"Заморозки" в тепличному бізнесі

У радянські часи рентабельність тепличних господарств перевищувала 100-150%. Це було результатом дешевих енергоносіїв. Нині охочих вкладати кошти у розвиток тепличних господарств украй мало. Навіть іноземці, які торік інвестували в цю галузь, не впевнені в завтрашньому дні. Крім української бюрократії та корупції, її "вбиває" ледь не щоденне зростання цін на енергоносії.

Саме з цих причин кілька років тому в Україні припинили роботу чимало підприємств, які вирощували овочі в закритому ґрунті. Але проблеми з енергоносіями не скінчилися. Їх відчувають навіть закордонні інвестори.

П'ять років тому нідерландець Майкл Хондерс із командою нідерландських фермерів вирушив до Казахстану, Грузії та України, щоб вирощувати овочі за сучасними технологіями. Як розповів сайт "Твоє місто", у м. Буську Львівської області він заснував компанію "Галіція Ґрінері", а сам став її комерційним директором. Тепер щотижня у величезних теплицях у Буську збирають 30 тис. кущиків салату. Салати тут вирощують за методом сухої гідропоніки: замість ґрунту - торф'яний субстрат. Овочівництво - сімейний бізнес Хондерсів. Майкл із дитинства переймав батькову справу, в університеті вивчав адміністрування агробізнесу, а вивчившись - вирішив долучитися до великого проекту.

За словами підприємця, дешевизна виробництва в пострадянських країнах - міф. Усе обладнання довелося закуповувати в Нідерландах, а витрати, наприклад, на електрику - непередбачувані: тарифи змінюються майже щомісяця.

Закордонні інвестори свої прибутки на законних підставах виводять за кордон. В Україні залишається заробітна платня, плата за оренду землю, енергоносії тощо. Українські тепличники витрачають свої прибутки в Україні, тим самим підтримуючи вітчизняну економіку. Але чи враховує це уряд? Схоже, ні.

І дорогі енергоносії - не єдина проблема. Першим вдарило "під дих" українським тепличним господарствам закриття хімічних підприємств, які випускали мінеральні добрива. Практично, здали свої позиції господарства, що вирощували посадковий матеріал. Тепер усі ці компоненти - від посадкового матеріалу до технологій - тепличні господарства України закуповують за кордоном.

У кращі часи львівська ПрАТ "Агрофірма "Провесінь" виробляла й відправляла за межі України 100-200 тонн продукції. Насамперед це були помідори й огірки, але бавилися й вирощуванням таких екзотичних фруктів, як лимони та мандарини. Тепер про колишню велич підприємства залишилася спогади. Після того, як внаслідок рейдерських атак підприємство позбулося чималої частини території, виробничі потужності значно впали. Нині підприємство переживає далеко не найкращі свої часи.

За словами голови правління фірми "Провесінь" Ігоря Багнюка, дуже велика помилка - вважати, що для вирощування тепличних овочів потрібні лише хороше насіння та ринок збуту. Тут має значення все: мінеральні добрива, якісна вода, послуги агронома тощо. В Україні тільки зараз з'являються перші належно обладнані лабораторії, в яких можна виконати аналіз грунтів, води, посадкового матеріалу.

Найперша проблема, з якою зіштовхнулося підприємство кілька років тому, було питання енергоносіїв. У структурі витрат вони гегемони - становлять майже 60% від собівартості продукції. Наприкінці минулого року "Провесінь" цю проблему частково розв'язала. Порадившись із фахівцями, керівництво підприємства вирішило перевести котельне господарство на щепу. Це було дуже непросте рішення. "Цей котел я буквально вистраждав, - розповідає директор підприємства. - Не обійшлося без кредитних коштів, які довелося брати під 20% річних. Це означало, що коли ти береш гроші на 5 років, то за цей час віддаєш банку ще одну позичену суму. Якби кредити були дешевими, наприклад 5-7%, я би міг переобладнати під альтернативне паливо ще один котел і таким чином наростити виробництво овочів удвічі".

Як розповів Ігор Багнюк, альтернативні джерела енергії - надзвичайно вигідна справа. Для порівняння: одна гігакалорія газового центрального опалення у багатоповерховому будинку коштує 1280 грн, а гігакалорія, вироблена на щепі, - 650 грн!

