Жертвуючи приватним для досягнення загального

Ми живемо в дивний час. У певному сенсі слова, нам пощастило з епохою. Звісно, вона дала нам невпевненість у завтрашньому дні, неминуще відчуття неспокою, - але й надію, радість дії, і найголовніше - можливість наповнити наше існування змістом, а життя - смислом. Зрозуміти, ким ми є, стати ближче до Бога чи далі від нього. Але зробити все це з власної волі, керуючись своїм вибором.

На відміну від попередніх, післявоєнних поколінь, вирощених у теплих, хоча й не завжди м'яких руках радянської системи, яка геть-чисто позбавляла людину основної відмітної риси особистості - свободи вибору та відповідальності за нього, ми пізнали страх поразки і гіркий смак перемоги. Безперечно, наші шанси не пройти до кінця довгий життєвий шлях, від дитячих памперсів до старечої колоноскопії, набагато вищі, ніж шанси наших європейських сусідів.

Та чи не в цьому й принадливість нашого буття, яке дає нам шанс перетворити існування на життя, стираючи грані між ними? Дар Божий, який наділяє нас волею й відповідальністю, який знімає з нас таку милу серцю багатьох наших співвітчизників роль жертви, що повністю залежить від волі держави. Адже невинність, звільнення від відповідальності, зокрема за свою долю, - жереб дітей, а ще ідіотів і рабів (П.Брюкнер), а народ переможений однаковою мірою винен у своїй поразці, як і народ-переможець - у своїй перемозі.

Мені здається, притомність, здатність усвідомлювати свої дії й відповідати за їх наслідки - найголовніше, що відкрилося багатьом із нас внаслідок останніх трагічних подій у країні. Багатьом, але не всім. Більша частина суспільства, що міцно всілася на голку популізму, все ще прагне простих рішень складних питань, вимагаючи від уряду, в найкращих традиціях патерналізму, казки, яка має стати дійсністю за помахом чарівної палички.

Україна потребує швидких і безболісних змін в оподаткуванні, під якими розуміє виключно послаблення податкового тиску в різних формах (від зменшення кількості податків і величини ставок - до спрощення звітності), одночасно наполягаючи на поліпшенні якості життя. Але хіба не очевидно, що це взаємовиключні цілі? Хіба не зрозуміло, що існування третьої групи платників єдиного податку, покликаної забезпечити можливість ухиляння від оподаткування широким верствам українського бізнесу під 2-4%, не поєднується із завданням легалізувати зарплати в конверті і взагалі хоч якось істотно зменшити тіньовий сектор економіки? Хіба не зрозуміло кожному, хто має очі й вуха, що впровадження реєстраторів розрахункових операцій для приватних підприємців - обов'язкова умова побудови цивілізованої системи обліку руху готівки, що в нинішніх реаліях є основною передумовою легалізації української економіки?

Ризикну припустити, що це розуміють усі - від Яценюка до Азарова (обоє намагалися впровадити РРО для ПП). Десь у душі це розуміють і самі підприємці, що дуже обурюються з приводу перспективи обзавестися новенькими РРО з 1 липня нинішнього року. Але абсолютно природний конфлікт інтересів між платником податків та державою вирішують, виходячи не з далекосяжних перспектив "грамотного інтересу", що полягає в усвідомленні взаємної необхідності справедливого й помірного оподаткування, як для держави, так і для платника податків, а з хисткого балансу негайних побажань вередливого натовпу, популізму уряду, який іде в нього на повідку, та інтересів бізнес-груп, що ловлять у каламутній воді українських податкових реформ свою золоту рибку. Власний інтерес зацікавленого у собі "я" бере гору над складними й туманними перспективами інтересу "ми" навіть на краю економічної прірви, покликаної протверезити і об'єднати стейкхолдерів податкових "реформ".

І тут ми повертаємося до питання відповідальності. Хто винен у провалі податкових реформ у державі після Майдану. Скажемо більше - хто винен у тому, що Янукович - Азаров - Клименко реформували податкову систему значно більше й глибше, ніж "уряд-камікадзе"? Який пацюк перегриз шланг паливного насоса у двигуні навантаженого вибухівкою реформ літака, що так і не долетів до основи старої податкової системи держави? Проста стандартна відповідь, до якої готові всі, - народ знову обдурили, недалекі або спритні політики знову не змогли (не захотіли) побудувати податковий комунізм в окремо взятій державі Східної Європи. Але я не був би таким однозначним. І не тільки тому, що кожен народ вартий своїх політиків. Виправдовувати можновладців не можна тільки тому, що вони самі, з власної волі, взяли на себе тягар влади. Однаковою мірою відповідальність за провал лежить і на народі, на нас із вами, громадянах цієї держави, які не можуть пожертвувати своїми негайними інтересами задля інтересів усього суспільства в середньостроковій перспективі.

