Країна віртуальних реакторів

03 грудня, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Westinghouse та «Газпром» шукають гроші в українській атомці

Країна віртуальних реакторів
© ZN.UA

Над заявою компанії Westinghouse і НАЕК «Енергоатом» про будівництво великої кількості реакторів не посміявся тільки ледачий, адже йдеться про 14 нових реакторів за явної неспроможності добудувати бодай один. Ми теж посміялися б над планами НАЕК, але їхні наслідки занадто серйозні.

Почнемо з того, що в обох високих договірних сторін різні цілі й завдання. Westinghouse треба продати два комплекти обладнання реакторів АР1000, які залишилися від проваленого будівництва в США. За умовами контракту з тамтешніми будівельниками, компанія повинна це зробити до 2025 року, бажано якомога дорожче. Чим вона і займається.

Збираються відправити ці комплекти на Хмельницьку АЕС. Молодці, що тут скажеш.

При цьому сама Westinghouse будувати реактори в Україні й не планує. Взагалі, тобто зовсім. Спроба збудувати щось самостійно в США призвела до банкрутства компанії, дикої (більш як удвічі) перевитрати грошей і зриву всіх визначених термінів.

Урок засвоєно: більше Westinghouse у генеральні підрядники не лізе. На сьогодні офіційна позиція компанії: ліпше контролювати процес будівництва, а в майбутньому поставляти своє, реально якісне, паливо.

Партнери дуже вірять у нас: «Україна має сильну ядерну промисловість, включаючи конструкторів і постачальників. Це вселяє велику впевненість у спроможність «Енергоатома» та Westinghouse успішно поставити заплановані блоки AP1000, враховуючи уроки, зроблені з шести інших блоків AP1000 Westinghouse (про два покинуті скромно забули. — І.М.), а також багату історію НАЕК із будівництва й експлуатації реакторів із водою під тиском (це ще про радянські ВВЕР-1000. — І.М.)».

Заодно у Штатах уточнили, що графік будівництва й терміни введення в експлуатацію нових реакторів належать до компетенції «Енергоатома», і саме він «нестиме головну відповідальність за ці напрями». Усе чесно.

Проблема в тому, що для цього сценарію в обох сторін забракне грошей, тож доведеться шукати кредитні.

Для забезпечення угоди Westinghouse спробує залучити фінансування. Це питання обговорюють з американським Ексімбанком і DFC (Міжнародною фінансовою корпорацією розвитку США). Причому йдеться про товарний кредит, тобто конкретно про поставку завислого на складах обладнання.

Озвучувалися (не банкірами) очікування низьких відсотків і термінів кредитування до 18 років. Але знадобиться й українська частина: НАЕК намагається одержати держгарантії під угоду.

І мало того, що суми досить пристойні, є й інші нюанси. Американські блоки, за надоптимістичного сценарію, будуть лише після 2028-го. Прогнозувати традиційний для «вестівських» проєктів зрив термінів років на п'ять наразі не будемо. Фокусів вистачає й без цього.

А значить, попереду в наших атомників і чолобитна, й ухвалення закону України про виділення держгарантій для… «Газпрому». Адже років за три до американських обіцяють ввести в експлуатацію третій блок на Хмельницькій АЕС (анонсований на 2025-й). Причому з реактором чеської «Шкоди» (Škoda JS), яка належить нашому улюбленому «Газпрому». На те, що ця компанія перебуває під санкціями США, заплющимо очі.

Суми там менші, адже частина обладнання є, але теж чималі. Але чехи не виробляли реакторів уже років із тридцять, тож знадобиться відповідне оснащення тощо. Тим більше ще недавно передбачалося, що «Шкоді» замовлять два реактори, а тепер лише один. До того ж ідеться про разову угоду, бо реактор такого типу нікому більше у світі не потрібен. (Прямо ексклюзивна сумка Марини Порошенко за півмільйона.)

У сумі все це неабияк підвищує остаточну ціну, якщо угода, звичайно, відбудеться. Як, власне, всі заплановані «Енергоатомом» угоди. Загалом, їзда НАЕК по цільових вухах...

ZN.UA

За фактом поки що підписано дві угоди: одна — про закупівлю послуг Westinghouse з проєктування енергоблоків, друга — про закупівлю тренажера для реакторів і обладнання з тривалим терміном експлуатації.

Навіщо купувати тренажер за десяток років до пуску блоку, відповідають украй нечітко: «АР1000 — нова технологія для нас. Уже зараз треба почати навчати інспекторів, щоб вони потім почали навчати персонал. Ми не хочемо на це витрачати час потім, тож закуповуємо тренажер перш за все». А що, начебто логічно.

