Засуха на вербному полі

Те, про що так багато років говорили, нарешті сталося. Україна не домовилася про ціну на російський газ. Він, звичайно, ще є в українських газосховищах, але на зимовий період його навряд чи вистачить. А це холодні квартири, зупинене виробництво, безробіття тощо. Проте патріотизм на словах і патріотизм на ділі - в Україні різні речі. Яскравий приклад цього - виробництво пелет. Пелети дешеві, комфортні у використанні, легкі для транспортування й завантаження, забезпечують економію на складських витратах (склад для зберігання пелет усемеро менший, ніж на дрова). І, звичайно, пелети - відновлюване паливо, що не завдає шкоди довкіллю. Наприклад, опалення будинку площею

600 кв. м в сезон коштуватиме власнику 36 тис. грн. За цим показником пелети поступаються лише вугіллю, але воно має істотну ваду - велику зольність та високий забруднюючий фактор.

Донедавна ініціаторами виробництва пелет в Україні були іноземні інвестори. Вони надавали українським підприємствам необхідні кошти, натомість же зобов'язували все вирощене паливо експортувати за кордон. Останніми роками у зв'язку зі зростанням цін на природний газ у галузі з'явилися й вітчизняні лобісти. Дедалі більше керівників комунальних та державних установ замислюються над диверсифікацією ризиків. Єдине, що стримує, - відсутність державної допомоги на розвиток.

Особливість виробництва пелет, або так званого вербного бізнесу, - великі стартові капіталовкладення та "касовий розрив" між вкладенням капіталу і його поверненням. Перш ніж отримати сировину для виробництва пелет, підприємцеві потрібно орендувати землю, як слід її підготувати, а також придбати й висадити саджанці. Потім 3-4 роки чекати майбутнього врожаю. Зате надалі упродовж 25-30 років верба, яку в народі називають лозою, практично ростиме сама, витрати на її догляд мінімальні. За
3 роки висота кущів сягає 6-
8 метрів. У середньому з гектара посівів лози збирають від
40 до 80 тонн деревини з вологістю 50-55%.

Український потенціал

Сьогодні відомо близько
20 видів швидкоростучих рослин, які можна використовувати для отримання рослинної біомаси. Серед них: евкаліпт, тополя, верба, міскантус тощо. В Україні, особливо у західній та північній її частині, найкраще почувається енергетична верба. Через обмеженість вологи дуже "некомфортно" їй буде на півдні України. Крім браку опадів, там ще засолені грунти. Погано ростиме вона на торфах, пісках, на болотах. Піонерами цієї справи на Західній Україні стали підприємці Волинської, Івано-Франківської та Львівської областей. Там її висаджують на грунтах, яких фермери не беруть в обробіток.

Іноземні бізнесмени, котрим доводиться бувати на заході Україні, не перестають дивуватися, чому такі великі площі "гуляють". "Їм важко збагнути, - каже директор ТОВ "Салікс Енерджі" Ірина Гнап, - що підприємцям дуже непросто отримати ці землі під будь-яке виробництво. Складність земельного законодавства і відсутність державного фінансування на підготовку документів гальмують вигідну справу. Механізм аукціонів, який дозволяв би взяти в оренду ці землі, є тільки на папері. Вони не проводяться вже багато років.

Що стосується розпайованих земель, то тут ситуація ще гірша. Вона пов'язана з великою кількістю пайовиків та невеликими земельними наділами. Коли починаєш шукати їх власників, зіштовхуєшся з тим, що частина людей перебуває на заробітках за кордоном, а інших взагалі немає серед живих. Часто селяни не мають коштів, щоб оформити документи про право власності на землю. В результаті доводиться брати в оренду невеликі земельні наділи, що знижує рентабельність бізнесу".

Є ще один потенціал для отримання деревної сировини - узбіччя доріг. Придорожні лісосмуги сьогодні мало хто чистить. А це - тисячі тонн зеленої енергетики. На думку директора "Салікс Енерджі", до зазначених ресурсів черга теж дійде, але це невеликі обсяги сировини. До того ж збирати її в лісосмугах досить дорого. Для бізнесу важливе питання логістики. "Якщо звозити на завод щепу та іншу сировину з великої площі, то транспортні витрати з'їдять усі доходи. Для ефективного виробництва відстань від місця вирощування сировини до її переробки не може перевищувати 100 км", - каже Ірина Гнап.