Це ж ми тихо радіємо можливості платити 2-4% єдиного податку замість 15-20% прибуткового! Це ми виходимо на страйки з вимогою скасувати впровадження РРО! Це ж ми хочемо з'єднати свою хату скраю з асфальтівкою до цієї ж хати, побудованою за державні кошти, і вимагаємо все це зробити не завтра, а сьогодні, а не отримуючи бажаного, бачимо причину в чому завгодно, та тільки не у власній дурості.

Мене завжди дивував той факт, наскільки різне становище у світі посідають схожі своїм природним і демографічним потенціалом країни. Україна близька за основними параметрами до Франції й Іспанії. Однак ми, перебуваючи при здоровому глузді, навіть уявити себе не можемо на одному рівні зі світовими лідерами. Чому? І якщо решта параметрів приблизно однакові, то, можливо, річ саме в нас самих, нашому ставленні до себе та своїх сусідів, бажанні думати і брати на себе відповідальність, жертвуючи приватним задля досягнення загального? Можливо, річ у мисленні народом себе як єдиного цілого, пов'язаного у віках і у віках безсмертного. Безсмертного, на відміну від кожного окремого члена суспільства, з індивідуалістичних позицій якого, негайне ухиляння від оподаткування, звісно, краще за побудову якісної та ефективної податкової системи.

Сліпа дитяча віра в ілюзії, як і віра в те, що одному може бути добре там, де всім зле, не може поєднуватися із сутністю сильного, тобто того, ким ми не тільки хочемо, маємо право, а й зобов'язані себе мислити. Зобов'язані не перед собою, а перед своїми дітьми. Адже це їм ми маємо всі шанси залишити у спадок убогу країну третього світу, терзану внутрішніми суперечностями й шматовану війною! Країну, надовго, коли не назавжди, відкинуту сусідами на узбіччя цивілізації, відповідальність за що лежить виключно на нас із вами.

Нинішній світ, як і світ учорашній, перебуває в умовах жорсткої конкуренції - війни без правил. Це його природний стан, у якому виживають, міцніють, розвиваються тільки найсильніші етноси, асимілюючи або просто знищуючи конкурентів. Як сказав відомий американський філософ Алі Мазруї, "тенденція "ми" проти "них" майже повсюдна на політичній арені". Саме тому, якщо ми (всі ми) хочемо виправити ситуацію, якщо ми справді дозріли для мислення не в масштабах сім'ї, фірми, невеликої групи, а в масштабах етносу, країни, ми повинні відмовитися від права на ілюзії, сприйняти світ таким, яким він є насправді, прийняти й розділити заїжджену мудрість лорда Палмерстона, проголошену ним у англійському парламенті ще 1848 р.: "У нас немає незмінних союзників, у нас немає вічних ворогів. Лише наші інтереси незмінні й вічні, і наш обов'язок - дотримуватися їх".

Тим більше у нас немає права на ілюзії в економіці й фінансах, у тій сфері, де все будується на чітких математичних розрахунках. Податки - відображення всього, що відбувається в країні, суспільстві. Вони є причиною багатьох суспільних явищ, сховані за ними, як за ширмою. Вони є й наслідком того, що відбувається в суспільстві, наскрізь пронизавши сучасне громадське життя.

Податки - як легені державних фінансів, що насичують кровоносну систему країни грошовим киснем, об'єктивно не можуть не рефлектувати на хворобу інших життєво важливих органів системи. Передусім, звісно, її мозку. Однак біологічні метафори не завжди доречні при характеристиці й реформуванні інститутів соціальних та правових. І хвороба української державної системи загалом абсолютно не виключає можливості її зцілення через вживлення здорових клітин в окремо взяті фінансові органи та інститути. І, можливо, початку реформування української держави через реформування української системи оподаткування.

Але при цьому важливо враховувати кілька принципових моментів, без яких реформувати податкову систему не вдасться.

