АНАТОЛІЙ СОКУРЕНКО: «ІНОЗЕМНІ ПРЕТЕНДЕНТИ СТОСОВНО «КРИВОРІЖСТАЛІ» ДОТРИМУЮТЬСЯ СТРАТЕГІЇ «ВИЧАВЛЕНОГО ЛИМОНА»

До конкурсу з приватизації «Криворіжсталі» залишається трохи більше тижня. Що вже саме по собі наближає дискусії про грядущу подію до точки кипіння. Примітно, що обговорення проблем приватизації найбільшого меткомбінату обертається у двох площинах. Перша — внутрішньополітична (продати до виборів чи після), друга — зовнішньополітична («що скаже княгиня Марія Олексіївна»). Економічний аспект — нинішній стан і перспективи самого металургійного гіганта — по суті, виводиться за дужки. Про це свідчить хоча б той факт, що криворізьким металургам доводиться освоювати нетрадиційні методи комунікації для того, щоб висловити свою позицію. Наприклад, написати лист із понад тридцятьма тисячами підписів голові ФДМУ Михайлу Чечетову.

А тим часом менеджмент і працівники «Криворіжсталі» — це поки що єдині в Україні люди, які змогли поспілкуватися принаймні з частиною претендентів на комбінат. За даними ФДМУ, дозволів на відвідування було видано аж вісім, причому половина — представникам іноземних компаній. Зрештою, саме криворіжсталівцям жити і працювати на підприємстві після приватизації, тому не вислухати їхню думку в ході підготовки конкурсу було б, м’яко кажучи, нелогічно. «ДТ» спробувало заповнити цю прогалину, звернувшись із низкою запитань до голови правління ВАТ «Криворіжсталь» Анатолія Сокуренка.

— Анатолію Валентиновичу, в Києві циркулюють різні думки з приводу того, яку позицію займають керівництво і колектив «Криворіжсталі» у питанні приватизації комбінату. Одні кажуть, що металурги категорично проти, інші — що за. Що ж відбувається насправді? Чи потрібна приватизація комбінату, якщо — так, то чи справді вона необхідна нині, чи варто почекати хоча б до президентських виборів?

— Те, що приватизація комбінату неминуча, — об’єктивний факт. Подобається це комусь чи ні. Україна хоче інтегруватися у світову економіку й світове співтовариство чи не хоче? Хоч із цього приводу є різні думки, але «Криворіжсталь» інтегруватися у світову економіку хоче — щоб розширити свої ринки збуту і зміцнити свої позиції. Однак, скажіть будь ласка, чи можлива інтеграція у світову економіку країни, в якої найбільший меткомбінат із часткою 20% в обсязі виробництва перебуває в держвласності? Гадаю, що ні. І найголовніше — так гадає ділова еліта світу. На закордонних ринках комбінатові постійно «ставлять на карб» той факт, що ми — державне підприємство. Свого часу «Криворіжсталь», як відомо, виступила ініціатором виведення її з експерименту в ГМК, оскільки цей аргумент був центральним у тих антидемпінгових і спеціальних розслідуваннях, які проти нас порушували. Навіть із цього погляду для комбінату — і сьогодні, і завтра — було б краще перебувати у приватних руках. Думаю, це розуміють усі. Навіть ті, хто нині виступає проти приватизації комбінату. Вони розуміють неминучість і необхідність цього процесу. Адже ви послухайте їхні заяви — для них питання лише в термінах: коли приватизувати.

— І справді, навіщо такий поспіх із приватизацією? І яку роль можуть відіграти півроку, що залишилися до президентських виборів?

— Прив’язка «Криворіжсталі» до президентських виборів — це політичні ігри, і я їх обговорювати не хочу й не буду. Я можу говорити лише з урахуванням становища комбінату і ситуації на світових ринках металургійної продукції. Нині ми на піку сприятливої кон’юнктури. За піком неминуче настає стагнація, потім — спад. Наскільки він буде різким, обвальним — спрогнозувати нині дуже важко. Але ситуація, що склалася на ринках у травні, свідчить: цей спад буде швидким. Уже зараз світові ціни на катанку й арматуру — тобто продукцію нашого комбінату — знизилися на 65—85 дол. за тонну, порівняно з найсприятливішою ціною лютого-березня. Ще швидше впала в ціні квадратна заготівля.