Стримує виробництво брак експертів. Якщо на вирощування верби дивитися як на серйозний бізнес, то багато важить дотримання технології. Важливо правильно підібрати грунт, мати якісний посадковий матеріал. Якщо нині підприємець звернеться з цими питаннями у наукові заклади, отримає там загальні відповіді. Навіть у Державному класифікаторі продукції та послуг ви не знайдете таких робіт, як вирощування енергетичної верби. Науковці й раді б допомогти бізнесу, проте на ці розробки не виділяється фінансування.

Економіка бізнесу

Головне питання вербного бізнесу - земельне. Зазвичай для рентабельного й ефективного виробництва пелет потрібні три земельні ділянки загальною площею не менше 150-200 га. Вартість оренди землі в середньому становить 3% від нормативної вартості. Утім, "люфт" цін дуже великий. За словами Ірини Гнап, залежно від якості грунтів, він лежить у проміжку від 300 грн до 2 тис. грн. Середня ціна - 500-600 грн за гектар.

Наступне питання - придбання саджанців. Як розповіла Ірина Гнап, їх ціна залежить від селекції. Звичайні саджанці коштують від 20 коп. за штуку і більше, елітні шведської селекції - близько 0,7 євро. Останні мають ту особливість, що за них бізнесу потрібно сплачувати роялті (тому ціна значно вища). Великою мірою на цінах позначаються обсяги закупівель. На один гектар площі потрібно від 15 до 20 тис. пагонів. Крім саджанців, виробникам пелет потрібні гербіциди, добрива для підживлення рослин, техніка, запчастини.

Найдорожче коштує обладнання з виробництва пелет. Хороший італійський завод потягне на мільйон євро, користаний - близько 100 тис. євро. Сьогодні майже 70% складових для вербного бізнесу можна придбати в Україні, але їх вартість залежить від курсу валюти.

Тут слід уточнити, що спалювати у котлах можна й щепу (відстань до 100 км). Пелети можна транспортувати на відстань 500 і більше км.

Чому не в Україні?

Ні для кого не секрет, що понад 90% вироблених в Україні пелет підприємці реалізують за кордоном. За кордон якісні пелети відпускають по 100 і вище євро за тонну. Тому компанії, які мають великі обсяги продукції, охоче виходять на західні ринки збуту.

Головний аргумент проти використання пелет в Україні - вони значно дорожчі за звичайні дрова. Це справді так. Кубометр дров на Львівщині можна придбати за 200-
300 грн, тоді як тонна пелет коштує 800-900 грн. Проте для обслуговування навіть невеликої котельні потрібно тримати 2-3 робітники, пелети ж можна використовувати в автоматичному режимі. Завантажив бункер - і 2-3 дні хоч не підходь. Проте ці переваги зводить нанівець вартість котельного обладнання.

На думку підприємців, для зацікавлення виробників пелет у збуті своєї продукції в Україні потрібна підтримка як виробників, так і споживачів.

"Один із мінусів цього виду бізнесу, - продовжує Ірина Гнап, - високі ставки кредитування. Ми залучаємо кошти сьогодні, а отримуємо віддачу лише через 4-5 років, що робить цей бізнес менш привабливим. Підставити плече могла б держава. Наприклад, у ряді країн західної Європи, зокрема Швеції, Північній Ірландії, Великобританії, інших країнах, фермерам, які закладають плантації енергетичної верби, держава відшкодовує до 40% витрачених коштів".

Крім того, деякі західні країни стимулюють споживачів переходити на альтернативне газу паливо і доплачують за споживання.

Проте в Україні діє своє специфічне законодавство. Наприклад, чинне законодавство гарантує неплатоспроможним людям отримання субсидій через різницю в тарифах. Однак це правило діє лише тоді, коли йдеться про подачу тепла, для генерації якого використано газ. Стосовно тепла, виробленого з іншого палива, такого механізму компенсацій немає. Щоб вирішити це питання, державі слід було б перейти від загального правила до запровадження адресних дотацій. Соціальні служби повинні проаналізувати кожну сім'ю. Якщо сім'я потребує компенсації на паливо, вона мусить її отримати. Нині нерідко будинки та квартири оформлені на дідусів і бабусь, а мешкають там люди, цілком спроможні платити за житло й енергоносії.

