Три по п’ятдесят

Викладений у попередньому номері («ДТ» від 19 грудня 2009, «Бути чи не бути: доля нового телекомунікаційного гіганта в руках Антимонопольного комітету») погляд на злиття «Вимпелкому» і «Київстару» розчаровує своєю однобокістю. Сповнений ентузіазму з приводу появи на світ «одного з найбільших телекомунікаційних операторів Східної півкулі», анонімний автор (Катерина Брик — псевдонім) випустив з виду низку значущих аспектів цієї історії. І навіть вважав за потрібне вказувати Антимонопольному комітету, яке саме рішення відповідатиме «європейським нормам».

Тим часом обговорюване злиття може призвести до ряду вкрай несприятливих наслідків. Досить несприятливих, аби змусити мене, громадянина України, ще раз публічно та від свого імені попередити про них.

З погляду українського ринку телекомунікацій суттю угоди є не об’єднання двох міжнародних компаній — російської та української, а поглинання одного учасника місцевого ринку, «Українських РадіоСистем», іншим. Одне це зводить нанівець тезу про те, що ця угода є лише «внутрішньою зміною існуючої структури бізнесу».

Не секрет, що саме «Українські РадіоСистеми», як і приєднаний ними раніше «Голден Телеком», є найпослідовнішими опонентами моделі олігополістичного ринку з обмеженою конкуренцією, завдяки якій так добре почувається «Київстар». Саме вони вже третій рік поспіль ведуть боротьбу за перегляд існуючих умов інтерконекту та інших антиконкурентних бар’єрів. Тому не відповідає дійсності теза про те, що угода ніяк не вплине на конкурентне середовище. Вплине, та ще й як. У тому й річ, що замість появи «нового сильного гравця» відбудеться ще більше посилення старого, і так найбільшого та найагресивнішого.

50% виручки, 50% рентабельності

Становище «Київстару» на ринку найкраще характеризується двома цифрами. Перша — це ринкова частка компанії. Вимірювати її в умовно-віртуальних «абонентах» — справа даремна. Метою бізнесу є додаткова вартість, гроші, а не SIM-карти самі по собі, чи не так? Отже, за виручкою компанія вже не перший рік має понад 50% ринку.

Більш того, «Київстар» із року в рік демонструє і феноменальну рентабельність: близько 50% за EBITDA. За відношенням чистого прибутку до виручки — майже 30%. Дивна річ — хоча конкуренція нібито загострюється, але на фінансових показниках це не позначається. Як таке може бути? Причиною цього «дива» є антиконкурентні бар’єри, що їх не в змозі подолати конкуренти. «Київстар» перебуває в надзвичайно комфортній позиції, коли йому достатньо конкурувати не витратами, а масштабом. А оскільки абонбаза в компанії теж найбільша, то ні «Астеліт», ні УРС так і не змогли скласти їй реальну конкуренцію.

50% частот

І, нарешті, найголовніше заперечення проти злиття. Приєднавши УРС, «Київстар» одержить у своє розпорядження понад 50% частотного ресурсу країни. А що таке частоти для мобільного зв’язку? Це як земля для будівельного бізнесу. Багато у твоєму розпорядженні землі — багато побудуєш, багато заробиш. І навпаки. І тоді формула «три рази по п’ятдесят» одержить своє логічне завершення.

Тому нічого, крім сміху, не викликають посилання на якесь «роз’яснення» Єврокомісії. Україна не є членом ЄС, а тому те, що відбувається на її ринках, цілком належить до компетенції національних органів. Ініціатори злиття зробили вдалий хід, звернувшись до європейців із проханням проаналізувати вплив угоди на конкурентне середовище в Німеччині та на Кіпрі. Зрозуміло, що воно наближається до нуля. Зрозуміло, що тепер можна казати про те, що «Євросоюз не заперечує». Та який стосунок це має до України? І навіщо тоді Антимонопольний комітет? Коли що — пишемо дідусю в Брюссель, от і все.

Концентрація та глобалізація, тісно пов’язане з цим витіснення національного капіталу транснаціональними корпораціями видаються неминучими для України процесами. Не оспорюючи права акціонерів на впорядкування структури своїх активів у моїй країні, вважаю неприйнятним робити це за рахунок утискання і без того обмеженої конкуренції в одній із ключових галузей національної економіки.

Заперечень проти приєднання до «Київстару» фіксованих мереж УРС немає — це інший товарний ринок, причому набагато більш конкурентний, ніж мобільний зв’язок. Активи, пов’язані з мобільним бізнесом УРС, — мережі, устаткування, абоненти — також самі по собі не зможуть порушити рівновагу. Однак цього не можна сказати про частоти, якими нині розпоряджається українська «дочка» «Вимпелкому». Це — ключовий з усіх точок зору ресурс.

Надія на адекватне вивчення можливих наслідків злиття «Київстару» і «Вимпелкому» пов’язана з АМКУ. За останні роки комітет розглянув буквально сотні подібних справ і навряд чи купиться на «проєвропейську» риторику. У будь-якому разі, чекати вердикту залишилося недовго.