«Украдена» стіна

Людський геній є джерелом усіх творів мистецтва і винаходів. Ці твори є гарантією життя, гідного людини. Обов’язок держави - забезпечити надійну охорону всіх видів мистецтва і винаходів.

Напис на куполі будинку штаб-квартири Всесвітньої організації інтелектуальної власності в Женеві

Якщо, повернувшись додому, ви побачили зламані двері й не дорахувалися у квартирі цінних речей або грошей, якщо вас пограбували в підворітті або не заплатили належні за договором гроші, - то, попри весь трагізм перелічених ситуацій, ви добре знаєте, що вам треба робити. Більшість громадян зазвичай негайно звертаються в міліцію, а якщо злочинець відомий - подають позов у суд. А ось що робити винахідникові, який потратив роки творчих пошуків, який вклав свій інтелект, досить тяжку розумову працю й хвилини натхнення у своє творіння і який виявив раптом, що його технологію використовують на сусідній будові? У принципі, і патент оформлено вчасно, і закони, які захищають права винахідника, прийняті, і правоохоронні органи в курсі, що вони зобов’язані їх захищати. Але, як свідчить практика, домогтися справедливості в такому разі вже не так просто, як при банальному пограбуванні. Міліція розводить руками, а слуги Феміди найчастіше не бажають глибоко вникати в проблему.

Теплі будинки: хаотична практика і прості рішення

Автором винаходу, захищеного патентом України №78360 від 15.03.2007 р. «Зовнішня теплоізолююча стіна багатоквартирного будинку», є головний науковий співробітник НДІ будівельного виробництва м. Києва, кандидат технічних наук Анатолій Завойський. Винахід містить технічне рішення однієї з найактуальніших проблем вітчизняного будівництва - якісного та ефективного енергозбереження житлового будинку.

Україна посідає перше місце за енергоємністю ВВП на кілограм умовного палива, а саме: 0,89 кг у.п./дол. Загалом по світовій спільноті цей показник становить 0,34, у Франції та Німеччині - 0,26, навіть у Білорусі - 0,50. Причому питома вага енергоресурсів у витратах на утримання та експлуатацію житла сягає в нас 60-80%. На опалення житлового фонду щорічно витрачається понад 70 млн. тонн у.п., - на одного жителя України припадає 1,4 тонн у.п., що вдвічі більше, ніж у країнах ЄС. Підприємства житлово-комунального комплексу щорічно споживають понад 8 млрд. кВт електроенергії та 10 млрд. кубометрів природного газу. Нераціональне й неефективне використання цих паливно-енергетичних ресурсів - одна з найгостріших проблем України.

Наказом Бержбуду №247 ще 1993 року введено в дію нові нормативи опору теплопередачі огороджувальних конструкцій житлових будинків та споруд. Вони зросли практично у 2-2,5 разу і наблизилися до середньоєвропейського. Це означає, що в житловому будівництві одношарові стіни з будівельної цегли або інших стінових матеріалів більше зводитися не можуть. Одночасно було знято жорсткі нормативи проектування житлових будинків і почалося впровадження принципово нових будівельних систем: монолітно-каркасних, цегляних із монолітним перекриттям та інших, що ще більше посилило нерегульованість процесів проектування і будівництва. Внаслідок цього наш будівельний ринок заполонили закордонні будівельні технології, не адаптовані до вітчизняної нормативної бази й проектування, будівництво виконувалося буквально за рекламними проспектами. Проте головна біда - перевірка в натурі функціональних показників споруджених житлових будинків, по суті, ніким досі не проводилася. Тобто люди фактично живуть в експериментальних будинках із непрогнозованими показниками.

Тим часом досвід ЄС свідчить, що на сучасному рівні розвитку техніки витрати тепла в будинках можна зменшити утричі-вп’ятеро, використовуючи досить прості технічні рішення. Технічне рішення вітчизняних винахідників також просте до геніальності.

Пропонується на рівні міжповерхових перекриттів розміщувати не менше ніж через один поверх консольні бетонні пояси і балконні плити й відокремлювати їх від торцевої грані перекриття або стіни додатковим безперервним утеплювачем. Консольні пояси і балконні плити, своєю чергою, служать опорою для зовнішніх теплоізоляційного та лицювального шарів.

Як підкреслюється в описі патенту, економічна ефективність запропонованого технічного рішення утеплення і облицювання зовнішніх стін, порівняно з аналогічними системами у вигляді тонкошарової штукатурки або вентильованими фасадами, вища в 1,5-2 рази. Крім того, це рішення - єдине в Україні, яке дозволяє за лицювальний матеріал використовувати вітчизняну цеглу, українські матеріали та технології будівництва.

