Поки ще невідомо, чи візьме участь у президентських перегонах 2008 року Гілларі Клінтон. Зате цілком очевидно, що нинішній президент цього зробити не зможе. Можливо, саме тому енергетичні доктрини двох політиків, які уособлюють демократичне та республіканське бачення розв’язання накопичених проблем і були озвучені практично одночасно, виявилися настільки різномасштабними.
Реактор, який побудує Буш
Про тісні зв’язки між нафтовими компаніями та Джорджем Бушем сказано чимало, тому нікого не дивує таке турботливе ставлення нинішнього президента до їхніх потреб і сподівань, що виявляється в податкових пільгах, призначенні дуже умовних розмірів компенсації за використання національного надбання при бурінні свердловин, спробах зняти заборону на освоєння заповідних зон Арктики. Значно більший інтерес американська преса останнім часом виявляє до зв’язків Буша з представниками атомної промисловості, враховуючи, що з усіх американських президентів він надає найбільшу підтримку «мирному атому», за винятком хіба що Дуайта Ейзенхауера.
Торік нинішній господар Білого дому став першим за останні 26 років американським президентом, який ризикнув здійснити візит на атомну електростанцію. Останнім до нього був Джиммі Картер, який побував на АЕС «Трі-Майл Айленд» після аварії, що сталася там 1979 року. Відтоді на тему атомної енергетики в США було накладено табу, і за весь цей час не було санкціоновано запуску жодної нової АЕС. Однак 103 існуючі атомні станції все ще продовжують працювати, забезпечуючи 20% усієї виробленої в країні електроенергії.
У піар-кампанію з повернення довіри американського населення до атомної енергетики було вкладено величезні суми. Але найефективнішим засобом переконання виявилося безпрецедентне зростання цін на бензин. У результаті, за даними Gallup, частка тих, хто підтримує будівництво нових АЕС, зросла за три роки з 43 до 55%. Щоправда, альтернативне опитування, проведене Pew Research Center, виявило 49% противників АЕС за 44% прибічників.
Втім, одним лише піаром американська адміністрація не обмежилася. 2002 року було прийнято програму «Атомна енергетика-2010», покликану відродити комерційний інтерес до будівництва атомних реакторів. А зовсім недавно американському сенату було представлено програму «Глобального ядерного енергетичного партнерства», котра передбачає виділення 250 млн. дол. на розвиток атомної енергетики. З промовою на підтримку цієї програми президент Буш днями виступив перед працівниками АЕС «Лимерик», і цей факт було підкреслено всіма провідними інформагенціями світу.
За прогнозами американського міністерства енергетики, попит на електроенергію до 2030 року зросте на 50%. А Буш поставив перед країною завдання скоротити залежність від близькосхідних енергоносіїв до цього ж строку на 75%. В основному саме за рахунок нових атомних реакторів, перший із яких може бути побудований уже до 2014 року. Стверджуючи, що атомна енергетика дешева, екологічно чиста й безпечна, Буш викликав цілий шквал критики.
На 50 до 2025-го
Гілларі Клінтон свою енергетичну доктрину презентувала в Національному прес-клубі. Причому вмінню її спічрайтерів кількома штрихами передати похмуру картину республіканського теперішнього позаздрив, мабуть, не один журналіст. Розуміючи, що розмови про величезний торговельний дефіцит (третина якого створюється за рахунок імпорту енергоносіїв) усім уже добряче набридли, сенаторка знайшла ефектніші аргументи. Повідомивши, наприклад, про те, що зростання цін на бензин на один пенні обходиться американським авіакомпаніям у 180 млн. дол., а також запропонувавши задуматися про те, що станеться, коли збудеться пророцтво про подвоєння ціни на бензин кожні п’ять років.
Нагадала вона також і про те, що кожна третя американська сім’я з низькими доходами через непомірну дорожнечу енергоносіїв була змушена відмовитися від послуг дантиста чи психотерапевта, а кожна четверта не змогла вчасно розрахуватися за оренду чи іпотеку. Та й про глобальне потепління, що відбувається найшвидшими за 200 тисяч років темпами, не забула. І при цьому виклала чітку програму скорочення до 2025 року залежності від імпортної нафти на 50%.
Основні «кити» цієї програми — інновації й ефективність. Ширше використання альтернативних джерел енергії в умовах найсуворішої економії й ощадливості — от золоті ключики від заповітних дверей національної енергетичної безпеки. Втім, щоб ними скористатися, потрібно розвінчати два основні міфи, активно насаджувані нинішньою американською адміністрацією: про те, що переведення енергетики на нові рейки задорого коштує, і про те, що економія та підвищення ефективності вирішальної ролі відіграти не можуть. Попри те, що саме останні чинники допомогли США оговтатися від нафтового шоку 1970-х. Як відомо, із 1977 по 1985 роки американська економіка зростала зі швидкістю три відсотки на рік, а споживання нафти скорочувалося при цьому на два відсотки. Якби вдалося домогтися такого ж скорочення зараз, то за три роки Сполучені Штати отримали б можливість обійтися без усього того «чорного золота», яке доводиться імпортувати з країн Перської затоки.
