Системна помилка

Минулого тижня українському суспільству нагадав про себе відомий український економіст і не менш відомий реформатор Сергій Тігіпко, задумавши реалізувати ще «помаранчеву» тезу про багатих, які платять за бідних. Правда навіть поверхове ознайомлення із запропонованим законопроектом «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо запровадження податку на багатство» свідчить, що його норми розраховані на що завгодно, тільки не на ухвалення їх у недалекому майбутньому. Навряд чи автори законопроекту всерйоз розраховували на нього як на ефективний механізм акумулювання коштів до централізованих державних фондів.

Поєднати несумісне

Розпочнемо з теорії. До якого виду обов’язкових платежів належить податок під пафосною назвою «податок на розкіш»? Можливо, самого п. Тігіпка дуже здивує власне новаторство, але він повинен знати, що його команді вдалося поєднати несумісне: два різні види податків в одному - прямий (реальний) податок на майно (з нерухомості, землі, транспортних засобів) і непрямий податок (податок із продажів).

Спробуємо пояснити. Об’єктом оподаткування, згідно з п.п. 342.1.7-342.1.10 проекту, фактично є операції з продажу ювелірних виробів, годинників, мобільних телефонів і зброї на суму понад 2 тис. євро, а також предметів одягу, меблів, предметів мистецтва, антикваріату на суму понад 3 тис. євро. Платниками податку є фізичні особи - покупці товару, але податок до бюджету перераховує за них юридична особа - продавець. Тут постає відразу кілька запитань, на які немає відповідей у тексті закону. По-перше, якщо платником податку є фізична особа, то як вона платить податок, купуючи товар в особи, наприклад, котра не є суб’єктом господарської діяльності? Якщо не платить взагалі, то який же це платник? Якщо податок платить тільки юридична особа, то очевидна ситуація, коли фактичний і юридичний платники податку не збігаються, тобто йдеться про непряме оподаткування. «Ну й що? - скажете ви. - Яка різниця? Адже наша мета - оподаткування предметів розкоші».

Насправді не зовсім так. Адже саме системна помилка при визначенні природи запропонованого платежу породжує нескінченну низку запитань. Наприклад, якщо платником податку є фізичні особи, до них належать і суб’єкти господарювання, грубо кажучи - ПП. Таким чином, купуючи товар для подальшого перепродажу, ПП має заплатити з нього податок на розкіш. При цьому з наступного перепродажу товару споживачеві ПП повинен знову утримати податок. Таким чином, товар оподатковується двічі.

Ще запитання. З яких коштів (доходів платника) платить податок податковий агент, яким, відповідно до законопроекту, є підприємець - продавець товару? Якби до роботи над реалізацією ідеї про оподаткування багатства був залучений хтось із тих, хто раніше читав Податковий кодекс, то він неодмінно розповів би іншим, що, згідно зі ст. 18 ПК, податковим агентом є особа, на котру покладається обов’язок утримання податку з доходів, що нараховуються платникові, з перерахуванням податку до бюджету від імені й за рахунок платника. Інакше кажучи, за логікою законопроекту, продавець товару - податковий агент, - перш ніж перерахувати податок до бюджету, повинен узяти цю суму в покупця. Але ця конструкція не відповідає змісту правового інституту податкового агента, адже продавець не платить нічого покупцю, а тільки отримує від нього гроші. Конструкція характерна для непрямого оподаткування, що передбачає включення податку в ціну товару на стадії його реалізації, тобто того ж таки ПДВ, а в запропонованому механізмі оподаткування - мертвонароджена. Адже як продавець товару зможе наперед включити податок у ціну, не знаючи, хто буде покупцем?

Платне повернення на батьківщину

У своєму новаторстві у сфері оподаткування автори зайшли так далеко, що навіть передбачили стягнення податку з податку. Так, згідно з п. 344.1.6, податок на розкіш на­раховується на ПДВ, який платиться при ввезенні товарів на митну територію України.

Тепер багатим і розкішним слід бути обережними, виїжджаючи за кордон. Надіваючи дорогі речі й вивозячи з собою мобільні телефони, вони мають пам’ятати, що, згідно з п. 346.6 законопроекту, повертаючись назад із цими товарами, муситимуть заплатити податок на них, незалежно від того, чи вивозили вони ці товари за кордон. Платити доведеться щоразу при в’їзді (ввезенні) на митну територію Ук­раїни, хоч би скільки було таких ввезень.

