Каністра під ялинку

Напередодні Нового року тема енергоносіїв стала неймовірно популярною: країна обговорює, що буде з газом, хто і як постраждає у разі підриву «газпромівського» цінового фугасу. Тим часом у середині місяця досить непомітно пройшов у парламенті перше читання законопроект, який може підлити в багаттячко бензину. Причому в буквальному сенсі — депутатам запропонували знову запровадити імпортне мито на ввезені нафтопродукти...

Якщо законопроект приймуть, то тонна бензину подорожчає на 60 євро (тобто 360 гривень), а дизпалива — на 40 (240 гривень)...

Мотивація проста і невимушена: треба захищати вітчизняних переробників, адже їм важко конкурувати з дешевим імпортом. Автор законопроекту — основний акціонер дрогобицького НПК «Галичина» Ігор Єремеєв. Бажання Ігоря Мироновича забезпечити рентабельність сімейного бізнесу цілком зрозуміле. Ось тільки досягти цього він збирається за рахунок тих мільйонів покупців, які навряд чи дізнаються про закон, зате швидко побачать нові, вищі цифри на цінниках заправок.

Якщо газові кризи для нас поки дивина, то до бензинових проблем країна цілком звикла. Щороку навесні, напередодні посівної, раптом з’ясовується, що палива мало і споживачам уже час знову діставати гроші з гаманців. Уряд щось терміново вирішує, і через місяць-два ситуація стабілізується.

Потім починається друга хвиля — жнива. Ринок теж починає лихоманити, щоправда, менше. За останні роки алгоритм розгойдування майже не змінюється. Уряд збирає чергову комісію, б’є чолом перед власниками заводів, починає організовувати завезення нафтопродуктів ледь не аеропланами. Загалом, життя вирує. А населення, спостерігаючи чергову «раптовість», тихо матюкається.

Цього року звичний алгоритм нафтокризи теж не змінився. У травні парламенту й уряду довелося терміново займатися відкриттям доступу на нафторинок нафтопродуктам «з-за бугра». Чергову цінову хвилю вдалося збити, і, всупереч багатьом прогнозам, купувати бензин по п’ять гривень українцям так і не довелося. Зате зараз маятник знову намагаються розгойдати: парламент терміново «нагинають», щоб обмежити завезення бензину в країну.

Оскільки пан Єремеєв є головним спонсором партії Володимира Литвина, то шанси домогтися необхідних рішень у нього чимало. Приміром, якщо спочатку передбачалося, що імпортні мита на нафтопродукти становитимуть 45 євро з тонни, то в результаті через бюджетний комітет пройшов єремеєвський проект із вищими ставками на бензин. Цікаво, що до травня мито на бензини становило 25, на дизпаливо — 10 євро/тонна, і тоді його цілком справедливо вважали високим.

До речі, щоб проштовхнути «бензиновий» законопроект через зал, його виносили на розгляд кілька разів.

За іронією долі, всі чудово розуміють, що буде далі. Ближче до весни з’ясується, що на носі посівна, і заїжджена платівка заграє знову (включаючи зростання цін і черги на заправках). Така перспектива, м’яко кажучи, не дуже радує Міністерство палива й енергетики. Особливо коли врахувати, що зараз на довгостроковий ремонт зупинився Одеський НПЗ.

Мінпаливенерго з головою вистачить газових проблем, і отримувати ще й бензинову кризу йому не хочеться. За словами міністра Івана Плачкова, «сьогодні ринок світлих нафтопродуктів стабільний. Навіть у разі зниження переробки нафти на НПЗ стабільність цін буде забезпечено з допомогою імпорту».

З Мінекономіки складніше. Ще влітку його керівництво зазначало: внутрішні ціни на нафтопродукти конкурують із зовнішніми, що сприяло їхній стабілізації. Але з урахуванням того, що уряду, як показало ухвалення бюджету, важливий буквально кожен голос, сваритися з Єремеєвим він просто боїться. Та й існує думка, що вибити гроші з імпортерів легше, ніж із власників НПЗ.

Зараз частка імпортних нафтопродуктів на українському ринку становить близько 20%, і їхня нестача цілком може викликати дефіцит. Особливої принадності тому, що відбувається, додає те, що традиційна криза припаде саме на передвиборний період і вдарить по проурядових партіях.

За минулий рік оптові ціни на нафтопродукти практично підтяглися до східноєвропейських, чого не можна сказати про якість. Схоже, звичка наших нафтовиків, що рано чи пізно всі прибіжать до них на уклін, зіграла з ними злий жарт. Виявилося, що сусіди з тієї ж нафти примудряються виробити дешевше і якісніше пальне. Причина теж відома: вони витратили величезні гроші на реконструкцію НПЗ.

