Технології & промисловість: як скоротити розрив

Назріла необхідність позиціювання України як країни високотехнологічного інжинірингу, а не сировинного придатка

Вислів "треба бігти щодуху, щоб тільки залишатися на місці" багато хто сприймає не більш як вдалу фразу. А дарма. Настав час не тільки зрозуміти, що під словом "бігти" мається на увазі застосування сучасних інновацій - цього "моторчика" прогресу. Саме час (і то - "на вчора") поміркувати над гострими запитаннями. Якщо не дуже "бігти", то чи допоможуть інновації вітчизняній промисловості? Чи є в Україні інфраструктура, необхідна для зростання інновацій? Що треба зробити в найближчі кілька років (довго розхитуватися просто ніколи), аби наша країна, яка посідає 64 місце в Міжнародному індексі інновацій, не втратила конкурентоспроможності?

Інноватори об'єднуються

Характеризуючи нинішній час, провідні світові експерти говорять про нього як про початок 4-ї промислової революції (коротко - 4.0). Що ж це за революція така? Мається на увазі, що промисловість дедалі більшою мірою використовує (або принаймні повинна використовувати) інтелектуальний потенціал тих креативних кластерів і компаній, які задіяні у сфері інформаційних технологій. Здавалося б, в Україні в цьому плані все не так і погано: цілком доступні практично всі сучасні ІТ-технології і є чимало розробників, які їх успішно використовують... для західних замовників. А могли б - для своєї країни. І це дало б вагоміший ефект. Оскільки вітчизняні ІТ-фахівці входять до рейтингу ТОР-30 найбільш кваліфікованих представників цієї професії на світовому ринку, і (за належної уваги до цієї галузі з боку держави) Україна до 2020 р. могла б збільшити кількість цих затребуваних фахівців, як мінімум, удвічі.

ІТ-спільноті відомо вдосталь прикладів того, як нашим фахівцям доводиться... переробляти роботу, виконану їхніми закордонними колегами, котрі, однак, завдяки послідовній інноваційній політиці їхніх держав вище котируються на світовому ринку і, відповідно, більше заробляють. Але чому не чути про кінцеву хайтек-продукцію, яка виробляється в Україні? Які бар'єри заважають цьому, коли в нас є такі чудові кадри? І головне запитання: що реально потрібно зробити гравцям хайтек-ринків, аби індустріальна революція 4.0 давала вітчизняній економіці рятівні можливості, а не нові загрози?

Не дивно, що під тиском обставин українські інноватори шукають і знаходять шляхи до об'єднання. Свій інтелектуальний майданчик для формування стратегії економічного розвитку країни, організації діалогу експертів, бізнесу і влади, залучення найкращого світового досвіду, сприяння конвертації ідей у реальні проекти - Kyiv International Economik Forum (або KIEF) - вони зробили постійним.

На першому KIEF, у 2014 р., було окреслено контури структурних реформ, націлених на економічний прорив. Одним із головних результатів другого KIEF, у 2015 р., який зібрав 67 спікерів із 20 країн і понад 800 гостей, став висновок: не слід квапитися віддавати економіку країни на відкуп т.зв. вільного ринку, розумніше й перспективніше управляти вітчизняною економікою з допомогою трикутника "влада-бізнес-суспільство". Ну, а тематика KIEF-2016 виявилася максимально наближеною до залучення в країну інвестицій для участі України у глобальних процесах розвитку революції 4.0.

Розвиток вирішує все

Приклади, як гостро галузі вітчизняної економіки потребують інноваційного розвитку, - навколо нас. Зокрема ті, хто вважає, що українська "молочка" без проблем займе своє місце на світовому ринку, дуже помиляються: її легко випереджає навіть "совкова" Білорусь. "Пивний" сплеск креативності кінця минулого століття теж підупав, як піна від цього хмільного напою. А якщо хтось упевнений у швидкому прориві нашої металургійної галузі, то не слід забувати про покликану забезпечувати її роботу інфраструктуру, що далека від потреб.

То як вітчизняним підприємствам розвиватися в умовах кризи, коли пропозиції їх інноваційного розвитку (в нинішніх реаліях) не завжди доходять до потенційних адресатів? Перешкод не бракує. Притчею во язицех стала неповоротка держмашина з чиновниками, котрі звикли працювати по-старому. Є ще "чиста" наука, що не бажає опускатися до часткових проблем. Та й багатьом бізнесменам звичніше працювати за торованою схемою "купи-продай", ніж перейматися якимись там інноваціями. Є над чим подумати і що обговорити. Ось тільки окремі думки спікерів KIEF-2016.

Надія ВАСИЛЬЄВА, гендиректор "Майкрософт Україна": "Ми живемо на початку періоду, коли змінюватиметься все, насамперед - у промисловості й на ринку праці, причому наступний такий перелом буде не скоро. На підході цифрова революція і розквіт біотехнологій. В Україні - добре розвинений ІТ-аутсорсинг, але залишилася радянська спадщина у вигляді великих підприємств, орієнтованих на держзамовлення, що гостро потребують модернізації. Крім того, українська Академія наук (АН) особливо не пов'язана ні з вишами, ні з бізнесом, їй бракує прикладної спрямованості. При цьому вона потребує великого держфінансування, хоча в розвинених країнах АН фінансуються бізнесом. Що потрібно Україні? Децентралізувати економіку, аби стартапи отримували венчурні інвестиції (цей процес іде, що тішить). Розвивати державно-приватне партнерство. Об'єднати бізнес і розробників-інноваторів. Залучити АН до роботи зі стартапами".

