ХТО «ПОДАСТЬ» ШАХТАРЯМ 3,6 МЛРД. ГРИВЕНЬ?..

Розширене засідання, що відбулося в Донецьку, основна тема якого носила горду назву «Про перспективи розвитку вугільної промисловості й енергетики», вочевидь мало дати відповідь організаторам на два споконвічні слов’янські питання: «Хто винний?» і «Що робити?». Своїми думками з приводу другого з них повинні були поділитися губернатори трьох областей — Донецької, Луганської й Дніпропетровської, керівники підприємств вугільної промисловості, профспілок, нардепи і т.д. Що стосується питання № 1, то переконати зібрання в тому, що до тяжкого становища вугільної галузі України відношення має хтось інший, мусили міністр економіки Василь Роговий, міністр фінансів Ігор Мітюков і голова Мінпаливенерго Сергій Єрмілов. Що вони й зробили в залі, де незримо відчувалася присутність великих грошей. І не тому, що засідання проходило в будинку «Першого українського міжнародного банку», а тому, що всі ті, хто зібрався, мимоволі тримали в голові дві цифри — 1,8 і 3,6 млрд. грн. Суму, яку пропонує виділити вуглярам у бюджеті 2001 року Кабмін, і той обсяг коштів, які вуглярі у свою чергу хочуть одержати від уряду майбутнього року.

Сама нарада почалася майже з годинним запізненням, і ця обставина дозволила звернути увагу на маленькі нюанси, котрі так приємно скрашують нудне чекання... Наприклад, до складу делегації Луганської області входив колишній заступник губернатора Валентин Дзонь (він курував питання ПЕК), який зовсім недавно за власним бажанням залишив цю посаду задля того, щоб зайнятися громадсько-політичною роботою напередодні наступних виборів до ВР. Але це буде в майбутньому, а пам’ять про можливості «чорного» золота ще, як видно, свіжа... Або, як поруч один біля одного, майже як батько й син, проходили по залу засідань гендиректор Маріупольського меткомбінату ім. Ілліча Володимир Бойко й гендиректор фірми «АРС» Ігор Гуменюк. У тих, хто стежив за особливостями приватизації ММК ім. Ілліча, у цей момент з’являлися сльози зворушення...

Щодо обговорюваної теми про ситуацію у вугільній промисловості, то з її аналізом виступив перший заступник голови Донецької облдержадміністрації Анатолій Близнюк, оскільки вугільна промисловість цієї області забезпечує майже 60% загального обсягу вуглевидобутку й 83% видобутку коксівного вугілля в Україні. А щоб показати істинне значення цієї галузі як в економіці регіону, так і держави в цілому, зібранню було запропоновано проаналізувати нинішню ситуацію в металургійному виробництві й енергетиці, — галузях, які використовують вугілля для випуску кінцевого продукту.

Два роки поспіль металургійні підприємства області стійко нарощували обсяги виробництва, котрі досягли свого максимуму в серпні нинішнього року, коли було виплавлено 947 тис. тонн чавуну. З огляду на сприятливу кон’юнктуру на світових ринках металу, планувалося до кінця року ще збільшити обсяги виробництва металопродукції за рахунок введення після капремонтів додаткових потужностей. У результаті, у грудні обсяг виробництва чавуну мав сягнути цифри 1,1 млн. тонн.

Але ситуація, що склалася в серпні-жовтні із забезпеченням коксохімічних підприємств ву- гіллям, показала — металурги через дефіцит коксу не тільки не можуть наростити, а й зберегти досягнутий у серпні рівень виробництва чавуну.

Середньодобове виробництво коксу порівняно із серпнем знизилося у вересні на 10%, а в жовтні — вже на 15%. Аналогічна ситуація прогнозується і на листопад-грудень, що ставить під загрозу виконання навіть скоригованих планів виробництва чавуну. Так, замість запланованого в жовтні рівня виробництва чавуну 1,05 млн. тонн виплавлено 917 тис. тонн.

У вересні через недопоставки коксу на металургійні підприємства прямі збитки виробництва чавуну склали 43 тис. тонн, а в жовтні — 112 тис. тонн. Виходячи з реальних можливостей металургів, 2001 року планується виробництво 13,5 млн. тонн чавуну, на що буде потрібно 10,1 млн. тонн валового коксу. Коксохімзаводи мають необхідні виробничі потужності для випуску цього обсягу за умови ста- більного забезпечення шихтою.

Крім того, як зазначив виступаючий, через гострий дефіцит коксу вносяться вимушені корективи в терміни ремонтів і введення в експлуатацію потужностей з виробництва чавуну.

Потім п.Близнюк звернувся до електроенергетики регіону. Цю частину свого виступу він почав із заяви, із якої випливало — попри наявність в області надлишкових генеруючих потужностей, вона не в змозі забезпечити себе електроенергією в достатній кількості. Встановлені потужності використовуються на 35%, що обумовлено відсутністю палива й дефіцитом коштів на ремонт обладнання.

