Жіночий день: півобличчя у подарунок!

Напередодні 8 березня я отримала несподіваний подарунок - сертифікат на безплатну косметичну процедуру в столичному салоні краси. Здивувало, що презент зробила малознайома людина, з якою у нас колись була нетривала ділова співпраця...

Як з'ясувалося, в таких ситуаціях не можна забувати, що в передсвятковій метушні салони краси йдуть на хитрі рекламні трюки, але при цьому використовують прострочені косметичні засоби, нав'язують клієнтові додаткову процедуру за додаткову плату без його згоди або пропонують "укорочений" варіант, коли майстер пропускає певні етапи, й ефект цілком втрачається... А то й взагалі замість солідного майстра можуть підсунути стажиста або навіть випробувати на вас щось нове й ризиковане.

Фахівці стверджують: знижкам у цьому бізнесі можна вірити, коли вони не перевищують 10% вартості. А тут - зовсім безплатно...

Я зателефонувала за вказаним номером, переконалася, що сертифікат дійсний, і уточнила адресу. Витративши купу часу на пошуки так званого салону краси, я опинилася в підворітті багатоповерхового будинку. Після телефонного дзвінка мене впустили у звичайну квартиру, де вже тіснилися претендентки на безплатну процедуру з точно такими ж подарунковими сертифікатами...

Для довідки: є нормативні документи, які регламентують створення таких салонів: "Державні санітарні правила та норми для перукарень різних типів" №2.2.2.022-99, Державні будівельні норми №390-92 "Містобудування. Планування і забудова населених пунктів", Санітарні норми і правила (СНіП) №2.08.01-89 "Житлові будинки" або "Громадські будівлі та споруди". Однак деякі підприємливі бізнесмени намагаються їх ігнорувати.

Власники салонів намагаються орендувати приміщення в медичних установах, оскільки вони початково відповідають усім вимогам, і для того, щоб відкрити салон, достатньо зробити косметичний ремонт. Орендна плата в таких закладах навіть у Києві невисока. Однак престижна медична установа навряд чи піде на таку співпрацю, та й розцінки в неї інші.

Велика удача - орендувати приміщення, яке раніше вже використовувалося як салон або перукарня: в такому разі відповідні дозволи вже є.

У центрі міста оренда більш-менш придатного приміщення коштує від 30 у.о. за 1 кв. м. на місяць і більше, на околицях Києва орендна плата нижча - від 15 у.о. за 1 кв. м. Зробити якісний і стильний ремонт теж недешево - близько 100 у.о. за 1 кв. м, тобто ще як мінімум 10 тис. у.о.

Відкрити салон у житловій квартирі непросто: доведеться долати додаткові труднощі, пов'язані з оформленням дозвільних документів. У круглу суму виллються також установка автономної вентиляційної системи та облаштованість окремого виходу на вулицю. Одне слово, витрати чималі...

Наприкінці 1990-х салони масово відкривалися в центрі столиці, нині дійшла черга до віддалених спальних районів, які зорієнтовані на клієнтів середнього класу. Що стосується "салону", в якому побувала я, то адреса в нього досить престижна, але відсутність елементарних зручностей і обладнання - кричущі...

Клієнтки з "подарунковими сертифікатами" чекали своєї черги, сидячи на диванах, на яких їм і робили "процедури", одночасно вливаючи у вуха потік інформації про "ексклюзивну" косметику, що використовується в салоні.

Особисто в мене уявлення про косметичні салони пов'язане з вимуштруваним персоналом у шарудливих білосніжних халатах, сліпучим обладнанням та м'яким привабливим дизайном. Однак в офісі, в якому я опинилася, громадилися коробки з косметикою, як на перевалочній базі, промовисто свідчачи, що ми в лабетах у розповсюджувачів, а не у фахівців.

До речі, комплект сучасного обладнання для косметичного кабінету від хорошого виробника коштує не менше 40-50 тис. у.о. (без лазерних приладів), хоча можна закупити обладнання польського або тайванського складання (вартість косметичного кабінету - 2-4 тис. у.о.; манікюрний і педікюрний кабінети - по 1 тисячі у.о. кожен; ще дешевше масажний кабінет - 300 у.о.) Вітчизняні виробники почали випускати спеціальні столи для манікюру й педикюру, які дешевші від закордонних аналогів: манікюрний стіл німецького виробництва коштує 1,6 тис. дол., вітчизняного - від 120 до 200 дол.

Коли ж говорити про косметичні засоби, то з 2008 р. у зв'язку з кризою розпочалося скорочення ринку і, за оцінками експертів, внаслідок зниження попиту на дорогу продукцію, в найважчий період становило не менше 40%. Багато престижних салонів перейшли на професійну косметику дешевших брендів і перестали купувати товари на запас. Стабілізація українського ринку професійної косметики та повернення до докризових показників очікувалися на 2011 р., однак надворі вже 2013-й, а картина невтішна...

