Енергобезпека країни та об’єднання в енергомашинобудуванні

Проблема забезпечення енергетичної безпеки є центральною в енергетичній політиці майже всіх країн світу. Україна — не виняток, проте, кажучи про сучасний стан проблеми, із жалем доводиться констатувати: уваги їй приділяється вкрай недостатньо. Один із основних наслідків цього — низька ефективність виробництва, транспортування і споживання енергоресурсів, відсутність активної політики енергозбереження в країні. А оскільки від надійного енергозабезпечення країни прямо залежить її національна безпека, то, поруч із вирішенням проблем сьогоднішнього дня, необхідно визначити стратегічні напрями розвитку паливно-енергетичного комплексу та особливо його енергомашинобудівної складової.

Незалежність держави не може реалізовуватися за умов її повної енергетичної залежності від інших країн. Обсяги власного видобутку нафти забезпечують потреби нашої країни усього на 10—12%, газу — на 18—20%. Частково працюючи на імпортному газі, українські теплові електростанції дуже залежні від імпортного постачання.

Альтернативним джерелом електроенергії для України може стати гідроенергетика. Остання — один із найважливіших елементів енергетичного балансу в ряді країн ЄС і відіграє істотну роль у зниженні викидів парникових газів, підвищенні енергетичної безпеки. При цьому якщо частка гідроенергетики в більшості країн Європи становить близько 15—20%, то в Україні — лише 5%. Гідроенергетичні потужності країни представлені Дніпровським і Дністровським каскадами ГЕС, Київською гідроакумулюючою станцією, (ГАЕС) і низкою малих ГЕС. Усі вісім електростанцій об’єднані в одній структурі — ВАТ «Укргідроенерго», що експлуатує 99 гідроагрегатів загальною потужністю близько 4800 МВт.

Однак і тут не все гаразд, як могло б здаватися: устаткування станцій відпрацювало від 20 до 40 років і давно вимагає реконструкції. «Приблизно 95% наших теплових електростанцій вичерпали свій розрахунковий ресурс, а 43% — фактично перебувають на межі фізичного зносу. Тут справді реальною стає загроза енергетичної безпеки, адже вихід із ладу одного генератора може «організувати» недопоставку величезної кількості електроенергії», — зазначає президент Харківського регіонального центру інвестицій Ігор Тулузов.

За словами директора Центру соціальних досліджень «Софія» Андрія Єрмолаєва, причина загроз енергетичній безпеці України, що виникають, перебуває за межами енергетики. «Це не проблема самої галузі. Проблема лежить у сфері нереформованої промислової економіки, оскільки вона була й залишається енерговитратною. Головна причина — у дуже високій енергоємності виробництва, і, відповідно, це створює ланцюжок постійного високого попиту економіки на енергетичні ресурси — як у вигляді енергоресурсів, що поставляються, так і у вигляді кінцевого продукту — електроенергії, — каже А.Єрмолаєв. — На жаль, дискусія щодо реформування української енергетики й вирішення проблеми енергетичної безпеки постійно «крутиться» навколо двох формальних аспектів — диверсифікації джерел і модернізації самого виробництва».

Проблеми, які виникли в процесі модернізації виробництва, виглядають дивно, оскільки в країні створено дуже потужний енергомашинобудівний комплекс. «Теоретично цей комплекс на даному етапі в змозі вирішувати проблему заміни устаткування не лише на вітчизняних електростанціях, а й на електростанціях колишніх республік СРСР, а також інших держав. Я вважаю дуже небезпечним, що цій темі не приділяють належної уваги й що наш енергомашинобудівний комплекс із своїми проблемами існує сам по собі, а питання енергетичної безпеки і енергогенерування — самі по собі. Для того щоб ефективно використовувати наявний у країни потенціал, необхідно створити координуючий орган — холдинг, корпорацію або ще якесь об’єднання», — переконаний Єрмолаєв.

Що ж до технології вирішення даної проблеми, то, на думку експерта, ключове питання — це визначити підходи до модернізації енергетики і знайти підрядників, готових виконати пов’язані з модернізацією енергетики роботи. «На жаль, в Україні з року в рік змінюється підхід до того, які сектори необхідно залишити в державній власності, а які підлягають тотальній лібералізації та організації на основі приватної власності. Особливо гостро це питання стоїть в енергетичному машинобудуванні, яке сьогодні є ключем до енергетичного суверенітету України. Тут слід застосувати підхід, який передбачає формування державної холдингової системи… і прийняття державної програми з держзамовленням на нові технології для енергетики», — вважає А.Єрмолаєв.

Директор харківського державного підприємства «Завод «Електроважмаш» (провідне підприємство України з розробки та виробництва турбо- і гідрогенераторів, великих електричних машин постійного струму для різноманітних галузей народного господарства, єдиний постачальник комплектного електроустаткування для залізничного і міського електротранспорту) Олег Калашников вважає, що в Україні необхідно створити єдине об’єднання, яке складалося б з ДП «Завод «Електроважмаш», ВАТ «Турбоатом», Харківського державного виробничого об’єднання «Моноліт» — головного підприємства Харківського державного приладобудівного заводу ім. Т.Г.Шевченка. У це об’єднання також, можливо, можуть ввійти ВАТ «Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе» та інші підприємства галузі. Калашников зазначив, що при такій реорганізації необхідно зберегти юридичний статус підприємств. «Наш завод є єдиним в Україні виробником подібного устаткування… В усьому світі існують об’єднання енергомашинобудівних підприємств. На просторах СНД їх було два — «Силові машини» і завод «Електроважмаш», а у світі — п’ять». Як приклад він назвав американські компанії General Electric і Westinghouse Electric Corporation, французьку машинобудівну компанію Alstom, німецький промисловий гігант Siemens і російський енергомашинобудівний холдинг «Силові машини».

