DT.UA продовжує публікацію робіт - переможців конкурсу яскравих економічних ідей - «Нова економічна формація», присвячених питанням розвитку вітчизняної економіки, який у березні поточного року було оголошено «Райффайзен Банком Аваль» та нашим тижневиком за академічної підтримки Київської школи економіки. До участі в конкурсі приймалися есе, присвячені питанням розвитку вітчизняної економіки в цілому та банківського сектору, зокрема.
Усі персонажі та події у тексті вигадані, а будь-яка подібність до живих осіб та існуючих компаній навмисна та невипадкова.
Сьогодні важко знайти українця, який не погодився би з тим, що необхідно забезпечити швидке зростання української економіки. Тільки кожен вкладає у це поняття щось своє. Пенсіонер розуміє під економічним зростанням збільшення пенсії, шкільний вчитель - підвищення заробітної плати, статистик - відсоткове зростання ВВП порівняно із попереднім роком з урахуванням інфляції, а український політик намішає у це поняття всього потроху, залежно від аудиторії.
Справжнє економічне зростання має бути інтенсивним, тобто передбачати ефективніше використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та найкращих форм організації виробництва (книжкове визначення).
Я вірю, що для народження небаченого досі українського економічного дива нам потрібні всього кілька точок зростання. При цьому визначених не як вільні економічні зони чи (не дай Боже!) «комплексні заходи» уряду, а як високоприбуткові підприємства чи сектори економіки, які виробляють нову, глобально конкурентоспроможну продукцію. При цьому, аби бути саме точками зростання, а не «точками вигідних інвестицій», вони повинні залучати відносно великий обсяг капіталу, створювати значну кількість робочих місць і бути тісно інтегрованими в економіку, тобто стимулювати зростання, прибутковість і конкурентоспроможність у всіх суміжних секторах, що, у свою чергу, викличе ланцюгову реакцію і пошириться по всій економіці.
У цьому есе я не намагаюся присвоїти не нову ідею точок зростання, моя мета - продемонструвати їх важливість на конкретному, хоча й вигаданому прикладі.
Уявімо, що кмітливий український підприємець з великою кількістю вільного капіталу (чесно заробленого, звісно) помітив істерію навколо відновлюваних джерел енергії та енергозберігаючих технологій. Недовго, але ефективно подумавши, він вирішив, що хоче зайнятися виробництвом електромобілів, і заснував компанію «УкрЕлектроМоторс».
Оскільки відкриття нового заводу із замкненим циклом виробництва на початку йому було б не по кишені, та й надто ризиковано, він вирішив домовитися і розпочати виробництво спільно із АЗА, використовуючи їхні виробничі потужності. Основні деталі електромобіля - електричні двигуни та літієві акумулятори - було замовлено на зовнішньому ринку, при цьому їх звільнили від мита як енергоефективне обладнання, що не виробляється на території України. Аби про його машину не говорили, як про черговий «запорожець», наш інвестор найняв талановитих дизайнерів, і ті зробили свою роботу на п’ять із плюсом. Зрештою український «Фолькселектроваґен» з’явився на вітчизняному ринку.
Перша модель мала просто шалений успіх. Завдяки відсутності ввізного мита на комплектуючі, звільненню 80% прибутку від оподаткування та таланту нашого підприємця знаходити вигідних постачальників вдалося встановити рекордно низьку ціну електромобіля - всього 15 тис. дол., що було більш як удвічі нижче від цін провідних світових автовиробників. При цьому якість машини була незрівнянно вища, ніж аналогічних за ціною китайських електромобілів. Перший «Фолькселектроваґен» міг проїхати до 200 км на одному заряді і повністю заряджався за ніч. І хоча цього було дещо замало для людей з «автомобільним» стилем життя, потреби більшості українців такі параметри повністю задовольняли.
Дешевизна електроенергії в Україні, різке підвищення цін на бензин і розгорнута система кредитування покупців зробили свою справу. Електромобіль розійшовся в Україні мільйонним тиражем.
Тим часом великий український виробник акумуляторних батарей A&Co, один із найбільших виробників автомобільних акумуляторів у Європі, уже давно задумувався над початком виробництва літієвих акумуляторів для електромобілів. Що його стримувало, так це ризик не знайти збуту для своєї продукції (більшість світових гігантів проінвестували у власні заводи з виробництва акумуляторних батарей), а також необхідність освоювати та налагоджувати виробництво нового типу (адже фокусом бізнесу до цього були свинцеві акумулятори). Успіх «Фолькселектроваґена» і можливість отримати 80-відсоткову податкову пільгу остаточно переконали менеджерів корпорації, що потрібно було інвестувати у новий і дуже перспективний напрям.
З того моменту, коли перший український літієвий акумулятор (з низкою суттєвих нововведень порівняно з аналогами, оскільки відділ R&D (від англ. Research & Development - науково-дослідні, дослідно-конструкторські та технологічні роботи) A&Co уже мав певні напрацювання) зійшов з конвеєра та поїхав прямісінько на завод АЗА, на внутрішньому ринку значно підвищився попит на літій. Це, своєю чергою, простимулювало інвестиції у розробку давно розвіданого Полохівського літієвого родовища. Таким чином український електромобіль отримав український акумулятор на основі українського літію.