Підключити до просування та втілення в життя інноваційних проектів економічні аргументи пропонує Зиновій МАТЧИШИН (СЕО uMuni): "В українського бізнесу є бар'єр у сприйнятті інновацій. Найкращий підхід для подолання цього бар'єра - фінансовий: з підприємцями говорити треба про економію коштів шляхом впровадження того чи іншого рішення".

Утім, самі інноватори, як і інновації, бувають різні, вважає Олександр ЮРЧАК, гендиректор Асоціації підприємств промавтоматизації України: "У нас є три категорії технологічних інноваторів: провідні ІТ-розробники, які вже інтегровані у світовий простір і вже майже не працюють на українську промисловість, інтегратори-"консерватори", які мають, утім, доступ до промисловості й великий потенціал зростання, а також окремі великі промзамовники. Проблема - вторинність ІТ-АСУ, порівняно з основними фондами підприємств".

Інновації нині життєво необхідні, вважає Ярослав КІЗИМА, гендиректор Львівського заводу радіоелектронної медапаратури: "Якщо немає інновацій, підприємство втрачає ринок, просто зникає з нього. Інноваційна компанія - це та, яка не боїться ризикувати, не прив'язується до поточної ситуації".

За словами Євгена САРАНЦОВА, засновника Blockchain.fund, "ми маємо хороший людський капітал і потенціал розвитку, але в країні слабо розвинена інфраструктура інновації".

Про недостатньо розвинену інфраструктуру, необхідну для інновацій, говорив ще один спікер KIEF-2016, Максим РОМАНОВ, який представляє ПАТ "ApселoрМіттал Кривий Ріг". Зокрема про те, що обладнання в них досить сучасне, а продукція затребувана, але її ще треба примудритися вивезти по зношених транспортних магістралях... Але запам'ятався й виділився він навіть не цим. Тільки вдумайтеся: на добре підготовлену й організовану за міжнародними стандартами дискусію про те, чи є шанси в країни прорватися з третього світу в перший, чи реальні інструменти її економічного зростання, якими мають бути пріоритетні галузі та ключові точки розвитку, як на практиці скоротити дедалі більший розрив між нашою промисловістю та сучасними технологіями, прибув... один (із безлічі запрошених!) представник великої української промисловості - М. Романов. Слід гадати, на інших підприємствах усе гаразд і з інноваціями, і з інвестиціями, а поради й рекомендації тих, хто хоче і може допомогти, "озброїти" інноваційними проектами та новими знаннями, не потрібні? Та й навіщо, коли наша економіка і без цього працює блискуче, чи не так?

Нове бачення інноваційних підходів

Учасники "Індустрії 4.0" окреслили, як мінімум, п'ять важливих причин, чому високотехнологічні сектори економіки мають об'єднатися на єдиній платформі.

По-перше, 4-та промислова революція несе чіткий вододіл країн на дві групи: дуже багаті і дуже бідні. І відповідне місце у світовому розподілі праці та матеріальних благ дедалі більшою мірою визначається тим, як швидко країни опановують нові технології. До речі, у ряду сусідніх із Україною країн із цим - усе ОК. Ось і ми маємо вибрати: хочемо ставати багатими чи залишатися бідними?

По-друге, назріла необхідність позиціювання України як країни високотехнологічного інжинірингу, а не сировинного придатка. Це складно, адже стає дедалі очевидніше, що ми, власне кажучи, уже є таким придатком для розвинених країн. Отже, тільки масове впровадження технологій 4.0 може призупинити тренд деіндустріалізації, дати імпульс переробній промисловості, виробництвам із високою доданою вартістю.

По-третє, головна перевага - людський капітал - сьогодні в Україні не використовується на 100%. Так, IT-фахівці успішно інтегруються в глобальну світову мережу. Але на загал вони далекі від проблем української промисловості, де, у кращому разі, домінують фахівці вузьких виробничих технологій. А наші системні інтегратори, інжинірингові компанії, машинобудівники світу не відомі. Слід, узявши найкраще в IT, об'єднати їхні зусилля.

По-четверте, треба наблизити перехід від стану "держава - гальмо розвитку" до стану "держава - партнер у розвитку". Від розмов про індустріальні і технопарки саме час переходити до прискорення реформ в освіті та науковій сфері, оскільки самих технологій мало, потрібні ті, хто їх просуватиме, й піклуватися про це повинна держава, прискорюючи реформи.

І останнє: "неможливо поставити ракетний двигун на підводу". Дисбаланс між рівнем вендорів-розробників та користувачами - промисловими підприємствами - величезний. Останні гостро потребують зрозумілої "дорожньої карти" трансформації своїх підприємств і зміни моделей управління.

Років через 10 учасники руху "Індустрія 4.0" бачать нашу країну серед високотехнологічних світових країн. Технології 4.0 у поєднанні з вітчизняним потужним людським капіталом - один із ключових чинників успіху. Інші елементи на цьому шляху - це повна синхронізація зі світовими трендами 4.0, фокусування на виробництвах із високою доданою вартістю. Об'єднання позначає конкретні дії в конкретних напрямах, пріоритетними з яких є: ознайомлення ринку з технологіями 4.0, зростання культури промислових підприємств, взаємодія зі світовими об'єднаннями в 4.0, спільна розробка дорожніх карт, зростання та об'єднання технологічних інноваторів, всебічне сприяння створенню і розвитку інноваційних кластерів. Лідерство при цьому залишається за ІТ-сектором.

І, нарешті, важливо зрозуміти, що в дискусії про модернізацію промисловості не йдеться про "порятунок" гігантів пострадянської промисловості - металургійних комбінатів, машино-, авіа- і суднобудівних заводів та інших великих підприємств. "Індустрія 4.0" націлена на розвиток тих, хто справді хоче швидко інтегруватися у світову економіку, - малого та середнього бізнесу, інноваційних стартапів. Про все це учасники руху і підписали відповідну Хартію.