На думку О.Калашникова, злиття вітчизняних енергомашинобудівних підприємств у єдину структуру дасть змогу захистити державні інтереси в сфері енергетичного машинобудування, оптимізувати виробництво й продемонструвати ефективність управління держактивами. Вищий орган (об’єднання) укладав би всі контракти, розподіляв завдання і визначав ціну та прибуток.

«У нас є не лише унікальне для України устаткування, а й власний НДІ, в якому працюють 600 чоловік. Устаткування, аналогічне нашому, зробити не можна ніде, воно унікальне, так само, як унікальний і людський потенціал. Практично в усіх країнах СНД, у Прибалтиці, Польщі, Сирії, Індії працюють наші генератори. На 60% російських ТЕЦ експлуатується устаткування, вироблене в Харкові. Та найголовніше — унікальність українського виробничого комплексу. Якщо знищити одне з його підприємств, втратимо все. Сьогодні в нас є можливість здійснювати так зване комплектне постачання, коли все устаткування для нової електростанції поставляють українські підприємства. Проте виникає одна складність. Приходять до нас замовники, наприклад, із Сирії чи Індії і хочуть придбати устаткування для електростанції. Замовники не можуть бігати укладати контракти з кожним заводом окремо. Адже все устаткування для станцій має бути виконане за єдиним проектом. Для цього, вважаю, необхідно створити об’єднання підприємств енергетичного машинобудування», — сказав О.Калашников.

Якщо простежити процес об’єднання підприємств енергомашинобудування Росії, то ще два-три роки тому «Силові машини» являли собою конгломерат заводів, куплених холдингом «Інтеррос» у ході приватизації. Завдання полягало в тому, щоб вибудувати концерн, звільнити заводи від не властивих їм функцій, передусім — реалізації готової продукції та участі в міжнародних тендерах на отримання замовлень для виробництва, — із тим, щоб централізувати ці функції в керуючій компанії. У результаті реалізацією продукції повністю займається керуюча компанія, всі фахівці з продажів перейшли туди. Поки заводи ще надають послуги з обслуговування проданого устаткування, та нещодавно було створено департамент з сервісу, тобто розпочато процес централізації і цієї функції.

Судячи з прогнозних оцінок планів будівництва АЕС і стійкого збільшення споживання ядерного палива, умови для нарощування обсягів виробництва на українських енергомашинобудівних підприємствах склалися сприятливі. Проте слід мати на увазі, що конкурентна боротьба на світовому атомному і енергомашинобудівному ринках посилюється, оскільки пропозиція перевищує попит. При цьому використовуються всі можливі методи, аж до політичного тиску, як це мало місце при вступі країн Східної Європи до ЄС. Нагадаємо, умовою їхнього вступу було закриття атомних блоків російського виробництва як ненадійних.

У світі відбувається об’єднання фірм-виробників, наукових організацій із метою концентрації ресурсів і фінансових коштів на розробку та оволодіння передовими технологіями, за якими — майбутнє енергетики та промисловості. Україна наразі перебуває осторонь цих процесів. Через відсутність достатніх інвестицій, зриви фінансування більшості прийнятих програм усі наявні ресурси вітчизняного енергетичного машинобудування сконцентровані на вирішенні поточних проблем і мало що робиться на перспективу. А це означає, що в недалекому майбутньому наша країна може втратити існуючі сьогодні позиції в розробці передових технологій та у виробництві наукоємної продукції.

Для того щоб енергомашинобудівний комплекс України міг реалізовувати свій потенціал на благо стійкого економічного розвитку країни, необхідна передусім державна політика, яка забезпечує безумовне виконання намічених планів і програм, підтримку інноваційних проектів, розширення міжнародного співробітництва в цьому напрямі.

Генеральний директор ВАТ «Турбоатом» Анатолій Бугаєць також начебто не проти створення єдиної структури. Проте він каже, що об’єднувати інші підприємства з «Турбоатомом» не можна, оскільки, мовляв, вони банкрути. «Це означає потопити ще один корабель, який називається «Турбоатом», — сказав А.Бугаєць в інтерв’ю УТ-1.

Водночас прем’єр Юлія Тимошенко уже висловилася за створення державного об’єднання, в яке ввійшли б підприємства енергетичного машинобудування. «Ми дуже уважно підходитимемо до того, щоб на базі державних підприємств, які пов’язані з машинобудуванням, енергетичним машинобудуванням, створювалися потужні корпорації, що будуть гідними учасниками на ринках», — сказала Ю.Тимошенко на прес-конференції.

Залишається тільки сподіватися, що злиття енергомашинобудівних підприємств не затягнеться на тривалий час і держава чітко визначиться з механізмом і організаційно-правовою структурою такого об’єднання.

P. S. Об’єднання підприємств енергетичного машинобудування необхідне й воно буде створено. Такої думки дійшли директори заводів галузі й фахівці Міністерства промислової політики в ході наради, яка відбулася в четвер. Створена спільна робоча група має подати до міністерства свої пропозиції впродовж 10 днів, після чого їх буде розглянуто на черговій нараді.