Звітність за абонплату

Довга черга в останній день здачі податкових декларацій з ПДВ, але не до звичного віконця для юросіб, а до кабінету начальника районної податкової інспекції, - таку картину можна було побачити наприкінці минулого року.

- У чому річ? - запитую в тих, хто ближче до дверей кабінету.

- Декларації з ПДВ приймають лише електронною поштою. Хто не завів собі електронний цифровий підпис і печатку, йдуть на килим до начальства податкової, - невесело відповідають бухгалтери.

Так закінчилося тотальне зачищення тих платників ПДВ, котрі добровільно не могли або не хотіли переходити на дистанційну здачу податкової звітності з допомогою електронного цифрового підпису.

У стійло

Процес мотивації до звітності засобами телекомунікаційного зв’язку активізувався ще торік улітку. Механізм реалізації примусового переходу на нові технології простий. Бухгалтера, який приносив у податкову інспекцію місячну звітність з ПДВ, запрошували на роз’яснювальну розмову до начальства. Лише після цього приймали декларацію. Аргументи, що немає відповідної техніки і спеціаліста-комп’ютерника, без якого бухгалтеру з премудростями встановлення та експлуатації відповідних програм не впоратися, до уваги не бралися. У відповідь можна було почути безальтернативне: «Якщо не можете, тоді переходьте на спрощену систему оподаткування».

- Почім «опіум» для народу? - жартує якийсь веселун у тій-таки черзі.

- Майже задарма: 900 грн. за програму разово, плюс по 80 грн. за кожен електронний підпис (директора, бухгалтера) та печатку підприємства щорічно.

- І кому платити?

- Безготівкові кошти перераховувати на фірми, які вже давненько пригрілися акурат біля віконець прийому звітності в приміщенні податкової.

…те росіянину смерть

Недешево коштує тепер вітчизняному платникові податків звітність, яка йому, взагалі-то, й не потрібна, принаймні у тому вигляді, в якому це робиться. І все ж, щоб звітувати перед державними органами, він утримує бухгалтерію, тратиться на комп’ютерну і периферійну техніку, програмне забезпечення, платить фахівцям, які експлуатують усю цю бухгалтерську начинку офісу, а скільки паперу переводять принтери і ксерокси… (До речі, зменшення витрат паперу у зв’язку з переходом на «безпаперову» комп’ютерну технологію дистанційної передачі звітності не очікується. На практиці підприємці все одно зберігають паперовий варіант декларації плюс квитанції про її прийняття в центральній і районній податковій службі.)

З кожним роком ця снігова лавина наростає, знижуючи рентабельність і так слабкого бізнесу за рахунок непродуктивних витрат. На доходах великої компанії це не так позначається, але малому й середньому бізнесу, який ледве тягне зарплату «по-білому», важко.

Навряд чи виграють від цього держава і суспільство загалом. Адже величезний, з року в рік дедалі більший людський і виробничий ресурс відволікається зовсім не на творення, а на нескінченну, часто - невиправдану ловлю відьом.

Підозрілі фіскали, впроваджуючи ту або іншу новацію, часто повторюють, мовляв, це європейський досвід, забуваючи народну мудрість - «що німцю добре, те росіянину смерть». Адже Україна, на жаль, досі не Європа, де, наприклад, поліцейські цілком серйозно виписують водієві штраф на суму 0 (нуль) євро за неправильне паркування, з розрахунком на те, що порушникові буде соромно й він більше так не чинитиме. От би й нашим податківцям, хоча б в експериментальному режимі, запроваджувати такий європейський досвід, замість створення умов для наповнення решета держбюджету штрафами.

Не завадить нагадати, що додаткові витрати підприємств, які перебувають на загальній системі оподаткування, безпосередньо б’ють по кишені держави, адже вони знижують прибуток і, відповідно, відрахування податків.

Заплати і відзвітуй

Але хто ж виграє від новації? Насамперед - комерційні компанії, які беруть плату за програму пересилання електронної звітності (ті ж таки 900 грн.) і сертифікати відкритих електронних ключів (80 грн./шт.). Справедливості ради слід зазначити, що багато підприємців пішли компромісним шляхом - вони встановили на свій комп’ютер демоверсію ПЗ, за яку можна не платити. Ну а абонплата (адже ключі дійсні тільки протягом року) за набір сертифікатів відкритих ключів проводиться щонайменше раз на рік або частіше, якщо сталися якісь зміни на цих підприємствах або щось негаразд із самими ключами.

Оскільки, скажімо, банківська платіжка, як правило, передбачає наявність двох підписів та печатки, а набір електронних ключів складається з трьох складових: ключ підпису директора, бухгалтера і ключ печатки підприємства, то можемо сказати, що 240 грн. на рік - це і є мінімальний додатковий платіж підприємства за здачу звітності.