Ще одна проблема на шляху пелет до українських споживачів - суто бухгалтерська. "Великі комунальні підприємства зазвичай працюють на загальній системі оподаткування. Отож не зацікавлені мати договірні відносини з малими підприємцями, які перебувають на спрощеній системі оподаткування", - каже підприємець із Самбора Львівської області Ярослав Кузьмяк. На його думку, вже тепер чимало районних котелень можна було б перевести на альтернативне паливо. "Пелет, які я виробляю, цілком вистачило б на опалення 50-тисячного міста. Але потрібна підтримка місцевої влади. Її немає".

Вихід із ситуації виробники пелет бачать у входженні в котельний бізнес. Зокрема, створенні вертикальних енергетичних структур. Це дозволить не лише оптимізувати власні витрати, а й гарантуватиме сталий збут продукції. Звісно, наявні газові котельні доведеться модернізувати. Підприємці готові виконати ці роботи власним коштом. Але спочатку потрібно вирішити чотири речі: домовитися з владою про оренду котельні та землі під цим об'єктом, отримати ліцензію на подачу тепла й затвердити тарифи. Перші два кроки - компетенція місцевих органів влади, а ось видача ліцензії на подачу тепла і затвердження тарифів - функція НКРЕ.

На думку експерта Мирона Тереха, всі об'єкти, які працюють на місцевих видах палива, зазвичай невеликої потужності. Всі дозволи на їх функціонування мали б видаватися на місцевому рівні.

Крім того, є небезпека неузгоджено наплодити купу об'єктів зеленої енергетики, що потім окошиться проблемою браку "зеленої" сировини. Це щось аналогічне відкриттю "трьох аптек в одному кварталі". В одному районі буде збудовано 10 котелень, і всі розраховуватимуть на один лісгосп.

"При цьому не можна звести весь процес до отримування дозволів. Але ця інформація має бути відкритою, щоб не трапилося так, що на один ресурс розраховують купа підприємців. Місцеві відновлювані джерела енергії хоч і відновлювані, але не бездонні, - каже Мирон Терех. - Для побудови газової котельні в часи СРСР потрібно було подавати заявку в центральні органи влади. А вже у Держплані ці заявки узагальнювали й групували, щоб потім спланувати поточні природні ресурси, розвиток інфраструктури тощо. У межах держави система була координованою і керованою".

Але "на місцях" теж не все так просто. Згідно із Законом України "Про електроенергетику", передають підприємства теплоенергетики в оренду органи місцевої влади, які повинні затвердити відповідне положення. Але бюрократія та плачевний стан місцевого самоврядування ризикує поховати будь-яку підприємницьку ініціативу. Наприклад, в одному з районних центрів Волинської області у штаті районної ради немає юриста. Крім того, в ряді органів самоврядування немає коштів навіть на виготовлення найпростіших положень.

Поширений недолік у роботі місцевих органів влади - неоперативність. Чиновники всіляко зволікають із прийняттям рішень. Нехай постоїть, воно їсти не просить, - кажуть голови сільрад. "Але якщо бізнес витрачатиме по кілька років на те, щоб узяти в оренду невеликий об'єкт, то наші адміністративні витрати з'їдять усі наші заробітки", - говорить Ірина Гнап.

Потрібні державні програми

Для розвитку пелетного виробництва важливо мати надійний і вигідний ринок збуту. В Україні, зокрема на Львівщині, він украй обмежений. Як вважає Ірина Гнап, головну роль у стимулюванні виробництва альтернативних видів палива повинна відігравати держава. Підприємці готові вирощувати енергетичну вербу, купувати обладнання для її переробки і навіть модернізувати котельні, але мають купу проблем: з отриманням землі, взяттям в оренду котелень, отриманням ліцензій, затвердженням тарифів тощо. Саме держава своїми бюрократичними процедурами гальмує ініціативу бізнесу на цьому напрямі. Справу могли б зрушити з місця державні та регіональні програми. Але їх немає навіть на "високопатріотичній" Львівщині.