Специфіка ринку металопродукції сьогодні така, що весь світовий ринок фактично зав’язаний на Китай. А це означає, що ринкові коливання можуть бути непередбачені. Хоча б тому, що економіка Китаю надто піддається державному регулюванню. Ось, наприклад, китайський уряд заборонив на тиждень видачу кредитів, услід за нею йшов неробочий тиждень, тобто два тижні «випали». І що ми маємо? Весь світовий ринок відразу ж «поповз» униз — і за ціною, і за обсягами. Якщо впродовж найближчих місяців держава в Китаї й далі вдаватиметься до стримуючих кроків, то на світовий ринок сталі очікують серйозні потрясіння.

— Але при чому тут приватизація «Криворіжсталі»?

— І з погляду держави, яка хоче отримати найвищу ціну за «Криворіжсталь», і з погляду самого комбінату, момент приватизації сьогодні найкращий. Через півроку при коливаннях, які ми спостерігаємо нині, все може змінитися радикально. І для держави, і для комбінату. Адже ще півтора року тому ніхто не розраховував, що комбінат можна буде продати за таку ціну.

Якщо, знову-таки, дивитися у бік Китаю, то сценарій закриття китайського ринку цілком імовірний. Не нинішнього року, звичайно, а через рік-півтора цю перспективу можна буде розглядати. Китай розвиває свої потужності, й це може позначитися не лише на його власному споживанні металу, а й на регіональному ринку. Торік ця металургійна держава експортувала 7 млн. тонн сталі. Стільки ж, скільки за рік виробляє «Криворіжсталь». Якщо китайці нарощуватимуть експорт, для нас можуть закритися і ринки Південно-Східної Азії, які з Китаєм пов’язані не лише економічно, а й політично та культурно, і де вплив КНР надзвичайно великий. А якщо в цій частині світу споживання покриватиметься китайськими поставками, то щось треба буде робити з потужностями, які сьогодні розконсервували в Америці, Азії… Тобто вже через півроку нам доведеться досить жорстко конкурувати на світовому ринку. Для цього нашому комбінату потрібні інвестиції, переоснащення, збутові технології.

— Але ж комбінат сьогодні інвестує сотні мільйонів у виробничу модернізацію. І планує інвестувати в десятки разів більше. Як відомо, програмою розвитку «Криворіжсталі» до 2010 року передбачено інвестиції в модернізацію на суму 6 млрд. грн. За рахунок власних коштів…

—Ми залучаємо сьогодні величезні кошти. І масштабам того, що вже зроблено на підприємстві й робиться сьогодні, — будь-який меткомбінат може позаздрити. Проте ми думаємо про завтрашній день. У питанні інвестування коштів у модернізацію ми сьогодні залежні від світової кон’юнктури, зокрема — цінової. У програмі, нагадаю, так і записано: «За умови збереження цін на внутрішньому та світовому ринку». Фактично, не маючи зовнішніх інвестицій, ми робимо свої програми розвитку залежними від цінової кон’юнктури. Якщо ще рік-два тому коливання не викликали в нас побоювань, то сьогодні — зовсім інша ситуація. Як я вже сказав, на світовий ринок металопродукціїї очікують серйозні потрясіння і коливання. За таких умов здійснювати модернізацію дуже складно.

Простий приклад: уявіть собі маятник, який сильно розгойдали. Ви отримаєте хаотичні коливання, різні за частотою, амплітудою і напрямками. У такій ситуації прогнозувати будь-що складно. І не так просто, як здається на перший погляд, прогнозувати технологічні процеси, тим паче в такому масштабі й на такому підприємстві, як «Криворіжсталь». Ми сьогодні заплануємо, припустімо, установку печі-ковша й машини безперервного лиття заготовки, розпочнемо підготовчі роботи, а ціна на метал упаде, ціна на сировину зросте, цілі регіони почнуть закривати ринки, прагнучи захистити власного виробника. Зовнішні інвестиції забезпечать комбінатові захист від хаотичних коливань ринку. Якщо точніше — то певну свободу дій, спрямованих на стратегічну перспективу.