Питання є й до переліку платників податку. До таких пропонується зарахувати, крім власників майна, яких досить легко встановити за реєстраційними документами на нерухомість, земельні ділянки та транспорт, постійних користувачів майна. Що слід розуміти під постійними користувачами майна - відомо, напевно, тільки самому Сергію Леонідовичу, який поки що не ділиться неоціненною інформацією зі співвітчизниками, породжуючи інтелектуальний правець у фахівців к сфері оподаткування, які не можуть дати відповідь на запитання: скільки годин, днів, років потрібно користуватися майном, щоб стати його постійним користувачем? Як користуватися - постійно, з перер­вами? Як користування має бути зафіксоване? Чи досить просто мешкати в будинку, аби бути зобов’язаним платити за нього податок? Понад те, чи повинні платити податок усі постійні користувачі майна, яке можна використовувати одночасно? Воістину висоту польоту ідеї оподаткування багатих осягнути неможливо.

Податок на колекціонерів?

Ідемо далі. Чому об’єктом опо­даткування виступає тільки житлова нерухомість? Тобто громадяни, що мешкають у приміщеннях, котрі є нежитловими, - вже не розкішні громадяни? Як і громадяни, що завбачливо оформили власні транспортні засоби, житлову нерухомість та інші об’єкти на своїх же юридичних осіб, які не є, за законопроектом, платниками податку.

Ще про об’єкт. Складається враження, що під час підготовки документа зекономили на спеціалістах не тільки в галузі податкового, а й земельного права. Понад те, полінувалися зазирнути у ст. 92 Земельного кодексу, згідно з якою право на постійне користування земельною ділянкою навіть теоретично не може виникнути у фізичної особи, а тому пропозиція про оподаткування відповідного об’єкта (п. 342.1.2) - мертвонароджена, а для фахівців, - вибачте, просто смішна. Тим більше що про оподаткування земельних ділянок, переданих в оплатне користування (в оренду), автори законопроекту чомусь забули.

І вже зовсім жвавий інтерес викликає такий об’єкт оподаткування як предмети колекціонування. Що конкретно хотів оподаткувати глава Міністерства соціальної політики? Навряд чи існують такі предмети, яких не можна колекціонувати, адже людська фантазія безмежна. Таким чином, автори законопроекту пропонують оподаткувати абсолютно всі предмети, які не швидко псуються. Але цікаво інше: як ідеологи податку на розкіш планують визначити мету, з якою купується предмет? Оглядати колекцію, проводити розслідування, заповнювати спеціальну анкету?

Антитези правил

Взагалі, якість податку, його ефективність багато в чому визначається простотою адміністрування податку. Інакше кажучи, сума зібраного податку має істотно перевищувати обсяг часових, фінансових, організаційних витрат на його збір. Оподаткування має бути простим, доступним і зрозумілим, а можливості для відхилення від оподаткування легальними способами - мінімальними. Законопроект дивним чином поєднав у собі антитези всіх вищевикладених правил. Якщо я отримую дорогу річ у подарунок, я не плачу податку, а якщо купую - плачу. Чому? Що вже казати про зовсім не продуманий механізм контро­лю над сплатою податку суб’єктами господарювання - реалізаторами так званих предметів розкоші. Як можна проконтролювати рух товарів, часто навіть не індивідуалізованих? Адже це не транспорт і нерухомість, які підлягають обов’язковій реєстрації.

Насправді ідея податку на багатство не нова для української податкової системи. Більше того, як свідчить практика, коли така ідея не є предметом політичних маніпуляцій, вона успішно реалізується як механізм і як джерело фінансування, у тому числі й Пенсійного фонду. Був же впроваджений 1999 року й досі успішно існує збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій із відчуження нерухомості, ювелірних виробів, легкових автомобілів, тютюнових виробів, валюти, а також надання послуг мобільному зв’язку, що фактично врятувало свого часу Пенсійний фонд від дефолту.

Що ж заважало запропонувати доопрацювати чинне податкове законодавство в частині ставок і об’єктів оподаткування збору до Пенсійного фонду? Чи повернути прогресивну шкалу оподаткування податку з доходів фізичних осіб, яка існувала в Україні у 90-х? Чи впровадити диференційовані ставки ПДВ до різних категорій операцій, оподатковуваних ПДВ? Але ж це понура, трудомістка, непомітна і, найголовніше, невдячна праця. А міністр соціальної політики вирішив запропонувати країні гарну, але нежиттєздатну ідею, мертвонароджений законопроект, аби потім приречено розвести руками й звинуватити у неприйнятті його світлих ідей.

Свої ідеї для рубрики «На злобу дня» читачі можуть надсилати на редакційний e-mail - sledz@mirror.kiev.ua