Тотальний електронний нагляд за касовим чеком

Складається враження, що нинішній проект централізації електронної звітності касових апаратів придумала молода команда реформаторів, причому методом мозкового штурму. Схема міркувань була приблизно така: подивитися, що в нас є з вільних ресурсів та можливостей, які можна задіяти в непримиренній боротьбі з тіньовою економікою. Ресурсів виявилося відразу кілька. Перший - запаморочення від успіхів електронної техніки та процедури подання електронної звітності. А також можливість зобов'язати користувача подавати дедалі більший обсяг інформації з метою контролю його діяльності без вставання з фіскального робочого місця.

Другий ресурс - давній проект реформатора Сергія Тігіпка часів його перебування на посаді голови Національного банку: Національна система масових електронних платежів (НСМЕП). Свого часу проект розвивався як "наша відповідь" міжнародним платіжним системам Visa та Mastercard і, скажемо чемно, розрахункового рівня не досяг. Хоча твердження "на своїй території ми маємо право суверенно контролювати всі розрахунки" неодноразово до закордонних конкурентів доводилося. Проте значна частина можливостей "національної платіжної системи" так і залишилася не задіяною. Для їх застосування придумували безліч проектів: від глобальної системи комунальних платежів до монетизації субсидій та пільг. І тут несподівано підвернулася ідея глобального фіскального контролю. При цьому збіглися інтереси Нацбанку й податкового відомства, а в термінологію платників податків настирливо стали вводити слово "екваєр", раніше специфічне для банківської справи.

З чим ми таким способом боремося в тіньовій економіці? Відомо з чим - із процедурою технічного "обнуління" виручки за день перед занесенням зведеного звіту у фіскальну пам'ять РРО (реєстратора розрахункових операцій). Внутрішня побудова касового апарата для народних умільців давно не є таємницею. Якщо в 90-х податкова служба ще намагалася самостійно контролювати внутрішню начинку касових апаратів, то з включенням РРО до складу складних технічних систем повністю відмовилася від цього заняття, передавши його технічним сервісним центрам. Оскільки ж "делегування відповідальності" - процедура досить сумнівна у вітчизняних умовах, періодичний нагляд проводиться за непрямими ознаками: контрольна касова стрічка за попередні періоди, правильність ведення журналу РРО, частота "вимушених" ремонтів. Інколи робиться контрольна закупка, а наступного дня приходить людина, аби перевірити, чи залишилася та покупка на контрольній касовій стрічці й чи відповідає сума у звіті за той день змісту стрічки.

Тепер усю цю "торгову історію" можна буде заочно переглянути в єдиній електронній базі ("без виходу на місце"). Всі розрахункові операції в повному наборі реквізитів касового чека. Бракує особистих реквізитів покупця, зате назавжди зафіксовано дату й час здійснення операції.

Зведений звіт за місяць у цьому разі подавати не обов'язково, - комп'ютерна техніка сама порахує. Залишається тільки запитання: скільки за такий набір "сервісних послуг" доведеться викласти пересічному платникові податків? Причому не лише грошовими одиницями, а й повсякденними особистими зусиллями на благо податкової служби.

Підрахунок витрат на технічні новації розпочнемо з далекої історії часів того ж таки невтомного реформатора Сергія Леонідовича Тігіпка на посаді глави НБУ. Крім НСМЕП, його діяльність запам'яталася ще й масовим введенням нових грошових банкнот. Вони вирізнялися не лише кольором та малюнком, а й форматом. Річ у тому, що до початку 2000-х років вітчизняні гроші мали єдиний розмір. Під їх розпізнавання встановили чимало електронних банкнотоприймачів, які ще можна було перепрограмувати під розпізнавання нового малюнка банкноти, але вони принципово відмовлялися працювати з банкнотами різного геометричного розміру. Можна, крім того, згадати, що нові банкноти великого номіналу принципово не вміщалися у відділення для грошей у касовому апараті та в гаманці громадян. Але це вже взагалі дрібниці, порівняно з "національними інтересами".