Крім того, є й питання економічні. Сьогодні ЖКГ не вигідно переходити на паливні пелети. За підрахунками директора науково-технічного центру "Біомаса" Георгія Гелетухи, одна тонна пелет коштує в Україні 800 грн, а енергії в ній удвічі менше, ніж у природному газі. "Аби зрівняти пелети з газом, потрібно ці 800 грн помножити на два, відтак буде 1600 грн. Тобто якщо ЖКГ з газу по 1300 грн за тис. куб. м переходити на пелети по
800 грн за тонну, то фактично воно переходить на дорожче паливо", - зазначив експерт.

Крім того, Г.Гелетуха наголосив, що для переходу житлово-комунального сектора на пелети потрібно закупати спеціалізовані котли. Це додаткові кошти, яких у комунальних підприємств немає. Самостійно, без державної підтримки цю проблему їм не вирішити.

Коментарі

Іван СТЕФАНИШИН,
експерт ринку:

- Можна почути, що енергетична верба виснажує землі і що є проблеми з їх рекультивацією. Але це не найбільша проблема. Вона в тому, що в державі не вироблено системного комплексного підходу до альтернативних джерел енергії. В Україні багато говорять про використання біопалива, але немає твердої послідовної державної політики, політичної волі і сталого підходу до енергозберігаючих технологій. Необхідний закон, який регламентував би відносини всіх сторін, що працюють у цій сфері. Тут мають бути задіяні всі міністерства. Умови надання землі в оренду повинні передбачати і майбутню рекультивацію площ тощо. Наразі є ентузіазм окремих фірм, владних структур, людей. Та у Львівській ОДА немає нікого, хто б працював над цими питаннями. Можна говорити з науковцями, однак вони переважно розповідають загальні речі.

Мирон ТЕРЕХ,
інженер фірми, що займається альтернативним паливом:

- Якщо інвестори хочуть встановити 1- 2 невеликих котли, наприклад, у районному центрі, то це нескладно зробити. Складніше зробити цей бізнес рентабельним. Якщо хтось із інвесторів узяв кредит, то витрати мусить закласти у тариф на паливо. Але як переконати в цьому НКРЕ?

Питання справді є. Намірів інвесторів не завжди розуміє місцева влада, яка хоче знати, що з того матиме. Наприклад, переведе вона на альтернативне паливо дитячі садочки, лікарню. А де гарантія, що завтра суміжники інвестора не захочуть істотно підвищити ціни на сировину чи ще якісь послуги? Це бізнес. Ціна газу все-таки регулюється на державному рівні, альтернативного палива - ні. Або, наприклад, може статися так, що у підприємства для соціальних об'єктів забракне палива, бо всі пелети чи дрова підуть на експорт. Як вихід можна запропонувати державним лісництвам передбачити квоту на сировину для підприємств, які інвестували у соціальну сферу. Ці питання мають бути обговорені, а рішення - закріплені законодавчо. Без гарантій надійного і безперебійного постачання палива місцевій владі краще мати справу з дорогим російським газом, аніж із непрогнозованим альтернативним. Без державних програм із підтримки альтернативних видів палива в інтересах держави пелетне виробництво - "нічого особистого, лише бізнес".

Назарій РОМАНЧУК,
заступник директора департаменту житлово-комунального господарства Львівської ОДА:

- У сфері альтернативних джерел енергії на Львівщині на сьогодні підготовлено 15 інвестиційних проектів на суму
17 млн 950 тис. грн. Усі вони пройшли відповідну експертизу і внесені до Єдиного державного реєстру інвестиційних проектів. Більшість проектів стосуються переведення котелень "Теплокомуненерго" і бюджетних установ на альтернативні види палива. Зокрема, відходи деревообробної промисловості. Першу котельню (вартість проекту 6,5 млн грн) було переведено на альтернативні види палива (тирсу) у м. Жовкві ще у 2010-2011 рр.