Їх наявність гарантує впровадження виробничих новацій, що називається, «за будь-якої погоди».

— Виходить, що «Криворіжсталь» очікує від інвестора реалізації наявної вже програми розвитку до 2010 року? Наскільки реальними вам здаються такі дії приватного інвестора?

— Програма розвитку комбінату, я вважаю, на сьогодні надзвичайно актуальна. І я не думаю, що нормальний, серйозний і розумний інвестор істотно її коригуватиме. Та тут є один важливий момент — цілі інвестора. Що він розуміє під розвитком комбінату й чи прагне він до цього розвитку взагалі? Яких цілей він добиватиметься? На сьогодні — якщо дивитися в цілому на комбінат — це велике металургійне підприємство. Його сильні сторони — внутрішня вертикальна інтегрованість виробничого комплексу, обсяги виробництва, ім’я на світовому ринку. Та є, на жаль, і слабкі сторони, що кореняться в епосі проектування і будівництва комбінату. «Криворіжсталь» — вузькоспеціалізоване підприємство. Наш асортимент міститься у ніші продукції з досить низькою доданою вартістю. У нас немає, приміром, листового прокату. Немає необхідного рівня диверсифікації, який дозволив би нам триматися «на плаву», коли змінюватиметься ціна на нашу групу товарів — сортовий прокат.

Отже, якщо інвестор ставитиме за мету розширення сортаменту і збільшення частки продукції, виробленої за затребуваними у світі стандартами, якщо в нього буде відповідний досвід просування такої продукції, потужності й можливості для такого просування, то відповідно до цього він і формуватиме політику технічної модернізації.

— Гадаєте, в інвесторів будуть саме такі цілі?

— Я сподіваюся на це.

— Але можуть бути й інші…

— Не хочу про це думати, але теоретично намір купити «Криворіжсталь» може бути продиктоване якими завгодно міркуваннями.

— Наприклад?

— Приміром, «розвивати» комбінат, так би мовити, «вниз». Тобто зосередитися на сировинному компоненті. Перетворити комбінат на «вічного» постачальника напівфабрикатів для подальшого опрацювання на інших потужностях. Або регулювати товарні потоки в регіонах, де «Криворіжсталь» комусь заважає, якомусь виробникові. Адже 7 млн. тонн — це серйозна частка на ринку.

— Виходить, для вас (я маю на увазі менеджмент підприємства) теж дуже важливе питання — вітчизняний чи іноземний інвестор прийде на підприємство? І керівництво в цьому питанні згодне з трудовим колективом, який надіслав лист у Фонд держмайна з проханням не продавати підприємство іноземцям?

— Хочу підкреслити: питання про те, хто буде інвестором підприємства, мають вирішувати компетентні органи — Фонд держмайна, конкурсна комісія. Це не в нашій компетенції. Інша річ, що трудовий колектив має право на власну думку і свій погляд на ці речі. Може, ми трохи відвикнули від цього, але на «Криворіжсталі» до думки колективу завжди прислухалися і прислухаються. З погляду керівника я можу сказати про дві речі. Перше: вважаю, що без українського капіталу приватизація «Криворіжсталі» взагалі не повинна відбуватися. Все-таки йдеться про найбільший об’єкт металургії нашої країни. Розумію, є чимало прикладів, коли в окремих країнах транснаціональним корпораціям розпродуються цілі галузі, і це вважається нормальним явищем, яке називають «глобалізацією». Нехай так. Але не завжди те, що нормально для, припустимо, Габону — нормально і для України. Друге: інвестор комбінату має бути зареєстрований тут, у нас, і підпорядковуватися українській юрисдикції, українським законам. І держава повинна мати можливість контролювати хід процесів на «Криворіжсталі». Зокрема процесів розвитку підприємства і вирішення соціальних питань. Український інвестор у цьому плані цілком контрольований, законослухняний. Позитивний досвід у цьому плані в Україні є — феросплавні заводи, ГЗК, металургійні підприємства.