На жаль, такі процедури, як затвердження дизайну грошових банкнот і внесення до реєстру дозволених до застосування касових апаратів, принципово поєднує одне - непублічність процесу. Таке собі "питання національної безпеки". Можна зрозуміти, що на межі 2000-х Нацбанк запускав власний монетний двір і переходив від початкового англо-саксонського дизайну національної грошової одиниці до звичного континентального (пострадянського, проєвропейского). Виходили зі зручності технологічного процесу: як фарба лягає, як засоби захисту наносяться. З ким ще порадилися, крім влади і банківської сфери? Та ні з ким. Решті запропонували обговорювати дизайн нового позначення гривні. Той, що "г" з рискою. Приблизно так само і в нинішньому підході до касових апаратів.

Питання перше. Ще наприкінці 90-х для касових апаратів було встановлено граничний термін використання сім років. Не можна сказати, що за цей час пристрій повністю зношується. Термін визначено, швидше, за принципом морального старіння. За відведений період з'являються серйозні технічні новинки, переглядаються нормативи торгової діяльності. Себто термін встановлено з чітким наміром вказати, що по його спливанні "розрахункову техніку годилося б оновити". Для цього заздалегідь забороняється постановка на облік техніки старих зразків і очікується поступове виведення з експлуатації тієї, яка вже перебуває в експлуатації. Сьогодні команда молодих реформаторів вирішила ще більше прискорити процедуру - до року-півроку. За чий рахунок свято чергового інвестування?

Як компроміс пропонується доповнити наявні зразки техніки "фіскальними модемами" за прийнятною ціною. Згоден, ціна 80 грн за модем не має бентежити "справжнього бізнесмена". Але хто оцінював кількість спеціалізованих торгових пристроїв, до яких неможливо просто так "прикрутити" готовий модуль?

Порівняйте кількість торгових автоматів на вулицях західних міст і практично самі "кавники" на наших. Вітчизняні виробники торгового обладнання просто втомилися від нескінченних керівних новацій. Доходить до смішного: простіше утримувати трудягу на умовах "приватний підприємець - єдиний податок - без касового апарата", щоб хоч якось заховатися від принципових керівних мислителів, далеких від інженерної освіти. Тому в нас не було й немає автоматів з продажу газет та іншого недорогого "некомерційного" дріб'язку. Не прижилися навіть автомати з продажу презервативів, хоча ставили їх за підтримки всім відомого небідного фонду. Зате надживучими виявилися багатопрофільні кіоски "Союздрук" із бабусею-"фіскальним модулем".

Питання друге. Систематизація і збір інформації. Йдеться про вже згадане поняття "екваєр", яке входить у побут платника податків. Тобто мова про те, що платник податків матиме не прямий стосунок до системи НСМЕП, а виключно через "уповноваженого посередника". Якщо це будуть банки, то на доброчинність розраховувати вочевидь не доводиться. Вартість звичайного платіжного доручення тепер легко тарифікується на рівні 10 грн. Не слід сподіватися, що обробка денного звіту коштуватиме набагато дешевше. Платникові податків чи бюджету. Однак на сьогодні це питання принципово оминають. Немає такого питання. Відповідно, ніхто не вимагає відповіді.

Питання третє. Чи справді головна проблема боротьби з тіньовою економікою зосереджена у сфері звітності користувачів касових апаратів? Здається, що основна дилема як була, так і залишилася у дозволі не використовувати касові апарати взагалі. У тому зазорі "приватний підприємець - єдиний податок - робота без касового апарата", в якому сидять чимало підприємців. Можливо, варто все ж таки подумати над вічним принципом справедливості: "або всі - або ніхто" і розробити для спрощеної системи оподаткування
суперспрощену модель касового апарата собівартістю 100 грн, що фіксуватиме у незнищенну пам'ять лише три параметри: дата-час-сума. Без звітів та супутнього журналу. І контролювати тільки факт проведення розрахунків з покупцем. Завдяки цьому позбутися безлічі взаємних претензій та підозр, непрямих методів або імітації бухгалтерського обліку.