Розвиток пелетного виробництва в області стримує відсутність державного фінансування на реалізацію таких проектів. Не секрет, що державні і комунальні котельні дуже залежать від тарифів, які не покривають навіть поточних витрат. Отож знайти фінансовий ресурс на модернізацію обладнання їм дуже складно. На жаль, ні обласний, ні державний бюджети не передбачили коштів на ці заходи ані на минулий, ані на нинішній рік. Єдина надія на приватних інвесторів. На те, що вони укладуть інвестиційні договори з райдержадміністраціями чи бюджетними установами й візьмуть в оренду їхні котельні. Від інвесторів також очікуємо, що вони упродовж певного періоду проведуть модернізацію котелень та переведуть їх на альтернативне паливо або - з газу на вугілля. Переважно на відходи деревини. Такі інвестори вже є у Золочеві, Старосамбірському та Турківському районах. Переважно в тих районах, де є ліси й деревозаготівельні підприємства.

Крім того, наше управління опрацьовує можливості залучення коштів Кіотського протоколу, де є квоти для України. Отримані кошти можна інвестувати в модернізацію обладнання та переведення котелень на альтернативні види палива.

У Швеції держава частково відшкодовує приватним споживачам вартість пелет. В Україні такого немає, хоча ідея дуже хороша. Єдина пільга для українських виробників тепла - знижка на розмитнення обладнання.

Тарас ФЕДАК, голова постійної комісії з питань інвестиційної та регуляторної політики Львівської обласної ради

-- Без інвестицій не обійтися. Але вони йдуть туди, де їм не створюють перешкод, де правил гри не змінюють щороку. Інвестор, який вкладає кошти в генерацію тепла, повинен бути впевненим, що зможе їх повернути. Якщо в теплопостачанні, як це бачимо тепер, залишатимуться незрозумілі схеми проходження коштів, незрозумілі тарифи й ціни, інвестор ніколи не вкладатиме коштів. Це вже функції держави та місцевого самоврядування.

Недавно ми мали розмову з чеськими інвесторами. Вони готові вкладати кошти в Україну, мають тут партнерів, яким довіряють. Але слушно попросять: покажіть нам, як ми зможемо повернути кошти. І ніхто не зможе виконати їхнього прохання. Якби це залежало від мене, то передусім запустив би інвесторів у бюджетну сферу. У ній діють зрозумілі схеми розрахунків. Але тут є чимало різних інтересів.

Окреме питання - державні монополії. Якщо завтра інвестор захоче постачати теплову енергію, він мусить отримати дозвіл від місцевого теплокомуненерго на підключення до мережі теплопостачання. Закон каже, що тут проблем немає, влада зобов'язана це зробити. Але на практиці створюються штучні перепони, щоб не пустити інвестора на ринок. Наприклад, влада поставить такі умови підключення, що їх виконання коштуватиме дорожче за генерацію тепла. Скажуть, що слід добудувати нову мережу, бо наявна - малого діаметра. І ніхто нічого не доведе.

На цей час в Україні з питань зеленої енергетики прийнято прогресивні закони. Правда, наразі бачимо бажання нової влади переглянути їх норми. Особливо щодо сонячної енергетики. На мою думку, це неприпустимо. Інвесторам було гарантовано, що вони зможуть працювати за прийнятими правилами до 2030 р. Проте не минуло й півтора року, як їх змінюють. Але ж інвестори вклали кошти в зелену енергетику. І чималі. Якщо хтось побудував сонячні станції і при цьому скористався коштами з державного бюджету - хай влада розбирається. Проте є інші інвестори, які діяли прозоро і вклали свої кошти. А тепер зміна правил гри введе їх у збитки. І це при тому що відновлювана енергетика в Україні заледве становить 1% у загальному енергобалансі!

Аби врахувати всі питання, в області слід розробити і прийняти чітку систему теплопостачання кожного регіону. Сьогодні в нас кожен керівник регіону чи населеного пункту приходить до влади і починає розвивати територію відповідно до власного розуміння. Наприклад, у Німеччині, коли виникли проблеми з газом, було прийнято програму його економії. Щороку переходили на альтернативні джерела енергії. І кожен уряд, незалежно від того, які політичні сили перебувають при владі, це завдання чітко виконував. У результаті, в Німеччині тепер працюють тисячі сонячних станцій, вітроустановок та інших джерел альтернативної енергетики.