Йдеться не про абстрактні західні заводи, а про добре відомий литовський Мажейкяй і білоруський Мозир. Ці заводи радянського будівництва пройшли глибоку реконструкцію, і в результаті, якщо українські НПЗ майже третину нафти просто переганяють у мазут, то на цих двох заводах глибина переробки сягає 90%. Поставлене сусідами паливо відповідає євростандартам, чим ми похвалитися поки що не можемо. (Якби вітчизняні НПЗ збільшили глибину переробки нафти до 90% з нинішніх 50—60, то Україні потрібно було б нафти на 30% менше...)

Однак власників трьох вітчизняних НПЗ засмучує не тільки це. Строго кажучи, Дрогобицький, Херсонський і Надвірнянський заводи з початку 2005 року взагалі не мають права випускати світлі нафтопродукти. Шість років тому було прийнято рішення, що з цього року набирають сили нові стандарти якості нафтопродуктів. Відповідно до нових норм, вміст сірки в них мав скоротитися в 2,5 разу, до 0,2%. Кабмін зсунув терміни реалізації документа на початок липня.

Зараз нафтопереробники вимагають продовжити строки введення в дію нових норм на рік-два, знову обіцяючи за цей час поліпшити якість свого палива. Наскільки нові запевняння виявляться правдивішими за старі, сказати важко. За великим рахунком, час згаяно. І зволікати далі вже нікуди: наші світлі нафтопродукти (бензин і дизель) уже фактично неконкурентоспроможні в Європі. Незабаром їх заборонять і в Росії. Коментуючи технологічний стан трьох українських НПЗ (Херсонського, «Галичини» і «Нафтохіміка Прикарпаття», міністр палива та енергетики Іван Плачков заявив: якщо власники НПЗ не нададуть чітких планів модернізації своїх підприємств (аби вироблюваний ними бензин відповідав євростандартам), їм заборонять продавати нафтопродукти на АЗС, обмеживши оптовими поставками сільськогосподарським підприємствам. Проте замість модернізації робляться спроби банально прибрати конкурентів із ринку і максимізувати прибутки.

Читаючи фінансові звіти наших заводів, експерти доходять дуже цікавих висновків. НПЗ практично не купують нафту — її поставляють трейдери. Причому по дорозі російська нафта встигає перетворитися на кіпрську/віргінську, змінивши за цей час двох-трьох хазяїв. У результаті, якщо ціна російської нафти Urals у портах Чорного моря становить 360—370 дол., то автори законопроекту стверджують, що заводам вона обходиться в 400.

А є й інші схеми виведення прибутку. Податкова постійно позивається з НПЗ з приводу дуже чималих сум. Приміром, «Галичині» податківці пред’являли позови на кілька сотень мільйонів...

На цьому тлі мито на імпортні нафтопродукти, котре становило на початок грудня більш як 930 млн. гривень, виглядає дуже непогано. Для порівняння, за весь 2004 рік, з урахуванням усіляких пільговиків, воно становило лише 236,5 млн. грн.

Сьогодні ідуть пошуки компромісного варіанта. Експерти пропонують диференціювати розмір мита залежно від якості ввезених нафтопродуктів, причому для палива європейської якості мито має бути як мінімум не вищим від існуючого на початку року.

Можливо, знадобляться податкові пільги при модернізації НПЗ. Так, на думку експерта нафтоконсалтингової компанії UPECO Віталія Давія, «запровадження збалансованого розміру мита має супроводжуватися жорсткою державною політикою в нафтопереробній галузі. Кардинальна модернізація вітчизняних НПЗ неможлива без економічних стимулів до залучення на них інвестицій. Для стимулювання інвестицій потрібні якісь податкові послаблення. Наприклад, у Білорусі передбачено податкові пільги при поставках імпортного нафтопереробного устаткування (відстрочка зі сплати ПДВ)».

Нині проблемою займається робоча група під керівництвом першого віце-прем’єра Станіслава Сташевського. Робота обіцяє бути нелегкою: слід знайти баланс між інтересами переробників і постачальників. Природно, що основна частина палива має вироблятися на місці, але й споживач повинен мати гарантію отримання якісного пального за розумну ціну.

Наскільки вдасться цього досягти, стане видно нового року. А поки ринок завмер. Ціни припинили падіння, але на тлі активності депутатів у бажанні запровадити імпортні мита уже спостерігаються деякі спроби їх підвищити. Економіці дороге паливо не потрібне. Та чи погодяться з цим депутати?