Забавно, але у Westinghouse стверджують, що AP1000 набагато простіші в експлуатації та обслуговуванні: «Упевнені, що оператори «Енергоатома» будуть дуже задоволені, коли почнуть дізнаватися про суттєві переваги, які реактор надає своїм операторам». Ну так, за роки віртуального керування точно натренуються. Було б цікаво озвучити ціну купівлі. А норму комісійних самі довідаємося, пізніше.

Узагалі в тому, що відбувається, надто багато віртуального. «Енергоатом» твердою рукою малює вісім нових блоків на двох не менш віртуальних майданчиках. У непорушній упевненості що «або ішак, або падишах», і ніхто згадає про цю презентацію років через десять. Президента України тут шанобливо не вважають ішаком, — просто він любить приємні новини.

Ще кілька років тому в презентаціях хоч трохи намагалися грати в реальність. Нині поле фантазії не обмежують. Але якщо про презентацію 2030-го точно не згадають, то кредит навряд чи пробачать.

Запитувати, з ким і як це узгоджували, у фахівців безглуздо. Вартість тих п'яти реакторів, які миготіли у вересневому меморандумі, НАЕК і Міненерго погодили вже після озвучування різних цифр — то 25 млрд дол., то 30 млрд. Та й байдуже, папір усе стерпить, ви, головне, дайте держгарантії під імпорт.

Але ж при закупівлі товарів з ознаками неліквіду (лежить уже років із п'ять і лежатиме як мінімум стільки ж) покупець може розраховувати на непогану знижку, відсотків 25–30. Однак це при нормальній угоді. Дуже хочу сподіватися, що наші перемовники не докотяться до націнки за терміновість.

І якщо ми не хочемо, щоб в Україні з’явилася ще одна купа кредитного брухту, потрібно жорстко і конкретно проаналізувати причини проблем будівництва блоків АР. Адже було зірвано абсолютно всі терміни будівництва всіх реакторів цього типу.

Навіть лояльний американський профільний сайт Nuclear Engineering International без захвату ставиться до Westinghouse, зазначаючи: «…поки що жоден реактор AP1000 не перебуває в експлуатації, за винятком чотирьох у Китаї, будівництво яких було завершено за значної участі Китаю. Два блоки на АЕС Vogtle у США постійно стикаються із затримками та технічними збоями».

Китайці реально продемонстрували, що означає «участь». Щоправда, терміни вводу й там було зірвано майже на п'ять років. Зате кошторис вони перевищили лише на чверть.

Порівняно із США, де з чотирьох блоків два покинули (саме з них нам продають барахло) і була перевитрата ресурсів удвічі, в китайців реально прекрасний результат. Правда, нових блоків АР1000 чомусь і вони наразі не будують.

Між іншим, із чотирьох установлених там реакторів жоден не було виготовлено в США — два в Південній Кореї і ще два вже в Китаї. І відсоток локалізації з 22 на першому блоці зріс до 70 на четвертому.

У нас мляво і без подробиць говорять, що у світлому майбутньому локалізація досягне 60%, а потім так узагалі «Український реактор». Коли потім, не уточнюють.

І якщо американці — молодці, бо щільно й наполегливо працюють над збутом завислих активів, то ми процвітаємо поки що лише з малюванням презентацій.

Із металом сумніше. Для будь-якого будівництва, що з росіянами, що з американцями, потрібні тисячі фахівців, а їх фактично в нас немає.

Управління капітального будівництва тих же Хмельницької та Рівненської АЕС, що забезпечували введення блоків в експлуатацію 2004-го, давно канули в Лету. 

Що в нас із будівельними кадрами, видно по побудові басейнів охолодження Южно-Української АЕС. Запланувавши на початку 2016-го побудувати все за три роки, завершать лише 2022-го із понад удвічі збільшеною вартістю. Навіть оперативний штаб не допоміг. А це, до речі, нескладний проект, набагато простіший за нові блоки.

До речі, коли там усі терміни полетіли до біса, у штабі терміново заговорили про… будівництво нового блоку на Южно-Українській АЕС. А про басейни почали писати однією фразою, наприкінці.

Тож із великими планами в нас усе нормально при всіх керівництвах НАЕК. При нинішньому просто загострилося. І запитань, відповідно, купа, але головне: а чому не оголосили конкурсу? Чому не запросили корейські, французькі фірми (китайських точно не схвалить Вашингтон)? Але відповідь, на жаль очевидна: у них немає на складі залежалого обладнання, яке треба збути, аби розрахуватися з підрядниками. Се ля ві, хлопці.

І історія для розрядки: «Зустрілися два трейдери. Один продав іншому два вагони повидла. Вдарили по руках. Потім один пішов шукати гроші, другий повидло. І ніхто не подумав про вагони».

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК