Випробування газом

ПРИПИНЕННЯ ІМПОРТУ РОСІЙСЬКОГО ГАЗУ СТАЛО ДЛЯ ТЕПЛИЧНОЇ ГАЛУЗІ УДАРОМ НИЖЧЕ ПОЯСА

Недавня газова криза стала справжнім випробуванням на життєздатність для цілої низки галузей в Україні. Серед видів бізнесу, котрі дуже залежать від постачання газу, - і вирощування овочів у теплицях. Осінній сезон став для галузі найтяжчим, мабуть, за всю історію. Бо ніколи раніше теплиці, у структурі собівартості яких газ ще рік тому становив до 60%, не зіштовхувалися з кількамісячним припиненням імпорту блакитного палива. Цього разу галузь встояла. Але авторитетні фахівці досі висловлюють сумніви в її життєздатності в майбутньому.

Припинення імпорту російського газу без адекватної заміни з інших джерел стало для тепличної галузі ударом нижче пояса. Не лише тому, що блакитне паливо в період максимальних цін на нього становило до 60% собівартості тепличних овочів. Газ був ідеальним паливом для теплиць і завдяки можливості точніше регулювати температуру, що дозволяло підвищити ефективність використання енергоносіїв та покращити умови для рослин, і з низки інших причин. Тому в другому півріччі 2014-го керівництво майже всіх тепличних господарств ламало голову над тим, чим замінити природний газ. Ламало - і не знаходило однозначної відповіді. "Прораховували різні варіанти - і впровадження когенерації (тобто одночасне виробництво і тепла, і електроенергії під час спалювання газу), і перехід на електроопалення, і перехід на вугілля, на біогаз", - розповідає Євген Сердюк, технічний директор тепличного комбінату "Дніпровський", що поблизу Дніпродзержинська. Та всі ці розрахунки не виявили оптимального варіанта. Переобладнання для переходу на когенерацію виявилося невигідним. Собівартість гігакалорії тепла, отриманої на електроенергії за нічним тарифом, на жовтень минулого року була майже вдвічі дешевшою, ніж отриманої на природному газі (відповідно, 570 і 970 грн). Але, з урахуванням інвестицій на заміну газових котлів імпортними електричними (в Україні електрокотлів потрібної потужності не виробляють), цей варіант теж відкинули. А перехід на біогаз, як з'ясувалося, потребує великих інвестицій, та й ті окупляться років за 7: звісно, в умовах війни ніхто не вкладатиме коштів на такий тривалий термін. Вивчення можливостей переходу на деревні пелети теж дало невтішні результати: в регіоні ніхто не міг гарантувати стабільного постачання таких великих партій. Навіть стабільності якісних характеристик (зокрема такої важливої, як вологість) ніхто не гарантував. А везти пелети з лісистих районів було однозначно невигідно.

Деякі тепличні господарства перейшли з газу на вугілля ще кілька років тому, коли блакитне паливо тільки почало стрімко дорожчати. Але вони зіштовхнулися з цілою низкою проблем. Наприклад, ТОВ "Овочевий комбінат "Станишівка", що під Житомиром, одним із перших у галузі переобладнав частину котлів, аби перевести їх із газу на вугілля. Та коли котли переобладнали з допомогою устаткування, купленого в Польщі, одна по одній почали виникати несподівані проблеми. Виявилося, що на вітчизняному вугіллі воно працювати нездатне - ні на червоноградському, ні на донецькому: висока зольність, від партії до партії дуже змінюється якість, відповідно - стрибає ефективність котлів. Довелося перейти на російське вугілля.

Крім переобладнання котлів, з'явилася ще одна стаття вкладень - побудова складів для вугілля на території комбінату. Добре що хоч залізницю не довелося прокладати для підвезення вугілля: неподалік - Житомир зі станцією та вугільними складами. До того ж, щойно котельня почала використовувати вугілля, знизилася прозорість скла: на стінах та покрівлі теплиць почала осідати сажа. Їх можна помити, але ж не в мороз. А сонячне проміння для теплиці ще необхідніше, ніж опалення, і найбільше потрібне воно саме в лютому-березні. Врешті, повністю замінити блакитне паливо вугіллям не вдалося: довелося залишити газовий котел, який включають у серйозні морози або в аварійному режимі.

У результаті, як розповів власник комбінату Василь Тимощук, для заміни кубометра газу знадобилося 1,5 кг вугілля, які тоді, до початку девальвації гривні, коштували втричі дешевше, ніж куб газу. Це, без жодних перебільшень, дозволило втриматися на плаву комбінату, який використовує страшенно неефективні у плані енергозбереження радянські теплиці, споруджені ще в другій половині 1970-х.

Шляхом станишівського комбінату пішли ще кілька господарств. Крім того, тепличний комбінат у місті Долина на Івано-Франківщині перейшов на деревні пелети (дякувати Богу, навколо - карпатські ліси), так само вчинило невелике господарство "Камелія" у Княжичах під Києвом. Але, як зазначає президент асоціації "Теплиці України" Євген Чернишенко, перейти з газу на інший вид палива виявилося до снаги тільки невеликим господарствам, які мають не більше 6-10 га теплиць. А для комбінату в Калинівці, що під Києвом, де теплиці займають понад 40 га, необхідні вкладення (для переобладнання котлів, підведення залізниці, будівництва складів) стають просто непідйомними. Тоді як коштів на інвестиції у тепличників майже немає.

Вже третій рік поспіль ледве зводять кінці з кінцями. У 2012-2013 рр. причиною мінімальної рентабельності великого тепличного бізнесу був дорогий газ.

Відтоді блакитне паливо подешевшало. В доларах. А гривневі ціни в умовах девальвації ростуть тільки вгору. Зараз великі тепличні господарства платять за кубометр 7,66 грн. Та ще й наперед, тоді як раніше отримували відстрочку оплати до 45 днів. Але то приватні газотрейдери давали відстрочку оплати. А "Нафтогаз України", клієнтами якого тепличників зробили в адміністративному порядку, вимагає гроші наперед. Хоча тепличні господарства ще не встигли їх заробити: найбільші обсяги газу потрібні в січні-лютому, коли врожай огірків тільки починають збирати, а помідори ще не дозріли взагалі. Тож через брак обігових коштів тепличний комбінат у Калинівці під Києвом вперше за 32 роки свого існування затримав зарплатню (на два тижні). А затримувати початок сезону на два тижні, порівняно з попередніми роками, аби зекономити на опаленні, змушені геть усі тепличні господарства.

На добрива та насіння, що їх у великих тепличних господарствах використовують виключно імпортні (як більш технологічні), ціна зросла ще більше, ніж на газ, бо в доларах ці ресурси не подешевшали. Відтак тепличні господарства зараз балансують майже на нулі і не мають жодної впевненості в майбутньому. І це попри те, що вони зараз використовують усі мислимі й немислимі можливості для підвищення ефективності виробництва.

Так, великі господарства, які не можуть злізти з газової "голки", повністю переобладнали систему теплопостачання: замість однієї великої (і старої) котельні поставили по кілька менших. Окрім того, що нові котли значно ефективніші, децентралізація опалення дозволила значно зменшити відстань подачі теплоносія, а отже, і втрату тепла.

Істотно підвищили врожайність: якщо в радянські часи за
30 кг/м2 огірків чи помідорів давали Героя соцпраці, то тепер у тих самих радянських теплицях збирають до 50 кг/м2. За словами тепличників, більше з радянських теплиць не витиснеш. Тому їх стараються зносити, будуючи на їхньому місці нові, голландського типу, високі (до 6,7 м заввишки). Останні забезпечують не тільки вищу врожайність (понад 60 кг/м2), а й нижчі витрати газу - 400-500 тис. м3 на гектар за рік (у радянських - 650-
800 тис. м3). Однак ціна питання (знесення радянських теплиць і будівництво нових, голландського типу) - не менше мільйона євро на гектар. У попередні роки найзаможніші господарства знаходили гроші, щоб поступово заміняти теплиці сучасними, тепер же такої можливості немає.

Відчутним ударом по тепличній галузі стало перекриття імпорту Росією: у деяких великих господарств у попередні роки на цю країну припадала третина, а то й половина збуту помідорів і трохи менше - огірків. Робляться спроби знайти альтернативу російському ринку. Той-таки комбінат у Калинівці недавно почав постачати огірки до Польщі. Готується до сертифікації за стандартами GlobalGAP, що неофіційно є обов'язковою умовою для постачальників торгових мереж у ЄС, комбінат під Дніпродзержинськом. Але простору, на який би могли претендувати наші тепличники, на європейському ринку дуже мало. Чи не єдина причина - неможливість конкурувати в ціні як із голландськими тепличними овочами, так і з продукцією, вирощеною у плівкових теплицях у країнах, де не буває сильних морозів, - Туреччині, Йорданії, Марокко. Тому деякі польські фахівці вважають, що скляні теплиці в Україні не мають довгострокової перспективи. Вітчизняні тепличні господарства, звісно, вголос це заперечують. Але, наприклад, комбінат "Дніпровський" поблизу Дніпродзержинська позаторік побудував плівкову високотехнологічну високу сучасну теплицю, а не скляну.

