ВІТЧИЗНЯНОГО ВИНА НЕ БУДЕ! НЕ ШУКАЙТЕ

6 квітня Верховна Рада розпочне друге читання законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державного регулювання виробництва та обороту деяких підакцизних товарів» (реєстраційний №3004). Фахівці вважають, що прийняття цього документа ускладнить стан виноградно-виноробної галузі й, можливо, вже через кілька років призведе до її повної загибелі.

Дискримінаційне ставлення до виноградно-виноробної галузі виникло не сьогодні. Лише торік ставки акцизного збору підвищувалися тричі. А 6 лютого парламент прийняв законопроект №4000-1, відповідно до якого майже чотириразове підвищення ставки податку на напівсухі та напівсолодкі вина вело до істотного скорочення виноробства. Нові квоти на етиловий спирт також могли призвести до штучного обмеження виробництва міцних вин. А якщо попит на цю продукцію досить високий, то «нішу», що утворилася, напевно міг заповнити імпорт. Було в цьому документі й чимало інших положень, які щодо даної галузі мали руйнівний характер. Тому виноградарі та винороби вважають: такий закон міг бути прийнятий лише через наполегливе лобіювання конкурентів — виробників міцних алкогольних напоїв. Тим паче, що, перефразуючи класика, рідко який депутат дочитав цей стосторінковий фоліант до середини. От чому виноградарі та винороби так зраділи повідомленню, що на закон №4000-1 наклав вето Президент. Здавалося б, справедливість восторжествувала.

Та ба. 6 квітня нинішнього року розпочнеться друге читання законопроекту №3004. Не можна не помітити, що до його тексту включено значну частину положень, які не розглядалися під час першого читання, а просто перенесені з ветованого закону.

Виноградарство — складна й дуже витратна галузь. П’ять років потрібно на посадку винограду і догляду за ним, лише після цього плантація дає віддачу. За цей час вартість одного гектара винограднику досягає 80—100 тис. грн. Вона складається з вартості закладання молодого винограднику, встановлення шпалер на залізобетонних опорах, добрив... Догляд же за виноградниками ведеться 11 місяців на рік, причому на одному гектарі має працювати рівно в 20 разів більше людей, ніж на гектарі, засіяному, приміром, пшеницею. І лише після цього одержують вино, що теж найчастіше витримується не один рік. Не випадково такі потужні виноробні країни, як Франція, Італія, Іспанія і Болгарія, взагалі не оподатковують акцизним збором винопродукцію. А от лікеро-горілчану — чиє виробництво потребує менше затрат і праці — навпаки — оподатковують.

Невже те, що не вдалося Горбачову з його лігачовськими антиалкогольними директивами про тотальне вирубування виноградників і закриття винзаводів, вийде в нинішніх законодавців? І тоді щонайменше 200 тис. чоловік опиняться без роботи. Адже в галузі зайнято три мільйони чоловік.

Наразі виноградно-виноробна галузь якось ще трималася на плаву. Та що буде завтра? Дар Божий — можливість вирощувати на півдні країни виноград і робити цілюще виноградне вино — ми, немов здичавілі атеїсти, знищуємо на корені. Питання лише в тому, свідомо чи несвідомо.

Розпочинаючи з 1992 року уряд прийняв десятки постанов і видав ряд інших документів, спрямованих на розвиток галузі. Періодично затверджувалися програми розвитку виноградарства і виноробства до 2000 року, 2005-го, 2010-го. Та далі паперотворчості справа не зрушила, все залишилося лише благими намірами.

Адже ця галузь (якщо не ставити їй палиці в колеса) — дуже і дуже прибуткова. 1984 року, за рік до антиалкогольної вакханалії, бюджет України одержав від виноробної промисловості 3,2 млрд. карбованців. Зауважте, ще тих, вагомих!

Відомо, останніми роками вживати спиртні напої в нашій країні стали більше, а от виробництво вин скорочується. Так, торік випуск лікеро-горілчаної продукції порівняно з 2002 роком збільшився на 34%, коньяку — на 12%, тоді як виробництво вин скоротилося в другому півріччі 2003-го майже на 37%.

Новий закон прискорить це падіння, оскільки вітчизняним виробникам вина доведеться сплачувати акциз двічі. При цьому вартість літра вина збільшиться на 2 грн. 69 коп. Отже, молдавани, грузини й навіть далекі чилійці, які в Україні платять акцизний збір лише з готової продукції і, природно, не сплачують «потрійних» акцизів у себе вдома, попросту витиснуть із нашого ринку українське вино.

Зрозуміло, якщо закон приймуть, то найменше постраждають виробники дорогих марочних вин, приміром, кримська «Массандра». Справді, якщо пляшка елітного вина коштує 40—60 і більше гривень, то підвищення ціни на кілька гривень буде малопомітним. А от для виробників доступних за вартістю вин подібна акцизна «накрутка» стане справжньою катастрофою.

Законопроект №3004 також установлює квоту (у 1,2 млн. дал) на етиловий спирт для виробництва вина. Та ця квота не враховує реальних потреб виноробної промисловості. Адже 70% вин у країні виробляється з додаванням спирту. Галузі щорічно необхідно 1,7 млн. дал спирту лише для виготовлення виноградних виноматеріалів, 0,245 млн. дал — для виготовлення плодово-ягідних виноматеріалів і 0,37 млн. дал — для виготовлення плодово-ягідних вин. Отже, загальний обсяг спирту, який потрібний виноробству, становить на рік не менше 2,315 млн. дал. Таким чином, квоти на спирт занижені вдвічі, що призведе до штучного обмеження ринку міцних вин.