По-перше, ми маємо погодитися з тим, що облаштованість податкової системи - складні двосторонні відносини між платниками податків та державою, спрямовані на пошук компромісів у далекій перспективі, а не виходячи з негайних цілей та інтересів. Це взаємна відповідальність, яку беруть на себе як держава, так і суспільство. І в цьому немає пафосу гучних слів. Ці відносини схожі на відносини з найму квартири. Квартиронаймач зацікавлений у зниженні квартплати при збереженні або підвищенні якості послуг, орендодавець - у протилежному. Виходячи з необхідності задовольнити негайні інтереси, їхніх суперечностей не вирішити. Не вирішити, якщо сторони розраховуватимуть на задоволення своїх інтересів завтра. Однак якщо вони візьмуть до уваги, що додаткова орендна плата, сплачена сьогодні, у далекосяжній перспективі дозволить поліпшити якість сервісу, вони зрозуміють, що і підвищення плати, і підвищення якості сервісу відповідають інтересам обох сторін. Крім того, саме собою підвищення плати дає право квартиронаймачеві вимагати поліпшення сервісу, контролювати його якість. Тому запорука успіху податкових реформ - у розумінні платником податків необхідності не тільки вимагати, а й думати!

По-друге, ми мусимо зрозуміти й погодитися з тим, що на складні питання немає простих і швидких відповідей. А тому реформування податкової системи, як революція, в якої є початок, але немає кінця, - процес тривалий і розтягнутий у часі, що не дає й не може дати швидких результатів, украй копіткий, в основі якого лежить щоденна скрупульозна робота з дрібницями. Процес, у який мають бути залучені передусім фахівці, професіонали, позбавлені політичних амбіцій, а в другу чергу, якщо не в третю, - народні обранці та трибуни, що змінюють свою думку, як старий флюгер, встановлений на старому даху сараю.

Саме в цьому контексті ми повинні прийняти те, чого не міг прийняти жоден український уряд, включно з нинішнім. Ідеться про багатостраждальний принцип стабільності оподаткування, закріплений у п. 4.1.9 ст. 4 ПК України. Він гласить, що всі істотні зміни до податкового закону набувають чинності тільки з наступного бюджетного періоду. Здавалося б, така проста норма, але її жодного разу не дотримувалися впродовж усієї української незалежності, що геть-чисто позбавляло бізнес можливості хоч якогось податкового планування. Безперечно, така ситуація неприйнятна для податкової системи, що претендує на звання цивілізованої.

Робота над податками - процес нудний і нецікавий обивателеві, його важко зрозуміти, а вже простежити за ним - ще важче, і саме тому він має бути, з одного боку, максимально прозорим для фахівців (щоб уникнути зловживань), а з другого - максимально позбавленим популізму. Тобто ми мусимо унеможливити будь-які рішення у сфері оподаткування, продиктовані бажанням догодити виборцеві сьогодні (наприклад, різко зменшити кількість податків). І, звісно, віддати податки до рук спеціалістів!

По-третє, ми не повинні сліпо копіювати закордонний досвід. Навіть найуспішніших країн. Ризикну нарватися на хвилю критики, відзначаючи, що у сфері податкового будівництва, як і державного будівництва загалом, у нас свій шлях, обумовлений історичними, економічними та іншими особливостями. Ми не можемо й не повинні взяти податкову систему США, Франції або Польщі й перенести на український ґрунт. Це не тільки неможливо, а й неправильно, бо податкові системи розвинених західних демократій мають низку глибоких системних вад, які лише почасти компенсуються їхніми перевагами. Саме ці податкові системи становлять основний елемент так званих західних бюрократичних тираній, влади Нікого (про яких свого часу писала ще Ханна Арендт), не тільки фінансово живлячи західні бюрократії, а й надаючи їм інструментарій, необхідний для контролю над суспільством. Боюся, ніхто з тих, хто стояв на Майдані, не планував кохатися менше, ніж заповнювати податкові декларації (як це є, згідно з даними соцдосліджень, у США).

Таким чином, ми не повинні будувати аналогічну податкову систему. Ми повинні будувати кращу податкову систему. Систему, яку запозичать наші сусіди! І це цілком нам до снаги. Однак шлях цей полягає в аналізі й копіткій праці над досвідом податкового регулювання закордонних країн, і передусім над власним досвідом впровадження механізмів оподаткування та податкових норм. Ми не повинні ігнорувати закордонний досвід. Так, безперечно, він може бути корисним у роботі над трансферним ціноутворенням, інститутом податкової відповідальності, податком на нерухомість та ще багатьма інститутами, які в нас очевидно відрізняються від розвинених податкових систем не в найкращий бік. Однак сліпо запозичувати податкові механізми не слід.