Крім виробництва батарей для електромобілів, A&Co почала також поставки літієвих акумуляторів для мобільної електроніки, зокрема смартфонів, планшетних комп’ютерів і ноутбуків. Справжнім фурором було, коли клієнтом A&Co стала американська компанія Ananas, виробник електроніки преміум-класу.
A&Co на досягнутому не зупинилась і за кілька років збудувала в Україні найбільший у світі завод з переробки літієвих акумуляторів, що вичерпали свій ресурс. Саме наявність такого центру остаточно закріпила за електромобілями статус екологічно чистих, адже до цього багато експертів побоювалися, що токсичні батареї просто викидатимуть на брухт (а тоді спробуй-но доведи, що це становить меншу загрозу для довкілля, ніж двигуни внутрішнього згоряння). Контракти на утилізацію літієвих акумуляторів почали надходити з усього світу, при цьому A&Co за це задоволення брала солідні гроші.
Для заводу «Північмаш», який уже мав досвід виробництва трамваїв і тролейбусів, не становило жодних зусиль налагодити виробництво електродвигунів для «Фолькселектроваґена», які мали кращі характеристики за імпортовані і коштували дешевше. 90% доданої вартості автомобіля відтепер вироблялося в Україні!
Швидке зростання на вітчизняному ринку частки електромобілів порівняно з автомобілями на базі традиційних ДВЗ зацікавило ізраїльську компанію Beautiful Planet, яка спеціалізувалася на створенні відповідної інфраструктури для електромобілів у Європі. Крім мережі станцій швидкого заряджання та миттєвої заміни акумуляторів, Beautiful Planet почала встановлювати у великих містах України так звані точки парковок для електромобілів, які підзаряджали машину в той час, коли в системі спостерігався надлишок електроенергії. Оскільки всі машини, одночасно підключені до цих точок, під час заряджання могли споживати величезний обсяг електрики, це стало справжньою панацеєю для українських виробників «зеленої» енергії.
До слова, завдяки дії «зеленого» тарифу в Україні на той час дуже розвинулася галузь перетворення на електричну енергії вітру та сонця. Сам мільярдер пан Хаматов, уже давно зрозумівши прибутковість «зеленого» бізнесу, почав інтенсивно інвестувати у будівництво вітрових полів. Однак вітрова енергія мала один, але дуже суттєвий недолік: пориви вітру неможливо було спрогнозувати, і енергія часто вироблялася надаремно у періоди низького споживання (наприклад вночі). І хоча «зелених» бізнесменів тоді це не дуже турбувало, оскільки держава зобов’язувалася купувати 100% електроенергії, отриманої з відновлюваних джерел, увесь фінансовий тягар такої неефективності лягав на плечі уряду. Поява Beautiful Planet на українському ринку дала можливість підтримувати значний рівень споживання електроенергії в будь-який час доби, що відразу вирішило проблему її перевиробництва вітровими полями.
Компанія «УкрЕлектроМоторс» згодом побудувала власний завод для виробництва «Фолькселектроваґенів», що дало змогу у кілька разів збільшити річні обсяги випуску, розширити модельний ряд, а також упровадити найсучасніші технології конвеєрного виробництва автомобілів і підвищити контроль якості.
«Фолькселектроваґен», який уже мав серйозну виробничу базу, було запропоновано на експорт. Завдяки високій якості, машина мала величезний успіх у Західній Європі. Завдяки невисокій ціні, вона стала автомобілем №1 у СНД. «Фолькселектроваґен» неодноразово отримував високі нагороди на різноманітних міжнародних автомобільних виставках та екологічних форумах. І хоча на ринках Азії та Америки українському виробнику не вдалося закріпити позиції (через сильну місцеву конкуренцію), це не могло затьмарити очевидного успіху.
Після усього розказаного вище мене можна сміливо звинуватити у захопленні науково-економічною фантастикою, або ще гірше - у фантазуванні. Однак ви не назвете мені жодної причини, чому такий «прорив» не може відбутися в Україні.
Все, що знадобилося мені, аби змоделювати точку зростання, - це продукт із потенційно великим попитом у світі, наразі недостатньо налагодженим виробництвом, необхідністю вкладання коштів у R&D для його поліпшення та конкурентоспроможності, а також досить складною технологією виробництва - адже що більше продукції різноманітних секторів економіки залучено, то краще. Наш «Фолькселектроваґен», крім прориву в українському автомобілебудуванні, забезпечив: розвиток акумуляторної індустрії, машинобудування загалом (двигуни), металургії; розробку корисних копалин; залучив в Україну прямі іноземні інвестиції та розв’язав критичну проблему, що стояла перед «зеленою» енергетикою; підняв рівень свідомості суспільства щодо проблем довкілля; сподіваюся, що відновив популярність технічних та інженерних спеціальностей в українських ВНЗ. Не кажучи вже про такий корисний піар української економіки у світі.
Як зробити мрії реальністю? Потрібно виявляти такі точки зростання та всіляко сприяти їх розвитку. Сприяння може бути у вигляді податкових пільг, спрощення регуляторних норм, звільнення необхідної сировини/комплектуючих від мита, допомоги з фінансуванням тощо. В принципі, хоча уряд і міг би відіграти дуже позитивну роль, у випадку України він бодай би не заважав. Набагато важливішою для процвітання України буде наявність такого кмітливого підприємця, з якого і почалась історія «Фолькселектроваґена».
Саме йому я і присвячую моє есе.