Електрозабезпечення стало тим «вузьким місцем», що стримує подальший підйом економіки області. Така ситуація склалася в результаті того, що далеко не вся електроенергія оплачена, а борги за вугілля продовжують залишатися високими. Так, за дев’ять місяців поточного року «Донбасенерго» відпустило в «Енергоринок» електро-енергії на 1,8 млрд. грн., оплачено 1,6 млрд. грн., із них грошима лише 588,1 млн. грн. (близько 30%). Грошей, які одержує «Донбасенерго» від «Енергоринку», недостатньо навіть для оплати в повному обсязі палива, оскільки в собівартості 1 кВт-години електроенергії близько 85% — паливна складова. У результаті, борги «Донбасенерго» за використане паливо збільшилися з початку року і на 01.10.2000-го склали: за вугілля — 485,0 млн. грн.; за газ — 543,0 млн. грн.

Але навіть за умови, що відпущена в «Енергоринок» електроенергія буде в повному обсязі оплачена, отриманих коштів буде достатньо лише на оплату палива, поточні ремонти й власні потреби ТЕС.

У цілому, 51% основних фондів електроенергетики області відпрацював свій парковий ресурс, потребує відновлення, реконструкції та капітальних вкладень. Всі теплові електро-станції області споруджені й введені в експлуатацію до 1983 року. До 2005 року кількість обладнання з терміном експлуатації 30 і більше років складатиме по області близько 80%.

Виконуючи сотий указ Президента, облдержадміністрація подала на розгляд до Кабміну пропозиції щодо залучення коштів промислово-фінансових груп у реформування ПЕК регіону і створення Донбаської паливно-енергетичної компанії на базі «Донбасенерго».

Передбачалося, що 51% статутного фонду нової компанії належатиме державі, а 49% — промислово-фінансовим групам. І лише після того, як буде досягнуто оплати грошима в повному обсязі за вироблену й відпущену споживачам електроенергію, а також вирішено соці-альні проблеми, пропонувалася повна приватизація підприємств ПЕК.

Однак, як зазначив заступник губернатора, відсутність узгоджених і конкретних рішень на урядовому рівні з приводу цих пропозицій не дало можливості їх реалізувати в області і прискорити приплив інвестицій у паливно-енергетичний комплекс регіону. У результаті, «крайніми» можуть виявитися шахтарі, котрі за 10 місяців цього року видобули майже 36,2 млн. тонн вугіл-ля, при цьому майже 1,4 млн. тонн — понад завдання. На багатьох підприємствах, особливо котрі видобувають енергетичне вугілля, зростає дебіторська заборгованість, що сягнула цифри 2 млрд. грн., і кредиторська — близько 5,2 млрд. грн., у тому числі по зарплаті — 757 млн. (відставання — 8 місяців).

До речі, зростання заборгованості по зарплаті поточного року склало понад 63 млн. грн. Шахтарі з місяця в місяць недоодержують нараховану заробітну плату. Тому ситуація в гірничих колективах залишається складною. Через страйки втрачено понад 400 тис. тонн видобутку.

Нестача бюджетного фінансування ще більше загострила проблему збиткових шахт. Їхня велика кількість не дає можливості реанімувати, брак коштів — цивілізовано закрити, а утримання призводить до відпливу значних коштів. Тому цілком природно постає питання закриття тих збиткових шахт, яким не допоможе ні санація, ні держ-підтримка. Зараз по Донецькій області в різноманітних стадіях закриття перебуває 25 шахт. До кінця поточного року їхня кількість збільшиться ще на сім одиниць і якщо, — як визначило Мінпаливенерго на майбутній рік, — 2001 року додадуться ще 12, то в стадії ліквідації перебуватиме 44 шахти. Щороку для ліквідації шахт виділялася лише четверта частина необхідних коштів. Деяким винятком із сказаного був поточний рік, коли для області було передбачено бюджетне фінансування в сумі 410,9 млн. грн., що в п’ять разів перевищує середньорічне виділення бюджетних коштів за чотири попередні роки.

Говорячи про реструктуризацію галузі, А.Близнюк зупинився на проблемі реконструкції й технічного переозброєння шахт. В останні роки через незабезпеченість фінансуванням в області не закладено жодної нової шахти, не введено жодну другу чергу будівництва діючих шахт. Відставання в реалізації програми розвитку галузі регіону, прискорене старіння шахтного фонду сформувало негативний баланс виробничих потужностей. Тенденція до їхнього зменшення при збереженні нинішнього рівня фінансування призведе до того, що обсяг видобутку вугілля в області до 2010 року знову знизиться до 35—36 млн. тонн.