Питання можна поставити навіть ширше. Якщо ми ускладнюємо й деталізуємо процедуру фіскальної звітності, то чи не можна переглянути решту "священнодійства" навколо касового апарата на предмет відповідності елементарній логіці того, що відбувається. Визначити, що основний контрольний момент - факт фіксації взаєморозрахунків з покупцем. Якщо це відбулося і сума потрапила у валовий дохід підприємства, решта супутніх дій (на кшталт інкасації, службового "внесення" і "винесення" готівки тощо) здійснюються на розсуд самого підприємства. З якою метою під час перевірки слід перелічувати гроші в касовій шухляді та в кишенях продавця? Припускається, що він перед тим неправомірно обслужив попередніх покупців і поклав ці гроші у власну кишеню або касову шухляду як викривальний доказ? А якщо запізнилися з інкасацією, то грошова виручка негайно суперечить законові? Хотілося б такої собі джентльменської угоди: ви ускладнюєте одні процедури, то спростіть же інші формальності, смисл яких давно втратив свою актуальність.

Нарешті, питання останнє, юридичне. Стихійним чином у нас з'явилася нова процедура набрання чинності нормативними актами. Закон або розпорядження приймається, набирає чинності, і тоді ж оголошується, що на такий-то період часу за невиконання цього положення не застосовуватимуться штрафні санкції. У відведений перехідний період вимоги нормативного акта можна не виконувати, але "ми вам цього не казали". Так у нас тривалий час із комунальними платежами: платити ніби треба, але пені немає. З січня 2013 р. аналогічна ситуація з касовими апаратами: звітувати в електронній формі нібито вже час, але зовсім не обов'язково.

Простіше кажучи, такий порядок набрання чинності нормативними актами - знахідка для вітчизняного менталітету. Бо закон ніби є, але термін введення його в дію цілком можна переносити підзаконними актами, перемикаючи відповідальність: "є штрафи - немає штрафів".
І якщо радикальний підхід "младореформаторів" затримається зі своєю практичною реалізацією, то задоволення перехідного процесу можна буде розтягнути, не звертаючись по пораду до старших товаришів - законодавців. У них все ж таки більший підприємницький досвід і тому менше "розуміння".

Коментар юриста

Данило ГЕТМАНЦЕВ (ЮК Jurimex):

- Історія касових апаратів (реєстраторів розрахункових операцій) налічує близько 150 років. Протягом усього цього часу пристрої реєстрації розрахункових операцій постійно змінювалися та вдосконалювалися, відбиваючи в собі всі інноваційні технології та розробки. Ми б не перебільшували й не применшували значення введення електронної контрольної стрічки на РРО. Це всього лише ще один крок у розвитку системи контролю над здійсненням розрахункових операцій. Крок своєчасний і позитивний.

Водночас не можна поділяти оптимізм тих, хто вважає, що введення електронної контрольної стрічки дозволить зменшити обсяг тіньових операцій. Розв'язання цієї проблеми лежить у площині нормативного регулювання діяльності приватних підприємців - платників єдиного податку. З іншого боку, навряд чи величезний парк морально застарілих касових апаратів може зашкодити впровадженню нових технологій контролю над здійсненням розрахункових операцій. У кожному разі, робота за технологією електронної контрольної стрічки зручніша для підприємців, ніж технологія, що існувала досі. Звісно, сам процес переходу поєднаний із незручностями, пов'язаними з опануванням нових технологій, однак надалі підприємці будуть звільнені від купи паперових стрічок та звітів, що, поза всяким сумнівом, позитивно позначиться на розвиткові їхнього бізнесу.