Міліція і Феміда

Зрозуміло, будівельні компанії не могли не оцінити простоту й економічність цього рішення. Проте і платити належну винахідникам винагороду бізнесмени теж не захотіли. Для довідки: відповідно до постанови Кабміну від 04.06.2008 р. №520, мінімальна ставка винагороди становить для продукції масового виробництва 0,5% доходу, отриманого від реалізації продукції.

Якщо говорити коротко, низка компаній використовували цей винахід, просто «забувши» про винагороду авторові. Зокрема винахідник виявив свою технологію на будівництві житлових будинків №1, 2, 3 першого пускового комплексу першої черги житлової забудови в межах вулиць Вишневої, Нове Шосе, бульвару Б.Хмельницького в м. Буча Київської обл., яке вела ХК «Київміськбуд». Звернення в міліцію нічого не дало винахідникові. Логіку міліції можна звести до класичного замкненого кола: кримінальну справу не можна порушити, доки не доведено факт порушення авторських прав, а їх порушення практично не можна встановити, доки не порушено кримінальну справу. Авторові «теплої стіни» довелося шукати захисту своїх прав у суді.

Відразу, для яскравості ілюстрації, наведемо приклад рішення схожої проблеми винахідника у США - досить широко висвітлений у світовій пресі 12-річний судовий процес за позовом винахідника Роберта Кірнса до компанії «Форд». Р.Кірнс винайшов механізм для приведення в дію «двірника» вітрового скла автомобілів. Суд визнав, що компанія «Форд» порушила права винахідника, і зобов’язав виплатити йому 10,2 млн. дол. плюс 1 млн. дол. як відсотки на цю суму за невчасність виплати.

Позов до Акціонерної холдингової компанії «Київміськбуд» про захист авторських прав, стягнення авторської винагороди і відшкодування моральної шкоди закінчився (на думку винахідника, поки що) із зовсім іншим результатом. При цьому Печерський районний суд Києва, очевидно, просто заплутався в адресах будов і номерах патентів. Із пантелику служителів Феміди, певно, збив представник відповідача, який згадав на суді про цивільну справу п’ятилітньої давності із захисту прав на інший патент (№55187А) між ХК «Київміськбуд» і групою винахідників, серед яких був і одноособовий автор нового патенту №78360 Анатолій Завойський.

2005-го спір ішов про неправомірне використання під час будівництва винаходу №55187А. Теж у Бучі, але житлових будинків №1, 2 по вул. Б.Хмельницького. Ту справу програли винахідники безпосередньо суду, бо суддя чомусь вирішив, що автори винаходу, давши свою згоду на використання винаходу у проекті, автоматично погодилися з його використанням у процесі реалізації проекту, тобто на будівництві. З погляду закону про винахідництво, це зовсім різні речі.

Парадокс полягає якраз у тому, що автори своєї згоди на реалізацію при будівництві не давали, і саме тому з’явився позов, за яким не забарився наступний. А суддя, спираючись на рішення у першій справі, відмовив у задоволенні позову і в новій справі, в якій автор уже точно не давав ніякої згоди на використання свого винаходу.

За словами позивача, 90% тексту судового рішення взагалі не має жодного стосунку до конкретного позову, а причини відмови у задоволенні позову абсурдні. У рішенні суду відсутня навіть адреса побудованих об’єктів, на яких здійснено піратські дії відповідача, і зовсім не досліджено заявленого патенту №78360. Судом не витребувані у відповідача використані технічні рішення, а також не призначена і не проведена науково-технічна судова експертиза навіть наданих технічних рішень. Проте два рішення судів вищої інстанції, які також не побажали заглиблюватися в проблему, законсервували рішення суду першої інстанції.

Втім, автор не збирається здаватися. Науково-дослідний центр судової експертизи з питань інтелектуальної власності (зауважу, єдиний орган, уповноважений Мін’юстом проводити судову експертизу в цій сфері) уже на прохання автора провів експертизу проектної документації спірних фасадів і патенту №78360. Висновок експертного дослідження цього центру однозначний: «У зовнішній стіні житлових будинків №1, 2, 3 першого пускового комплексу першої черги житлової забудови в межах вулиць Вишневої, Нове Шосе, бульвару Б.Хмельницького в м. Буча Київській області використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, захищеного патентом України №78360, або ознаку, еквівалентну їй».