На відміну від 1990-х, нині на вітчизняному ринку з'явилося багато професійної косметики, що вирізняється вищою концентрацією активних речовин, великою розфасовкою та нижчою ціною. Власники салонів воліють купувати професійну косметику, яка не продається в роздріб, щоб клієнти не приносили засоби з собою. Салони, які поважають себе, працюють тільки з сертифікованими в Україні продуктами, а любителі легких грошей ризикують поплатитися штрафом або вилученням косметики.

У салонах краси використають переважно продукцію "Профі Салон" (Proohy Saloon, до складу якої входить важка фармацевтична синтетика з високим вмістом синтетичних гормонів. Вона швидко діє, однак має багато вад: шкіра втрачає свої природні функції, швидко старіє, імовірний ефект звикання. Такою косметикою поліпшують зовнішній вигляд за 2-2,5 години, але ефекту вистачає на 2-2,5 тижня, після чого процедуру доводиться повторювати.

Продукція, яку популяризує "салон", у котрому я опинилася, виробляють російські виробники з Новосибірська та Підмосков'я. Ціни, що називається, шокові (для виробника СНД) - креми, сироватки й тому подібні дрібнички коштують від 800 до 1000 грн за маленьку роздрібну упаковку.

У далекі совкові часи вся вітчизняна косметика була натуральна, але виготовлялася за слабкими технологіями і мала непоказну упаковку. З приходом ринкової економіки для виробництва косметики низького рівня почали використовувати багато хімічних препаратів. Нині споживач тягнеться до натурального продукту - недарма в Україні такі популярні косметичні засоби українських підприємств "Ельф" і "Біокон", російського концерну "Калина".

Найбільш високоякісну натуральну сировину для косметичних препаратів купують компанії косметики преміум-класу (ексклюзив і люкс), потім краще вибирає міддлмаркет, а те, що залишилося, дістається масмаркету. На етикетці препаратів має бути зазначено, як мінімум, 40% складових цього продукту, за якими можна оцінити рівень косметики.

Пропонуючи мені та іншим власницям "подарункових сертифікатів" свою косметику, працівники салону навіть не потрудилися пояснити, до якого класу продуктів вона належить. Упор робився на маркетинговий маневр: якщо запросиш у салон ще 15 осіб, то наступна процедура теж буде безплатною.

Крихітне приміщення було переповнене не тільки клієнтами, а й бозна-як одягненими "спеціалістами", які безладно тупцювали навколо розгублених відвідувачів. Ті, хто колись відвідував салони краси за кордоном, знають: їхня головна відмінність від українських полягає в чисельності персоналу. Власник - головний косметолог - виконує левову частку роботи. Це пов'язане з тим, що в європейських країнах, наприклад, наймані службовці отримують високу платню і надійні соціальні гарантії. Крім того, закордонні салони зазвичай працюють без адміністратора чи секретаря, а оскільки бухгалтерський облік набагато простіший, ніж у нас, то його можна вести самостійно. Одне слово, економія на всьому.

В українських салонах, які швидко "прогоряють", зазвичай багато працівників без високої кваліфікації. А ось успішні салони намагаються переманити до себе хорошого майстра - він і буде "рушійною силою" проекту. Якщо такого фахівця немає, немає й родзинки, а отже - і клієнтури.

В Україні фахівцеві з медичною освітою легко перекваліфікуватися на косметолога. Базове навчання з практикою в майстра коштує в середньому від 300 до 1000 доларів. Платити за навчання може як сам майстер, так і салон, який укладає договір, що зобов'язує спеціаліста відпрацювати певний час, аби окупити витрати роботодавця. А ось "подарункові процедури", на одну з яких мені презентували сертифікат, роблять зазвичай непідготовлені люди.

Та головний сюрприз був попереду: всі косметичні процедури мені, як і іншим відвідувачкам, робили чомусь... на одній половині обличчя! Запропонувавши оцінити ефект від невиправдано дорогої косметики, працівники "салону" висунули вимогу оплатити витрати на косметику, яку мають нанести на другу половину наших фізіономій! Описати, що вибухнув скандал, неможливо...

Закінчилося все не так уже й кепсько: персонал перепросив за невдалий жарт і довів безплатну процедуру до кінця, а клієнтки ще довго не могли заспокоїтися, обговорюючи спробу виманити в них чималі гроші під приводом подарунка до 8 березня.

В Україні слабко розвинена традиція продажу професійної косметики споживачам. Салони сприймаються як місце, де пропонують послуги, а не товари, хоча в кожній лінії косметики закордонних професійних брендів, яка переважає на ринку, є засоби для домашнього догляду. Одне слово, салони можуть і повинні продавати косметику, але не шляхом же вивертів та обману...