Підтримати
Очікувані та передбачувані масові удари росіян по глибинній інфраструктурі України, на жаль, для деяких стали сюрпризом. Важливо розуміти, чи багато цих деяких при владі. Чи є в нас у запасі щось більше, ніж заклики перезимувати в Європі або перспективи евакуації міста-мільйонника?
Ворог і раніше не особливо соромився при виборі цілей. Розбиті Охтирська та пошкоджена Чернігівська ТЕЦ не дадуть збрехати. Та й у пристоличну Трипільську ТЕС прилетіло ще в перші дні війни.
У вересні пройшла серія ударів по електростанціях і силових підстанціях Харківщини та Дніпропетровщини. На початку жовтня, до всяких вибухів на Кримському мосту, депутати держдуми Росії бурхливими оплески вітали керівника фракції, який закликав «раз і назавжди знищити інфраструктуру нацистської України — всі електростанції, мости та інше».
Далі масштаби ракетно-дронного терору, що розпочався, реально багаторазово зросли.
До початку листопада по великих енергооб’єктах України прилітало 103 рази. І якщо у вересні було 12 прильотів, то в жовтні при чотирьох хвилях ударів цілями стали близько семи десятків об'єктів. І це без урахування відбитих. Атакували все: і найбільшу київську ТЕЦ-5, і давню «привокзальну» ТЕЦ-3, і порожній офіс «Укренерго». Били по західноукраїнській Бурштинській ТЕС, Вінницькій, Ладижинській і знову по багатостраждальних харківських. Уперше прилетіло й по обладнанню ГЕС. ППО Збройних сил України збила близько 70% дронів і ракет, а в ряді випадків і взагалі всі… Однак удари тривали, так, по підстанції 750 кВ на Київщині було п'ять серій ударів.
Масовані удари по високовольтних підстанціях саме й стали новим елементом повітряного терору. Усього було пошкоджено й відключено до 30% обладнання.
Американці наводили дані, що жовтневі прильоти по кількох підстанціях 330/750 кВ призвели до вимикання понад 40 підстанцій нижчого рівня. Ризик подібних втрат зберігається.
Завдяки, без будь-якого перебільшення, героїчній праці ремонтників, пошкодження лагодилися в найкоротші терміни. Але у перший день об'єднана система України втратила до 15% наявної потужності.
Потім за три тижні було ще три великі хвилі обстрілів (остання 31 жовтня) і купа дрібніших ударів. Із усією тією самою націленістю на розвал енергосистеми північного сходу. Власне, це добре видно по регіонах, у яких тривають відключення. Це столиця, Київська, Чернігівська, Житомирська плюс центральна Черкаська області — «Київський вузол». І Сумська, Харківська й Полтавська області — «Слобожанський енергоострів», який ще років п'ятнадцять тому взагалі за фактом працював у режимі енергосистеми Росії. Тепер від «колег» прилітають ракети.
До речі, фюрер рашистів ще після нальоту 10–11 жовтня пообіцяв, що цього вистачить. І звично збрехав, — наступні три тижні кожний понеділок розпочинався ракетно-мопедною хвилею. Енергетичний терор як він є.
Проте розвалити енергосистему не вдалося, а от викликати хвилю віялових відключень — цілком. Системі не вистачає можливостей передати 1500–2000 МВт потужності. «Укренерго», електрики обленерго та міських мереж роблять усе, що можуть. Але відключення з нами надовго. Грубо — не вистачає двох-трьох атомних блоків.
Оптимістичні заяви, що за два-три тижні всі основні проблеми виправлять, завжди справедливо супроводжуються фразою: «За відсутності нових нальотів». А вони напевно будуть. Росія не даремно замовила близько двох тисяч дронів в Ірану (частину вже отримано й до чотирьох сотень — витрачено). По Дніпру «мопеди» прилітають увесь листопад.
Отже, поставки партій ППО й РЕБ гостро потрібні були ще влітку, що вже казати про зараз. Як і робота з посилення захисту енергооб’єктів, починаючи від бетонних блоків і, можливо, захисних сіток від дронів до розосередження обладнання, що відновлюють.
І це далеко не все. Потрібні ті самі трансформатори, вимикачі, реле та інші комплектуючі на заміну. Наразі ситуацію рятує наявність великої кількості резервного обладнання (в «Укренерго» проходила велика реконструкція, але старі трансформатори в брухт не здали, хоча багатьом дуже хотілося). Але цей ресурс не вічний. Тож шукають нове та помірно б/вушне за кордоном. Зайвим точно не буде.
Нині США із союзниками обговорюють поставки необхідного нам обладнання у разі продовження завдання ударів по критичній інфраструктурі. Розглядаються поставки генераторів, засобів для очищення води, обігрівачів тощо.
