20 доларів у розрахунку на одну тонну відвантаженої продукції.

Важливий момент: у кожному антидемпінговому розслідуванні Україна не фігурує єдиним відповідачем, одночасно задіяно до двадцяти країн. А це ще раз доводить, що справа зовсім не в наших обсягах експорту, а в погіршенні економічної ситуації в країнах-імпортерах. Для захисту власних виробників уряди вживають усіх можливих заходів, аби захистити місцеві ринки від бодай якихось помітних імпортних потоків.

Нині уряд України повинен скористатися положеннями, зафіксованими в угоді про торговельні відносини між Україною і США ще 1992 року, а також у спільній заяві про створення українсько- американської комісії сприяння розвитку торгівлі й інвестиціям 1994 року. Цими документами, крім іншого, передбачена можливість створення спеціальних робочих груп у важливих сферах торговельних відносин, зокрема доступу до ринків. Напрацьовані рішення повинні, зрештою, служити незмінній меті підписаних угод — створенню режимів найбільшого сприяння й недискримінації стосовно кількісних обмежень.

Бажано, щоб було налагоджене тісне співробітництво між торговельно-економічними місіями й українськими підприємствами, передусім для одержання свіжої інформації безпосередньо та скорочення часу пересилання матеріалів — адже часто затримка в одержанні матеріалів рівноцінна програшу.

І, звичайно, найважливіша скоординованість дій українських металургів на тій стадії, коли існує загроза початку розслідування або коли є інформація про майбутні дії в країні імпорту.

Володимир БОЙКО, генеральний директор Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча:

— За рік ми відвантажили до США лише 15 тисяч тонн гарячекатаних рулонів. Хоча ми розраховуємо, проводячи реконструкцію, виходити на цей ринок. Позиція американців щодо України мені незрозуміла. Спеціальною угодою нас «притиснули» вже й щодо товстого листа, встановлено непрохідні для ринку США ціни. При цьому американці не втрачають жодної нагоди нагадати про свою економічну допомогу.

Ми займатимемося цим процесом, хоча можливі санкції з боку США не мають законних підстав. У Штатах сильне металургійне лобі, а ми, на жаль, досі не навчилися захищати самих себе, своїх корпоративних інтересів. Тим часом ЄС, США й Канада роблять усе для власного захисту. Вони декларують свій гуманізм, а насправді диктують умови і душать конкурентів усіма можливими способами.

Ми не можемо змушувати уряд обстоювати інтереси українських виробників на міжнародних ринках. Він повинен сам це зрозуміти. Рішення про антидемпінг приймає уряд, а не фірми, які подавали позов. Отож і наш уряд мусить відіграти свою роль — зустрітися з американцями, сісти за стіл переговорів і довести, що українські металовиробники нічого не порушили, ніяких цін не занижували, тож звинувачення в демпінгу — безпідставні. У нас є проблема — дорогі ресурси, але ж у нас і робоча сила дешевша, ніж у США. За рахунок цього в нас виходить нижча ціна продукції.

Для розв’язання проблеми слід об’єднати зусилля українських меткомбінатів: допомагати одне одному, наймати адвокатів і захищатися. Передусім у цьому має бути зацікавлений уряд, адже ми можемо втратити ринки збуту, отже й необхідні державі гроші.

Історичний екскурс

Держава, яка постійно декларує власну готовність жити за світовими законами, забуває, що член світового співтовариства — не обов’язково країна, що ратифікує якісь міжнародні угоди й мирить військовими контингентами міжплемінні конфлікти десь в Еритреї. Передусім це держава, що всіма можливими (і неможливими) засобами захищає «своїх» — і в економіці, і в політиці.

Характерний у цьому плані приклад із вітчизняної історії, що претендує бути першим міжнародним конфліктом, пов’язаним з антидемпінгом. Вікопомний князь Олег ходив на Цареград либонь не заради банального прибивання щита на ворота столиці сусідньої держави. Головна проблема була економічною — перебили злобливі ромеї слов’янських купців (тоді антидемпінгові санкції були трохи агресивніші), котрі привезли стратегічно важливу сировину (хутро) та продавали її за демпінговими цінами. Князь пояснив сусідам безпідставність претензій, а декілька тисяч дикого вигляду «економічних радників» під стінами Константинополя стали головним аргументом у тому спорі. До міжнародних судів і ВТО цивілізація тоді ще не доросла, але вирішувати такі животрепетні економічні питання керівництво найбільшої центральноєвропейської країни тоді вміло значно ефективніше, ніж тисячу років потому.