Нескладно підрахувати, що тільки юрособи міста Києва у 2011 році заплатили за послугу кіберпосередників близько 50 млн. грн. (без урахування вартості купівлі повноцінного програмного забезпечення - по 900 грн. на компанію). Нагадаємо, що лише в столиці зареєстровано близько 190 тис. юридичних осіб. Відповідно, у 2012-му і наступних роках платежі повторяться, звісно, за дедалі вищими тарифами, наповнюючи не держбюджет, за який на словах так переживають фіскальні органі, а рахунки приватних компаній, котрі взяли на абонплату, судячи з усього, весь бізнес, що працює на загальній системі оподаткування.

Втім, є ще один небідний гравець на ринку програмного забезпечення, який несподівано теж отримав профіт від цифрових новацій. Так уже вийшло, що програма передачі податкової звітності працює в операційній системі Windows. Очевидно, розробники вітчизняного ПЗ забули або проігнорували, що частина наших співвітчизників задля уникнення проблем із неліцензованим ПЗ користуються альтернативними операційними системами, які розповсюджуються безкоштовно. Таким чином, і цю категорію законослухняних компаній тепер примушують працювати з Windows? Якщо так, то вони муситимуть купувати ПЗ в Microsoft або, уподібнюючись до інших порушників, встановлювати піратське.

Може, але не зобов’язаний

Насамкінець хотілося б процитувати пункти типового договору про визнання електронних документів, який підписують компанії, що переходять на дистанційну звітність. Зрозуміло, другою стороною договору виступає районна податкова інспекція.

Так, п. 2 розділу 1. Предмет договору звучить так: «Договір надає платникові податків можливість, але не зобов’язує його подавати до органу ДПС податкові документи в електронному вигляді, якщо інше не передбачено законом».

Крім того, у договорі передбачено підпункт 2.3 розділу 3. Обов’язки і права сторін: «Платник податків має право: не надсилати податкову звітність до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв’язку у разі її подання в паперовому вигляді».

Дуже правильні слова, але чому на практиці виходить інакше? Адже чому виникла та ж таки черга? У людей не приймали не тільки паперову звітність, а й її електронний варіант на флешках. Та й тепер, за словами підприємців, не кожна районна податкова інспекція в Києві прийме паперовий звіт, принаймні з податку на додану вартість.

Очевидно, написане в договорі потрібно розуміти так: «Платник має право не надсилати податкову звітність в орган ДПС засобами телекомунікаційного зв’язку, якщо йому якимось чином вдалося її подати у паперовому вигляді». А якщо в паперовому вигляді не приймають, то, хочеш чи ні, подавати треба засобами телекомунікації. І це тільки твої проблеми, що в компанії, котра надала ПЗ і сертифікати відкритих ключів, на дзвінок відповідають буквально так: «На даний момент усі оператори зайняті. Залишайтеся на лінії… Дякуємо за те, що залишаєтеся на лінії…».

Навіть якщо дуже вже хочеш відзвітуватися, оскільки терміни здачі податкових декларацій добігають кінця, то, як законослухняний платник податків, як маєш це зробити?

Коментар юриста

Сергій Боярчуков, керуючий партнер
ЮК «Алексєєв, Боярчуков і партнери»:

- Аналізуючи норми чинного Податкового кодексу, можна дійти висновку: тільки фізичні особи-підприємці та юридичні особи, котрі належать до малого бізнесу, так звані малі підприємства, мають право подавати звітність у письмовій формі в місцеву податкову інспекцію особисто або поштою, незалежно від того, на якій системі оподаткування вони перебувають (на спрощеній чи загальній). Що ж стосується середнього і великого бізнесу, то його представники мають право подавати звітність лише в електронному вигляді з дотриманням умов реєстрації підписів підзвітних осіб (пп. 49.3 і 49.4. ст. 49 ПКУ).

Цих норм оминути не можна, і ось чому: більшу силу, ніж будь-який кодекс, має тільки Конституція України. Якщо норми кодексу суперечать положенням Конституції, тоді можна в будь-якому суді довести слушність незастосування таких норм кодексу. Наша ж Конституція розрахована лише на регулювання відносин громадян, а не юридичних осіб, і тому не містить норм, на які можна було б спертися в суді, аби довести несправедливість цих правил подачі податкової звітності. Ось і виходить, що в питаннях оподаткування вищу силу має профільний Податковий кодекс, який прямо й передбачає такі правила звітності, і жоден суд тут не допоможе. Інакше кажучи, законодавчо немає підстав для вирішення такого спору з нашою державою в суді.

Порадити можна підприємцям тільки одне: дробити свій бізнес, тобто створювати не одне середнє, а два чи три малих підприємства з однаковими видами діяльності.

Якщо ж юрособи середнього і великого бізнесу ігноруватимуть ці правила й подаватимуть звітність у податкову поштою, то це загрожує законними штрафами за кожну таку несвоєчасну звітність, через три місяці - позапланова перевірка, через рік - анулювання реєстрації.

Критерії розподілу платників податків на великих, середніх і малих передбачені ч. 7 ст. 63 Господарського кодексу від 16.01.2003 р. №436-IV. Їх два: кількість працівників та обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн. гривень.

Великими визначаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму 100 млн. гривень.

Решта підприємств - середні.