На завезення тих самих генераторів і критичного обладнання Кабмін уже скасував мита. Це важливо.
Водночас і нашій, і західній дипломатії варто більш чітко пояснити тому самому Ірану, що поставляти техніку для війни в Європі й вести з тією самою Європою переговори про пом'якшення санкцій контрпродуктивно. І доведеться визначитися. Судячи з наполегливих спроб Тегерана зробити вигляд, що вони ні при чому й що поставки нібито довоєнні, там теж не всі в захваті від можливого посилення та наступної ревізії санкцій. За останні сорок років у санкційному паркані навколо персів наробили багато дірок і щілин. Перекриття деяких із них може стати досить болючим.
Однак, природно, однією дипломатією питання вирішити не можна. Та й у ППО є свої межі. Так, британські аналітики оцінюють можливу ефективність наземного ППО на рівні 85%. А тим, хто мріє про «Залізний купол», варто пам'ятати, що за площею одна Київщина більша за Ізраїль, навіть із Західним берегом Йордану. Причому й він досі не перекритий повністю, а стріляють по ньому в основному ракетами з обрізків труб. До нас же летять подарунки набагато потужніші. Отже, навіть за ідеального сценарію позбутися повітряного терору повністю не вийде, але по максимуму потрібно.
Не будемо випускати з уваги дуже неприємний і важко здоланий нюанс, — нинішні, досить відчутні, проблеми виникли при плюсовій (!) температурі. Уся зима ще попереду. Прикиньте масштаб: при морозах дефіцит потужності зросте з нинішніх 1–1,5 млн кВт до 2–3 млн і вище… З усіма наслідками, що звідси випливають. Прогнози відключення електрики на 10–12 годин на добу при сильних морозах — це не найжорсткіший, а найбільш реалістичний сценарій. Його доведеться витримати.
У листопаді почали розкручувати інформацію про повну евакуацію Києва. Спочатку МЗС вирішило спантеличити цією інформацією наших партнерів, потім її стали активно обговорювати тут, роблячи при цьому взаємовиключні заяви. Внесемо ясність: план евакуації існує (і має обов'язково існувати, був ще при УРСР), але є різні варіанти його реалізації, і залежатимуть вони від швидкості та успішності подальших дій влади. Часткова евакуація Києва за фактом неминуча. Це визнає й сама мерія, яка закликає за змоги переселятися в інші місця. Та чи є в Україні такі «теплі й світлі» місця? Велике питання.
Деталі конкретних планів, природно, закриті, але певна інформація просочується. Так, Нацбанк, наприклад, вважає критичною точкою довгостроковий вихід із ладу 40% енергосистеми. Так-так, уся фінансова інфраструктура теж ляже, а разом із нею й будь-яка інша діяльність, навіть якщо ви вже звикли до вечерь при свічках і піших прогулянок на десятий поверх. А враховуючи, що Київ — місто-мільйонник, за будь-якого сценарію всіх жителів вивезти не вийде. Подумайте про це вже сьогодні.
Водночас прикиньте, чи встигне місто підготувати все до перших заморозків? Наприклад, важливо вже нині подбати про те, щоб не замерзли системи водопроводу та каналізації. Аналізувати вразливі точки, думати, як їх «зігріти», тощо. Досвід, коли 350 тисяч людей залишилися без води після ракетного удару поблизу Оболоні, вже є. Але це — при теплому сонечку.
Мерії доведеться навчитися не тільки нарізати землю забудовникам, а й приймати нестандартні та незвично оперативні рішення. Потрібні автономні генератори в неймовірних кількостях, у тому числі для мобільних вишок. Мінцифри обіцяє 2500 приймачів «Старлінк» із роздачею сигналу. Це добре, але насправді мало. А залишитися без засобів зв'язку, та ще й у війну, це як залишитися без тепла та хліба.
Анонсованої тисячі пунктів обігріву (по десять на район) теж малувато. А рівномірний розподіл їхньої кількості, без прив'язки до чисельності жителів у районах, свідчить про те, що цифра ця взагалі від балди. Але як перший крок піде, особливо якщо в процесі вдасться вийти на півтори-дві тисячі та з прив'язкою до потреб.
Уже зрозуміло, що в зоні «опалювального» ризику новобудови лівого берега Дніпра: якщо на правому багато відносно невеликих котелень, то на лівому (або на тій самій Оболоні) — усе набагато концентрованіше, отже, і вразливіше.
І таких нюансів чимало. Треба, треба, треба. Більшість — ще на вчора. Частина цих «треба» так і не з'явиться до весни, але що робити — треба вистояти.
Зима буде найскладнішою за роки Незалежності. Навіть якщо буде теплою. І навряд чи останньою нашою складною зимою.
Витримаємо...
Більше статей Ігоря Маскалевича читайте за посиланням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google