Рідкісним позитивним прикладом такого підходу можна назвати систему електронного адміністрування ПДВ, яка, попри чимало зауважень, усе ж таки є значним кроком уперед на шляху до реформування податку. Таким чином, у сфері податкової політики ми мусимо демонструвати розумний сучасний націоналізм, без шароварщини, прапорів та інших старовинних атрибутів, однак послідовно й чітко спрямований на захист наших (і держави, і суспільства) інтересів, пошук розумних компромісів на далеку перспективу. До речі, про компроміси. Впроваджений у податкову систему інститут податкового компромісу, безперечно, є негативним прикладом запозичення закордонного досвіду.

По-четверте, криза і війна ніколи не були перешкодою для податкових реформ і не можуть бути виправданням їх відсутності. Більше того, війна завжди давала привід для запровадження нових, раніше невідомих податкових конструкцій. Це, можливо, когось здивує, але за всю історію людства періоди воєн тривали довше, ніж періоди миру. І саме криза та війна, занижуючи надії суспільства на власний добробут, створюють передумови для прийняття непопулярних, але ефективних у далекосяжній перспективі рішень.

По-п'яте, юридична техніка, тобто якість податкового закону. Це не тільки однозначна й безкомпромісна вимога Європейського суду з прав людини, який вважає неможливим виникнення податкового обов'язку на підставі нечіткого, двозначного або суперечливого податкового закону. Це виходить за межі права. Це питання самоповаги. Тобто поваги до самих себе, яке не дозволяє, вибачте, "косячити", конструюючи правові норми; вимагає від нас десятки разів вичитувати продукт власної творчості навіть не перед тим, як його (Боже борони!) приймати, а перед тим, як просто показувати комусь. Це, власне, те, що відрізняє професіонала від дилетанта. Ми анітрохи не перебільшуємо значення якості закону! Воно величезне! Неякісно виписаний закон може поховати будь-яку, навіть найбільш зважену і прогресивну податкову ініціативу. На такі приклади багата новітня історія української податкової творчості.

По-шосте (за ліком, але не за значенням), ми повинні розуміти, що запорука успіху податкових реформ лежить не так у площині законотворчості, як у площині податкової політики. Якщо простіше - тих завдань, що їх ставить керівництво країни перед податковим відомством і керівництво податкового відомства - перед податковими чиновниками. Тієї ідеології, яка пронизує дуже чутливий до неформальних посилів податковий організм. Адже податкове відомство, як жодне інше, звикло впродовж двох останніх десятиліть жити й працювати в паралельних реальностях. Не найгірше податкове законодавство, прийняте в часи Януковича, спотворювалося до невпізнанності правозастосовною практикою, відверто репресивною до платника податків, що дозволяла тлумачити навіть безспірні норми податкового права не на його користь.

Розруха не в клозетах, розруха в головах, казав класик. Тому й питання податкової реформи - це питання правосвідомості податківців, яку можна й потрібно змінити власним прикладом чіткої законослухняної поведінки вищого керівництва відомства та нівелюванням другої, чужої законові податкової реальності. Дайте посил податківцям у тому, що тепер єдине керівництво до їхніх дій - це закон, без неформальних вказівок, планів з недоїмок та нормативів податкового тиску. Система миттєво сприйме таке керівництво до дії! Це стосується і корупційної складової, що стала невід'ємною ознакою податкового контролю. Однак, як свідчить практика податкових "реформ" останніх півтора року, керівництво податкової служби поки що до такого повороту не зовсім готове.

З цим пов'язаний і наступний ключовий (сьомий) момент податкової реформи. Кадровий. Ми безнадійно далекі від пропозиції поширити досвід звільнення повного складу державних установ, успішно реалізований у деяких країнах із чисельністю населення меншою, ніж чисельність населення Київської області. Популярне нині махання шаблею, що виганяє на вулицю найкращих державних службовців, на чию підготовку пішли десятиліття, що веде до втрати наступності й банальної апаратної пам'яті, - найгірше з можливих кадрових рішень. Однак не формальна (як це було), а реальна атестація податківців паралельно поступовим, плановим, але досить масовим залученням у структуру фіскальної служби молоді життєво необхідна. Необхідно у рамках законних процедур провести ревізію кадрового потенціалу служби, розпочавши процес її масштабного омолодження.

Восьмим ключовим питанням податкової реформи є спілкування податкового відомства зі спеціалістами у сфері оподаткування. Відносини в сфері оподаткування сформувалися таким чином, що більшість її фахівців перебувають поза податковим відомством. Вони розкидані як по державних органах (Мінфін, ВР, суди), навчальних закладах, так і по комерційних структурах. Діалог між ними не організований, що прямо позначається як на якості законодавчих ініціатив, так і на авторитеті Мінфіну і ДФС. Згадаймо Мартіна Хайдеггера, який вважав кожну владу, у тому числі й державну, не здатністю досягти результату насильством, а "спільним буттям", явищем "спільноти мовців і слухачів" (за Аристотелем). Адже влада ніколи не належить індивіду, вона завжди належить групі й діє доти, доки нею приймається.