А малих плівкових теплиць в Україні вже стільки, що площу під ними можна оцінити тільки дуже приблизно: хтось називає 5 тис. га, хтось - 7 тис., інші - 12 тис. (тоді як площа скляних теплиць не перевищує 500 га). У більш теплих місцевостях України - на Херсонщині, на Закарпатті, над Дністром у Тернопільській та Чернівецькій областях, і особливо - над Дніпром у Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області - є чимало сіл, де теплиці стоять чи не в кожному дворі.

Сезон у плівкових теплицях триває з лютого, коли початок вирощування розсади супроводжується безсонними ночами (підкидати дрова в пічку потрібно кожні 2-3 години, бо газом опалювати теплиці дуже дорого, та й не в усіх селах він є), по жовтень, а на Херсонщині - й по листопад, коли збирають останній урожай. Найбільш "безбашенні" працюють взагалі весь рік, вирощуючи після збирання огірків чи помідорів ще й зелень у зимові місяці. Відповідно, люди майже весь рік зайняті.

Плоди, які дає ця діяльність, залежать від площі ділянки та фаху самого господаря. Наприклад, 6 соток під плівкою дозволяють власникові заробляти краще, ніж некваліфікованому працівнику - в місцевій агрофірмі чи бюджетній установі. Соток 20 дозволяють годувати сім'ю. А найбільші господарі їздять на хороших позашляховиках. Правда, і вкладень ця справа потребує значних: на насіння, пестициди, системи краплинного зрошення, спеціальні водорозчинні добрива для вищезгаданих систем, сезонних працівників. Необхідні інвестиції вимірюються тисячами гривень на кожну сотку під плівкою.

Та навіть нинішнього року власники малих плівкових теплиць не скаржаться на життя. "Сезон пройшов нормально, попри подорожчання насіння, добрив і хімікатів відповідно до курсу валюти (оскільки такі, як я, перейшли практично повністю на імпортні ресурси через разючу різницю у якості)", - розповів знайомий тепличник-"середняк" з Гладківки на Херсонщині. Від себе додам: ще й попри нижчу врожайність (20-40 кг/м2 за рік, тоді як у скляних теплицях найбільш передові господарства збирають по 40-60 кг) та значну орієнтованість деяких овочівницьких місцевостей (Кам'янка-Дніпровська, наприклад) на перекупників із Москви. А також - попри коротший сезон: у скляних теплицях масове збирання огірків починається на початку березня (навіть тепер, коли початок сезону відтягнули в часі на тижнів два), тоді як у невеликих плівкових, власники яких намагаються максимально заощадити на опаленні, - місяцем пізніше.

І в питанні наступного сезону у власників невеликих плівкових теплиць панічних настроїв немає: розбирати теплиці, скорочуючи площу під плівкою, співрозмовники автора не збираються. Де в чому їм девальвація навіть допомогла: коли оптові ціни на помідори падають нижче долара, їх транспортування з Туреччини на Південь України невигідне, не кажучи вже про більш далекі помідорні країни, такі як Йорданія і Марокко. То, може, саме за рахунок малих індивідуальних теплиць, де господар - і агроном, і менеджер, і водій, а зазвичай - ще й безпосередній працівник та збиральник урожаю, і виживе вітчизняне овочівництво закритого грунту? Адже саме такі господарства останніми десятиліттями забезпечили різке зростання виробництва помідорів у Туреччині, Тунісі, Йорданії, Єгипті, Марокко. Це допомогло зазначеним країнам (в умовах роботи угод про асоціацію з ЄС) зайняти істотні позиції на європейському ринку, які обмежує, як зізнаються європейські фахівці, лише обмаль водних ресурсів у зазначених країнах. В Україні ж дефіциту води немає. І ніщо не заважає малим виробникам скористатися можливостями вільної торгівлі з ЄС так, як це зробили такі ж виробники в Туреччині і країнах Середземномор'я.