До речі, про Перську затоку. Тих грошей, які зараз витрачають на воєнні операції в цьому районі, на думку Гілларі, із лихвою вистачило б на повне переведення американської енергетики на нові види палива і нові технології.
Втім, що вже шкодувати про витрачені гроші, якщо замість них можна знайти інші джерела фінансування. Основним таким джерелом має стати «Стратегічний енергетичний фонд». Створювати його планується за рахунок нафтових компаній, які останніми роками отримували цілком немислимі прибутки (торік шість нафтових компаній «намолотили» 113 млрд. дол. — більше річного доходу 170 країн, разом узятих) і при цьому мало чого хорошого комусь зробили.
Для виправлення такого становища пропонується визначити середній рівень прибутку, отримуваного кожною конкретною компанією з 2000 по 2004 рік, додати до нього 10%, а решту «надлишків» якраз і спрямувати до фонду. Передбачається, що його початковий капітал становитиме 50 млрд. дол. Крім того, нафтові компанії позбавлять усіх податкових послаблень, котрими їх так щедро балував нинішній президент, і вони навіть почнуть сплачувати «реальні гроші» за користування національними природними багатствами. Пільги й інші форми фінансового заохочення даватимуть тільки тим, хто сам візьметься за розробку нових технологій, що знижують залежність країни від імпортної нафти.
Кошти з цього фонду спрямовуватимуть на розробку і впровадження нових технологій, передусім — на удосконалення очисного та переробного устаткування, у розвиток етанолової, вітряної та сонячної енергетики, модернізацію вуглевидобувної промисловості, а також на енергозберігаючі технології. Враховуючи, що в США з 1978 року фінансування наукових досліджень у галузі енергетики скоротилося більш як на 60%, такий «грошовий дощ» справді може забезпечити непогані сходи. Наприклад, дати змогу демократам реалізувати поставлену мету — скоротити до 2025 року споживання нафти в країні на 8 млн. барелей на день. Половину цієї економії може дати масове переведення двигунів внутрішнього згоряння з нафтопродуктів на біопаливо (зараз у цих двигунах спалюють 70% усієї імпортованої нафти, причому 80% вилітають у вихлопну трубу). Другу половину дадуть енергозберігаючі технології та навички ощадливого енергокористування.
Що ж стосується електроенергії, то «вітряний потенціал» усього лише трьох штатів — Техасу, Канзасу та Північної Дакоти — дорівнює половині всієї споживаної в країні електроенергії. При цьому кожні два роки ефективність використання енергії сонця та вітру подвоюється, а собівартість при цьому скорочується на 30%. Враховуючи, що, згідно з прогнозами, світовий попит на енергоносії зросте до 2025 року на 30% (і при цьому на стільки ж зросте емісія парникових газів), а ціна на нафту 2010 року досягне 100 доларів за барель, «громаддя» таких планів переоцінити складно.
Найголовніше, що практично всі ці технології існують і використовуються вже зараз, але далеко не в масовому порядку. Щоб переломити сформовану ситуацію, Гілларі пропонує ухвалити закон, котрий зобов’яже американських держслужбовців купувати автомобілі, в яких можна використовувати й біопаливо, — це забезпечить попит на 60 тисяч машин на рік. Крім того, на кожній бензозаправці доведеться встановити і біозаправне обладнання з метою якнайшвидшого розвитку інфраструктури для біодвигунів. У такому ж обов’язковому порядку потрібно домогтися того, щоб до 2013 року 10% усіх витрат електроенергії державними установами покривалося за рахунок відновлюваних джерел енергії, а до 2020 року довести цей показник до 40%. Зокрема, General Electric цього року має намір продати вітряних турбін на три з половиною мільярда доларів, а наступного — на всі п’ять. Саме такі компанії Гілларі і збирається заохочувати всілякими податковими пільгами та дотаціями. Тим більше що інвестиції в альтернативну енергетику дають можливість створити більше робочих місць, ніж у будь-якій іншій галузі енергетики (наприклад, при порівнянні з вугільною промисловістю — на 40%).
Утім, на вугільну промисловість теж чекають великі зміни. Надійне й дешеве джерело енергії є і найбруднішим з екологічної точки зору. Хоча вже існують технології, що дають змогу удвічі скоротити шкідливі викиди в атмосферу. Природно, модернізація існуючих шахт і спорудження нових (надпотужних і надсучасних) теж потребує чималих витрат, але вони, на думку демократів, із лихвою окупляться як із погляду фінансистів, так і з погляду медиків і екологів.
Тему атомної енергетики Гілларі Клінтон порушила дуже обережно, заявивши, що для прийняття будь-яких рішень потрібно насамперед провести ретельну наукову експертизу різних альтернативних варіантів. І єдине, що вона збирається робити точно, — домагатися їхнього належного й незалежного фінансування.