Тому без забезпечення такого діалогу якісне реформування неможливе. І йдеться не про створення ще одного форуму, асоціації або ради, яка успішно освоюватиме хай навіть скромні державні бюджети. Йдеться про насправді ефективний сучасний інструмент, запроваджений із використанням нових інтернет-технологій, на базі яких можна організувати найширший діалог спеціалістів у форматі а ля Вікіпедія. Таким чином, мова не про практиковане нині роз'яснення діючих норм ДФС з очевидним фіскальним акцентом, а саме про діалог із фахівцями, бізнесом, юристами, у процесі якого знаходяться відповіді, компроміси з різних питань правозастосування та доопрацювання закону.

Дев'ятим за ліком і одним із найважливіших моментів, які стосуються реформи, є, природно, зміст податкового закону. Робота над ним має вестися у двох напрямах. По-перше, робота над помилками, доопрацювання роками чинних норм ПК, до яких, здається, немає нікому діла. Будь-який студент-другокурсник назве близько 20 таких пробілів/суперечностей, які випадають з уваги в процесі кожного чергового доопрацювання ПК, але завдають на практиці платникам податків істотних збитків. Ігнорування законодавцем своїх чергових прорахунків упродовж довгих років неприйнятне. Однак і врахувати всі недоробки в одночасся не вдасться. Тому над помилками й незначними коригуваннями податкового закону треба працювати постійно, не зупиняючись ані на хвилину. Але почати це робити слід саме тепер, у зв'язку з реформуванням податкової системи в цілому.

Другий напрям роботи - системне реформування цілих податкових інститутів, до яких належать єдиний податок (у частині усунення можливості його використання для ухиляння від оподаткування середнього та великого бізнесу), інститут відповідальності (у частині вини у скоєнні правопорушень та доопрацювання деяких їх складів - ст. 123, ст. 128-1 тощо), інститут адміністрування податків (у частині обмеження можливості зловживання своїми повноваженнями з боку контрольних органів), інститут податкового агента (у частині уточнення його статусу), податок на нерухомість (ціла низка питань стосовно кожного елемента податку), інститут податкової перекваліфікації і доктрина ділової мети (немає зараз у податковому законодавстві), інститут звітності та декларування (у частині впровадження загального декларування доходів) і багато інших. Тут доопрацювання має відбуватися щодо інституту в цілому, з наступним доведенням нових норм до досконалості.

І ще одним елементом (десятим) податкової реформи, без якого неможливо уявити її успішну реалізацію, є податкова амністія доходів та капіталів. Обсяг "чорних" доходів, накопичених в українських платників податків за роки незалежності, такий великий, що, з одного боку, є значним потенціалом для економічного зростання країни, а з іншого - може стати серйозною перепоною на шляху до подальшої легалізації доходів та їх адміністрування. Однак цей складний і примхливий інструмент, як свідчить практика закордонних країн, не працює в умовах кризи. Недовіра до уряду - основна перешкода на шляху до успішної податкової амністії. Тому її проведення в короткостроковій перспективі недоцільне. Однак, у кожному разі, податкова амністія має бути вплетена в дорожню карту податкової реформи.

***

Про українські податкові реформи не говорить тільки ледачий. Інколи зі злістю, інколи з розчаруванням, але дедалі частіше - із сарказмом, констатуючи очевидні невдачі останніх півтора року "реформ". Однак тут сарказм може бути доречним тільки тоді, коли він звернений на нас самих, адже відповідальність за стан нинішньої податкової лежить на нас усіх - як тих, хто приймає відверто репресивні податкові норми, як тих, хто зловживає податковими правами, так і тих, хто погоджується на податковий хабар від уряду у вигляді можливості легального ухиляння від оподаткування з допомогою єдиного податку. Незважаючи на це, втрачено не все. Податкову систему можна й потрібно реформувати, проводячи реформу спільними зусиллями, зробивши її завданням усього суспільства, підійшовши до питання без зайвого пафосу, популізму та лукавства, щиро намагаючись досягти компромісу інтересів усіх членів суспільства, спрямувавши свої дії на створення якісної й сучасної податкової системи. Системи, яку сприйматимуть як взірець, ставитимуть за приклад, якої хотітимуть дотримуватись!