— Зважаючи на все, іноземці вам подобаються значно менше…

—Ну що за підхід? Подобаються, не подобаються... Ми ж не нареченого для нареченої вибираємо. Представники закордонних компаній на комбінаті побували. Вони ставили запитання, порушували теми. І ось ці питання й теми викликають у нас тривогу. Головні теми — сировина: скільки виробляється, які запаси, наскільки вистачить, як довго можна розробляти? Доменний переділ, руда, кокс. Щодо коксу — особливий інтерес. І це зрозуміло: коксу сьогодні при такому ринку металу явно бракує в усьому світі. Устаткування також цікавило в дуже своєрідному аспекті: скільки та як довго з нього щось можна вичавлювати, рівень зносу? Тобто їх цікавив лише перший переділ і зовсім не цікавило прокатне виробництво, готова продукція, можливості її просування на ринках. На мій погляд, іноземні претенденти дотримуються стратегії «вичавленого лимона», яка не може бути прийнятною ні для комбінату, ні для держави.

— І на підставі цих запитань ви дійшли висновків про наміри іноземних інвесторів?

— Не лише я. Висновок зробив трудовий колектив. І показав це у своєму листі до ФДМУ.

— Чи не перебільшуєте ви потенційну загрозу іноземного інвестора?

— Я не беруся розмірковувати про загрозу, а лише базуюся на тому, що реально сьогодні цікавить іноземних інвесторів, і намагаюся прорахувати перспективу розвитку комбінату на випадок їхнього приходу. Зрештою, якщо вже говорити прямо, всі іноземні інвестори — наші безпосередні конкуренти на багатьох ринках. Практично з усіх товарних позицій.

— І ви вважаєте, що перспектива при іноземному інвесторі — «розвиток униз»? Тобто комбінат залишається лише сировинною базою для підприємств вищої оснащеності, розміщених за кордоном?

— На жаль, вимальовується саме така картина. І контраргументів я поки що не знаходжу. Давайте міркувати логічно. Є транснаціональна компанія, у розпорядженні якої — потужності з виплавки електросталі, прокатні потужності. Припустимо, вона купує «Криворіжсталь». Тут світовий ринок «падає», виникає необхідність скорочення витрат. Ваші дії як господаря? Де ви згортатимете виробництво — у себе чи в Україні? Звісно ж, в Україні! Вітчизняному інвестору подітися нікуди. У нього основні потужності й головний капітал — тут. І вибір один: або розвивати комбінат, випускати продукцію з більшою доданою вартістю, виходити на ринки й зміцнюватися на них, або — прогоріти!

— І останнє запитання: наскільки актуальна проблема соціальних гарантій працівникам після приватизації та наскільки реальне її вирішення?

— Для мене — актуальна. І для трудового колективу актуальна, і для профспілок. Я неодноразово говорив на цю тему з Чечетовим, і його рівень розуміння проблеми був одним із тих чинників, які допомогли вирішити питання. Вважаю, що на сьогодні це питання зняте. Фонд провів зустрічі з профспілками, надіслав листа, в якому чітко роз’яснив, як контролюватиметься виконання інвестором соціальних зобов’язань. Мені запропонована схема здається реальною. В умовах невизначеності, коли невідомо, який саме інвестор прийде на об’єкт, отримання додаткових гарантій із боку держави мені не здається зайвим. Якщо українські компанії демонструють цілком прийнятні стандарти соціальної відповідальності, навіть коли правове поле їх до цього не зобов’язує, то іноземні компанії діють суто за логікою бізнесу, а відповідно, не беруть на себе додаткових зобов’язань. Вони звикли до того, що соціальна сфера — це проблема держави, а не приватної компанії. Візити представників іноземних компаній, котрі претендують на купівлю «Криворіжсталі», це підтвердили — тема заробітної плати, соціальної сфери була просто проігнорована. Як під час спілкування з менеджментом, так і під час спілкування на виробництві.