У висновку перший заступник донецького губернатора зазначив, що вугілля нині — єдиний енергоносій, котрий Україна має в обсягах, достатніх для повного забезпечення власних потреб. А щоб зберегти тенденцію до зростання промислового виробництва, необхідно підтримати вугільну промисловість в обсязі не менше 4 млрд. грн. із тим, щоб продавати вугілля за сьогоднішніми цінами. У противному випадку необхідно підвищувати ціни на вугілля з усіма витікаючими наслідками, або погоджуватися на подальший спад вуглевидобутку, зростання кредиторської заборгованості, у тому числі по зарплаті, податках і т.д. — до повного банкрутства. До речі, на сьогодні в Донецькій області порушено справи про банкрутство 36 вуглевидобувних, 5 вуглепереробних і 12 допоміжних підприємств. І якщо не вжити рішучих заходів сьогодні, то завтра це обійдеться в кілька разів дорожче...

Аналогічна ситуація склалася на підприємствах вугільної промисловості в Дніпропетровській і Луганській областях, про що й повідали зібранню заступники тамтешніх губернаторів. Всі вони говорили про проблеми відносин із Кабміном, але робили це м’яко, намагаючись його сильно не зачіпати. Першим у бік уряду «косо» подивився голова ЦК ПРВП Віктор Турманов, нагадавши, що 12 червня поточного року між профспілкою й урядом підписано договір, відповідно до якого обидві сторони брали на себе певні зобо-в’язання. ЦК ПРВП їх дотримувався і поки не проводив жодних загальноукраїнських акцій протесту. Натомість, за словами лідера профспілки, урядова сторона зірвала виконання більшості прийнятих зобов’язань. І проведення даної наради є для нього «останнім дзвоником» цивілізованого підходу до розв’язання проблем, що стоять перед вугільною галуззю.

З доповіддю про те, якою бачить стратегію розвитку вугільної промисловості України, виступив голова правління АП «Шахта ім. Засядька» Юхим Звягільський, нагадавши, що в четвертому кварталі 1999 року Кабмін ухвалив програму фінансового оздоровлення й розвитку вугільної галузі. Благі цілі, записані в ній, так у своїй більшості і залишилися на папері. З урахуванням згаяного часу, реалізація програми 2001 року зажадає близько 4 млрд. грн., що необхідно передбачити в бюджеті. Крім того, уряд і НБУ зобов’язані розробити комплексну програму подолання кризи неплатежів. Кабмін має посилити адмінконтроль за формуванням цін, щоб ціна на конвеєри за півроку не піднімалася на 40—50%. Варто відновити нульову ставку ПДВ на вугілля й електроенергію. Ціна на вугілля не переглядається вже два роки й цей пробіл необхідно якнайшвидше ліквідувати. Коксівне вугілля має коштувати на 15—20% дорожче, а вивільнену дотацію необхідно направити на розвиток видобутку енергетичного вугілля.

Дуже багатообіцяючим був початок виступу глави Мінпа-ливенерго Сергія Єрмілова, котрий наголосив, що проведення подібних нарад у Києві абсолютно неефективне. Що стосується реформування вугільної галузі, то міністр розраховує на підтримку держбюджету й на залучення зовнішніх інвестицій, у тому числі — приватних. Тільки закінчував свій виступ Сергій Федорович так, немов і не пам’ятав, як починав, пообіцявши зібранню за підсумками цієї наради провести ще одну — в Києві...

Те, про що сказав Ігор Мітюков, можна висловити дуже коротко: скільки б прохачів не приходило в Мінфін, усе одно вони одержать набагато менше, аніж просять. А от підтримку вуглярам із боку його відомства гарантовано, але за умови ефективного використання виділених урядом коштів.

По закінченні наради, її результати для «ДТ» прокоментував заступник секретаря РНБОУ Сергій Тулуб.

— Учасники донецької наради неодноразово висловлювали критичні зауваження на адресу Кабміну з приводу його ставлення до проблем вуглярів. Чи є підтримка РНБОУ регіональних ініціатив продовженням протистояння з Кабміном?

— Головне завдання всіх держслужбовців — розвиток економічних реформ в Україні. Ми не можемо стояти осторонь тих моментів, де допускаються помилки. Тому через ті можливості, що надано Конституцією України й законом про РНБОУ, ми не дозволимо про нього забути.

— Чи не означає відсутність на цій нараді Юлії Тимошенко й Віктора Ющенка, що вони не готові до діалогу з регіональною владою з питань реформування ПЕК? Чи може йти мова про компроміси?

— На нараді були присутні три міністри уряду, від роботи яких залежить існування вугільної галузі. Шкода, що була відсутня Юлія Володимирівна, котра в уряді курирує питання ПЕК. Особливо в той момент, коли країна стоїть на порозі зими, й усім сторонам необхідно було скорегувати свою поведінку на найближчий час...

— Наскільки реальні надії вуглярів на те, що п.Мітюков підтримає їхні вимоги про 3,6 млрд. грн.?

— Бувши міністром вугільної промисловості, я неодноразово спілкувався з міністром фінансів по аналогічному питанню, але точок дотику так і не знайшов... Хоча, на мій погляд, цю суму необхідно знайти.