На його думку, держава мусить допомогти тепличним господарствам здійснити технічну модернізацію. Якщо підприємство хоче розвиватися, воно повинне отримувати під капітальне будівництво дешеві кредити. А в Україні все навпаки: замість дешевих кредитів у сільгосппідприємств забрали ПДВ. Було сказано, що ПДВ їм повернуть, але досі ніхто не одержав жодної копійки.

Є проблеми й на місцевому рівні. Надзвичайно багато важить для вирощування овочів у закритому ґрунті чиста вода. На жаль, уся питна вода, яка перебуває в міській мережі, хлорується. А хлор - це отрута для всього живого. Якщо рослини поливають водою з мережі, то це означає, що врожайність зменшиться, як мінімум, на чверть.

Для забезпечення підприємства якісною водою багато років тому на території підприємства "Провесінь" створила чотири штучних озера. Та тепер сільська рада села Лисиничі, якій належать землі, вирішила одне з озер забрати. Але де впевненість, що завтра громада не передасть його комусь в оренду чи й взагалі продасть? І тоді підприємству може забракнути води для поливання. Теплиці без води - це купа заліза. Має працювати закон. Якщо є угода з сільрадою про певний термін користування, то ніхто не має права її розірвати лише тому, що йому так захотілося.

У тепличників України є й інші проблеми. Зокрема, в нашій країні вкрай мало фахівців-агрономів, які вміють працювати в сучасних парниках. Дивуватися не доводиться. Адже навіть у профільних аграрних вишах немає теплиць із сучасним технологічним обладнанням. Де ж здобувати ці знання молодим агрономам?

Дуже простим питанням у часи тотального дефіциту товарів був збут продукції. Сотнями й тисячами тонн ішла теплична продукція з України до Росії, Білорусі, країн Прибалтики. Тепер ситуація кардинально інша. Сезонність споживчого ринку не дає змоги розігнатися тепличним господарствам. Крім того, вони потерпають через жорстку конкуренцію з боку імпортерів, які мають чималі кошти та багатолітні зв'язки з потужними закордонними виробниками. Сьогодні українські тепличники шукають можливості для експорту. Дещо їм вдається. Наприклад, нинішньої весни тепличники зі Львова налагодили збут огірків до Польщі, скориставшись тим, що цей вид овочівництва у Польщі недостатньо розвинений. Але це локальні успіхи.

За словами Ігоря Багнюка, успіхи тепличників були б значно більшими, якби їхні проблеми допомагала вирішувати держава. Саме завдяки втручанню держави польські сільгоспвиробники успішно вирішили проблему, пов'язану зі збутом продукції у зв'язку з застосуванням санкцій до Російської Федерації. Польські овочі пішли в Німеччину, Францію, інші країни. В Україні нічого такого немає. Щоб це було, вважають фахівці, потрібно розробити стратегічний план розвитку, прописаний покроково.

Питання імпорту й експорту продукції регулюють у багатьох державах. Працівники зовнішньоекономічних структур там зустрічаються з колегами з інших країн і налагоджують взаємовигідні поставки. Але й ця система в Україні не працює. Більше того, часто неочікуваний імпорт якоїсь продукції для місцевих виробників стає причиною збитків.

Зокрема, взимку в Україну регулярно завозять картоплю з Єгипту. Внаслідок цього фермери, які вирощують молоду картоплю в теплицях, втрачають прибутки. У країнах із потужними економіками на такі "дрібниці" можна було б не зважати, але вони саме тому й потужні, що дбають про перспективу і жорстко штрафують за будь-який демпінг.

В умовах захищеного ґрунту результати праці сільгоспвиробника більш прогнозовані. Так, вони не залежать від примх погоди - морозу, посухи, граду. Але саме закордонні овочі і фрукти та інші товари, прив'язані до курсу долара і євро, примушують українських сільськогосподарських виробників ставити ціни, які раніше і в страшному сні не могли приснитися. Недалекоглядна політика у промисловому виробництві на початку 1990-х років зруйнувала власне виробництво добрив, засобів захисту рослин, техніки й запчастин та паливно-мастильних матеріалів, і українські сільгоспвиробники змушені купувати їх за цінами імпорту, прив'язаними до світових валют. Тепер бездумний імпорт тепличної продукції, яка все ще вирощується в Україні, загрожує знищити й саму галузь.