А все-таки, чому вводять обмеження квот на спирт? Автори законопроекту вважають, що, мовляв, спирт, отримуваний на виноробство, може піти на виробництво лікеро-горілчаної продукції і тому треба лімітувати його витрати. Та який сенс зі спирту, що виділяється для вина, робити горілку? Адже на підвищення міцності одного літра вина йде 140 грамів спирту, відповідно, щоб списати один літр спирту, необхідно сплатити акциз як за 7,1 літра вина, тобто — 5,6 грн. Ось чому винороби на виготовлення лікеро-горілчаної продукції з винного спирту ніколи не підуть — собі на збиток.

Зміниться, відповідно до нового законопроекту, й система розподілу спирту (нині, нагадаємо, він відпускається розпорядженнями Мінекономіки за поданими заявками). Тепер цим займатиметься експертно-консультаційна комісія при Кабміні, яка й розподілятиме спирт виготовлювачам міцних алкогольних напоїв, медикаментів, вина, хімічної, харчової та парфумерної продукції. Цікаво, що в складі комісії є три виготовлювачі горілки й жодного представника від виробників медичної, виноробної, парфумерної та хімічної продукції. Крім того, у запропонованому законопроекті не зазначено жодного критерію, за яким дана комісія розподілятиме спирт. Отже, вона це робитиме виключно на свій розсуд?

Також введуть заборону на використання у виноробстві гібридних сортів винограду. Один з авторів законопроекту, народний депутат Василь Цушко в інтерв’ю газеті «Бізнес» так прокоментував цю заборону: «У СРСР вирощування гібридних сортів винограду було заборонено, тому що ці вина шкідливі для здоров’я». По-перше, у Радянському Союзі ніколи не було заборони на вирощування гібридних сортів винограду й отримання з них вина, тому що майже 25% вина робилося з гібридних сортів винограду. По-друге, Франція виробляє 32% своїх вин із винограду гібридних сортів, Італія — 22%, Іспанія — 20%, Німеччина — 18%... Невже європейські країни менше нашого турбуються про здоров’я своїх громадян? Та й не український це винахід — гібридні сорти. Свого часу саме гібридні сорти винограду врятували Францію, а потім і Європу від філоксери. І в Україні вже давним-давно вирощують гібридні сорти не тільки через їхню морозотривкість, невибагливість, а й як вірний заслін проти філоксери. Про це свідчить і висновок НДІ винограду та вина «Магарач»: «Створення нових сортів винограду методом гібридизації забезпечує підвищення врожайності та якості винограду, дозволяє різко підвищити економічну ефективність виноградо-виноробної галузі. Використання деяких із них (Ноа, Ізабелла, Лідія та інших ізабельних сортів) є традиційним для Закарпаття, Миколаївської, Херсонської та Одеської областей (за аналогією з північними штатами США). Підстав для заборони, культивування і переробки цих сортів винограду немає і бути не може».

Винороби знаходять у законопроекті безліч інших дискримінаційних положень і норм, пов’язаних із виробництвом вина, і одночасно — «зелене світло» міцним алкогольним напоям. От лише один приклад: виробники лікеро-горілчаних виробів чомусь сплачують акцизний збір на третій день після реалізації своєї продукції, а виробники десертних чи міцних вин мають сплатити цей збір авансом, до отримання акцизної марки. Адже це дає можливість виробнику лікеро-горілчаних виробів, отримавши марку, накопичувати борги за акцизним збором і навіть не сплачувати його взагалі. Сьогодні виробники тієї самої горілки отримують спирт за нульовою ставкою, а 16 грн. акцизного збору за один літр чистого спирту сплачують лише при реалізації готової продукції.

Як у Європі ставляться до вирощування винограду та виробництва з нього вина? У таких країнах, як Франція, Італія, Іспанія та Німеччина, виноробство стоїть за значимістю на одному рівні з виробництвом м’яса, молока та зерна. Там виноградні вина, наприклад, внесені до реєстру харчових продуктів, і на них не поширюється акцизний збір. До того ж, ці держави доплачують на всіх стадіях: за вирощування винограду, за переробку винограду на сокоматеріали, за здавання виноградних вичавків і виноматеріалу на перегонку, за збереження виноградного сусла, вина і коньячних спиртів, за перегонку коньячних спиртів, за використання коньячних спиртів при підвищенні міцності вин, а також за реструктуризацію виноградників. Не випадково в багатьох європейських країнах пляшка води і пляшка вина коштують однаково — це при тих зарплатах!

Багато хто вважає: ті, хто запроваджує дискримінаційні норми для вітчизняного виноробства, сподіваються, певне, що ринок натомість заповниться високоградусними виробами. Помиляються. Вино пили раніше, питимуть й надалі. Якщо на ринку не стане вітчизняного продукту, отже, куплять імпортний. До речі, у Молдавії є всі можливості витиснути українські вина; як член СОТ, вона може бути використана колегами за «світовим торговельним клубом» як буферна зона для постачань вин в Україну. Ось чому держава, якщо вона не в змозі допомогти вітчизняним виноградарям і виноробам, має хоча б не заважати їм у роботі. І визнати, що виноробство є не лише складовою частиною економіки, а й, якщо хочете, частиною нашої історії та культури — в Україні робили вино ще в XIII столітті. Справді, хіба добре, якщо колись почуємо від продавця: «І не шукайте. Українського вина немає і не буде»?..