Тож яка доля чекає ще сім патентів автора (і, до речі, 80 тис. патентів, створених у незалежній Україні), спрямованих на енергозбереження при будівництві житлових будинків, особливо каркасно-монолітних? Які інноваційні проекти чекають нових технічних рішень, до реалізації яких закликає президент України? І як ставиться до цього наша Феміда? Словом, боротьба триває.

Третя біда

З легкої руки класиків, усім відомо, що в нас є дві вічні проблеми: дурні і дороги. Проте мало хто замислювався, що ці дві біди випливають і постійно підживлюються третьою бідою - ставленням до розумних. Стараннями Володимира Ілліча і Йосипа Віссаріоновича людей розумової праці зарахували до «класового прошарку» з відповідним до них ставленням. Найнижчі в СРСР оклади молодших наукових працівників та інженерів у 100-120 руб. - лише видима частина айсберга.

У свідомість нашого суспільства, у науковий обіг і в законодавство України термін «інтелектуальна власність» увійшов лише в 90-ті роки минулого століття. До цього в Радянському Союзі до подібних «дрібниць» ставилися досить легко. Принцип «усе навколо народне...» природним чином поширювався на думки і досягнення всіх громадян союзної держави. Ні, звичайно, винахідники отримували належну їм одноразову винагороду, а в разі впровадження - навіть відносно солідну премію, але про серйозну повагу до їхніх авторських прав, відсотки від прибутку, роялті та інші зарубіжні «вигадки», звісно, не йшлося.

Після розпаду СРСР, у міру просування шляхом ринкових реформ, країна, де добровільно, а де й під тиском Заходу, підписала практично всі міжнародні конвенції з авторського права та захисту інтелектуальної власності. Проте проблеми винахідників усередині країни від цього не тільки не зникли, а дедалі більше загострювалися, заплутувалися, і сьогодні вже потребують свого невідкладного розв’язання. А інакше статус сировинного придатка світової економіки нам може бути гарантований, причому в стислий термін. Україна вже сьогодні, на думку авторитетних експертів, перебуває на 114-му місці за рівнем захисту прав інтелектуальної власності - поряд з Уругваєм і Гватемалою.

Ситуація дещо змінилася лише у 2001 році після ухвалення Верховної Радою нового Кримінального кодексу, в якому трьома окремими статтями встановлено кримінальну відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав.

Проте навіть побіжне ознайомлення з патентними законами України про промислову власність дає змогу зробити певні невтішні висновки. Різноманіття норм про захист прав на об’єкти зазначеної власності свідчить, що єдиної системи захисту прав на такі об’єкти немає. Як немає і системи для захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності в цілому.

Як бути, якщо автору відомо, що його винахід використовується багато років, а винагороду, яка в часи СРСР була одноразовою, нині ніхто не збирається переглядати? Що робити, якщо захищені вже новими українськими патентами винаходи піратськими методами впроваджуються бізнесом, заробляються іноді величезні гроші, а автор дізнається про це, приміром, з повідомлень преси? Відповісти на ці й подібні запитання складно, як зараз модно говорити в Україні, без політичного рішення і особливо без законів, які зобов’язують посадовців, міліцію і суди розв’язувати проблеми винахідників.

За даними президента Національної академії наук Бориса Патона, кількість винахідників у нашій країні за роки незалежності зменшилася в 20 разів. Колись престижний статус винахідника сьогодні у свідомості пересічних українців, особливо молоді, зведено до непристойно низького рівня. Усі хочуть бути банкірами, юристами, комівояжерами. Тобто заробляти великі гроші, не створюючи своїм розумом і руками нічого реального. Тим часом технологічне відставання нашої країни від економічно розвинених держав сьогодні загрожує вже не тільки економічній, а й національній безпеці. Якщо в 1990 році в Україні інноваційними визнавалися 36% усіх підприємств, то в 1994-му таких було вже 26%, а нині лише 13%. Для порівняння: у країнах ЄС мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія (26%) і Греція (29%), а, приміром, у Данії він становить 71%, Ірландії - 74%. І причина такої ситуації криється у ставленні влади, та й усього суспільства, до питань і проблем інтелектуальної власності.

Теоретичні передумови авторського права базуються на необхідності для людства мати широкий доступ до всіх досягнень інтелектуальної творчої діяльності та обов’язку, який звідси випливає, винагороджувати тих, хто сприяє виникненню і поширенню цих досягнень. У Загальній декларації прав людини, ухваленій Генеральною Асамблеєю ООН 1948 року, авторські права було віднесено до основних прав людини.

Ст. 28 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»

«Використанням винаходу (корисної моделі) визнається:

- виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях;

- продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу, якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй».